Ринок технологий

      Міністерство  освіти і науки України

      Харківський національний економічний університет 
 
 
 
 

Кафедра міжнародних економічних відносин та менеджменту ЗЕД 
 
 
 
 
 

Реферат 

на тему: Міжнародний ринок технологій 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків, 2006 
Зміст 

      Вступ           3

      1. Суть міжнародно-технічних відносин      4

      2. Комерційний зміст науково –  технічних знань    6

      3. Інтернаціоналізація науково-технічної  діяльності    8

      4. Міжнародні науково-технічні програми: цілі, методи 

        фінансування, механізм реалізації      11

5. Торгівля ліцензіями в міжнародному науково-технічному обміні 16

6. Перспективи включення науково-технічного потенціалу України в         міжнародні науково-технічні зв`язки      17

Висновок           20

Список використаної літератури       21 

 

       Вступ 

      Міжнародні науково-технічні відносини (зв'язки) мають практично цілком комерційний характер і являють собою основу для розвитку одного з найважливіших і швидко зростаючих в останні десятиріччя у зв'язку з розгортанням НТР секторів економіки — світового ринку науково-технічної інформації та знань.

      Науково-технічна революція, різке загострення еколого-економічних проблем цивілізації, пов'язана з цим загальна потреба в принциповій зміні технології та структури виробництва підвищують зацікавленість усіх членів світового співтовариства в інтенсифікації взаємних ринкових, виробничих, науково-технічних зв'язків. Високі темпи науково-технічного прогресу, зростаюча небезпека неконтрольованих та некомпенсованих змін у середовищі проживання людства примушують активніше використовувати переваги міжнародного поділу праці та обміну діяльністю з метою оптимізації господарського розвитку окремих країн, регіонів і світового співтовариства в цілому.

      Таким чином, міжнародні економічні відносини відображають господарські зв'язки між державами, регіональними об'єднаннями, фірмами, підприємствами, корпораціями, банківськими та кредитно-фінансовими установами, фізичними та юридичними особами з приводу виробництва й обігу товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів, що забезпечують виробничі й особисті потреби, і в цих відносинах частка науково-технічної діяльності постійно зростає.

      В Україні поступово створюються  передумови для інтенсивнішої взаємодії зі світовими ринками, використання переваг міжнародного поділу праці з метою здійснення структурної перебудови нашого господарства і його включення в процеси міжнародної економічної інтеграції.

 

       1. Суть міжнародно-технічних відносин 
 

      Міжнародні  науково-технічні зв'язки — це міжнародні відносини з приводу трансферу (обміну результатами) НДДКР; спільного              проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільних розробки і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

      Міжнародні  науково-технічні відносини (зв'язки) мають  практично цілком комерційний характер і являють собою основу для  розвитку одного з найважливіших і швидко зростаючих в останні десятиріччя у зв'язку з розгортанням НТР секторів економіки — світового ринку науково-технічної інформації та знань.

      У комерційно-правовому аспекті до найважливіших видів міжнародних науково-технічних відносин належать:

      1. Патентні відносини—відносини з приводу патентування технічних рішень і винаходів з міжнародним визнанням виключного права власника патенту на його використання і передачу за плату чи іншу еквівалентну їй форму відшкодування права іншим юридичним особам можливості тимчасового використання цього патенту.

      2. Ліцензійні відносини—основна комерційна форма, в якій реалізуються міжнародні науково-технічні відносини. Вони являють собою договори між власником ліцензії (ліцензіаром) і контрагентом (ліцензіатом) на використання в певних межах патентних прав. Ліцензія передається на обумовлений строк, фіксуються межі використання (обсяги виробництва, з правом чи без права передачі третім особам) і встановлюється певна плата. Форми платежів за передані ліцензії, як правило, дві: паушальні платежі (загальна сума за використання ліцензії без урахування прибутку, котра сплачується відразу) і більш поширена в сучасній практиці — роялті (збір з одиниці виробленої на основі ліцензії продукції чи відсоток від прибутку).

      3. Відносини з приводу «ноу-хау» — надання, здебільшого на ліцензійній основі, різноманітної інформації, необхідної для ефективної організації виробництва та збуту певної продукції. Це можуть бути технічці та технологічні рішення, виконані на рівні винаходів, але не захищені патентами, конструкційні креслення, інструкції з технології і т. п., включаючи методики для навчання виробничого персоналу.

      В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини можна класифікувати на:

      1. Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення останньої в банках даних для спільного використання, наприклад у консультаційних цілях, включаючи обмін програмними продуктами.

      2. Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику (в тому числі права оформлення патенту і ліцензії на виробництво).

      3. Спільне проведення на основі прямих зв'язків партнерами з різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензій (чи, що буває значно рідше,— роздільним).

      4. Здійснення міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розробки важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації

      НДДКР.

      5. Реалізація міжнародних комплексних науково-технічних програм типу «Еврика»,

      Три останніх види міжнародних науково-технічних  відносин становлять основу процесу науково-технічної інтеграції.

 

       2. Комерційний зміст науково –  технічних знань 

Про зростаюче значення науково-технічної інформації й технології, яка її обслуговує, мабуть, найкрасномовніше свідчить такий висновок експертів Комісії Європейського співтовариства: конкурентоспроможність 2/3 вироблюваної в наш час промислової продукції й 55 % робочих місць у Західній Європі залежить від рівня розвитку технології інформації. Саме тому це, позбавлене сенсу припущення футурологів, що людське суспільство в недалекому майбутньому перетвориться з «індустріального» в «інформаційне».

      Таким чином, в умовах значного зростання  витрат на НДДКР, коли внаслідок швидких технологічних змін темп «старіння» прискорюється і необхідна для подальшого прогресу «новизна» зумовлює настійну необхідність йти па комерційний ризик, науково-технічна інформація й інформація взагалі повинні комерціалізуватися, що на практиці означає виконання умови окупності витрат на НДДКР.

      На  жаль, ще не існує єдиного методологічного  підходу до проблеми ціноутворення на обмінювану інформацію виробничого призначення. У більшості випадків практикується порівняння пропонованої на продаж науково-технічної документації з найкращими світовими аналогами, на основі якого формуються контрактні ціни світового ринку науково-технічних знань та технологій. Однак ні для кого не є новиною, що світові ціни піддаються впливу кон'юнктурних та кризових коливань, а також діяльності транснаціональних корпорацій. Таким чином, подібне ціноутворення іманентне країнам з ринковою економікою.

      Цілком  слушно розглядати продукт прикладних досліджень як результат наукової праці, котра є складовою частиною суспільної, має вартість і споживну вартість. Вартість продукції науково-прикладних досліджень визначається суспільною працею, необхідною для її створення, а споживна вартість виражається у впливі на вартість суспільного продукту, задоволенні суспільних потреб.

      Споживна вартість науково-технічної продукції може бути охарактеризована її здатністю зменшувати суспільні витрати на одиницю задоволення певної суспільної потреби (випуск продукції, контроль за якістю виробів, здійснення технологічного й організаційного управління виробництвом і т. ін.). Різниця між величиною економії суспільної праці в сфері матеріального виробництва внаслідок використання у ньому результатів науково-технічних розробок і витрат на їхнє створення може виступати мірою споживної вартості розробки, одночасно характеризуючи її економічний ефект.

      Треба мати на увазі, що впровадження продукту науково-технічної розробки не обмежується економічним ефектом. Не другорядну роль (а інколи й головну) відіграє соціальний ефект, що одержується внаслідок комп'ютеризації, автоматизації виробничих чи допоміжних процесів, пов`язаних з ручною працею. Більше того, соціальний ефект знаходить відображення в економічному ефекті ( зниження трудомісткості продукції, зростання продуктивності праці), соціальний ефект можна прямо перевести в економічний шляхом обліку економії звільненої праці.

      Ціна  науково-технічного продукту (інформації) не є перетвореною формою вартості, вона має ірраціональний характер і в найзагальнішому вигляді повинна розглядатися як капіталовкладення, котрі дають доход, рівний економічному ефекту від науки.

 

       3. Інтернаціоналізація науково-технічної  діяльності 

      В нових умовах, які склалися у світовій економіці під впливом сучасного етапу НТР, прискорення науково-технічного прогресу є найпріоритетнішою проблемою для будь-якої, в тому числі індустріальної, держави, якщо вона намагається навіть не зміцнити, а принаймні зберегти свої позиції у світі.

      Стимулювання  НТП з боку сучасної держави відбувається в таких напрямах. По-перше, безпосередньо фінансується значна частка НДДКР у системі державних науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів. По-друге, діє система державних замовлень на НДДКР приватним та іншим недержавним науково-дослідним організаціям і промисловим корпораціям. По-третє, держава фінансує дослідження, пов'язані з виконанням приватними компаніями урядових замовлень на ті чи інші товари. По-четверте, держава надає фінансову допомогу фірмам, що проводять дослідження в перспективних, з точки зору уряду, напрямах і сферах. Загалом державою в індустріальних країнах сплачується сьогодні від 40—60 до 70 % усіх витрат на НДДКР.

      Таке  становище значно розширило ресурси, котрі використовуються нині західними країнами на НДДКР, у порівнянні з будь-яким періодом у минулому. Якщо в довоєнні роки всі витрати на НДДКР, як правило, не перевищували одного відсотка національного продукту, то на кінець 50-х років вони становили в провідних західних країнах 1,5—2 %, на початок 70-х років—2—2,6, а у 80-ті роки—навіть 2,5—3%. Певне уявлення про частку витрат на НДДКР у ВНП індустріальних країн дають показники, представлені в табл. 1. Витрати на НДДКР, особливо у 

      Таблиця 1. Витрати на НДДКР, % до ВНП