Історія виникнення Євросоюзу

Дата добавления: 11 Ноября 2011 в 09:48
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип работы: реферат
Скачать полностью (891.40 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

БЖД.doc

  —  1,014.00 Кб

ПЛАН 

   Вступ.

  1. Історія створення та розвитку Європейського Союзу.
  2. Організаційна будова та структура Євросоюзу.

   3. Можливість використання європейського досвіду вкраїнах СНД.

   Висновок.

   Список  використаної літератури. 

 

ВСТУП

     Економічні  зв'язки між країнами світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв'язок держав стає все більш важливим чинником процесу відтворення, задоволення суспільних потреб та розвитку світового господарства. На сьогодні обсяг міжнародної зовнішньої торгівлі перевищує 11 трлн дол. — понад третину сумарного ВВП країн світу. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської діяльності, скорочення суспільних витрат потребують постійного поглиблення спеціалізації виробництва при забезпеченні певного рівня його концентрації. Внаслідок цих процесів відбувається становлення, розвиток та розширення міжнародного співробітництва, формується світове господарство як економічна єдність, поглиблюється інтегрованість країн.

     Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз — єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази, дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу — міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня. І, безумовно, етапи формування, еволюції ЄС, його організаційно-правова побудова, сфери діяльності, механізми прийняття рішень та забезпечення їх виконання є унікальним досвідом для будь-яких міжнародних інтеграційних утворень.

     

      Міжнародні  економічні зв'язки країн Західної Європи завжди вирізнялись

високою інтенсивністю. У повоєнні роки тут  розвитку виробничої кооперації сприяли транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європі в період 1946-1958 рр. було розташовано 40% зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних зв'язків. На їх основі стали розвиватися і макроекономічні зв'язки, тобто зв'язки між національними господарствами і країнами в цілому. Як наслідок — посилилась взаємозалежність промислово розвинутих країн Західної Європи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ.

      Інтеграційні  процеси підштовхувались високим  рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної Європи.

      Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних  процесів у

Європі  стала і необхідність протидії цілковитому  домінуванню США у світовому господарстві. 1948р. США виробляли понад 60% сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного світу. Крім того, створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій — МВФ, МБРР, ГАТТ — були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які домінували і у політичних союзах: від НАТО до АНЗЮС. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз, єдиний господарський простір, який міг би зіставитися з національним господарством США.

      Все це і обумовлювало необхідність консолідації західноєвропейської

економічної еліти на власній основі. З цією метою у рамках утвореної 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд проектів регіональної інтеграції — від об'єднань у межах окремих галузей промисловості до величезних проектів західноєвропейської федерації. За одним з таких проектів (“план Шумана”) у квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу з організацією не тільки спільного ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь і металобрухт), але й спільного

регулювання обсягів виробництва і рівня  цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили. Цей договір набув чинності 1953р. ЄОВС контролювало 60% виплавки сталі і 50% видобутку вугілля у Західній Європі.

     1956 р. в ЄОВС виник план перетворення  цієї організації на зону вільної

торгівлі, але суперечності між країнами, особливо між Англією і Францією, призвели до укладення у березні 1957 р. в Римі лише шістьма (з 17) країнами-членами Римської сепаратної угоди про заснування Європейського співтовариства (ЄЕС) — “Спільного ринку” — з перспективною програмою економічної і політичної інтеграції. Кінцевою метою ЄЕС було проголошено створення Сполучених Штатів Західної Європи. Одночасно в Римі цими ж державами ЄЕС було укладено угоду про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом), метою якого було створення ще одного спільного галузевого ринку, об'єднання ресурсів атомної енергії та атомної промисловості. У цей же час Великобританія, яка не приєдналась до ЄЕС, організувала Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (ЄАВТ) у складі 7-ми країн.

      1967 р. внаслідок злиття органів  управління ЄОВС, ЄЕС і Євроатому утворилась триєдина інтеграційна організація з офіційною назвою Європейські співтовариства , або Європейське співтовариство. 1973 року Великобританія і Данія вийшли з ЄАВТ і приєднались до ЄЕС. Португалія зробила те саме 1986 р. Проте до ЄАВТ приєднались інші три країни, і ця організація знову стала складатися з семи членів: Австрії, Фінляндії, Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії, Швеції та Швейцарії. Ідея створення ЄАВТ полягала у розвитку торгівлі між країнами, проте без об'єднання влади та створення офіційних інститутів, уповноважених вести законодавчу діяльність, як це зроблено у ЄЕС.

      1984 р. ЄАВТ і ЄЕС домовились  створити єдиний економічний  простір і

поширити  своє співробітництво на такі галузі, як економіка, валютна та промислова політика, дослідження та технології, охорона навколишнього

середовища, рибальство, виробництво сталі та транспорт. При цьому ЄАВТ

отримувала  усі пільги та торговельні прибутки від членства у Європейському співтоваристві, не беручи однак участі в роботі інститутів ЄС. Ця угода набула чинності 1 січня 1994 р. Швейцарія була єдиною з країн-членів ЄАВТ, яка не приєдналась до цієї угоди, оскільки національний референдум Швейцарії відхилив її. Три країни ЄАВТ — Австрія, Фінляндія та Швеція — стали повноправними членами ЄС у січні 1995 р., припинивши своє членство у ЄАВТ. Європейський економічний простір, створений цією угодою, — це більше, ніж просто економічна зона він розповсюджує на країни-члени ЄАВТ принцип чотирьох свобод ЄС —

вільний рух товарів, послуг, капіталу і населення.

        Окрім перелічених раніше країн, 1973 р. до ЄС увійшла Ірландія, 1981 р.

— Греція, 1986 р. — Іспанія. І до складу співтовариства стало входити 15 країн.

      У своєму інтеграційному розвитку Європейське  співтовариство пройшло ряд

еволюційних етапів, основою яких була лібералізація торгівлі. Розвиток

співробітництва у межах ЄОВС та Євроатому підштовхнув  країни до зняття цілої низки бар'єрів, що перешкоджали розширенню торгівлі між ними, а також проведенню політики гармонізації регулювання зовнішньоторговельної діяльності.

     Було  створено митний союз. У період 1958-1969 рр. Формувався спільний ринок. Мито у взаємній торгівлі країн-членів поступово знижувалось, уже 1962 р. були в основному ліквідовані кількісні обмеження товарообміну, одночасно національні митні тарифи замінювались єдиним тарифом. Єдиний тариф члени Співтовариства почали застосовувати з 1 липня 1968р. з одночасним усуненням мита у ЄС.

      У цей же період в межах “Спільного ринку” здійснювався процес формування спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під тиском Франції, зацікавленої у розширенні збуту своєї сільськогосподарської продукції у

самому  Співтоваристві: були введені єдині  ціни і правила регулювання ринків основних сільськогосподарських товарів, а також створений протекціоністський механізм торгівлі з третіми країнами.

      Спільна митно-тарифна політика забезпечила  утворення у 1970-х роках

власних коштів Співтовариства, головним чином  за рахунок надходжень від

митних  виплат і компенсаційних зборів, що стягувались при імпорті товарів з третіх країн.

      У 70-ті роки новий етап НТР обумовив необхідність розробки і спільної

політики  структурної перебудови економіки  в Співтоваристві — країни-члени об'єднали свої зусилля для подолання технологічного відставання від США та Японії. На цей час у ряді галузей промисловості великі американські та японські фірми за рахунок технологічної переваги та скорочення витрат настільки поширились в економіці Європейського Співтовариства , що почали виштовхувати з ринку національних виробників та диктувати свої умови. Щоб протистояти цьому, було вирішено відійти від домінування єдиної сільськогосподарської політики на користь вирішення інших економічних та соціальних проблем. Коло сфер інтеграції розширилось. Зокрема, країни об'єднали зусилля на широкомасштабних наукових та технологічних дослідженнях, почалось формування спільної індустріальної політики. За рахунок цих заходів ситуацію вдалось переломити.

      Важливим  елементом подальшої інтеграції стало створення Європейської

Валютної  Системи (ЄВС), що почала функціонувати  з березня 1979р., і перед якою були поставлені чотири головні цілі:

- досягнення  валютної стабільності в межах  ЄС;

- спрощення  конвергенції процесів економічного  розвитку;

- забезпечення  стратегії зростання в умовах  стабільності;

- стабілізація  міжнародних валютних та економічних взаємовідносин.

      Базовим елементом ЄВС є запровадження  розрахункової валютної одиниці  —

ЕКЮ.

      Завдяки цьому, зокрема, країнам ЄС вдалося  побороти валютну кризу початку 80-х років. Після подолання інфляції у 80-ті роки було відмінено обмеження з поточних фінансових операцій, а 1990 р. було введено режим вільного руху капіталів.

      1985 р. було підписано програму  подальшого розвитку Європейського

співтовариства  і перетворення його в Європейський Союз (“Європа без кордонів”), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності з 1 липня 1987 р. як Єдиний Європейський акт (або Маастрихтська угода) — угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне співробітництво, формування нових інституційних (організаційних) структур.

     З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію

економічної інтеграції і за рішенням держав і  урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується перехід і до політичної інтеграції — створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу.

     Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальній сфері.

      Метою ЄС є створення умов вільного пересування  в його межах товарів,

послуг, капіталів та робочої сили. До 1999 р. передбачається створити Європейський центральний банк, впровадити спільну валюту, єдине громадянство, закінчити створення організаційного та правового механізму узгодження зовнішньої політики та політики безпеки держав-членів ЄС.

      Найбільше протиріч на цьому шляху викликає ідея введення спільної

валюти. Створення валютного союзу залежить від ступеня готовності держав

до участі в ньому.

     Для цього ЄС визначило кілька умов-критеріїв:

      1. Інфляція не може перевищувати  рівень, існуючий у трьох державах-членах з найстабільнішими цінами, більш, ніж на 1,5 відсоткових пункти.

      2. Розміри бюджетного дефіциту  мають становити не більше, як 3% ВНП

країни.

      3. Коливання обмінних курсів національних  валют (при відсутності їх

девальвації у попередні 2 роки) має бути у межах, встановлених для європейської валютної системи (“+”,“-”, 2,25%).

Страницы:12345следующая →
Описание работы
Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз — єдине поки що об'єднання країн, розвиток інтеграційних процесів у якому, послідовно пройшовши чотири попередні фази, дозволяє сьогодні говорити про створення валютного союзу — міжнародної економічної інтеграції найвищого ступеня.
Содержание
Вступ.
Історія створення та розвитку Європейського Союзу.
Організаційна будова та структура Євросоюзу.
3. Можливість використання європейського досвіду вкраїнах СНД.
Висновок.
Список використаної літератури.