Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи.

Автор: Пользователь скрыл имя, 11 Сентября 2012 в 15:57, курсовая работа

Описание работы

Метою магістерської роботи є наукове дослідження сучасних тенденцій розвитку фінансової системи, окреслення шляхів збалансова­ності у взаємодії усіх її складових; з’ясування суперечностей та парадоксів функціо­нування діючої фінансової архітектури і реформування діяльності її структурно-координацій­них ланок.
Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці магістерської роботи:
· дослідити теоретичні основи глобальної фінансової архітектури у її взаємозв’язку із світовою фінансовою системою та світовим фінан­совим середовищем;
· визначити передумови, закономірності та фактори функціонування світового фі­нансового середовища й етапи його еволюційної трансформації в умовах глобалізації;
· дослідити структурні зрушення на міжнародному фінансовому ринку;

Содержание

ПЛАН
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ.. 7
1.1. Світова фінансова система: понятійно-категорійна сутність. 7
1.2. Етапи розвитку світової фінансової системи. 14
1.3 Особливості міжнародних фінансів на рубежі ХХІ ст. 25
РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ СВІТОВОГО ФІНАНСОВОГО СЕРЕДОВИЩА.. 36
2.1 Чинники глобалізації світових фінансів. 36
2.2 Трансформація світової фінансової архітектури. 46
2.3 Стратегія фінансової інтеграції в умовах сучасного глобалізму. 51
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В СИСТЕМУ СВІТОВИХ ФІНАНСІВ.. 63
3.1 Особливості побудови вітчизняного фінансового ринку. 63
3.2 Місце України у світовому фінансовому середовищі 77
3.3 Пряме іноземне інвестування як рушій інтеграції України у світове фінансове середовище. 88

Работа содержит 1 файл

Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи.doc

— 544.51 Кб (Скачать)


Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи.

ПЛАН
  ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ.. 7
1.1. Світова фінансова система: понятійно-категорійна сутність. 7
1.2. Етапи розвитку світової фінансової системи. 14
1.3 Особливості міжнародних фінансів на рубежі ХХІ ст. 25
РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ СВІТОВОГО ФІНАНСОВОГО СЕРЕДОВИЩА.. 36
2.1 Чинники глобалізації світових фінансів. 36
2.2 Трансформація світової фінансової архітектури. 46
2.3 Стратегія фінансової інтеграції в умовах сучасного глобалізму. 51
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В СИСТЕМУ СВІТОВИХ ФІНАНСІВ.. 63
3.1 Особливості побудови вітчизняного фінансового ринку. 63
3.2 Місце України у світовому фінансовому середовищі 77
3.3 Пряме іноземне інвестування як рушій інтеграції України у світове фінансове середовище. 88
ВИСНОВОК.. 100
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 104
ДОДАТКИ.. 111

ВСТУП

Дослідження сучасних тенденцій розвитку світової фінансової системи обумовлено новітніми процесами як у світовому господарстві в цілому, так і у його фінансовому секторі, зокрема. Сама фінансова діяльність стає дедалі інтегрованішою. Поряд із цим уже заявив про своє існування ще один процес – глобалізація, що характеризується формуванням більш зрілого порівняно з інтернаціоналізацією рівня міжнародних економічних зв’язків та інших форм і способів людського спілкування та співіснування.
Відмітною рисою сучасного світового господарства є “самоорганізація” еконо­мічної системи, де перебудова чи рекомбінація притаманних їй організаційних чи інституційних форм поєднується із створенням абсолютно нових. Формується нова архітектура світової системи економіки і політики, який характеризується певними зрушеннями: стирається грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльності, між внутрішньою і зовнішньою політикою; при цьому стрімко набирає силу економізація політики, а геофінансовий простір стає основним; традиційні зовнішньо­економічні доктрини втрачають свою силу, події відбуваються вже не просто на світовому ринку, а у глобальному фінансовому середовищі/просторі. Усе це вимагає реформування, реструктуризації принципів, механізмів та методології функціонування міжнародних фінансових інституцій та ін. Глобальна фінансова реформа, з огляду на вищезазначені трансформаційні та структурні перетворення, є одним із пріоритетних та актуальних питань сьогодення.
Важливу роль у теоретичному та емпіричному дослідженні проблематики трансформації та формування світової фінансової системи відіграють праці зарубіжних вчених: Бансала В., Валерштейна І., Вільямсона Дж., Гільфердінга Р., До­льфюса О., Дорнбуша Р., Камдессю М., Кругер А, Кругмана П., Кьоллера Х., ЛіппаЕ., МакКіннона Р., Манделла Р., Маршалла Дж., Медоуза Д., Месаровича М., МецлераА., Оме К., Сакса Дж., Сороса Дж., Стігліца Дж., Тінбергена Я., Тобіна Дж., Трахтенберг­га І., Фішера Ст., Флемінга Дж.М., Фрідмена М.
Різні аспекти функціонування світового фінансового середовища розкриті у роботах сучасних вітчизняних науковців Андрущенка В., Білоруса О., Боринця С., Будкіна В., Гаврилюка О., Гальчинського А., Геєця В., Даниленка А., Кістерського Л., Клочка В., Лук’яненка Д., Новицького В., Пахомова Ю., Плотнікова О., Поручника А., Рогача О., Румянцева А., Сікори В., Степаненка В., Федосова В., Філіпенка А., Шаро­ва О., Шниркова О., Юрія С.
Значний внесок у розробку фундаментальних питань реформування світово­го фінансового середовища зробили російські вчені: Афонцев С., Валова Т., Делягін М., Ділігенський Г., Доронін І., Іноземцев В., Коллонтай В., Кочетов Е., Красавіна Л., Кузнєцов В., Макушкін А., Матюхін Г., Могилевкін І., Моісеєв С., Неклесса О., Осіпов Ю., Рамзес В., Рашковський Є., Чешков М., Шенаєв В., Шишков Ю.
Однак слід зазначити, у вітчизняній та зарубіжній фінансово-економічній літе­ратурі все ж бракує ґрунтовних наукових комплексних досліджень щодо функціону­вання світового фінансового середовища та формування світової фінансової архітек­тури в умовах глобалізації. Більшість робіт висвітлює лише окремі аспекти дослі­джуваної проблематики, такі як функціонування фінансових ринків, рух капіталу, проблеми координування валютних співвідношень, золотовалютних резервів, ліквід­ності чи функціонування міжнародних фірм, транснаціональних банків, злиття та укрупнення капіталів, роль світових фінансових організацій. Практично відсутні наукові розробки, які б аналізували комплексно механізм функціонування усіх скла­дових світової фінансової системи з урахуванням трансформаційних змін, що прохо­дять у зв’язку із глобалізацією. Саме тому, з урахуванням вимог сучасного етапу, вкрай необхідною є активізація теоретичних та прикладних досліджень щодо проблем сучасної парадигми світової фінансової системи. Вагомість зазначеної проблеми, необхідність її вирішення та актуальність зумовили вибір теми магістерського дослідження та окреслили коло питань, які в ньому вивчаються.
Метою магістерської роботи є наукове дослідження сучасних тенденцій розвитку фінансової системи, окреслення шляхів збалансова­ності у взаємодії усіх її складових; з’ясування суперечностей та парадоксів функціо­нування діючої фінансової архітектури і реформування діяльності її структурно-координацій­них ланок.
Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань, які передбачалося вирішити при підготовці магістерської роботи:
·        дослідити теоретичні основи глобальної фінансової архітектури у її взаємозв’язку із світовою фінансовою системою та світовим фінан­совим середовищем;
·        визначити передумови, закономірності та фактори функціонування світового фі­нансового середовища й етапи його еволюційної трансформації в умовах глобалізації;
·        дослідити структурні зрушення на міжнародному фінансовому ринку;
·        проаналізувати динаміку, структуру, причинно-факторні зміни прямого іно­земного інвестування в системі факторів фінансової еволюції;
·        відстежити інтеграційні процеси у фінансовому середовищі;
·        окреслити стратегічні цілі та концептуальні засади формування світової фінансової архітектури.
Об’єктом дослідження є світова фінансова система в умовах сучасної зміни її парадигми під впливом глобалізації.
Предметом дослідження є концептуально-методологічні засади еволюції світової фінансової системи вияв та аналіз внутрішніх протиріч, тенденцій та стратегічної ролі структурно-координаційних ланок у її функціонуванні.
Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є теоретичні напрацювання світової фінансової думки, концептуальні положення су­часної економічної теорії, монографічна на наукова література, роботи відомих віт­чизняних і зарубіжних вчених з питань валютно-фінансової системи, міжнародних фінансових інституцій. Методологічний апарат дослідження складають: загально­наукові методи дослідження (діалектичний метод пізнання, наукова індукція та де­дукція, системний, метод порівняння і синтезу та спеціальні економічні методи (структурного, дисперсійного, факторного аналізу).
Наукова новизна одержаних результатів. У дипломній роботі комплексно розкрито і систематизовано ключові теоретичні та прикладні питання трансформаційних проце­сів, що відбуваються у світовому фінансовому середовищі, сформульовано теоретичні засади та методологічні підходи щодо реформування світової фінансової системи.
         Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, основної частини (три розділи) та висновків. У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, предмет, об’єкт, завдання, методи дослідження та наукову новизну роботи. Основна частина присвячена розкриттю поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

1.1. Світова фінансова система: понятійно-категорійна сутність

 
Для розуміння сутності поняття „світова фінансова система” розглянемо по-перше поняття „фінансова система” спочатку звернемося до поняття системи взагалі. Термін „система” походить від грецького, що в перекладі означає ціле, складене з частин; сполучення. Поняття система - це сукупність елементів, що знаходяться у відношеннях і взаємозв'язку один з одним і створюють певну єдність, цілісність. Поняття „фінансова система”, як і будь-яка система, являє собою сукупність взаємозв'язаних елементів, що мають однорідні ознаки [64, c.132].
      В науковій літературі немає єдиної думки щодо визначення фінансової системи. Вона розглядається в залежності від теоретичного погляду на такі категорії як „фінанси”, „фінансові ресурси”, „фінансові відносини” тощо. Крім того, визначення фінансової системи не закріплено законодавством України. Так, російські вчені Дробозіна Л.А., Родіонова В.М. визначають фінансову систему як сукупність різних сфер фінансових відносин, в процесі яких створюються і використовуються фонди грошових коштів. У відповідності до цього визначення фінансова система будується за блоками фінансових відносин: централізованих і децентралізованих [21, c.77].
      Сабанті Б.М. не застосовує поняття „фінансова система”, а „ланки фінансів”, необхідність відокремлення яких зумовлена відмінністю в формах, методах та мети їх створення [58, c.21]. Вітчизняні науковці та практики визначають фінансову систему, виходячи з її ролі в суспільному відтворенні. Наприклад, Опарін В.М. називає фінансовою системою сукупність відокремлених певних складових фінансів, які мають свої характерні ознаки й особливості і відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту [49, c.111]. Василик О.Д. свідчить, що фінансова система держави-це різноманітні види фондів, сконцентрованих у її розпорядженні, а також в господарських суб'єктів й інших фінансових інститутів з метою використання економічного і соціального розвитку [14, c.58]. Башнянин Г.І. у складі фінансової системи виділяє: фінанси домогосподарств, фінанси підприємств, державні фінанси [8, c. 324].
      У найбільш загальному вигляді визначення фінансової системи наступне - це сукупність різноманітних фондів фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в місцях їх акумулювання з певними намірами економічного і соціального розвитку. У теоретико-практичному плані важливою є проблема типологізації фінансових систем. Існує думка, що можливе виділення двох типів фінансових систем. А саме:
·        чисті фінансові системи, які у відповідності до поняття "чистих фінансових фондів" поділяються на свої типи;
·        реальні фінансові системи, в яких у відповідності до формування чистих фінансів, квазічистих фінансів, фіскальних фінансів, поділяються на сектори.
      Така типізація фінансових систем вимагає чіткого визначення поняття „чисті фінанси”, „квазічисті фінанси”, „чисті фінансові фонди”, „фіскальні фінанси” і можливості їх застосування з метою управління напрямками грошових потоків. Найбільш відома у практичному плані типізація фінансових систем за наступними видами:
·        світові;
·        регіональні;
·        національні.
Світові та регіональні фінансові системи характеризують фінансові відносини групи країн, чи всього світу. Вони мають два рівні:
·        фінансові системи окремого регіону;
·        фінансові системи, що відображають централізовані фінансові ресурси на світовому рівні.
В роботах вітчизняних та зарубіжних вчених дослідженню світових фінансів завжди відводилося почесне місце. Дослідження Рогача О.І., Філіпенка А.С.,  Красавіної Л.Н., Міхайлова Д.М., Мовсесяна А.Г., Огнівцева С.Б., Шенаєва В.Н., присвячені міжнародним і національним ринкам позикового капіталу, показують, що в їх структурі можна виділити декілька самостійних секторів: короткострокові, середньо- і довгострокові кредитні ринки, іпотечні ринки, фінансові ринки. Не так давно стали виділяти як окремий елемент  євровалютний ринок. За визначенням Філіпенка А.С. євровалютний ринок – „це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропонування” [44, c.57].  Шенаєв В.Н. визначає євровалютний ринок як «універсальний міжнародний ринок, що поєднує в собі елементи валютних, кредитних і комісійних операцій» [70, c.14].
Красавіна Л.Н. вважає, що «світові валютні, кредитні, фінансові і страховки ринки є специфічною сферою ринкових відносин, де об'єктом операції служить грошовий капітал... З функціональної точки зору — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл світових фінансових потоків в цілях безперервності і рентабельності відтворювання. З інституційної точки зору - це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків» [32, c.327] . Об'єктивна основа розвитку світових валютних, кредитних, фінансових ринків, на думку Л.Н. Красавіной, - це «закономірності кругообігу функціонуючого капіталу» [32, c.332] . Капітали на одних ділянках, що тимчасово звільняються, перетікають на ті ділянки, де виникає на них попит. Бездіяльність капіталу суперечить його природі і законам ринкової економіки. На рівні всесвітнього господарства цю суперечність вирішують світові валютні, кредитні і фінансові ринки.
Рогач О.І. визначає фінансові ринки як „сферу економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, а також операцій з інвестування капіталу в іноземній валюті” [46, c.123].
Інший вчений Михайлов Д.М. проводить дослідження світового фінансового ринку з позиції інструментів, що обертаються на ньому і вважає, що в сучасних умовах світовий ринок позикових капіталів і світовий фінансовий ринок є «тотожним з понятійною точки зору категоріями, при більшій функціональності використовування останнього поняття»[42, c.13]. 
При цьому предметом торгівлі на світовому фінансовому ринку є позиковий капітал, боргові інструменти і похідні контракти. З функціональної точки зору, на думку Михайлова Д.М., під міжнародним фінансовим ринком слід розуміти сукупність і взаємне переплетення національних і міжнародних ринків, що забезпечують напрям, акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів між суб'єктами ринку за допомогою банківських і інших фінансових установ для мети відтворювання і досягнення нормального співвідношення між попитом і пропозицією на капітал. А по економічній сутності, це — система певних відносин і своєрідний механізм збору і перерозподілу на конкурентній основі кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями, економічними агентствами. Михайлов Д.М. вважає, що в результаті швидкого зростання ринків похідних фінансових інструментів в сучасній структурі світового фінансового ринку можна виділити такий елемент, як світовий ринок деривативів (похідних фінансових інструментів) [42, c.15-16]. 
Слід зазначити, що проблеми світових фінансів досліджуються в роботах таких зарубіжних учених, як Енга М., Лисиця Ф., Мауера Л., Роуз П..
Особливо хотілося б виділити концепцію світових фінансів, запропоновану ученими Університету Сент Джон Нью-Йорка, яка припускає аналіз фінансової сфери у світовому масштабі, охоплюючи світове фінансове середовище, міжнародні фінансові ринки, міжнародну банківську діяльність, міжнародні фінанси корпорацій, управління портфелями цінних паперів і зв'язку між ними. Ця концепція світових фінансів представлена на рис. 1.1.
 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Світове фінансове середовище

Міжнародні фінансові ринки

Фінанси міжнародних корпорацій

Міжнародні портфельні інвестиції

Ця система відповідає міжнародному досвіду і, фактично, повторює систему міжнародних організацій по регулюванню, контролю та нагляду за ринками фінансових послуг:
·        Базельський комітет з банківського нагляду (створено у 1974 році);
·        Міжнародна організація комісій з цінних паперів (створено у 1989 році);
·        Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю (створена у 1992 році).
Відсутність системного вирішення проблеми реєстрації, регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ протягом 1995-2006р. створює реальну загрозу повторення "фінансових пірамід", прикладом чого можуть слугувати випадки згубної діяльності деяких кредитних спілок. Всупереч сподіванням населення та Уряду щодо піднесення розвитку фінансового ринку України та більш ефективного соціального захисту населення за рахунок розвитку нових фінансових послуг та установ, діяльність окремих небанківських фінансових установ в Україні не тільки не допомагає вирішити ці проблеми, однак й призводить до поглиблення кризи недовіри до фінансового сектору в цілому.
Слід відмітити початок становлення такого сектору фінансового ринку України як інститути спільного інвестування (ІСІ). Нажаль перші інститути спільного інвестування в Україні, стали просто інструментом для концентрації власності, до планів більшості яких однак не входило працювати на вкладників. Такий не дуже привабливий імідж стримує відродження ІСІ. Разом з тим залишається ряд невирішених проблем в регламентуванні діяльності фінансового ринку, зокрема:
·        недостатній розвиток нормативно-правової бази на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на ринку, а також неузгодженість вже прийнятих нормативно-правових актів між собою;
·        Недостатній обсяг повноважень органів державного регулювання, контролю та нагляду за застосуванням санкцій та притягненню до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства;
·        Слабка координація дій органів регулювання ринку між собою та правоохоронними органами;
·        наявність факторів великих “ризиків” для інвесторів позичальників і інших користувачів фінансових послуг;
·        недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;
·        відсутність прозорого законодавства та якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ обмежують можливості населення та потенційних інвесторів щодо якісного відбору фінансових посередників, що зменшує можливості фінансового сектора щодо мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів фінансового посередництва та сприяння розвитку фондового ринку і фінансового сектору в цілому;
·        частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) викликають значну недовіру з боку пересічного громадянина та історично мають досить погану репутацію, пов'язану з відомою "трастовою епопеєю" 1993-1995 років.
Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду.

3.2 Місце України у світовому фінансовому середовищі

Реалії сучасного світу вимагають найскорішої інтеграції вітчизняної економічної системи, в тому числі її фінансової складової, до міжнародної економіки. Без цього не є можливими ані повноцінний розвиток національного виробництва, ані задоволення потреб вітчизняних споживачів на належному рівні.
На жаль, внаслідок повільного економічного реформування Україна перебуває на узбіччі світових фінансових потоків. Тому, враховуючи специфічність впливу фінансової глобалізації на розвиток української економіки, можна визначити напрями, в яких такий вплив є найбільш вагомим: а) інтеграція України до міжнародних торгівельних відносин; б) взаємини з міжнародними фінансово-кредитними установами; в) інтеграція до світового фінансового ринку, залучення в Україну іноземних інвестицій та співпраця з іноземними партнерами. Відповідно серед основних критеріїв успішної інтеграції України до світової економіки можна відзначити:
·        зростання міжнародного товарообігу із випереджаючим зростанням обсягів експорту;
·        зростання обсягів іноземних інвестицій в Україну;
·        зростання обсягів операцій із гривнею на світовому валютному ринку;
·        мінімізація рівня кореляції між негативними тенденціями розвитку світової економіки та економіки національної [68].
Щодо кількісних показників зазначених критеріїв, то їх аналіз дозволяє зробити висновок про досить високий рівень торгівельної відкритості України, але в той же час надзвичайно низькі темпи інтеграції до світового фінансового ринку.
Так, зовнішньоторговельний оборот України лише на протязі 2004-2006 рр. збільшився з 32672,23 млн. дол. США до 34287,26 млн. дол. США [83]. При цьому, хоча в 2006 році Україна мала негативне сальдо торгівельного балансу,  а також незважаючи на значну частку сировини в структурі експорту, ці дані свідчать про в цілому позитивні наслідки відкритості національної економіки для розвитку зовнішньої торгівлі держави.
Тим не менше, є всі підстави говорити про неповне використання переваг від такої відкритості, про що свідчить і динаміка інтеграції України до світового фінансового ринку, одним із критеріїв якої є обсяг іноземних інвестицій – на 1.01.2007 року в Україну надійшло 16375,2 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій. Незважаючи на зростання обсягів іноземного інвестування в Україну, абсолютний розмір цього показника свідчить, по-перше, про відсутність інтересу до вітчизняного фондового ринку з боку іноземних інвесторів і, по-друге, про неможливість використання переваг іноземного інвестування вітчизняними підприємствами. Щодо портфельних іноземних інвестицій, то їх обсяг в Україні на 1.01.2006 р. становив лише 751,1 млн. дол. [83].. Наведений обсяг іноземного інвестування є надзвичайно низьким у порівнянні із обсягами операцій на міжнародному фінансовому ринку, що свідчить про практичну відсутність інтеграції вітчизняного та світового фінансового просторів.
Низький рівень інтеграції до світового фінансового ринку підтверджується і загальним аналізом платіжного балансу України та міжнародної інвестиційної позиції України. Так, із загального обсягу довгострокових кредитів, залучених до України станом на 1.01.2007 р., 78 % є такими, що надані міжнародними фінансовими організаціями або під гарантії Уряду. Із загального обсягу портфельних інвестицій 76% є інвестиціями в державні боргові цінні папери [83]. Це свідчить про те, що недержавні суб’єкти фінансового ринку практично не беруть участі у міжнародній фінансовій діяльності, не мають доступу до міжнародного фінансового ринку та не використовують тих переваг і можливостей, що є наслідком світової фінансової глобалізації.
Нарешті, ступінь глобалізованості вітчизняного фінансового ринку можна визначити ступенем кореляції між різними індикаторами фінансового ринку України та світового фінансового ринку. До таких індикаторів можна віднести облікову ставку Національного банку у порівнянні із ставками центральних банків провідних країн світу, відсоткові ставки комерційних банків у порівнянні із ставками на світовому ринку, індекси фондових ринків. На наш погляд, більш показовим є порівняння облікових ставок центральних банків, яке відображає кореляцію в офіційній грошово-кредитній політиці різних країн, і порівняння динаміки фондових індексів, яке відображає кореляцію загальних тенденцій розвитку фінансових ринків [59, c.239].
Щодо облікових ставок центральних банків, то, з огляду на складну фінансову ситуацію в Україні в період переходу до ринкової економіки та нерозвиненість вітчизняного фінансового ринку, порівняння абсолютних величин наведених показників не є повноцінним критерієм визначення зв’язку вітчизняної та світової фінансових систем. В той же час очевидним є те, що збільшення відсоткових ставок Національним банком України на протязі 1997-1998 років є прямим наслідком міжнародної фінансової кризи, що розпочалась із країн Південно-Східної Азії та значною мірою вплинула на розвиток фінансового ринку України. Так само і зниження відсоткових ставок НБУ починаючи з середини 1998 року зумовлено не тільки позитивними змінами у вітчизняній економіці, але і тенденціями розвитку світової економіки [59, c.240].
Аналогічних висновків можна дійти при порівнянні курсу гривні до основних світових валют та співставленні динаміки вітчизняних фондових індексів із міжнародними.
Так, до основних вітчизняних фондових індексів можна віднести індекс ПФТС – Першої фондової торгівельної системи. Порівняння цього індексу із, наприклад, основним індексом фондового ринку США – Dow Jones Industrial Average, який, без сумніву, відображає тенденції розвитку світової економіки в цілому, очевидно засвідчує кореляцію між динамікою зміни цін на цінні папери в Україні і на світовому ринку. В той же час мізерні обсяги торгів та інші особливості вітчизняного фондового ринку не дозволяють використовувати індекс цього ринку як повноцінний критерій оцінки напрямів розвитку вітчизняної економіки.
Все це однозначно свідчать про повільний, але невідворотний процес інтеграції вітчизняної економіки до світової економічної системи. Позитивні наслідки такої інтеграції очевидні вже сьогодні, в першу чергу у сфері міжнародної торгівлі. В той же час можна відзначити відставання інтеграції до світової економіки у фінансовому секторі, що потребує негайної корекції економічної політики держави з метою збільшення обсягів іноземного інвестування та кредитування [59, c.240].
При цьому першочерговим завданням будь-якої держави на шляху міжнародної економічної інтеграції має бути ґрунтовний аналіз ризиків цього процесу. Відповідно задача інтеграції до глобалізованого світового фінансового простору, що стоїть перед Україною, вимагає врахування особливостей сучасної структури світової економіки, ретельного вибору та використання інструментів, які здатні забезпечити максимальну швидкість та ефективність такої інтеграції і одночасно мінімізувати можливі втрати від цього процесу.
Подібне завдання є тим більше актуальним, що, незважаючи на значну глибину світової економічної глобалізації, механізми регулювання фінансового ринку зосереджені більшою мірою в розпорядженні національних структур, адже ефективних та повноважних наднаціональних регуляторних органів до цього часу не створено [59, c.241]. Саме тому слід розглядати глобалізацію не тільки в контексті нових інвестиційних можливостей, але і нових ризиків для України. І, на мою думку, при розробці макроекономічної стратегії України в умовах глобалізації першочергова увага має бути приділена саме тим ризикам, які супроводжують процес інтеграції національної економіки до глобалізованого фінансового простору.
До ризиків, притаманних процесу глобалізації в економічній площині та актуальних для України, можна віднести неконтрольований відтік науковців та кваліфікованої робочої сили у більш розвинені країни, зміну структури та обсягів національного виробництва внаслідок значних обсягів імпорту більш конкурентоспроможної продукції, втрату контролю держави та національних корпорацій над стратегічно важливими для економіки підприємствами, тощо.
У фінансовому секторі варто відокремити небезпеку глобальних фінансових криз та небезпеку підриву суверенітету країн з невисоким рівнем розвитку через боргову та іншу фінансову залежність. При цьому рівень цієї небезпеки є тим більшим, чим нижчим є економічний розвиток країни у порівнянні із розвитком провідних держав світу [55, c.541].
Отже, фінансова глобалізація на певному етапі свого розвитку призводить до підвищеної нестабільності національного фінансового ринку внаслідок тісної інтеграції країни до світової економіки. Як показано в попередньому підрозділі, така фінансова нестабільність в першу чергу пов’язана із підвищеною мобільністю капіталів, режимом плаваючих обмінних курсів та фінансовою лібералізацією, що стало наслідком втілюваної більшістю країн світу політики у сферах макроекономіки, фінансового регулювання, оподаткування, тощо. Однак в процесі подальшого розвитку глобалізації світовий фінансовий простір стає дедалі більш однорідним. І на прикладі Європейського союзу можна пересвідчитись, що, незважаючи на скасування всіх обмежень щодо руху капіталів, повноцінний валютно-економічний союз відзначається досить високою стабільністю свого фінансового ринку [55, c.542].
Це ще раз підкреслює, що в процесі подальшого розвитку та лібералізації фінансового ринку України, в процесі його подальшої інтеграції до світового фінансового простору все більш актуальним стає вивчення досвіду іноземних країн щодо шляхів такої інтеграції та щодо уникнення її негативних наслідків. Про важливість вирішення проблем світових фінансових криз говорить і те, що останні засідання МВФ присвячені саме цій проблемі, тому пошук шляхів запобігання виникненню криз, прийняття необхідних заходів для пом’якшення та ліквідації їх наслідків належать до числа головних завдань при інтеграції України у світовий фінансовий простір.
Результатом вирішення цих завдань має бути завчасне виявлення та ліквідація передумов фінансової нестабільності, обмеження національного ринку від негативного впливу міжнародних кризових процесів та в ідеалі - створення умов, за яких виникнення фінансових криз є неможливим. Тому вважаю за необхідне розглянути методи та інструменти державної політики, спрямованої на досягнення цих цілей [55, c. 542].
В першу чергу до таких методів можна віднести методи контролю над міжнародними потоками капіталів. Ці методи розвивались одночасно із загальною лібералізацією міжнародного ринку, появою нових фінансових інструментів та технологічним прогресом.
В сучасних умовах, коли країни, що розвиваються, все більшою мірою інтегруються до світового фінансового простору, у цих країнах спостерігаються суттєві коливання в обсягах притоку та відтоку інвестицій, що зумовлює необхідність активного використання заходів регулювання міжнародних потоків капіталу. І якщо, наприклад, в післявоєнний період таке регулювання було зумовлено довгостроковими цілями – або стимулюванням економічного розвитку, або завданням зберегти промисловість у власності національних корпорацій, то в сучасних умовах регулювання міжнародних потоків капіталу, зумовлене значною мірою саме глобалізаційними процесами, спрямоване в першу чергу на регулювання рахунку поточних операцій і недопущення короткострокових коливань у платіжному балансі.
При цьому необхідно відзначити, що негативні наслідки для економіки країни можуть бути пов’язані як із відтоком, так і з притоком іноземного капіталу, тому заходи щодо контролю над імпортом капіталу аналогічні заходам щодо контролю над експортом, а сам контроль тісно пов’язаний із валютною політикою держави та обмеженнями щодо операцій поточного рахунку платіжного балансу (щодо відкриття рахунків в іноземних банках, валютних операцій, тощо).
З огляду на викладене, на сьогоднішній день можна виділити три основних шляхи обмеження міжнародної фінансової активності [55, c.556].
По-перше, це запровадження податків або податкоподібних обмежень на міжнародні фінансові операції, які сприяють підвищенню вартості транзакцій та відповідно зменшенню їх прибутковості. Серед цих заходів – так званий податок Тобіна, тобто податок на операції на міжнародному валютному ринку, ідея якого була вперше проголошена лауреатом Нобелівської премії Джеймсом Тобіном в 1978 році, або податок на придбання цінних паперів емітентів іншої країни. Серед альтернатив податку Тобіна можна відзначити пропозиції щодо оподаткування всіх міжнародних транзакцій (з огляду на складність відокремлення валютних операцій), або, з метою зменшення саме валютних спекуляцій, щодо оподаткування прибутків тільки від короткострокових валютних операцій [5, с.206].
Варто відзначити, що серед прихільників подібних заходів є не тільки науковці-теоретики чи політичні діячі, але і відомі фінансисти, такі як Д.Сорос або У.Баффет. Наприклад, У.Баффет висловлювався за запровадження 100% податку на всі прибутки, отримані від операцій з цінними паперами або деривативами строком менше одного року [5, с.207]. В той же час запровадження подібних обмежень на міжнародному рівні на сьогоднішній день виглядає нереальним, як через відсутність повноважних міжнародних органів, так і з огляду на протилежність цілей, що ставлять перед собою різні країни при проведенні фінансової політики.
До другого шляху можна віднести безпосередні обмеження обсягів руху капіталів. Наприклад, і здійснення іноземного інвестування резидентами, і надходження інвестицій від нерезидентів може бути предметом ліцензування з боку держави. Також може бути передбачений ліміт щодо обсягів іноземних інвестицій в певні (або усі) галузі, або навіть в окремі підприємства. В умовах України прикладом такої політики є обмеження щодо присутності нерезидентів на страховому ринку, або, як опосередковане обмеження, що стосується не тільки іноземних інвесторів – заборона приватизації певних підприємств або галузей (наприклад, трубопроводів або атомної енергетики), або заборона на передачу у власність іноземцям земель сільськогосподарського призначення.
Нарешті, до непрямих методів контролю над рухом капіталу можна віднести [55, c.555-556]:
·        вимоги до капіталу фінансових інституцій, які полягають у необхідності мати певну заставну суму при проведенні міжнародних фінансових операцій;
·        заборону на сплату відсотків по депозитах нерезидентам;
·        обмеження щодо обсягів банківських активів в іноземній валюті;
·        обмеження щодо обсягів продажу нерезидентам боргових інструментів - облігацій або інструментів грошового ринку;
·        обмеження щодо іноземних запозичень, які можуть встановлюватись у вигляді або спеціального податку, або у вигляді вимоги внесення спеціального депозиту у центральний банк пропорційно до розміру такого запозичення;
·        розширення валютного коридору, тобто зони припустимого коливання валютного курсу, що збільшує ризиковість інвестицій у активи, деноміновані в цій валюті і відповідно сприяє скороченню іноземних інвестицій.
Прикладом застосування подібних заходів може слугувати політика Центрального Банку Філіппін, який після кризи 1996-1997 років обмежив мінімальні строки іноземних вкладів в місцевих банках 90 днями [3, c.57].
Наведений перелік інструментів є далеко не повним, і в той же час відображена різноманітність заходів, що використовуються з метою попередження інтенсивного притоку та відтоку іноземних коштів, свідчить про постійний пошук шляхів зниження мінливості міжнародних фінансових ринків та намагання більшості країн обмежити вплив суб’єктів світового фінансового ринку на розвиток національної фінансової системи.
Більшість країн, що розвиваються, використовує повністю або частково наведені вище заходи та інструменти. Наприклад, в Чилі свого часу було запроваджено податок на іноземні запозичення, в Бразилії – і на запозичення, і на іноземне інвестування на фондовому ринку. При цьому заходи щодо обмеження чи заборони притоку капіталу супроводжувались заходами щодо лібералізації правил репатріації капіталу, аби в жодному разі не порушити прав іноземних інвесторів. Але для України, на наш погляд, наведені заходи є неприйнятними, адже національний фінансовий ринок не досяг достатнього ступеню розвитку, а характерною рисою вітчизняної економіки є потреба у значному обсязі вільних грошових коштів, які можуть бути використані для оновлення основних фондів, поповнення обігових коштів, використання у якості кредитних ресурсів.
В умовах дефляції або низьких темпів інфляції, стабільного валютного курсу і одночасно досить високих кредитних ставок, які спостерігаються в Україні на протязі останнього часу, було б доцільно вжити заходів для пожвавлення вітчизняного фінансового ринку. З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни – як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень.
Тому можна запропонувати наступне:
·        всебічне стимулювання інвестиційної діяльності, в першу чергу – інвестицій у основні фонди. При цьому йдеться не стільки про іноземні інвестиції, як про створення загального сприятливого інвестиційного клімату. Основним шляхом такого стимулювання має стати податкова політика, в тому числі щодо норм амортизації, та політика щодо стимулювання технічної модернізації виробництва.
·        лібералізація вітчизняного фінансового ринку шляхом пом’якшення умов доступу до ринку іноземних фінансових інституцій – банків, страхових компаній, закладів спільного інвестування.
·        пом’якшення умов доступу до міжнародних фінансових ринків вітчизняних позичальників та інвесторів.
·        реформування страхової, пенсійної системи та системи фінансового посередництва з метою посилення ролі інституційних інвесторів та одночасного залучення до інвестиційних процесів приватних коштів.
Щодо заходів із ліквідації наслідків фінансової нестабільності, то в західній науковій думці на сьогоднішній день переважають пропозиції щодо застосування різноманітних кредитних інструментів. Наприклад, щодо створення міжнародного кредитору “останньої інстанції” (an international lender of last resort), або інших способів надання країнам, що потерпають від кризи, значних допоміжних кредитів. Але застосування подібних механізмів спрямоване на ліквідацію короткострокових наслідків фінансової кризи та не виправляє ані причин виникнення, ані структурних зрушень у економіці, що виникли внаслідок кризи. Більше того, використання таких інструментів призводить до збільшення нестабільності через впевненість учасників ринку у наданні фінансової допомоги з боку держави.
Тому створення кредитору “останньої інстанції” в будь-якій формі, збільшення валютних резервів, створення інших резервних фондів і тому подібні заходи не можуть вважатись достатніми для запобігання фінансовій нестабільності в країнах, що розвиваються, до яких можна віднести і Україну. Для України прийнятним може бути лише поєднання таких заходів із заходами контролю над капіталом, лібералізацією та стимулюванням розвитку фінансового ринку, наведеними вище.
Підсумовуючі, можна зробити висновок, що досить високий рівень відкритості національної економіки України проявляється в першу чергу і переважно у міжнародній торгівлі – наприклад, частка експорту у вітчизняному ВВП складає 56,4%, що є надзвичайно високим рівнем у порівнянні з іншими країнами світу. Але з огляду на структуру вітчизняного експорту, який переважно складається з продукції гірничо-металургійного комплексу, хімічної, текстильної галузей, тобто продукції з низьким рівнем доданої вартості, його обсяги значною мірою залежать від кон’юнктури світового ринку. Така залежність безпосередньо впливає на вразливість національної фінансової системи, адже фінансова система значною мірою відображає ситуацію у реальному секторі економіки. Тому надзвичайно сильним є вплив тенденцій розвитку і світової економіки в цілому, і міжнародного фінансового ринку зокрема на розвиток ринку вітчизняного. Очевидно, що в цій ситуації одним із головних завдань уряду стає обмеження масштабів такого впливу. В той же час варто ще раз наголосити, що цей вплив є лише відображенням ситуації у реальному секторі, адже не має підстав говорити про достатній рівень глибини інтегрованості національного фінансового сектору до міжнародного ринку. Свідченням цьому є в першу чергу низький обсяг іноземних інвестицій та низький рівень міжнародних кредитів [35].
Отже, незважаючи на позитивну динаміку розвитку глобалізаційних процесів в Україні, слабкий рівень інтегрованості країни до міжнародних економічних відносин виступає як свого роду бар'єр, котрий гальмує можливості позитивного впливу фінансової глобалізації на Україну і відкриває шлях для впливу негативного. При цьому повільна інтеграція України у світовий фінансовий простір зумовлена в першу чергу внутрішньодержавними проблемами – недостатнім рівнем реформування економіки, нерозвиненістю національного фінансового ринку, невідповідністю законодавчих та інших норм міжнародним стандартам.  Наприклад, показники вітчизняного фінансового ринку не дозволяють належним чином робити висновки щодо динаміки розвитку вітчизняної економіки, що значною мірою стримує іноземних кредиторів та інвесторів від здійснення операцій в Україні.
Тому можна стверджувати, що проблема ролі та місця України в світі залежатиме від ефективності здійснення економічних реформ в країні. Аби вплив глобалізації на економіку України полягав не тільки у збільшенні рівня фінансової нестабільності, але і в отриманні державою всіх переваг, притаманних глобалізаційним процесам, держава має створити сприятливі умови для повномасштабної інтеграції всіх сегментів вітчизняної економіки до світового економічного простору, які в першу чергу мають полягати у розвиткові вітчизняного законодавства та розбудові відповідної сучасним умовам ринкової інфраструктури.

3.3 Пряме іноземне інвестування як рушій інтеграції України у світове фінансове середовище

Як відомо, трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилося питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.
Однією з найболючіших проблем, перед необхідністю розв'язання якої стоїть сьогодні Україна, є проблема залучення коштів для її подальшого успішного розвитку. Значне скорочення обсягів виробництва, висока інфляція, низька якість продукції, безробіття, структурна перебудова виробництва - все це потребує значних грошових ресурсів. З одного боку, дефіцит державного бюджету як наслідок економічної кризи призвів до браку державних коштів, з іншого — зубожіння основної маси населення не дає змоги достатньою мірою залучити кошти громадян.
Отже, розбалансованість фінансової системи держави, платіжна криза, що була спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об'єктивно зумовили потребу в залученні зовнішніх коштів для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання [35].
Однак з перших кроків залучення міжнародного капіталу, без якого неможливо в реальні строки подолати кризовий стан в економіці, виявилося, що таке залучення ускладнюється економічною і політичною ситуацією в Україні.
Надходження капіталу з-за кордону може проходити у двох основних формах: у вигляді кредитів або у вигляді інвестицій у виробництво, його окремі галузі чи підприємства. Інвестиції є більш привабливою й ефективною формою залучення іноземного капіталу, оскільки дають можливість вирішувати стратегічні завдання економічного розвитку на основі запровадження досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в управлінні. Надходження іноземного капіталу в матеріальне виробництво більш вигідне, ніж отримання та використання кредитів для закупівлі необхідних товарів, що витрачаються, як правило, не за цільовим призначенням і тільки збільшують державний борг.
Іноземні інвестиції важливі також для досягнення середньо- строкових цілей — виходу з соціально-економічної кризи, піднесення виробництва, зростання життєвого рівня населення [19, c.125].
Однак слід мати на увазі, що економічні інтереси іноземних інвесторів і української сторони не завжди збігаються. Так, Україна заінтересована у відновленні свого виробничого потенції структурній перебудові виробництва та споживчого ринку, насиченні його недорогими високоякісними товарами, в залученні у виробництво передової техніки, технології та культури управління. Іноземні інвестори заінтересовані передусім в отриманні прибутків за рахунок природних ресурсів України, кваліфікованої та дешевої робочої сили, досягнень вітчизняної науки та техніки, відсутності конкуренції на внутрішньому ринку. Тому перед Україною стоїть досить складне завдання: створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу та використати його національних інтересах.
Отже, пріоритетним напрямом інтеграції України в систему міжнародних фінансів сьогодні є залучення в національну економіку іноземних інвестицій.
З організаційно-функціонального погляду розрізняють форми іноземних інвестицій — портфельну та пряму. Ці форми інвестицій спонукаються аналогічними, але не однаковими мотивами. В обох випадках інвестор бажає отримати прибуток за рахунок володіння акціями прибуткової компанії. Однак, здійснюючи портфельну інвестицію, інвестор (як правило, велика компанія) має на меті отримувати дохід за рахунок майбутніх дивідендів; роблячи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор прагне взяти до своїх рук керівництво підприємством [54].
Світовий досвід показує, що залучення іноземного капіталу у вигляді прямих інвестицій має низку суттєвих переваг для країні, що приймає,  порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Прямі іноземні інвестиції - це дещо більше ніж просто фінансування капіталовкладень у економіку, хоча самі по собі вони є конче необхідними для України. Прямі іноземні інвестиції є також способом підвищення продуктивності й технологічного рівня українських підприємств [66, c.267].  Розміщуючи свій капітал в Україні, іноземна компанія приносить із собою нові технології, нові засоби організації виробництва і відкриває прямий вихід на світовий ринок завдяки можливості користуватися відпрацьованою світовою мережею продавців, клієнтів і центрів обслуговування через свої дочірні компанії.
Іноземні інвестиції це матеріальна основа формування і функціонування специфічного іноземного сектора в економіці капіталоімпортуючої країни. Такий сектор є частиною національного господарського потенціалу, контрольованою іноземними економічними суб'єктами.
На сучасному етапі іноземний сектор існує в кожній країні з ринковою економікою. За високого ступеня інтернаціоналізації державних зв'язків, взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік жодна країна не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій.
У розвинутих країнах іноземний сектор відіграє дедалі суттєвішу роль і постійно зростає. Так, розвиток важливих галузей та сфер економіки США визначається іноземним сектором: виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, випуск нафтопродуктів, електротехнічна й електронна промисловість тощо. Питома вага іноземного сектора в цих галузях становить понад 20 % усіх активів та обороту продажів.
В інших країнах позиції іноземного сектора в окремих галузях ще вагоміші. У ФРН, наприклад, питома вага його в обороті всіх підприємств у нафтопереробній промисловості перевищує 90 %, у хімічній — 30, в електротехнічній (з електронною включно) -27 % [66, c.267].
Значна й зростаюча роль іноземного сектора в розвитку національної економіки визначає відповідну політику держав, спрямовану на заохочення іноземних інвестицій. В останнє десятиліття конкуренція між країнами за отримання з-за кордону іноземного капіталу значно посилилася. Капіталоімпортуючі країни застосовують найрізноманітніші пільги, значно зросли в цих країнах витрати на залучення іноземних інвесторів.
Особливо важливого значення набуває залучення іноземних капіталів у вигляді прямих іноземних інвестицій в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів, що характерно для так званих трансформаційних економік — економік країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн. Про це свідчить новітній досвід країн Центральної та Східної Європи, де залучення та ефективне використання прямих іноземних інвестицій стало ключовим стабілізувальним фактором. Зокрема, показники економічного розвитку Польщі свідчать, що стабільне зростання ВВП у країні розпочалося паралельно з суттєвим зростанням обсягів капітальних вкладень у її економіку, в тому числі за рахунок іноземних інвестицій.
Водночас аналіз показує, що значний приріст прямих іноземних інвестицій в економіку Польщі відбувся лише з початком активізації внутрішніх інвесторів. Отже, іноземні інвестори роблять капіталовкладення лише за умови пожвавлення діяльності національних інвесторів. Адже приватний іноземний капітал не буде надходити в економіку з паралізованою внутрішньою інвестиційною активністю. Він також не вкладатиме кошти в регіони з нерозвинутою чи напівзруйнованою транспортною інфраструктурою, дефіцитом електро- й тепло енергії [66, c.268].
Наскільки ж привабливою є українська економіка для інвесторів - резидентів? Багато хто в українських ділових колах відчуває, що економіка України, принаймні на даний момент, надто нестабільна для здійснення довгострокових інвестицій. Тому підприємства використовують свої заощадження не для капіталовкладень у межах країни, а для надання кредитів за кордон. Компанії-експортери, як правило, зберігають свій прибуток на рахунках в іноземних банках, замість того щоб ввозити його назад України й спрямовувати на нові інвестиції. Цей процес відомий під назвою втечі капіталу [55].
Проблема відпливу валютних коштів з України є нині надзвичайно болючою для вітчизняної економіки. Так, на кінець минулого тисячоліття втрати валютних коштів від неповернення експортного валютного виторгу, ненадходження товарів і невиконання послуг у рахунок погашення авансових платежів за імпортом, маніпулювання цінами на експортну та імпортну продукцію оцінювалися в понад 1,5 млрд. дол. США.
Нарощування та реалізація інвестиційного потенціалу сьогодні є ключовим фактором сталого економічного зростання. Недостатнє інвестування та високий рівень зношеності капіталу породжують небезпеку декапіталізації, тобто мінусових величин чистих інвестицій.
В Україні, де більшу частину економіки поки що контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною, і політичною проблемою. Сьогодні треба дбати не просто про підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів. Завдання полягає у використанні їхніх можливостей для розширення внутрішнього купівельноспроможного попиту, активізації інноваційного впливу на вітчизняне виробництво.
Загалом ідеться про повноцінне залучення України в конкуренцію за інвестиції на міжнародних ринках капіталів. Це передбачає:
·        лібералізацію підприємницької діяльності;
·        створення оптимального та передбачуваного правового середовища;
·        забезпечення політичної стабільності й відповідальних консолідованих дій усіх гілок та органів влади [54].
Згідно з Законом України "Про іноземні інвестиції", іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у вигляді:
а) іноземної валюти, інших валютних цінностей, національної валюти;
б)будь-якого рухомого і нерухомого майна (землі, будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей) і будь-яких пов'язаних з цим майнових прав;
в) акцій, облігацій та інших цінних паперів або будь-яких інших форм участі в підприємстві;
г) грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, що мають вартість;
д) будь-яких прав інтелектуальної власності, які мають вартість, у тому числі авторських прав, прав на винаходи, торгових знаків (товарних знаків і знаків обслуговування), фірмових найменувань, промислових зразків, ноу-хау тощо;
е) прав на здійснення господарської діяльності, у тому числі прав на розвідування, розробку, видобування або експлуатацію природних ресурсів, наданих за законодавством або за договором;
є) платних послуг;
ж) інших видів інвестицій, не заборонених законами України.
Інвесторів в Україні приваблюють:
·        вигідне географічне розташування;
·        потенційно великий ринок;
·        висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевина;
·        низький курс національної валюти;
·        захист інвестицій;
·        можливість вивезення прибутку;
·        система компенсації збитків тощо.
Слід ширше інформувати ділові кола України та зарубіжній держав про конкретні можливості залучення інвестицій та найпривабливіші можливості їх вкладання. Підвищенню міжнародного престижу України сприяють добре організовані презентації інвестиційних проектів, участь вітчизняних виробників у міжнародних виставках та ярмарках. Досить послатися на історію організації виробництва літаків АН-70 в Ірані. Це вже не просто експорт продукції це експорт технології, тобто найбільш перспективний і вигідний його варіант [9].
Важливе значення має ширше залучення іноземного капіталу в банківську систему України.
У багатьох країнах уже давно застосовують таку дійову форму поєднання банківського і промислового капіталу, як промислово-фінансові групи. Наприклад, у Росії до них входить понад 1500 суб'єктів господарювання, які дають роботу більш як 3 мільйонам людей. Україна в цьому плані значно відстає.
Українські підприємства ще не стали привабливими об'єктами для національних та іноземних інвесторів на фондовому ринку. Сьогодні найбільш інвестиційне привабливими в Україні, як і в усьому світі, є вкладання капіталу в інтелектуальний потенціал нації та науково-технічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість національного виробництва і споживання.
Незважаючи на великі втрати, Україні вдалося не лише зберегти, а в деяких галузях і суттєво зміцнити ядро науково-технічного та технологічного потенціалу. Йдеться передусім про потенціал літакобудування, ракетно-космічну галузь, можливості вітчизняних суднобудівників, проекти розвитку танкобудування Україна зберігає конкурентоспроможні позиції і в інших галузях машинобудування, зокрема у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні, а також в окремих галузях кольорової металургії [9].
Достатньо високим є і науково-технічний потенціал України. Світове визнання здобули вітчизняні наукові школи та унікальні технології розробки нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніка, фізика низьких температур, ядерна фізика, електрозварювання, технології в галузі інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здатні забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів.
Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 1 січня 2007 року, становив 16375,2 млн дол. або 349,0 дол. на душу населення [83].

Таблиця 3.2
Прямі іноземні інвестиції в Україну на 01.01.2007 (млн. дол. США) [83]

Информация о работе Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи.