Архетип героя

Архетип героя 
У більшості традиційних суспільств існує одна або декілька героїчних постатей.Іс-ствование образу героя в світових культурах призвело Карла Юнга до думки про те, що цей образ є універсальним архетипом. З точки зору Юнга, традиційні міфи містять в собі певну психологічну реальність чи відображають певні психологічні про-процес. Герой, за його уявленнями, втілює прагнення кожної особистості до досягнень і саморозумінню. Тому сновидіння, в яких ми бачимо себе безстрашними героями, сра-лишнього з чудовиськами у фантастичних битвах, можуть відображати цілком земні баталії на-шей повсякденному житті. 
Зовсім іншу точку зору, відмінну від позицій глибинної психології, можна знайти в книзі Джозефа Кемпбелла «Герой з тисячею облич», вперше опублікованої в 1949 році. Ким-пбелл припустив, що наше щоденне занурення в сон є чимось на зразок відправлення героя в подорож і початком пригод (часто незалежно від нашої волі) в царстві фанта-зії та ризику. У результаті боротьби героя відбуваються важливі події - виклик прийнятий, противник переможений, приз виграний, дівчину беруть заміж, - і герой знову повертається до звичайного повсякденного потоку-денного життя. Неважко помітити, що подорож у сні і повернення на наступний день до звичайного життя являють собою героїчне міні-подорож. Якщо, поміркувавши, ми в ре-док цієї подорожі дізнаємося про себе щось більше, значить ми завоювали приз, в якому втілювалася мета героя. 
Архетип Мандали 
Мандала - графічний символ, об'єкт концентрації під час медитації. Термін походить від слова manas, що в перекладі з санскриту означає «розум» або, точніше, «речовина розуму». Манда-ла - звичайне допоміжний засіб для медитації, поширене як в індуїзмі, так і в буддизмі і особливо в такому напрямку цих двох релігійних традицій, як тантризм (такти-ний індуїзм і тантричний буддизм). Мандали можуть зображати картини різних світів, існування яких приймається тантризме, або ж можуть являти собою чисто геомет-рические зображення. 
Архетип мудрого старця 
Великий швейцарський психотерапевт Карл Юнг висунув поняття про колективне бессознатель-ном, яке представляє собою успадкований нами колективний досвід людства. Це сховище людського досвіду існує у формі архетипів (або прототипів), які біс-свідомо керують організацією нашого індивідуального досвіду тим чи іншим чином. На-приклад, ми схильні сприймати когось із нашого раннього оточення як мати, так як суще-няє архетип матері, якщо в ранньому дитинстві з нами не було нашою біологічної матері, хтось інший (наприклад, старша сестра) асимілюється в цей архетип. Надалі Юнг стверджував, що архетипи колективного несвідомого формують зміст наших снів, виникаючи у формі різноманітних архетипових образів сновидінь. 
Архетип мудрого старця (або мудрої старенької) є, за визначенням Юнга, лйна-особистістю, що представляє собою одвічну енергію, яка може сприяти особисто-стному зростання і перетворення або, навпаки, руйнування і дезінтеграції особистості. У своїх найбільш позитивних проявах цей архетип з'являється у снах як багатомудрий про-водник, який веде людину в його пошуках особистісного зростання, духовного знання або самоак-туалізаціі.Майже будь-яка авторитетна фігура - міністр, вчитель, лікар, батько - може бути проявом цього архетипу. 
Архетип дитини 
Швейцарський психотерапевт Карл Юнг стверджував, що більша частина світової міфології та фольклору є прояви того4, що він назвав колективним несвідомим. Колективне несвідоме містить успадкований нами колективний досвід людства, зберігаючи його у формі архетипів (або прообразів), які на несвідомому рівні предраспо-лага нас до організації свого особистого досвіду тим чи іншим чином. Крім того, Юнг утвер-чекав, що архетипи з колективного несвідомого формують зміст наших сновидінь, виникаючи в різних видах архетипових образів сновидінь. 
Одним з найбільш відомих архетипів є «божественне дитя», який не слід пу-вати з так званим «внутрішньою дитиною», який представляє собою дитячу особистість, кото-рую ми приносимо в жертву на вівтар дорослості. Внутрішній дитина часто втілює в собі творчу, що грає бік нашого Я, що виявляється в сновидіннях в образі повністю сформувався дитини, що володіє навиками ходьби, мови і т.д. Архетип божественного дитя, навпаки, є уособленням перетворюючої сили, що рухає нами на шляху особистості-ного зростання, названого Юнгом процесом індивідуації. Цей архетип також є символом нашої самості, на противагу обмеженому поданням про свою індивідуальність, яку Юнг назвав его або обмеженою особистістю нашого дитинства.

Архетип трикстера (шахрая) 
Швейцарський психотерапевт Карл Юнг був переконаний в тому, що більша частина світової міфоло-гії та фольклору представляє собою те, що він назвав колективним несвідомим. Коллек-активне несвідоме - це успадкований нами колективний досвід людства, який зберігається у формі архетипів (або прототипів). Архетипи на несвідомому рівні визначено-ним чином керують організацією нашого особистого досвіду. Крім того, Юнг стверджував, що архетипи колективного несвідомого формують зміст наших снів, з'являючись у вигляді архетипових образів сновидінні. 
Теорія Юнга виникла з його спостережень того, що його сни пацієнтів іноді містили образи зовсім їм незнайомі, але які, здавалося, часто відображали символи тих чи інших міфологічних систем світової культури. Надалі Юнг виявив, що якщо б він від-крив специфічне значення цих образів в культурі, їх породила, він зміг би краще зрозуміти сни, в яких вони з'являлися. 
Одним з широко відомих персонажів світової міфології є трикстер (шахрай), могуще-жавного дух чи божество, якому доставляють насолоду всілякі жарти і прокази. І хоча насправді трикстер не злий дух, наслідки його витівок часто не дуже приємні. У сновидіннях архетип трикстера може виявлятися в образі клоуна або іншого персонажа, ви-смеівающего наші амбіції чи виставляє напоказ те, в чому ми обманюємо себе. Цей же архетип може виявлятися в менш приємних формах, псуючи нам задоволення від сновидіння і приводячи картину сновидіння до хаосу. Оскільки трикстер є призвідником всіляких змін, він також втілює символ трансформації

Архетипи колективного несвідомого. 
 
Розвиток особистості за Юнгом. На відміну від Фрейда, який надавав особливого значення ранніх років життя людини, як основи розвитку особисто-сті, Юнг розглядав особистість як еволюцію впродовж всього життя. Розвиток особистості за Юнгом спроба здобуття самості, повна реалізація свого «я», тобто становлення єдиного і неповторного індивіда. Цей про-цес индивидуация, його підсумком виступає особистісний ріст або самореалі-зація. Саме цей процес Юнг вважав основою психічної життя людини-ка. Однак, це кінцева стадія доступна тільки високорозвиненим і високо-організованим людям, які володіють унікальними здібностями, і вона недоступна більшості людей.Иррационалистические, містичні сторони концепції Юнга були використані для теологічних спекуляцій, для обгрунтування абстрактного мистецтва, архаїзації мистецтва, доказ-ства демонічного, несвідомого характеру художнього творчості-ва. Разом з тим роботи Юнга сприяли появі досліджень з порівняльної міфології; здобула популярність його концепція психологи-чеських типів: екстравертірованний і інтравертірованних. 
Гіпотеза колективного несвідомого належить до класу ідей, які людям спочатку здаються дивними, але скоро входять в їхнє життя як знайомі концепції. Так було з поняттям несвідомого взагалі. Після того, як філософське поняття несвідомого в тій формі, як ми його на-ходимо у Карус і Гартмана, зникло під всепоглинаючої хвилею матеріа-лізм і емпіризму, чи залишивши після себе піну, воно поступово появи-лось знову на науковому горизонті медичної психології . 
Спочатку поняття несвідомого лише позначало пригнічений або забуте зміст.Навіть у Фрейда, у якого несвідоме "по край-ней мірі, метафорично" приймає роль активного суб'єкта, воно на са-мом справі є не чим іншим, як тільки місцем розташування забутого й витісненого змісту, і має функціональне значення лише в цьому сенсі. Тому для Фрейда несвідоме має виключно особисту природу, хоча він знав про архаїчні і міфологічних образах бессозна-ного. 
Більш-менш поверхневий шар несвідомого, безсумнівно, лич-ний. Я називаю його особистим несвідомим. Але це особиста бессознатель-ное грунтується на більш глибокому шарі, який не являє собою особистий досвід і не придбаний протягом життя, але є вродженим. Цей більш глибокий шар я називаю колективним несвідомим. Я ви-брав термін "колективне", тому що ця частина несвідомого не ін-індивідуальне, але універсальна; на відміну від особистої душі, в ній укладено то зміст і способи поведінки, які присутні скрізь і у всіх людях. Іншими словами, вони одні й ті ж для всіх і складають єдиний психічний субстрат надлічностной природи, який присутній в каж-будинок з нас. 
Ми дізнаємося про існування психічного тільки завдяки якомусь змістом, яке може проявити себе у свідомості. Таким чином, ми маємо право говорити про несвідоме лише остільки, оскільки ми здатні показати його зміст. Зміст особистого несвідомого "це глав-ним чином так звані почуттєві комплекси, вони представляють собою приватну бік психічного життя. У той же час складові частини колективного несвідомого відомі як архетипи. 
Як відомо, глибинна психологія має загальну назву для позначення-чення психологічних явищ, що висувають серед іншого ідею про неза-лежно психіки від свідомості і прагнення обгрунтувати фактичне суще-ствование цієї незалежної від свідомості психіки і виявити її зміст. Умовно глибинну психологію розділяють на класичну і сучасну. 
Класична глибинна психологія представлена ​​концепцією Зігмун-да Фрейда. 
Аналітична психологія - одна зі шкіл глибинної психології, бази-ючий на поняттях і відкриттях людської психіки, зроблених швачок-царським психологом Карлом Густавом Юнгом. 
 
"Колективне несвідоме" К. Юнга є родова пам'ять чоловіче-ства, підсумок життя роду; воно притаманне всім людям, передається у спадок і є основа індивідуальної психіки та її культурної своєрідності. Археті-пи "колективного несвідомого" - пізнавальні моделі та образи (зразки). Вони завжди супроводжували людину і є певною мірою джерелом міфології. Полем дослідження для К. Юнга були раз-нообразние феномени культури. Він не замикався в рамках клінічного методу як основного засобу аналізу, зумовлює й об'єкти изу-чення. Предметом його вивчення були література (Шиллер, Ніцше), філософію фия (антична, елліністична), міфологія і релігія (східні веров-ня), історія культури, а також екзотичні ритуали і містичні аспекти культури. У 20-ті роки знання Юнга про культури були доповнені у процесі детального ознайомлення з традиційними культурами Африки, індіанців племені пуебло США і трохи пізніше з культурою Індії. 
Будучи творцем оригінальної теорії психологічних типів мис-лення (екстра-та інтровертів) та аналізу культур у світлі цього поділу ("Псі-хологіческіе типи", 1921), К. Юнг дуже скептично ставився до трактування "первісного мислення" Л. Леві-брюле . Цим ставленням перейнято невелике есе "Первісна людина", частково засноване на влас-ном польовому досліді К. Юнга. 
К. Юнг приділив значне місце аналізу проблеми "Мислення і культура". Цьому питанню присвячені роботи "Психологія і релігія" і "Псі-холог і Схід". Відповідно до його поглядів, є два типи мислення - ло-ня і інтуїтивне. Першому віддавала пріоритет європейська (захід-ва) культурна традиція. У розвитку цього типу мислення К. Юнг вирішую-щую роль відводив такому феномену культури середньовічної Європи, як схоластика, який підготував категоріальний апарат науки. 
Юнг визначає прогресію як щоденний успіх процесу психоло-ня адаптації.Відповідно адаптація здійснюється в два етапи: 
1) Отримання установки; 
2) Завершення адаптації засобами установки. 
У процесі регресії несумісні і відкинуті пережитки повсякденного потоку-денного життя, усякого роду негожі тваринні прояви ви-ходять на поверхню. Регресія - зовсім не обов'язковий ретроградний крок у житті суб'єкта, а скоріше необхідна фаза його подальшого розвитку. 
Юнг запропонував досить велику і вражаючу систему поглядом-дів на природу людської психіки. Його праці включають глибоко розробок танную теорію структури і динаміки психічно-свідомого і бессозна-ного, докладну теорію психічних типів і, що ще важливіше, де-тальне опис універсальних і психічних образів, що беруть свій на-чало у глибинних шарах несвідомої психіки. Юнг називав ці ізна-чільного образи архетипами колективного несвідомого.

Поняття архетипів  колективного несвідомих додає аналітичних-чеський  психології додатковий вимір у порівнянні з іншими школами психології і психотерапії, зв'язуючи її навчання з всією історією еволюції людської психіки у всіх її культурних проявах. Аналі-тичні психологію варто відрізняти від фізіологічної експериментальної психології, що прагнуть звести цілісні психічні явища до їх складових елементів, так само як і від поведінкової психології, інтерес якої зосереджений на поводженні суб'єкта як сукупності реакцій ор-ганізма на стимули зовнішнього Середовища. Задача аналітичної психології - розкрити психічний світ людини як природне ціле явище, не ог-несу обмежували лише терапією чи неврозів вивченням його чи інтелекту патологічних особливостей. Разом з тим, як неодноразово підкреслював сам Юнг, аналітична психологія є практична дисципліна в тім змісті, що поряд з пізнанням цілісної природи психіки вона надає-ся і технікою психічного розвитку, застосовної до звичайних людей, є-ється допоміжним засобом в області медичної і педагогічної, релігійної та культурної діяльності. 
Юнг розробив свою психотерапевтичну теорію, метод і техніку. Центральним поняттям його психотерапії є "индивидуация". Воно ис-користується Юнгом у трохи іншому значенні, ніж у середньовічній тео-логії. Мова йде про рух від фрагментарності до цілісності душі, про пе-реходе від "Я", центру свідомості, до "Самості" як центра всієї психічної системи. Такий рух починається, як правило, у другій половині жит-ні. 
Структура особистості за Юнгом. - Его центр свідомості особистості, який являє собою компонент психіки (думки, почуття, сприйняття, ощу-домлення), завдяки яким людина відчуває себе цілісним і завдяки яким він може бачити результати своєї звичайної свідомої діяльності. - Особисте несвідоме включає в себе конфлікти і воспомина-ня, які колись усвідомлювалися, але тепер пригнічені і забуті. Крім того, особисте несвідоме містить у собі комплекси (тобто скупчення емоційно заряджених почуттів, думок і спогадів), витіснених індивідом зі свого особистого досвіду. Одного разу сформувався комплекс має великий вплив на життя людини і в якийсь момент може усвідомлювати. - Колективне несвідоме найглибший рівень лич-ності, який містить в собі спогади і образи, що передаються у спадщину (що важливо) від наших предків, тобто поряд з особистим бессозна-них існує і колективне несвідоме, яке виражається в народних переказах. Цей висновок Юнг зробив, вивчаючи фольклор - міфи, оповідь-ки різних народів. Крім того, природно, кожна країна має своє коло колективного несвідомого у вигляді початкових «психічних структур» (архетипів), які йдуть із глибини століть, а, отже, в них зберігає-ся найдавніший досвід людства, що забезпечує апріорну готовність до сприйняття і осмислення світу .Колективне несвідоме - це така психічна система, яка "має колективну універсальність і без-особисту природу, ідентичну всім індивідуумам»: 1) своїм існуванням-ем колективне несвідоме зобов'язана спадковості; 2) воно не ос-новано на особистому досвіді і не розвивається індивідуально; 3) його утримуючи-ня представлено архетипами «зразками інстинктивного поведінки».Ак-тівізація архетипу відбувається, коли виникає ситуація йому відпо-відний.Архетипічні образи виявляють себе через певні символи у снах, фантазіях і т.д. 
 
Образом несвідомого К. Г. Юнг вважає архетип. Під цим поняти-ем маються на увазі "маніфестації більш глибокого шару несвідомо-го, де дрімають загальнолюдські, первісні образи і мотиви" (Юнг, 1996, 105). Архетип - це свого роду акумулятор найбільш цінного челове-чеського досвіду, який осягається художником в процесі творчості. По-знання відбувається несвідомо. При найменшому зіткненні з ство-натільними спробами аналітичного розуміння досвіду архетипний образ руйнується, хоча не можна стверджувати, що він зникає. Архетип завжди зберігає значення і функції, продовжуючи існувати у свідомості, видо-змінюючись і проявляючись в образах, відповідних навколишнього дійсності. Будучи засобом передачі досвіду предків, архетип общечелове-чен, але, проте, він має національні та етнічні межі. 
Властивість архетипу до актуалізації в художній творчості дає підстави визнати його (архетип) основним елементом колективного біс-свідомого, яке адекватно інтертекстуальності, причому Інтертек-стуальності в тому значенні, яке надавали терміну представники школи постструктуралізму, тобто свого роду колективного несвідомо-го , існуючого до конкретного нового тексту, у свою чергу, сущест-ють поза особистісної волі автора, який є скоріше провідни-ком архетипових образів з несвідомого рівня об'єктивно-психологічного буття в сферу художньої реальності. Тут археті-пи направляють переживання і думки художника, виконуючи ту кармічну функцію, про яку писав К. Г. Юнг. 
Архетипи. 1) Персона (маска) наше публічне обличчя, тобто то, як ми себе проявляємо у відносинах з іншими людьми. Мета персони зробити впе-чатленіе на інших людей або приховати свою сутність. Юнг стверджував: якщо людина використовує цей архетип занадто часто, то він стає неглубо-ким і поверховим.Символ маска. 2) Тінь приховані погані тварини ка-пра особистості (соціально нетерпимі). Однак свідомість тіні необхід-мо особистості для свідомості власної недосконалості. Юнг розглядав тінь як джерело життєвої сили, творчого початку.Символ Сатана, Гіт-лер і т.д. 3) Аніма і анімус несвідоме жіноче і чоловіче в чоловіку і жінці відповідно. Розпізнати ці образи можна тоді, коли вони спроектовані в будь-якому особистість і поза його волею виражені в ньому. Так, наприклад, аніма проявляється у вигляді ірраціональних почуттів (нелогічний-них дій), зайвої вразливості. Анімус проявляється у вигляді стриманості, жорсткої організації. Символи аніма: Діва Марія, Мона Ліза; анімус: Дон Жуан, Ісус Христос. 4) Самий найбільш важливий архетип, який представляє собою центр особистості, що поєднує в собі всі компо-ненти особистості, і в результаті розвитку якої людина стає гармо-ничного і цілісним. Символ: німб святого, коло. 
Висновок  
   «Архетип сам по собі ні добрий, ні злий. Він є морально індиферентне numen, кото-рої стає таким або іншим, або суперечливою двоїстістю обох лише че-рез зіткнення з свідомістю. Цей вибір добра чи зла, навмисне або ненавмисне, випливає з людської установки ».  
За Юнгом, колективне несвідоме має культурне походження, але передається у спадок біологічним шляхом. Юнга іноді дорікають за тезу про біологічне на-проходженні культурних форм, однак цей закид, на наш погляд, не цілком справедливий. Справа в тому, що, за Юнгом, архетипи колективного несвідомого самі по собі зовсім не тотожні культурним образам чи символів.Архетип - це не образ, а якесь фундаментальне переживання, «тяжіння» людської психіки, яке саме по собі позбавлене будь-якої предметності (образ ж завжди предметом). Архетип - це психічні-ський сенс у чистому вигляді, але не просто сенс, а первосмисл, незримо організуючий і спрямовує життя нашої душі.(У цьому зв'язку варто зауважити, що взагалі психічні-ський сенс сам по собі позбавлений предметності; наприклад, один з сенсів - жага люб-ві, яка не пов'язана з самого початку з якимось конкретним чином або людиною).  
Юнг порівнює архетипи з осями кристалічної структури, за якими зростає кристалів в насиченому розчині. Подібно до цього на архетипах побудована вся психіка чоло-століття: всі свідомі сенси мають свою архетипическую основу і так чи інакше ви-ють відповідний архетип. Для прикладу вкажемо на два архетипу - архетип «священного» і архетип «тіні». Священне, за Юнгом, є почуття чогось всемогутнього, таємничого, страхітливого і в той же час нездоланно притягає і обіцяє повноту буття. Цей архетип виражений в найрізноманітніших уявленнях і симво-лах, в образах богів різних релігій. «Тінь» - це темний несвідомий двійник нашого Я: «Ми несемо в собі наше (історіческое. - С. Ж.) минуле, а саме примітив-ного, низької людини з його бажаннями та емоціями» (Юнг К. Г. Архетип і символ.-М., 1991. С. 182).  
Найдавнішою, вихідною формою психічного досвіду є міф, тому всі археті-пи так чи інакше пов'язані з міфологічними образами і переживаннями. Міф лежить в самій основі людської душі, в тому числі і душі сучасної людини, - та-ков висновок Юнга. Саме міф дає людині відчуття єднання з цими джерелами життя, призводить душу до згоди з її несвідомими архетипами. Звідси, за Юнгом, витікаючи-ет універсальна роль міфу: «Міфи релігійного походження можна інтерпретую-вати як вид ментальної терапії для стурбованого і страждаючого людства в це-лом - голод, війна, хвороба, старість, смерть" (Там же. С. 73).  
Як і Фрейд, Юнг вважає, що сучасна людина, що гордиться своєю свідомістю і по-лей, аж ніяк не є паном своєї душевної життя. Навпаки, він сам підвладний що губиться у ньому несвідомим силам, свого роду «демонам душі». «Девіз:« Де є воля, там є і шлях »-марновірство сучасної людини .(...) Він сліпий до того, що, несмот-ря на ... раціональність ..., він одержимий «силами», що знаходяться поза його контролем. Його де-мони і боги не зникли, вони всього лише знайшли нові імена »(Там же. С. 76). Фундамен-тальне відмінність між Фройдом і Юнгом полягає в розумінні сутності цих «демо-нічних» сил і їх відносини з культурою.  
За Фрейдом, життя культурної людини становить нерозв'язне протиріччя, бо людська душа розривається між своєю споконвічною природою і впровадженими культурними заборонами. Юнг виходить з інших уявлень про співвідношення людини і культури. Для нього основа душі (несвідоме), хоча і має архаїчне походжу-дення, але все-таки може жити в світі з культурою. Звичайно, не можна приборкати «демонів душі», але їх можна приручити, зробити їх прояв відносно безпечним і навіть поставити їх на службу культурі.  
Людина покликана не ігнорувати несвідомі сили, а знайти для них адекватне культурно-символічне вираження. Адже несвідоме - це «подавач всього», справжнє джерело життєвих сил, без яких немає відчуття барвистості життя, повноти життя. Саме архетипи дарують людині натхнення і є джерелом творчої енергії. Разом з тим, символічне вираження несвідомого необ-хідно для того, щоб захистити людину від небезпек безпосередньої зустрічі з «де-монами душі» (наприклад, від переживання всемогутності і привабливого жаху смер-ти («священне») або від безпорадності перед темною стороною власного Я, тобто пе-ред власної «тінню»). «У людства ніколи не було недоліку в могутніх образ-ах, які були магічної захисної стіною проти страшної життєвості, що таїться в глибинах душі. Несвідомі форми завжди отримували вираження у захисних і цілі-них образах ...». Використання культурних символів дозволяє контролювати «психічних демонів», протиставивши темній силі одного світле могутність друго-го. Особлива роль тут належить релігії. Наприклад, віруючий, збурений гріхів-ним бажанням («випробовуваний бісами»), може помолитися і закликати на допомогу Бога. За Юнгом, і «Бог» і «біси» є психічні сили (архетипи) самої людини, символи-но виражені у відповідних культурних образах. Але від свого власного імені людині було б дуже важко (а може бути і зовсім неможливо) справитися з ситуацією.  
Таким чином, культура, за Юнгом, покликана вести не боротьбу, а діалог з бессознатель-ним, прагнучи забезпечити цілісність людської душі. Проте цей діалог пості-пінно втрачається з розвитком цивілізації і тотальної раціоналізацією життя. Життя раціоналізується, але людина не стає більш раціональним за своїм пси-хіческому пристрою. Руйнується колишній символічний світ, і разом з ним відходить у минуле культурне вираження і здійснення архетипів; настає «жахлива сім-воліческая злидні», в якій життя людини знебарвлюється і обессмислівается. Крах символів означає також втрату символічного управління могутніми «демонами душі», які залишаються тепер без нагляду. «Сучасна людина не по-приймає, наскільки його« раціоналізм »(розладнавши його здатність відповідати Божест-венним символам та ідеям) віддав його на милість психічної« пекла ». «Демони» вириваються з-під контролю слабшає культури, і XX століття стає століттям нечувано-них психічних епідемій, що поширюються під маскує їх справжню при-роду ідеологічної забарвленням. «... Будь-якого роду зовнішні історичні умови - лише привід для дійсно грізних небезпек, а саме соціально-політичним безумством, які ... в головному були породжені несвідомим »(Там же. С. 113). І ніби сам-ваності цієї думки: "Я навіть думаю, що психічні небезпеки куди страшніше епідеміоло-мий і землетрусів. Середньовічні епідемії бубонної чуми або чорної віспи не забрав-ли стільки життів, скільки їх забрали, наприклад, відмінності в поглядах на пристрій ми-ра в 1914 р. або боротьба за політичні ідеали у Росії »(Там же. С. 137).  
Прагнучи врятуватися від царюючої нині страхітливої ​​символічної злиднів, людина звертає свій погляд до східних релігій, однак вони відповідають іншій культурі і не здатні повною мірою висловити архетипи, що криються в психіці західної людини. Тому європейська культура мають змінитися, щоб відновити втрачену єдність людської душі, що, однак, зовсім не означає занурення в несвідоме і повне підпорядкування його архаїчним мотивами. «Завдання ...людини, - робить висновок Юнг, - полягає в тому, щоб проникнути в несвідоме і зробити його надбанням свідомості, ні в якому разі не залишаючись у ньому, не ототожнюючи себе з ним. І те й інше невірно-Єдиний сенс людського існування в тому, щоб запалити світло в пітьмі примітивного буття. Напевно, можна припустити, що ми у владі несвідомого в тій же мірі, в якій саме воно - у владі нашої свідомості »(Юнг К. Г. Спогади. Сновидіння. Роздуми. - Київ, 1994. С. 321). 
Юнг зробив справжній переворот в культурології. Він розкрив органічний зв'язок культури і людського несвідомого: історія культури і її символічного світу постала як здійснення несвідомих засад душі. І в той же час багато що залиши-лось за межами юнгівські концепції. Юнг і не претендував на створення «єдність-але вірного вчення» про людину, але без його ідей просто неможливо уявити собі з-часову культурологію.