Глави урядів Польщі і Білорусії

Воєвода є главою урядової адміністрації, а також представником  Ради Міністрів у воєводстві. Порядок  призначення та відкликання, а також  сфера діяльності воєвод визначається законом.

Як представник уряду  воєвода відповідає за дотримання закону та захист унітарного характеру держави, здійснює нагляд за роботою ради міста  та її керівника (маршалка), може анулювати  дії, коли вони суперечать закону, контролює  кошти, а також такі питання, як служба в армії, залізниці, податки, надання  поштових послуг, контроль за дотриманням  громадянських прав, видання загальних  правових актів, що мають важливе  значення для здійснення державної  політики, відповідає за відшкодування  збитків від стихійного лиха. Він  також має певну владу щодо нагляду за органами місцевого самоврядування, а саме: призначає голів районних державних адміністрацій, може також  призупинити виконання резолюції  та відіслати її на доопрацювання  та ін. Урядова влада в області  під його керівництвом відповідає за підтримання економічного розвитку та функціонування державної служби на обласному рівні. На воєводу покладено  насамперед здійснення регіональної політики, але він не має ніяких владних  повноважень щодо громадян.³

Хотілося б відмітити  також те, що в останні роки в  Польщі досить активно походили процеси  реформування державного сектору. Так, поряд з економічною реформою та реформою державної служби в Польщі досить активно йшов процес реформування центрального уряду. Дана реформа мала на меті зменшення кількості міністерств, ліквідацію галузевих міністерств, усунення з міністерств функцій  оперативного управління, концентрація діяльності на питаннях розробки політики та запровадження регуляторних механізмів.

У 1995 р. Польща подає заявку на вступ до Європейського Союзу, створює Комітет з європейської інтеграції. У 1996 р. відбувається реформування центральної адміністрації, заміна Ради Міністрів на Канцелярію прем’єр-міністра, об’єднання міністерств та центральних  офісів, створення нових міністерств, серед яких – Міністерство внутрішніх відносин та державного управління, Урядовий центр стратегічних досліджень та ін. Зміни відбуваються в напрямку зменшення  кількості міністерств, упорядкування  та чіткого поділу їх повноважень.

Розширення повноважень  Прем’єр-міністра було однією з найбільш помітних змін під час реформи  влітку 1996 року. Він, безсумнівно, є  головою уряду, який узгоджує роботу міністерств, призначає і звільняє з посад міністрів та ін. Такий  перерозподіл функцій є важливою умовою вдосконалення процесу прийняття  рішень з метою завершення реформування організацій.

Паралельно з цими змінами  після тривалого обговорення, нарешті, був прийнятий Закон «Про державну службу» (5 липня 2006 р.). Відповідно до Закону передбачалося створення посади генерального директора офісу в  усіх міністерствах, центральних установах  та державних адміністраціях на регіональному  рівні (офіси воєвод). Запровадження  цієї посади в структурах уряду дозволило  провести чітке розмежування між  політичними та адміністративними  посадами, які повинні обіймати професійні державні службовці.

Генеральний директор офісу  відповідає за внутрішнє функціонування офісу, який йому підпорядкований та підзвітний міністру, щодо якості та ефективності його роботи. Він вирішує питання  звільнення та прийняття на роботу персоналу, усі питання, які відносяться  до їх кваліфікації та вмінь, навчання та покращення кості роботи із застосуванням  принципу раціонального витрачання коштів та використання ресурсів. Змістом  його роботи, з одного боку є гарантія надання професійних послуг політичному  керівництву, а з іншого – забезпечення якісних послуг у його офісі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Основні повноваження уряду Білорусії

 

Органи виконавчої влади (державного управління) серед суб'єктів  адміністративного права посідають  особливе місце. Вони є найчисельнішою різновидом колективних суб'єктів  адміністративного права, наділених  державної компетенцією, яка за своїм  обсягом найбільша.

 Незважаючи на це, чинне  законодавство не містить чіткого  визначення державних органів,  покликаних здійснювати виконавчу  владу. Так, у ст. 106 Конституції  Республіки Білорусь вказується, що виконавчу владу в Республіці  Білорусь здійснює Уряд - Рада  Міністрів Республіки Білорусь - центральний орган державного  управління.

 У частині 2 ст. 9 Закону  «Про місцеве управлінні і  самоврядування в Республіці  Білорусь» закріплено, що місцеві  виконавчі комітети входять до  системи органів виконавчої влади .

 Види інших державних  органів, що входять в цю  систему, не визначені. Можна  припустити, що і Президент Республіки  Білорусь входить до системи  органів виконавчої влади, оскільки  він володіє широкими управлінськими  повноваженнями і по суті покладає  систему виконавчої влади, а  також інші державні органи, які  за чинним законодавством називаються  органами державного управління⁴.

 Необхідно також враховувати,  що лише Конституція Республіки  Білорусь  1994 р  . замість терміна  «державне управління» ввела  в обіг поняття «виконавча  влада». Але, не дивлячись на  це, в сучасній літературі використовується  як старе, так і нове поняття. 

 По-різному визначають  автори і сутність органів  виконавчої влади. Одні вважають, що орган виконавчої влади  - «це політичне установа, створена  для участі у здійсненні функцій  виконавчої гілки державної влади,  та наділена в цих цілях  повноваженнями державно-владного характеру» . Інші автори вважають, що державний орган - «це організований колектив, який утворює самостійну частину державного арата, наділену власною компетенцією, виконує публічні функції .

 Також, наприклад, в  московському юридичному енциклопедичному  словнику орган держави визначається  як організована частина державного  механізму, наділена владними  повноваженнями, певною компетенцією  і необхідними засобами для  здійснення завдань, що стоять  перед державою на конкретній  ділянці державного керівництва  суспільством. Органом держави може  бути одна посадова особа або  відомим чином організована група посадових осіб . Стосовно ж до Республіці Білорусь визначення державного органу отримало законодавчу основу. Так, відповідно до Закону «Про державну службу в Республіці Білорусь» державний орган - це утворена відповідно до Конституції Республіки Білорусь, іншими законодавчими актами організація, що здійснює державно-владні повноваження у відповідній сфері (області) державної діяльності.  Також у випадках і межах, передбачених законодавчими актами, до державних органів прирівнюються державні установи та інші державні організації, що забезпечують діяльність Президента Республіки Білорусь або державних органів, працівники яких відповідно до законодавчими актами, що закріплюють їх правовий статус, є державними службовцями ⁵. Незважаючи на те, що ці поняття, по суті, не мають істотних відмінностей, слід керуватися положеннями Закону «Про державну службу в Республіці Білорусь».

 Головний юридичний  ознака будь-якого державного  органу - це наявність державно-владних  повноважень. 

 Відповідно до ст. 6 Конституції державна влада в  Республіці Білорусь здійснюється  на засадах її поділу на  законодавчу, виконавчу і судову. При цьому кожен вид державної  влади реалізується відповідною  системою державних органів. Необхідно  враховувати, що певною частиною  виконавчої влади володіють і  інші державні органи, наприклад,  прокуратура в особі прокурорів, суди в особі їх голів і  т.д. Однак вони не є органами  виконавчої влади, оскільки їх  головне призначення полягає  у здійсненні прокурорського  нагляду та правосуддя, а не  реалізації державного управління.

 Не є державними  органами державні організації  в особі державних підприємств,  установ та інших колективів  людей. Так, адміністрація державного  об'єднання, підприємства, установи  під час реалізації управлінських  функцій є органом внутрішнього  управління (самоврядування) і до  органів виконавчої влади не відноситься .

 Органи державного  управління є частиною державного  апарату, тому їм присуши основні  риси, властиві всім іншим державним  органам.  Держава немислимо без  апарату особливої ​​публічної влади. Наявність такого апарату є однією з складових держави. Органи державного управління одночасно володіють також специфічними властивостями, обособляющимся їх в окрему систему органів .

 Органам виконавчої  влади притаманні основні риси, ознаки, властиві органам державної  влади. 

 Отже, основні ознаки  органу виконавчої влади: 

- має державно-владними повноваженнями;

- є частиною апарату держави;

- здійснює від імені держави його завдання і функції;

- є політичною організацією;

- має певну компетенцію, структуру і територіальний масштаб діяльності;

- утворюється в порядку, встановленому законом, здійснює покладені на нього завдання за допомогою одного з видів державної діяльності;

- несе відповідальність перед державою за свою діяльність.

 Поряд із загальними  органи виконавчої влади (державного  управління) мають специфічні ознаки:

- здійснюють специфічну за своїм змістом і методами державну діяльність - державне управління;

- представляють собою суб'єкт виконавчої влади і в той же час спеціальний суб'єкт державного управління;

- здійснюють свою діяльність на основі та на виконання закону, використовуючи з цією метою юридичні засоби нормативного, оперативно-виконавчого (юрисдикційного) характеру;

- здійснюють загальне, безпосереднє, повсякденне оперативне керівництво в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичної та міжгалузевої сферах .

 Таким чином, орган  виконавчої влади  (Державного  управління) - це така організація,  яка, будучи частиною державного  апарату, покликана в порядку  виконавчо-розпорядчої діяльності  здійснювати від імені держави  і в обсязі наданих йому  державно-владних повноважень повсякденне  і безпосереднє керівництво (регулювання)  економічної, соціально-культурної  та адміністративно -політичною  сферами життя суспільства .

 Питання про класифікацію  органів державного управління  є актуальною проблемою адміністративного  права.  Він має велике науково-пізнавальне  та практичне значення.

 Класифікація дозволяє  вивчити особливості організації  та діяльності органів виконавчої  влади, а також встановити закономірності  у взаємозв'язках окремих органів,  правильно пояснити їх.

 Класифікація органів  управління може бути різною  залежно від того, яка сторона  їх організації та діяльності  береться в даному випадку  за основний критерій. Так, якщо  виконком місцевої Ради розглядати  в залежності від територіальних  меж діяльності, то це буде  місцевий орган управління; від  характеру компетенції - орган  загальної компетенції; від порядку  вирішення підвідомчих йому питань - колегіальний орган; від джерела  фінансування - орган держбюджетного  фінансування і т.д .

 При класифікації органів  управління слід керуватися не  стільки найменуванням самого  органу, скільки виходити з його  правового становища, місця в  загальній системі органів управління, специфіки його організації та  діяльності. Суттєвою ознакою вважається  той, який характеризує діяльність  даного чи кількох органів,  виділяє їх з-поміж інших органів  в особливу самостійну однойменну  групу. 

 Залежно від обсягу  компетенції органи виконавчої  влади поділяються на три групи:  органи загальної, галузевої і  спеціальної (міжгалузевої) компетенції. 

 Органи державного  управління загальної компетенції  відають в межах підвідомчої  їм території одночасно всіма  або багатьма галузями управління. Їх повноваження набагато ширше  повноважень органів управління, які мають галузевої чи спеціальною  компетенцією, вони здійснюють загальне  керівництво і координацію діяльності  останніх. До органів управління  загальної компетенції відносяться  Рада Міністрів, місцеві виконкоми  і місцеві адміністрації .

Органи галузевої компетенції  здійснюють керівництво підпорядкованими їм галузями, забезпечують виконання  завдань, що стоять перед цими галузями, наприклад, Міністерство торгівлі, Міністерство транспорту і комунікацій, Міністерство архітектури і будівництва .

 Органи управління  спеціальною, або міжгалузевий, компетенції  виконують спільні спеціалізовані  функції для всіх або більшості  галузей і сфер управління (наприклад,  Міністерство економіки, Міністерство  промисловості); органи, що виконують  спеціалізовані функції міжгалузевого  значення (наприклад, Міністерство  праці та соціального захисту); органи, які виконують функції  з певних проблем (наприклад,  Міністерство з надзвичайних ситуацій) .

 Залежно від правової  основи освіти органи виконавчої  влади поділяються: 

- На органи, що створюються  на основі Конституції Республіки  Білорусь (Рада Міністрів, міністерства, державні комітети, виконавчі органи  місцевих рад депутатів і ін);

- Органи, утворені розпорядчим  порядком іншими державними органами (адміністрація об'єднань, підприємств,  установ, організацій) .

По порядку дозволу  відомчих питань розрізняються колегіальні  і єдиноначальні органи:

1) колегіальні органи - організаційно  і юридично об'єднані групи  осіб, яким належить пріоритет  у прийнятті рішень з усіх  питань компетенції органу. У  колегіальних органах рішення  приймаються більшістю їх членів  у поєднанні з персональною  відповідальністю за їх виконання,  за керівництво дорученими ділянками  роботи. Колегіальними органами  є Рада Міністрів, виконкоми;