Шпаргалки по "Внешнеэкономической деятельности"

Строковими  операціями є валютні операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад три дні з дня її укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів є, як правило, і, 3, 6, 9 і і2 міс. Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, за фіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, проте в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют можливе оформлення угод на п'ять або більше років. Операція "своп" — це валютна операція, при якій поєднуються форвардні умови та умови "спот”(продаж готівкової валюти здійснюється з одночасною її купівлею на строк).

Ф'ючерсні валютні  операції — це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше від трьох днів і до двох-трьох років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, яка виступає посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов'язань.

 Валютний опціон  — це договірне зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яку називають премією. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину одержаної премії. Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками по касових і строкових операціях.

 

28.Сутність ПБ та основні принципи  його розробки

Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання) здійснює іншим країнам. Він відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками інших країн.

За формою складання платіжний  баланс визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому  відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і  резидентами інших країн (нерезидентами).

Платіжний баланс базується  на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний  запис - за кредитом однієї статті та дебетом  іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями.

 Фактори, що впливають на стан платіжного балансу.

-- Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

-- Циклічні коливання економіки.

--Зростання закордонних  державних витрат, пов’язаних із  мілітаризацією економіки і військовими  витратами.

¨     Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

¨     Зміни в міжнародній торгівлі.

¨     Вплив валютно-фінансових факторів.

¨     Негативний вплив інфляції.

¨     Торгівельно-політична дискримінація певних країн.

¨     Надзвичайні обставини – неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

Важливе значення при розрахунку платіжного балансу має визначення часу здійснення тієї чи іншої операції. Операція мусить бути відображена на рахунках платіжного балансу тоді, коли внаслідок її виникає зобов'язання однієї з сторін (це, як правило, момент юридичної зміни власника активу). Це означає, що у міру виникнення таких зобов'язань їхні величини додаються, а в балансі підбивається остаточний підсумок. Але в окремих випадках (наприклад, в Угорщині) платіжний баланс може розраховуватися на готівковій основі. При цьому надходження та виграти обліковуються за фактом реального руху грошей. Але в практиці розрахунку та аналізу платіжного балансу дана різниця не має суттєвого значення.

Кожна операція в бухгалтерському  обліку відображається подвійним записом. Аналогічне правило діє і при складанні платіжного балансу. Як і будь-який бухгалтерський рахунок, платіжний баланс має дві частини — дебет та кредит. До дебету належать операції, внаслідок яких у країни з'являються платіжні зобов'язання щодо інших держав. Так, імпорт товарів та послуг, грошові перекази за межі країни, закордонні капіталовкладення резидентів записуються в дебетовій частині балансу. Ці операції відображаються зі знаком «мінус».

До кредиту відносяться  операції, в результаті яких з'являються  платіжні зобов'язання інших держав стосовно даної країни. У цьому випадку мова йде про експорт товарів та послуг, грошові перекази на користь резидентів даної країни та іноземні інвестиції в її економіку. Вони обліковуються зі знаком «плюс».

Для того щоб краще зрозуміти, як розраховується платіжний баланс, та охарактеризувати його основні складові, скористаймося умовною схемою платіжного балансу, в якій відображені його розрахунок та основні категорії  операцій:

Дебет (-) Кредит (+)

Категорія І: рахунок товарів  та послуг

Категорія II: рахунок односторонніх  трансферів

Категорія III: рахунок довгострокових операцій з капіталом

 

29.Структура ПБ

Відповідно до Керівництва  МВФ платіжний баланс складається з двох великих розділів:

1) балансу поточних операцій (з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти)

2) балансу руху капіталу  та фінансових ресурсів (інвестиційна  діяльність, операція з активами та зобов'язаннями).

Всі операції, що враховуються в платіжному балансі, поділяють на платежі, обміни, трансферти, міграцію, умовно-розрахункові операції, операції із зміни вартості, рекласифікацію претензій і зобов'язань. Відповідно до Керівництва кредитові проводки оформляються за: а) реальні експортні ресурси; б) фінансові елементи, що відображують скорочення іноземних активів або збільшення пасивів. Дебетові проводки реєструються за: а) реальні імпортні ресурси; б) фінансові елементи, що відображують збільшення активів або зменшення пасивів

 Звичайно публікуються  схеми балансу за повною (детальною) структурою, в агрегованому вигляді: А. Баланс поточних операцій( торговельний баланс  +баланс послуг, доходів від закордонних інвестицій та платежів за ними і односторонніх переказів) В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал. С. Інший короткостроковий капітал. D. Помилки та упущення. E. Компенсуючи статті. F. Надзвичайне фінансування. G. Зобов'язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів. та в аналітичній формі.

Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, проте відображає реальні фінансові потоки між  даною країної з іншим світом.

 

30. Методи зрівноваження ПБ

Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання) здійснює іншим країнам. Він відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками інших країн.

За формою складання  платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн (нерезидентами).

При визначенні сальдо платіжного балансу його статті можна поділити на основні і балансуючі. До основних статей відносяться операції, що впливають на сальдо балансу і володіють відносною самостійністю: поточні операції і рух довгострокових капіталів. До балансуючих статей відносяться операції, які не є самостійними або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних операцій тощо.

Якщо за основними статтями балансу платежі перевищують  поступлення, то виникає проблема погашення  дефіциту за рахунок балансуючих  статей, які характеризують джерела  і методи врегулювання платіжного балансу.

До традиційних  методів балансування можна віднести: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно угоди «своп». Це тимчасові методи балансування, оскільки країни - боржники зобов'язані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму основного боргу.

Допоміжним засобом  балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких облігацій в центральних банках інших країн.

Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни.

 

31.Міжнародні розрахунки: сутність  та фактори впливу

Під міжнародними розрахунками розуміють систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери.

В основу міжнародних розрахунків  покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами. Вирішальне значення мають валютно-фінансові умови, які включають такі основні елементи:• валюта ціни (валюта, в якій виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума наданої міжнародної позички;)• валюта платежу;• умови платежу;• засоби платежу;• форми розрахунків;• банки, які обслуговують міжнародні розрахунки.

Міжнародні розрахунки виступають як загальноденна діяльність банків, які здійснюють розрахунки з закордоном на основі вироблених міжнародним співтовариством  та прийнятих у більшості країн  умовах, норм та порядку здійснення розрахунків. В основному міжнародні розрахунки здійснюються безпосередньо  через банкі шляхом встановлення кореспондентських відносин між  кредитними установами різних країн. З  цією метою банкі заключають кореспондентські угоди про відкриття рахунків (“ностро” – рахунок цього банку  у інших банках, “лоро” – рахунки  інших банків у цьому банку), в  яких обумовлюється порядок розрахунків, величина комісійної винагороди, а  також методи поповнення кореспондентського рахунку. Банки можуть здійснювати  міжнародні розрахунки і крізь свої філії.

Форми та методи міжнародних розрахунків: інкасо, акредитив, банківський переказ, авансові розрахунки, розрахунки по відкритому рахунку, векселі, чеки, кредитні картки.

Вибір форм розрахунків  визначається рядом факторів. Інтереси експортерів та імпортерів товарів та послуг не співпадають: еспортер намагається отримати виплату від імпортера у найменьший строк, у той же час, як імпортер намагається відкласти виплату до моменту кінцевої реалізації товара. Тому, вибрана форма розрахунку є компромісом, в якому враховується економічна позиція контрагентів, ступінь довіри один до одного, економічна кон’юктура, політична ситуація… Крім того важливе значення має вид товару – об’єкт угоди, а також рівень попиту та пропозиції на товар. Оскільки міжнародні розрахунки тісно пов’язані з кредитними відносинами, то наявність чи відсутність кредитних угод також впливає на вибір форми розрахунків. Досягнення компромісу не значить, що експортер та імпортер отримують однакові переваги: деякі з них більш вигідні для експортеру, інші  - імпортеру. Самою надійною формою з точки зору експортера є авансовий платіж, а найменьш надійний – розрахунок за відкритим рахунком.

Види міжнародних  розрахунків:

1)за специфікою суб.: (контрагентами,  банками, контрагентом і банком, державою)

2)за взаємодією суб.: (напряму,  через посередників)

3)за об’єктами(операціями): (торгові, інвестиційні, некомерційні)

4)за умовами розрахунків: (готівкою, в кредит)

 

32.МК: сутність, принципи та функції

Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних еко відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн. Суб'єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Міжнародний кредит (МК) — це відносини між суб'єктами світового господарства з приводу надання, використання і повернення позички. Його основна мета - одержати максимальний доход у вигляді відсотка.

Суб'єктами МК можуть бути держава; групи держав; фірми (відособлені господарські одиниці, зареєстровані в країнах місцезнаходження); банки; страхові компанії; транснаціональні компанії; міжнародні організації (економічні, валютно-фінансові); державні установи (міністерства, відомства). 
Принципи МК:

1.    Терміновість — кредити надаються на певний строк.

2.    Зворотність — повернення грошей власникові.