ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. Поняття, умови і стадії розвитку міжнародних фінансових центрів 4

2. Характеристика основних фінансових центрів 7

Лондон 8

Нью-Йорк 10

ВИСНОВКИ 12

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 14 

 

ВСТУП

 

     Протиріччя  між поглибленням інтернаціоналізації  світогосподарських зв'язків та обмеженими можливостями національних ринків, жорстка  міжнародна конкуренція, регламентація  руху капіталів між країнами привели  до виникнення специфічної ланки  світового механізму переливання  капіталу — світових фінансових центрів[4]

     Світовими фінансовими центрами є міста  і країни, які надають кошти  для фінансування у валютах інших  країн. Це більш дешеві та більш гнучкі (не регульовані) джерела капіталу в  порівнянні з внутрішніми ринками.[2]

     Світові фінансові центри є складовими міжнародних  ринків капіталу, які можуть функціонувати  лише за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах.[4]

     В наш час склались три основних регіони, де сконцентровані міжнародні банки: США, Західна Європа та Південно-Східна Азія. В результаті гострої конкурентної боротьби роль міжнародних фінансових центрів закріпилась за такими містами, як: Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Токіо, Люксембург, Гонконг, Франкфурт-на-Майні та інші. Фактично зараз є 13 фінансових центрів, які охоплюють приблизно 1000 філій  та відділень іноземних банків, як правило, промислово розвинутих країн.[2]

 

1. Поняття, умови і стадії розвитку міжнародних фінансових центрів

 

     Найбільші банки утворюють світові фінансові  центри, через які здійснюється рух  міжнародних фінансових потоків. Вони є основними утримувачами грошей, і для них характерна висока концентрація банків та інших фінансово-кредитних  інститутів при наявності ліберального податкового режиму для здійснення кредитних операцій.

     Міжнародний фінансовий центр — це місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом.[2]

     Існують певні стадії розвитку міжнародного фінансового центру, а саме:

• перша стадія — розвиток місцевого ринку;
• друга стадія — перетворення в регіональний фінансовий центр;
• третя стадія — розвиток регіонального фінансового центру до стадії міжнародного фінансового ринку.

     Для того щоб місцевий ринок зміг перетворитися  у розвинутий міжнародний фінансовий центр, необхідно, щоб країна володіла всіма необхідними елементами підтримання  як своїх, так і міжнародних операцій.

     До  найважливіших елементів існування  міжнародного фінансового центру, якими  має володіти країна, належать:

• стійка фінансова система та стабільна валюта;
• наявність інституцій, що забезпечують раціональне функціонування фінансових ринків;
• гнучка система фінансових інструментів, що забезпечують кредиторам та позичальникам різноманітність варіантів щодо затрат, ризиків, прибутків, строків, ліквідності та контролю;
• відповідна структура й достатні правові гарантії, які здатні викликати довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;
• людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями, як результат систематичного навчання і перепідготовки;
• здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, всеохопні й мобільні ринки, тобто існування комплексних ринків, як довгострокових, так і короткострокових, які надають позичальникам та інвесторам великі можливості;
• економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення та інвестування;
• найсучасніша технологія передавання інформації та засоби зв’язку, що дозволяють ефективно здійснювати безготівкові розрахунки та готівкові платежі.[1]

     Світові фінансові центри є складовими міжнародних  ринків капіталу, які можуть функціонувати  лише за умови концентрації капіталу в багатьох розвинутих фінансових центрах. Для цього потрібна наявність  принаймні трьох суттєвих факторів: створення відносного надлишку капіталу в окремих пунктах світового  господарства; виникнення світових грошей, які спроможні за своїм правовим статусом забезпечити вільний рух  капіталу; достатньо високий ступінь  організації транснаціональних  та міжнаціональних кредитно-фінансових інституцій. Більш-менш реальної сили ці фактори набрали лише в 60-х  роках минулого сторіччя, і саме тоді почалося активне формування сучасних світових фінансових центрів.

     Виникнення  відносного надлишку капіталу в окремих  центрах світового господарства тісно пов'язане з вивозом капіталу за межі національних кордонів у вигляді  прямих та портфельних інвестицій, переказом в інші країни частини  тимчасово вільних Ресурсів та резервних  фондів, наданням кредитів, субсидій тощо.

     Швидкі  темпи зростання вивозу капіталу привели свого часу до акумуляції капіталу в міжнародній сфері. Якщо раніше остання була, так би мовити, перевальним пунктом на шляху  капіталу з країни в країну, то з  кінця 60-х років минулого сторіччя вона перетворилася на своєрідний резервуар для капіталів, які одразу не діставали свого застосування.

     Проте не тільки абсолютне зростання вивозу капіталу спричинилося до створення  його відносного надлишку в міжнародній  сфері. Найважливішу роль відіграла  нерівномірність розподілу експортованого капіталу на світовому ринку, зумовлена  характером економічних відносин між  країнами, політичною ситуацією у  світі, ступенем вигідності капіталовкладень у різних регіонах і країнах тощо.[4]

 

2. Характеристика  основних фінансових центрів

 

     Світові фінансові центри є найважливішою  складовою світового господарства. Повсякденні банківські та біржові  операції цих центрів викликають щоденне переміщення багатомільярдних мас капіталу. Світові фінансові  центри є ланками єдиного ланцюга, що формує міжнародний ринок капіталу з усіма його сегментами — ринками  банківських кредитів, цінних паперів, золота та валюти.

     Сучасні світові фінансові центри створюються  в місцях зосередження капіталу незалежно  від того, розташовані вони в країнах-експортерах капіталу або ні. Деякі великі фінансові центри розміщені в країнах загалом бідних з погляду власних позичкових капіталів.

     Нині  у світі діє велика кількість  різноманітних фінансових центрів, які доцільно поділити на три групи:

     1) центри у країнах з розвинутою  ринковою економікою;

     2) центри у країнах, що розвиваються;

     3) офшорні фінансові центри, що  сформувалися в обох згаданих  групах країн.[4]

     Лондон - головний світовий фінансовий центр, це випливає з рейтингу британської аналітичної компанії Z/Yen. Британська столиця набрала 775 балів із тисячі можливих. У трійку лідерів також увійшли Нью-Йорк (769 балів) і Гонконг (759 балів). Слідом йде Сінгапур (722 бали) і Шанхай з Токіо, що розділили п'яте місце (по 694 бали). У десятку провідних фінансових центрів також включені Чикаго, Цюріх, Женева і Сідней.

     Рейтинг складається аналітиками з 2007 року і оновлюється щовесни та щоосені. Всього дослідженням охоплено 75 мегаполісів, які оцінюються представниками опитуваних фінансових компаній з точки зору ділового клімату, кваліфікації персоналу  і рівня розвитку інфраструктури.

     Більшість мегаполісів за останні півроку  погіршили свої позиції, лише 25 змогли піднятися в рейтингу. Азіатські  фінансові центри стають все більш  конкурентоспроможними: у першій двадцятці вісім азіатських міст проти шести північноамериканських і п'яти європейських. У доповіді наголошується, що самий помітний стрибок здійснив Сеул: він перемістився на 16-е місце, випередивши Пекін.

     Москва  і Санкт-Петербург знаходяться у самому кінці списку: вони зайняли 68-е і 69-е місця, набравши 506 і 504 бали відповідно. Позиції Москви в порівнянні з минулим роком залишилися незмінними, а Санкт-Петербург зміг піднятися на два ступені з 71-го місця. У трійці аутсайдерів виявилися Афіни, Таллінн і Рейк'явік.[5]

Лондон

 

     Лондон  – фінансовий центр Європи. Він є найбільшим у світі національним фінансовим центром з однаково добре розвинутими ринками короткострокових кредитів і довготермінових позик, потужною біржею, високо поставленим страхуванням і фрахтовою справою.

     Для Лондона характерне домінування  власне міжнародних складових над  національними. Основою його фінансової могутності є не національний, а  міжнародний валютний ринок і  ринок позичкових капіталів. Однією з особливостей вважається здатність  банків, бірж, вексельних маклерів швидко реагувати на будь-яку нову ситуацію і фінансові інновації. Лондон, як світовий фінансовий центр виділяє  чотири ринки: золота, валют, коротко- і  середньострокового кредитування, страхування.

     Ринок золота діє з 1919 р., що стало наслідком демонетизації золота. Золото отримало властивість бути переважно звичайним товаром з ціною, яка виражається в кредитно-паперових грошах.[6]

     Лондонський валютний ринок найбільший у світі. Через його валютну біржу проходить 30% усіх контрактів з валютою, а обсяг  валютних угод становить близько 1000 млрд.  дол.. на день. На ньому діє 500 британських і зарубіжних банків, з них 143 іноземні банки з більш ніж з 400 відділеннями, філіями, представництвами).[1]

     Перетворенню  Лондона на провідний світовий валютний ринок сприяла максимальна свобода  валютних операцій. Обмеження такої свободи в інших світових фінансових центрах не дозволило валютним ринкам розвинутись до конкурентного рівня.

     Ринок банківських кредитів займає провідне в світі. У Лондоні розташована велика кількість іноземних банків, а англійські банки мають широку мережу своїх закордонних філій. Завдяки концентрації великих банків світу в Лондоні цей фінансовий центр став головним з кредитних операцій, де позичальники можуть отримувати будь-які суми. Основним позичальником лондонського міжнародного кредитного ринку є Велика Британія. Англійські фірми та компанії одержують від американських банків у Лондоні в 4 рази більше іноземної валюти, ніж від клірингових англійських банків. Орієнтація лондонського міжнародного кредитного ринку на потреби Великої Британії обумовлює його спеціалізацію в галузі переважно коротко- і середньострокового кредитування. У сфері міжнародної торгівлі цінними паперами Лондон успішно конкурує з іншими ринками. Цьому сприяло перетворення в 1986 р Лондонської фондової біржі в Міжнародну фондову біржу, оснащену цілком комп'ютеризованою електронною системою біржових котирувань. Фондова біржа Лондона в міжнародній сфері відіграє роль котирувального центру.

     Лондонська  фондова біржа найінтернаціональніша фондова біржа в світі щодо кількості торгуючих на ній іноземних компаній: більше 445 міжнародних компаній із 63 країн мають лістинг у Лондоні. Біржа включає декілька ринків: ринок урядових цінних паперів, ринок акцій та облігацій місцевих фірм і компаній, ринок іноземних паперів, ринок південноафриканських золотопромислових компаній та ін..

     Загальний обсяг торгів за участю міжнародних  компаній перевищує обсяги провідних світових бірж, включаючи Нью-Йоркську фондову біржу. Середній обсяг торгів становить 199 тис. угод щоденно, а середній денний оборот досягає 22,5 млрд.. дол. США. [6]

Нью-Йорк

 

     Особливістю Нью-Йорку як фінансового центру є те. що він є тільки іноземним ринком капіталу і основним першоджерелом євродоларів. Головне місце серед складових цього фінансового центру має ринок банківських кредитів. Міжнародна діяльність великих американських банків пов'язана не тільки з кредитними операціями, а й з інвестиційними. Вони пропонують своїм клієнтам операції з цінними паперами, розташовують цінні папери на первинному ринку, діють як брокери на вторинному ринку.

     Ефективність  Нью-Йоркського ринку капіталу досягається внаслідок випуску нових облігацій внутрішніми фінансовими інститутами за нижчою ціною порівняно з іншими іноземними ринками.[6]