Вивчення психологічних особливостей корекції акцентуації характеру школярів-підлітків

Тема: «Вивчення психологічних особливостей корекції акцентуації характеру школярів-підлітків»

Зміст.

Вступ.

Розділ 1. Психологічні аспекти вивчення характеру  людини

та  його особливості.

1.1 Поняття про  характер і його індивідуально  - своєрідні психічні властивості.

1.2Акцентуації характеру.Причини  виникнення акцентуації.

1.3Психологічні типи акцентуйованих  характерів у підлітків.

1.4. . Фактори, що впливають на формування акцентуацій характеру підлітків.

Розділ 2. Методи та методики діагностики акцентуацій

 характеру у підлітків.

2.1. Загальна характеристика методів.

2.2."Патохарактерологічний діагностичний опитувальник " (А.Лічко).

2.3. Методика виявлення агресії і ворожості (Опитувальник „Баса- Даркі".

2.4. «Методика експрес-діагностики характерологічних особливостей особистості» (Тест Айзенка)

2.5 Шкала соціально-ситуативної тривожності Кондаша (адаптація А.М.Прихожан).

2.6. Методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки K.Tомасa.   

2.7. Методи і методики корекційної роботи:

• Вправи на зняття агресії, тривожності:
• "Фігура монстра "
• "Нумо голосніше "
• Вправи на вербальний та невербальний прояв ставлення.
• "Як виразити образу і незадоволення "
• "Групова скульптура "

3. Вправи на релаксацію 
«Зморшки»

"Маріонетка»

"Небо»

"Повітряна кулька»

• 4. Вправи, що сприяють надбанню навичок безконфліктної поведінки. 
  "Випадок, коли мене несправедливо образили "

"Що краще"

Розділ 3. Експериментальне дослідження акцентуації характеру  підлітків

3.1Організація експериментального  дослідження.

3.2. Експериментальне дослідження акцентуацій характеру підлітків.

3.3. Аналіз експериментального дослідження.

3.4.Корекційна робота з підлітками, які мають виражені акцентуації характеру. Проведення формуючого експерименту.

3.5. Аналіз результатів  корекційної роботи.

Висновки.  

Додатки

Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 Виховання молоді  завжди потребувало до себе  прискіпливої уваги спеціалістів: психологів і педагогів. Формування  нового члена суспільства вважалося  справою державної важливості, запорукою  створення гуманного та гармонійного  суспільства. Особливо це важливо  в наші часи, коли український соціум підлягає дії численних криз та катаклізмів. По-перше, йде злам колишніх світоглядних стереотипів, коли людину виховували на інших принципах і підходах. По-друге, сама соціальна реальність, коли в країні з’являються нові типи людей, вимагає враховувати з найбільшою точністю їх ділові, психологічні і моральні якості. По-третє, зростання бідності сприяє появі так званих „важких”, педагогічно занедбаних дітей з числа безпритульних. Всі вони потребують уваги і підтримки з боку держави та суспільства.

У другій половині ХХ століття роботи К. Леонгарда щодо акцентуацій особистості викликали  неабиякий інтерес всіх психологів і педагогів. Саме ця теорія дозволила  по-новому подивитися на відхилення в  поведінці підлітків, створити методики, котрі дозволяли б не тільки визначити  риси характеру, які є акцентуйованими, а й проводити ефективну роботу з усунення причин, що їх викликали. При цьому виникло декілька напрямів дослідження акцентуацій. 
Медичний напрям, який розглядає акцентуації відносно виникнення розладів психіки – неврозів, реактивних станів, психозів – представлений працями П.Б. Ганнушкіна, А.Є.Лічко;соціально-правовий, що розглядає взаємозв’язок акцентуацій із девіантними формами поведінки представлений роботами Т.В. Драгунова, М. Раттера, В.А. Татенко; соціально-психологічний, котрий розглядає акцентуації як фактор виникнення форм дезадаптації – розробками Г.В. Бурменскої, В.Л. Мясищева, Т.М. Титаренко; психолого-педагогічний, що розглядає акцентуації як причину особистісних труднощів учнів у навчальній діяльності та спілкуванні – працями Л.Н. Анциферової, Е.Г. Ейдеміллера, О.В. Скрипченко. 

Результати всіляких досліджень (в області молодіжної злочинності) свідчать, що значна частина молоді (більше 70%), щонайменше, один раз скоювала які-небудь протиправні дії.

Спроби побудови типології  характерів неодноразово робилися впродовж всієї історії психології. Однією з найвідоміших і ранніх з них  з'явилася та, яка ще на початку  нашого століття була запропонована  німецьким психіатром і 
психологом Е.Кречмером, а також нашим співвітчизником В.М. Бехтеревим. Дещо пізніше аналогічну спробу зробили психологи П.Б. Ганнушкін, М.Фрамер, О.В. Кербіков, Біля, Шелдон, а в наші часи - Е.Фромм, Леонгард, Г.К. Ушаков.

Всі типології людських характерів виходили з ряду ідей. Основні з них наступні: Характер людини формується досить рано в онтогенезі і впродовж решти його життя проявляє себе як більш менш стійкий.

Ті поєднання особових рис, які входять в характер людини, не є випадковими. Вони утворюють чітко помітні звязки, дозволяючи виявляти і будувати типологію характерів.

Ні склад, ні специфічна якість новоутворень людини як особи не визначається «природженими механізмами». Всі здібності і функції по їх складу - суть прижиттєвих утворень, що виникли тільки в певному суспільному середовищі, що формуються у індивіда, тільки шляхом діяльного відтворення її досвіду [ 10]. ;

Ці висновки сучасної психології знаходяться в повній відповідності з даними фізіології, основи якої закладені І.М.Сєченовим і І.П. Павловим Не заперечуючи існування « індивідуальних особливостей нервових апаратів», обумовлених спадковістю, І.М. Сеченов разом з тим категорично затверджував, що « в невимірній більшості   характер психічного змісту на 999/1000 дається вихованням в обширному значенні слова і лише на 1/1000 залежить від індивідуальності»

Людина не народжується егоїстом або альтруїстом, скромним або хвалькуватим. Вона стає такою. Лише в процесі розвитку людини як особі виникають або соціально корисні, або соціально шкідливі риси. Практика виховання показує, що підлітки є найбільш складною для педагогічної роботи віковою групою. В більшості випадків" це пов'язано з акцентуйованими рисами характеру.

Визначення типу акцентуації  характеру має велике практичне  значення. Відтак знання акцентуацій характеру, їхня діагностика і набір профілактичних заходів украй необхідні педагогам, соціальним педагогам. Діагностика типу акцентуації є одним-з основних орієнтирів для психолого-педагогічних рекомендацій, розробки корекційних програм, консультацій з питань сімейних відносин і професійної орієнтації, дозволяє попередити можливість прояву девіантної поведінки. В той же час визначення типу акцентуації характеру значно полегшує встановлення і налагоджування контактів з підлітками,вибір 
форм корекційної роботи. Враховуючи вищевикладений матеріал, наше дослідження направлено на діагностику та визначення  ступеня вираженості  акцентуації характеру школярів-підлітків.

Об'єктом дослідження – є   підлітки 14-15 років.

Предметом дослідження:-акцентуація характеру  підлітків.

Мета даного дослідження - діагностика та визначення типу акцентуації характеру підлітків за допомогою спеціальних методик.

Гіпотеза дослідження - полягає в тому, що в підлітковому віці найбільш виражаються акцентуації характеру і тому визначення типу акцентуації характеру і своєчасна корекційна робота дозволяє запобігти дезадаптації, підлітків,попередити девіантну поведінку.

Задачі  дослідження:

1. Провести огляд літературних джерел по проблемі, що вивчається.

2. Вибрати і описати  методики дослідження.

3. Організувати і провести експериментальне дослідження.

4. Проведення корекційної роботи.

5. Аналіз результатів після проведення корекції. 

6. Сформувати висновки та надати рекомендації.

Методи дослідження: бесіда, експеримент. У даній роботі проведено експериментальне дослідження акцентуації характеру підлітків.

Експериментальна  база: дослідження проведено на базі загально-освітньої школи   №4   м. Дебальцеве   з червня 2011 року.

Теоретична новизна дослідження полягає в тому, що підібраний комплекс методик дослідження дозволяє визначити індивідуальні психологічні особливості підлітків, а також типи акцентуації характеру, які властиві їм.

Практична значимість визначається можливістю використовування  одержаних даних для оцінки індивідуальних психологічних особливостей   підлітків, а саме характеру, емоційно-вольової сфери, темпераменту з подальшим проведенням корекційної роботи їх поведінки.

Методологічною  основою дослідження є провідні принципи вітчизняної психології:

• єдність свідомості і діяльності,
• принцип розвитку через діяльність,
• принцип системності і детермінізму.

Рішення заявленої проблеми може використовуватися для вирішення  наступних практичних задач:

• розробка корекційних програм;
• виявлення груп ризику( підлітків, схильних до девіантної поведінки) з метою соціально психологічної підтримки;
• розробки психолого-педагогічних рекомендацій для учителів та вихователів, виявлення осіб, схильних до депресивних проявів і афектних реакцій з метою здійснення психопрофілактичної роботи з цією категорією.

Розділ 1. Психологічні аспекти вивчення характеру  людини

та  його особливості.

1. Поняття про характер і його індивідуально - своєрідні

психічні  властивості.

Слово «характер» в перекладі з  грецького означає «друк», «чеканка». У характері як би збережені, віддруковані основні, найбільш істотні межі даної  особистості, які стійко виявляються  в поведінці людини. Таким чином, характер можна визначити як «ієрархізовану,   впорядковану сукупність стійких індивідуально-психологічних  особливостей особи, які формуються в процесі життєдіяльності і  виявляються в способах типового реагування особи в діяльності, поведінці» [11]Психічні властивості людини - це особливий прояв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляються в типах темпераменту. Але слід памятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на їх функціонування.

У процесі життя у людини утворюються  динамічні стереотипи, тобто система  нервових звязків у корі великих  півкуль головного мозку, яка  виникає під впливом різноманітних  подразнень, що діють у певній послідовності  та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових звязків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня  народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати  певною діяльністю, що часто закріплюється  на все життя і виявляється  у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, "є сплав з  рис типу та змін, зумовлених середовищем".

У вченні про характер були спроби повязати характер людини з будовою  тіла, з особливостями дії залоз  внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали краху також  і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.

Люди народжуються з різними  особливостями функціонування головного  мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності  людей є лише передумовою для  формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема  і відмінностей у характері. Те, що в одній сімї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

Риси характеру виявляються  в учбовій і професійній діяльності людини, в її вчинках в конкретних життєвих ситуаціях, в особливостях спілкування з різними людьми і в різних ситуаціях. Залежно  від особливостей характеру люди можуть по-різному реагувати, наприклад, на невдачу в тому або іншому виді діяльності. Один, потерпівши невдачу, впаде в смуток, інший – просто відмовиться від рішення задачі і радісно візьметься за щось інше, третього невдача лише підстебне, і  він з ще більшою енергією і  завзятістю візьметься за справу.

Коли ми говоримо, що риси характеру  є стійкими особовими особливостями, ми, звичайно, не повинні розуміти це як незмінність рис характеру. В  процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися  швидко і легко, так, наприклад, як настрій  людини. «Зміна характеру – це найчастіше складний і тривалий процес. Характер може змінюватися під впливом  нового досвіду життєдіяльності  людини, а також в результаті цілеспрямованого виховання і самовиховання особистості.» [12].