Соціальна політика ЄС

У 2004 р. у Ніцці на Саміті Європейського  Союзу було ухвалено Новий соціальний порядок денний, що відбиває пріоритетні  цілі соціальної політики НС на майбутні роки, а саме: вирішення проблеми зайнятості й зменшення безробіття, захист прав трудящих в умовах мінливої економіки, гендерна рівноправність, ліквідація бідності й боротьба з дискримінацією. До завдань, які має вирішувати соціальна  політика, входить стимулювання активності й підвищення якості робочої сили, пом’якшення наслідків демографічних  змін. Особливу увагу приділено заходам, спрямованим на підвищення активності жінок на ринку праці, поліпшення можливостей для гармонізації професійних  і сімейних обов’язків. Документ увів поняття «соціальні індикатори». Відповідно до них повинна оцінюватися соціальна  ситуація в ЄС і ступінь соціального  захисту окремих груп населення. Хоча Соціальний порядок денний - це програма дій Євросоюзу в соціальній сфері, і вона є документом, що не має юридичної чинності, була висловлена загальна думка про необхідність закріпити її положення відповідними правовими актами.

Європейські країни знайшли ефективні  способи боротьби із соціально неприйнятними  масштабами безробіття. А це один з  важливих аргументів на користь європейської моделі суспільного розвитку.

Оцінюючи механізм регулювання  економічних і соціальних процесів у Європейському Союзі, можна  зробити висновок, що, з одного боку, у результаті інтеграції з’явився наднаціональний рівень, на який національна  держава передала деякі свої функції. З іншого боку - розвивається субнаціональний рівень, що відбиває зростання в умовах глобалізації ролі локальних акторів - окремих адміністративних одиниць, областей, штатів, територій, земель. Саме в їхнє відання переходить частково або повністю багато питань соціальної політики.

В останні роки Європейська комісія  й економічні органи окремих держав були постійно стурбовані чотирма головними  проблемами: недостатнім зростанням виробництва, хронічно високим безробіттям, соціально-економічними аспектами  масової міграції трудового населення  й боротьбою з «делокалізацією», тобто з переходом промислових галузей в інші країни й регіони. Багато країн, особливо більші й у минулому з порівняно однорідним населенням - як Франція або Німеччина, виявилися явно не готові до того, що реально відбувається з Європою. Корінь проблем низки країн континентальної Європи багато хто вбачає саме в специфічній моделі державного регулювання, що є більше диригентською, ніж американська (особливо у Франції), і не створює стимулів до економічного зростання й структурної модернізації.

Слід зазначити, що для значної  частини пересічних європейців вигоди європейської інтеграції далеко не очевидні. За результатами загальноєвропейського  дослідження, проведеного наприкінці 2004 р., лише 53% європейців думали в той  момент, що членство в ЄС принесло користь  їхній країні, тоді як 34% вважали, що, навпаки, воно завдало шкоди [3, с. 123-134]. Дані опитування жителів країн Євросоюзу, проведеного навесні 2008 р., свідчать, що ці показники залишилися практично без зміни (лише 54% опитаних уважають, що членство в ЄС є корисним їхній країні). У найменшому ступені уявлення про позитивний вплив членства в ЄС на життя країни властиві громадянам основних членів Європейського Співтовариства.

Опитування жителів Великої  Британії, Франції, Німеччини, Італії й  Іспанії, проведене службою Харріса в 2007 р. у зв’язку зі святкуванням 50-ї річниці підписання Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства, виявило, що в середньому тільки 25% з них вважало, що приєднання до ЄС сприяло поліпшенню життя в їхніх країнах, тоді як 44% думало, що членство в ЄС негативно вплинуло на їхнє життя. Як вважає один із провідних британських політологів Марко Леонард, Євросоюз не користується значною довірою громадянам у плані його здатності вирішувати їхні нагальні проблеми. «Справедливо це чи ні, - пише він, - але Євросоюз сприймається як елітарний проект, що реалізується без згоди громадян» [3, с. 123-134].

Не випадково зараз соціальну  політику, поряд з екологією, називають  пріоритетом ХХІ століття. Це відчули  політичні лідери, провідні представники фінансових і промислових кіл, міжнародні організації. Саме вони виступили ініціаторами й реалізаторами Концепції стійкого розвитку й Концепції загального розвитку (КОР), де питання економічного зростання узгоджуються із соціальним розвитком, враховується екологічний  фактор і, поряд з вимогою конкурентного  порядку, підкреслюється необхідність соціальної відповідальності бізнесу  й держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. «Європа 2020» як основний важіль розвитку соціальної політики ЄС

 

Останні  роки Європа, та й весь світ, зіткнулися з важким економічною  кризою з часів Великої Депресії. В результаті Європа зробила крок назад в економічному плані і  в загальному розвитку ЄС. Високий  рівень безробіття, повільне економічне зростання, зростаючий рівень зовнішнього  боргу - такі проблеми виділяє ЄС на сьогоднішній день. Незважаючи на те, що економічна ситуація починає виправлятися, вона поки залишається нестабільною. Все це відбувається на тлі участі Європи у вирішенні довгострокових загальносвітових завдань: глобалізація, брак природних ресурсів, зміна клімату, старіння нації.

У березні 2010 року була схвалена нова європейська стратегія економічного розвитку на найближчі 10 років - «Європа 2020: стратегія розумного, сталого  і всеосяжного зростання», що приходить  на зміну попередній «Лісабонській  стратегії» (2000-2010).

На глибоке переконання лідерів  ЄС, тільки спільні дії всіх держав-членів допоможуть Європі успішно вийти  з кризи. Стратегія «Європа 2020»  розкриває європейську соціально-економічну концепцію 21-ого століття. Стратегія  дає зрозуміти, як Європа збирається виходити з кризи і як повернути  сьогоднішню нестабільність в бік  розумного, сталого і всеосяжного  росту і розвитку. «Європа 2020»  встановлює три основні чинники  зміцнення економіки:

- Розумне зростання: розвиток економіки, засноване на знаннях та інноваціях.

- Стійке зростання: створення  економіки, заснованої на доцільному  використанні ресурсів, екології  та конкуренції.

- Всеохоплююче зростання: сприяння підвищенню рівня зайнятості населення, досягнення соціальної згоди.

Необхідно визначити, яких результатів  Європа збирається домогтися до 2020 року. У зв'язку з цим ЄС ставить  перед собою наступні головні  цілі у сфері соціальної політики :

- 75% населення у віці від 20 років до 64 років повинні бути працевлаштоване,

- частка учнів, що кинули школи, не повинна перевищувати 10%. Не менш 40% молоді повинен мати вищу освіту.

- скорочення числа людей, що знаходяться в небезпеці опинитися за межею бідності, на 20 млн.

Для того, щоб держави-члени змогли адаптувати стратегію «Європа 2020»  до своєї конкретної ситуації, Європейська  Комісія пропонує державам трансформувати цілі ЄС в свої національні стратегії.

Цілі відображають основну суть розумного, сталого і всеосяжного  зростання, але вони не є вичерпними, ЄС ставить перед собою велику кількість завдань в ході виконання  стратегії «Європа 2020». Для якнайшвидшого  розвитку і досягнення поставлених  цілей ЄС вважає пріоритетними наступні напрямків діяльності:

- «Рух Молоді» для посилення  результативності освітніх систем  і сприяння залученню молодих  людей на ринок праці.

- «План з розвитку нових здібностей  і збільшенню кількості робочих  місць», щоб провести модернізацію  ринків праці, дати людям можливість  отримувати нові знання та  навички, щоб збільшити можливість  працевлаштування, поліпшення співвідношення  попиту і пропозиції на ринках  праці, включаючи трудову мобільність.

- «Європейська політика проти  бідності», щоб соціальне та  територіальне взаємодія була  поширена на всій території  і досягнення у сфері економічного  розвитку та зайнятості населення  допомагали знижувати рівень  бідності по всьому ЄС.

Основні напрям діяльності, викладені  вище, є пріоритетними як для ЄС, так і для держав-членів. Політичні, економічні та соціальні інструменти ЄС, особливо внутрішній ринок, фінансові важелі, інструменти зовнішньої політики, будуть задіяні в усуненні перешкод і досягненні цілей «Європи 2020».

План з розвитку нових  здібностей і збільшенню кількості  робочих місць

Метою цього напрямку є створення  необхідних умов для вдосконалення  ринку праці, для збільшення зайнятості і гарантії стабільності суспільства. Наділяючи європейців новими можливостями за допомогою отримання ними нових знань і навичок, ЄС націлює майбутню робочу силу на адаптацію до мінливих умов на ринку праці, що призведе до зменшення безробіття і зростання продуктивності діяльності працівників.

На рівні ЄС Європейська Комісія  буде працювати в наступних напрямках:

-Створити ринок праці, побудований на гнучкості в динамічній економіці та безпеки при цьому для робітників;

-Створити та адаптувати законодавство, яке буде відповідати принципам розумного регулювання, включаючи інструменти трудового законодавства (робочий час, час відпочинку, призначення на посаду, донесення інформації до працівників), а також нові виникаючі ризики заподіяння шкоди здоров'ю та отримання травм на роботі;

- Підтримувати внутрієвропейську мобільності працівників за допомогою необхідних інвестицій, особливо з Європейського Соціального Фонду;

- Підтримувати посилення кооперації  між інститутами трудового ринку,  в тому числі державні установи  зайнятості держав-членів ЄС; посилити  ступінь соціального партнерства,  підключити всі можливі служби  до вирішення проблем в галузі  зайнятості;

- Дати сильний поштовх, що  спонукає до вирішення проблем  кооперації в сфері освіти  та навчання, включаючи в обговорення  цих питань всі зацікавлені  сторони;

На національному рівні держави-члени  ЄС будуть працювати в наступних  напрямках:

- Впровадити національні шляхи  досягнення гнучкості та безпеки  на ринку праці;

- Переглянути і регулярно відстежувати  ефективність податкових та пільгових  систем;

-Підтримати нові форми балансу роботи і повсякденного життя, проводити активну політику з проблеми старіння нації, а також збільшувати рівність статей;

-Підтримувати і відслідковувати ефективність впровадження заходів соціального партнерства;

-Дати сильний поштовх, що спонукає до розробки та впровадження Європейської Рамкової Рішення по кваліфікації, за допомогою встановлення національних стандартів кваліфікацій працівників;

- Налагоджувати партнерство між  сферами освіти / навчання та зайнятості  зокрема шляхом залучення соціальних  партнерств у плануванні освітніх  заходів.

 Європейська політика проти бідності

Основна мета цього напрямку діяльності - гарантувати соціальне та територіальне  співробітництво проти бідності та соціального відмови, щоб підвищити  значимість цієї проблеми і визнати  основні права людей, що знаходяться  в тяжкому становищі, даючи можливість таким людям гідно прожити  життя і брати активну участь у суспільному житті.

На рівні ЄС Європейська Комісія  буде працювати в наступних напрямках:

- Створити основу для кооперації, обміну досвідом та результатами  в сфері боротьби з бідністю, а також здійснювати конкретні  дії на підтримку людей в  тяжкому положенні;

- Розробити та впровадити програми  підтримки соціальних інновацій  для найбільш незахищених верств  населення (шляхом надання інноваційних  технологій в навчанні, освіті, надання  робочих місць для бідних груп  населення, боротьби з дискримінацією, а також шляхом розробки нових  правил для мігрантів, що дозволяють  їм задіяти весь свій робочий  потенціал);

- Вжити заходів для оцінки  адекватності і стійкості до  суспільних змін заходів соціального  захисту, пенсійних систем, виявити  шляхи кращого доступу до систем  охорони здоров'я;

На національному рівні держави-члени  ЄС будуть працювати в наступних  напрямках:

-Підтримувати ідеї розділеною, колективної та індивідуальної відповідальності в сфері боротьби з бідністю та соціальним відмовою;

- Визначити та впровадити заходи, пов'язані з певним групам людей  (сім'я з одним батьком, літні  жінки, меншини, люди з обмеженими  можливостями);

- Повністю розгорнути програму  соціального захисту і пенсійних  систем для гарантії отримання  відповідного доходу та охорони  здоров'я[1].

Отже, еволюція соціальної політики ЄС показує не тільки етапи її розвитку, а й послідовне створення правової бази, здатної забезпечити впровадження цієї політики в життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Соціальна політика ЄС: кількісний та якісний вимір

 

Особливістю європейської соціальної політики є активна й масштабна  участь держави в процесах відтворення, високі податки й соціальні внески, за рахунок яких відбувається формування соціального бюджету.

Для реалізації соціальної політики в Європейському Союзі існує  складний механізм, що складався поступово  й вигострювався протягом півстоліття. За цей час у структурі інститутів ЄС відбувалися різноманітні зміни, але найбільш помітними виявилися  трансформації структур, пов’язаних із соціальним виміром. Це цілком зрозуміло, адже відбувалося оформлення соціальної політики в самостійний напрямок, а сфера її компетенцій постійно розширювалася.

Нові завдання, що постали перед  соціальною політикою у зв’язку  з глобалізацією й розвитком  інтеграції в соціальній сфері, викликали  необхідність вдосконалення механізму  виконавчої влади, збільшення компетенцій і створення нових структур, здатних конструктивно відповісти на виклики часу[6].

Соціальна політика ЄС реалізується за допомогою розгалуженої системи  інститутів. Причому кожен з них  діє у межах повноважень, якими  наділений відповідно до основних договорів: Лісабонського договору про внесення змін у Договір про Європейський Союз і Договору про установу Європейського  Співтовариства.