Мислення

 Предикат  — це відображення відносин, ознак,  властивостей, які людина стверджує. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються” (“усі метали” — це суб’єкт, а “при нагріванні розширюються” — предикат). Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Так, кажучи “Кит — не риба”, ми маємо на увазі, що кит не належить до риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих істот.

 Судження  є істинним, якщо воно правильно  відображує відносини, що існують  в об’єктивній дійсності. Істинність  судження перевіряється практикою.  Судження бувають одиничними (“Київ  — столиця України”), частковими (“Деякі метали легші, ніж вода”), загальними (“Усі люди смертні”). Це прості судження. Судження, що складаються з кількох простих суджень, називаються складними (“У рівнобічному трикутнику всі сторони і кути однакові”). Залежно від того, стверджується чи заперечується наявність певних ознак і відносин в об’єктах, розрізняють судження ствердні та заперечні.

 Істинність  знань або суджень можна з’ясувати  шляхом розкриття підстав, на  яких вони грунтуються, порівнюючи  їх з іншими судженнями, тобто  розмірковуючи.

 Міркування — це низка  взаємопов’язаних суджень, спрямованих  на те, щоб з’ясувати істинність  якоїсь думки, довести її або  заперечити. Прикладом міркування  є доведення теореми. У процесі  міркування людина з одних  суджень виводить нові шляхом умовиводів.

 Умовиводом називається така  форма мислення, в якій з одного  або кількох суджень виводиться  нове. В умовиводах через уже  наявні знання здобуваються нові. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією. 

 Індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретного, часткового робиться узагальнення. Наприклад: “Срібло, залізо, мідь — метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються; отже, метали при нагріванні розширюються”.

 Дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загального здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються; срібло — метал; отже, срібло при нагріванні розширюється”.

 Умовивід за аналогією грунтується  на схожості окремих істотних ознак об’єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об’єктів за іншими ознаками. Умовиводи широко використовують у науковій та практичній діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.

 Дані, отримані у процесі  мислення, фіксуються в поняттях. Поняття — це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки.

 Істотними є такі ознаки, які належать об’єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об’єкти від інших, тобто це властивості, без яких об’єкти не можуть існувати. Так, істотна ознака плодів полягає в тому, що вони містять насіння, яке є засобом розмноження (а форма, колір, вигляд плодів не є істотними ознаками).

 Поняття виникають на грунті  чуттєвого досвіду. Він є передумовою  формування змістових понять. Поняття  відбивають світ глибше, повніше,  ніж уявлення.

 Поняття завжди існує й  виявляється у слові, через  яке повідомляється іншим людям. За допомогою мови утворюються системи понять, з яких складаються різні галузі наук.

 Поняття і слово становлять  єдність, але не тотожність. Слово  не утворює поняття, воно є  лише знаряддям утворення поняття.  Поняття — елемент думки, слово  — елемент мови. Немає поняття без слова, але не кожне слово є поняттям. Наприклад: “вечоріє”, “так” — це слова, але не поняття.

 Іноді поняття виражається  кількома словами. Наприклад,  поняття “єдність організму та  середовища” виражене словосполученням. Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різними словами. Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.

 Обсяг поняття — це відображене  в ньому коло об’єктів, а зміст  поняття — це відображена в  ньому сукупність істотних ознак  об’єктів.

 Поняття з більшим обсягом називаються родовими (“меблі”, “рослини”) стосовно понять з меншим обсягом ознак (“стіл”, “дерево”), які в цьому разі є видовими. Це відносний розподіл. Поняття, що мають найширший обсяг, називаються категоріями (“рух”, “кількість”, “якість”, “простір”, “час”).

 Поняття поділяються на загальні  та одиничні. Поняття, що відбивають  істотні ознаки одиничних об’єктів, називаються одиничними (“країна”, “місто”, “письменник”, “вчений”), а цілих класів предметів —  загальними (“елемент”, “зброя”).

 Розрізняють поняття конкретні та абстрактні. У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища та зв’язки між ними (напри-клад, “меблі”, “рослини”, “тварини”). В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об’єктів (“вага”, “мужність”, “хоробрість”, “добро”, “зло” тощо). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція наявна в утворенні кожного поняття.

 

 

4. Різновиди мислення 

 

 Об’єктом розумової діяльності  людини є пізнавальні завдання, які мають різне змістове підгрунтя і зумовлюють різне співвідношення предметно-дійових, перцептивно-образних та поняттєвих компонентів у їх розв’язуванні. Залежно від цього розрізняють три основні види мислення: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне, або абстрактне.

 Наочно-дійове мислення характеризується  тим, що при цьому розв’язання  завдання безпосередньо міститься  в самій діяльності. Генетично  це найбільш рання стадія розвитку  мислення. Саме з цього починається  розвиток мислення первісної людини у процесі зародження трудової діяльності, коли розумовий та практичний її боки постають в органічній єдності, причому розумова діяльність ще не виокремилася з предметно-практичної як самостійна. З цього різновиду починається розвиток мислення і в онтогенезі. В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, які думають, діючи з предметами, і, маніпулюючи ними, розкривають нові істотні їх властивості.

 Наочно-дійове мислення в  розвиненому вигляді властиве  й дорослій людині. Особливо необхідне воно тоді, коли найефективніший розв’язок завдання можливий саме у процесі практичної діяльності. Наочно-дійове мислення притаманне людям тих професій, які за змістом потребують практичного аналізу, різноманітного комбінування та конструювання, наприклад шахістам, конструкторам, винахідникам. Важливу роль наочно-дійове мислення відіграє там, де продуктивне та економічне розв’язання завдання пов’язане із застосуванням предметно-практичних процедур.

 Наочно-образне мислення характеризується  тим, що змістом розумового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах.

 Наочно-образне мислення значно  розширює пізнавальні можливості  особистості, дає їй змогу змістовніше  й різноманітніше відображати реальність. Великі можливості цього різновиду мислення виявляються, зокрема, в образотворчому мистецтві. Ілюстрацією цієї тези є різні напрями абстракціонізму та модернізму, де змістове навантаження образів передається в адекватно сконструйованих митцем символах.

 

 

 Схематизація та символічне  відображення дійсності виявляються  продуктивними і в інших видах  людської діяльності, допомагаючи  з більшою точністю та узагальненістю  відображати реальність, наприклад  при складанні моделей сітьового планування діяльності, при розв’язанні конструкторсько-технічних завдань тощо. Наочно-образне мислення розвивається в діяльності, характер якої потребує оперування образами різного ступеня узагальненості, схематичного зображення предметів та їх символічного позначення.

 Словесно-логічне, або абстрактне  мислення здійснюється у словесній  формі за допомогою понять, які  не мають безпосереднього чуттєвого  підгрунтя, властивого сприйманням  та уявленням. Більшість понять, якими виражаються економічні, суспільно-історичні, наукові категорії, є продуктами великої абстрагуючої діяльності мислення, в яких не простежується їх безпосередній зв’язок з чуттєвою реальністю.

 Саме цей вид мислення  дає можливість встановлювати  загальні закономірності природи  та суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв’язувати розумові завдання, будувати наукові теорії та гіпотези.

 Зазначені види мислення  виявляються й перебувають у  певному співвідношенні. У розвинених  формах вони можуть виявлятись  як індивідуальні особливості  мислення людей, зумовлені характером їхньої діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої та другої сигнальних систем та іншими причинами.

12.7

 

5. Індивідуальні особливості мислення 

 

 Розумова діяльність різних  людей, підлягаючи загальним психологічним закономірностям, водночас характеризується індивідуальними особливостями. Відмітності в розумовій діяльності виявляються в різноманітних якостях мислення. Індивідуальні відмітності мислення людей зумовлені передусім особливостями їхнього життя, характером діяльності, навчанням. Певний вплив на особливості мислення справляють тип вищої нервової діяльності, співвідношення першої та другої сигнальних систем. Найістотнішими якостями, в яких виявляються індивідуальні відмітності мислення, є самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

 Самостійність мислення характеризується  вмінням людини ставити нові  завдання й розв’язувати їх, не  вдаючись до допомоги інших  людей. Самостійність мислення  грунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей, але людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи вирішення пізнавальних та інших проблем. Самостійність мислення тісно пов’язана з критичністю.

 Критичність мислення виявляється у здатності суб’єкта пізнавальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об’єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює власні думки, ретельно перевіряє рішення, зважує всі “за” і “проти”, виявляючи тим самим самокритичне ставлення до власних дій.

 Критичність і самостійність  мислення великою мірою залежать  від життєвого досвіду людини, багатства та глибини знань. 

 Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв’язання аналогічних завдань. Гнучкість мислення розкривається в готовності швидко переключатися з одного способу розв’язання завдань на інший, змінювати тактику і стратегію їх розв’язання, знаходити нові, нестандартні способи дій за змінених умов.

 Глибина мислення виявляється  в умінні проникати в сутність  складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруваннями неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які у простих, добре відомих фактах уміють помічати суперечності й на цій основі розкривати закономірності природи та суспільного життя.

 Широта мислення виявляється  у здатності охопити широке  коло питань, у творчому мисленні  в різних галузях знання та  практики. Широта мислення є показником  ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.

 Послідовність мислення виявляється  в умінні дотримуватися логічної  наступності при висловлюванні  суджень, їх обгрунтуванні. Послідовним  можна назвати мислення людини, яка суворо дотримується теми  міркування, не відхиляється в бік, не “перестрибує” з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, ясність плану, відсутність суперечностей і логічних помилок в аргументації думки, доказовість та об’єктивність у висновках.

 Швидкість мислення — це  здатність швидко розібратися  у складній ситуації, швидко обдумати  правильне рішення й прийняти  його. Швидкість мислення залежить  від знань, міри сформованості  розумових навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових процесів. Швидкість мислення слід відрізняти від квапливості та похапливості, що їх демонструють деякі люди, не продумуючи належно рішень, які вони приймають, не прогнозуючи можливих наслідків наспіх прийнятих рішень.

 Усі якості мислення людини  формуються й розвиваються в  діяльності. Змістовна й відповідно  організована діяльність сприяє  всебічному розвитку цінних якостей  мислення особистості. 

 

6. Мислення та інтелект 

 

 Важливе місце серед досліджень  інтелекту в сучасній пси¬хології посідають праці Ж. П'яже та його однодумців.

 Теорія інтелекту Ж. П'яже  включає два основних компоненти  — вчення про функцію інтелекту  й про стадії розвитку інтелекту.  Основні функції інтелекту, або  функціональні інва¬ріанти, — це організація й адаптація.

 Адаптація, у свою чергу,  включає два взаємопов'язані процеси  — асиміляцію та акомодацію. Асиміляція  підкреслює відтворення суб'єктом  у його пізнавальній активності  певних характеристик об'єкта  пізнання. Акомодація — це процес пристосування суб'єкта пізнання до вимог, які висуває об'єктивний світ. У процесі пізнавальної активності змінюється і сам суб'єкт пізнання, накопичуючи пізнавальний досвід.