Україна-ОБСЄ

ОБСЄ – одна з провідних структур із підтримання безпеки та стабільності у регіоні, що охоплює всю Європу, Північну Америку (США, Канада) та центральноазіатські  республіки колишнього СРСР – всього 55 держав-членів. Із ОБСЄ співробітничають середземноморські країни – Алжир, Єгипет, Марокко, Ізраїль, Йорданія, Туніс, а також Японія, Республіка Корея і Таїланд.

 Становлення  і розвиток ОБСЄ були складними.  На сучасному етапі існують  труднощі, пов’язані з суттєвими  розходженнями у позиціях провідних  держав-членів. Основні суперечності полягали у прагненні деяких держав перетворити ОБСЄ на головну координуючу організацію в регіоні, поставити її над іншими організаціями, зокрема над НАТО, зробити з ОБСЄ свого роду «європейську ООН». Ситуація загострилася у листопаді 2000 р. на восьмому засіданні Ради міністрів ОБСЄ через неможливість знайти консенсусні рішення з питань пріоритетності напрямів діяльності Організації.

 Вступивши  у січні 1992 р. до НБСЄ, Україна  сьогодні є однією з найбільш  активних учасниць Гельсінського процесу, 25-річчя започаткування якого відзна-чалося у серпні 2000 р. У зв’язку з цим не можна не погодитися з твердженням Л. В. Губерського, директора Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка, про те, що «іміджевий потенціал України формувався і формується в рамках співробітництва з міжнародними організаціями ООН, ОБСЄ та НАТО у сфері миротворчої діяльності. Географія миротворчих місій, до складу яких залучався український контингент, охоплює Анголу, Боснію і Герцеговину, Гватемалу, Косово, Македонію, Молдову, Таджикистан, Ліван і Хорватію. З 1992 р. через миротворчі операції пройшло понад 10 тис. українських військових… Участь України у миротворчих операціях ОБСЄ дістала високу оцінку в ООН»1. Все це сприяє підвищенню міжнародного авторитету нашої держави, закріпленню за нею іміджу вагомого чинника європейської безпеки і стабільності.

 Участь  Києва в діяльності ОБСЄ, згідно  з ухваленими Верховною Радою  2 лип-ня 1993 р. «Основними напрямами  зовнішньої політики України», є пріоритетним регіональним напрямом її міжнародної діяльності.

 Членство  України в ОБСЄ забезпечує  рівноправну участь нашої держави  в обговоренні і вирішенні  актуальних проблем міжнародної  безпеки і співпраці в регіоні  Організації, дає право виносити на цей загальноєвропейський форум питання, пов’язані з виникненням загрози для міжнародної безпеки, вимагати розслідування і обговорення випадків порушення принципів та норм ОБСЄ. Прикладом практичної реалізації можливостей, що їх дає участь в ОБСЄ, стала діяльність Верховного комісара у справах національних меншин та довгострокової Місії ОБСЄ в Україні у зв’язку із вирішенням питань щодо Автономної Республіки Крим2. Залучення ОБСЄ дало свої позитивні результати. Місія ОБСЄ в Україні стала прикладом першої успішно завершеної подібної акції Організації.

 У відносинах  з ОБСЄ Україна ініціювала  нову форму співпраці – заснування  офісу Координатора проектів  ОБСЄ в Україні, що розпочав  свою діяльність у другій половині 1999 р. Діяльність України в  цій євроатлантичній організації слугує реалізації її головних національних інтересів.

 Беручи  до уваги параметри та специфіку  діяльності ОБСЄ, фактор неподільності  й всеохопний характер безпеки,  діяльність України в ОБСЄ  спрямовується на підвищення  активності й ефективності Організації у справі попередження, відвернення та врегулювання конфлік-тів і криз та постконфліктної реабілітації, чітке і повне додержання зафіксованих у документах Організації принципів, норм і зобов’язань усіма її членами.

 На наш  погляд, Україна зацікавлена в розширенні і поглибленні співпраці з ОБСЄ, її інститутами і структурами з метою забезпечення конкретного внеску у миротворчу діяльність Організації, використання її потенційних можливостей і допомоги відповідно до інтересів та потреб нашої держави.

 Діяльність  України в ОБСЄ має сприяти  прискоренню процесу її євроатлантичної  інтеграції як стратегічної зовнішньополітичної  мети і повинна узгоджуватися  з цілями і завданнями співробітництва  України з НАТО, ЄС і Радою  Європи – партнерами ОБСЄ в  новій європейській архітектурі безпеки.

 Однак  виникає питання: чому Україна  так активно співпрацює з ОБСЄ? На думку деяких політологів,  наша держава прагне таким  чином активно впливати на  процеси в Європі і прискорити  процес євроатлантичної інтеграції3. Разом з тим, слід мати на увазі, що в світі існують дві євроатлантичні структури – це НАТО і ОБСЄ. Тільки ці організації об’єднують держави, які розташовані по різні сторони Атлантики (європейські країни, США і Канаду). Україна – повноправний член ОБСЄ, таким чином, у цю організацію ми інтегровані. Отже, мова йде про інтеграцію у другу структуру – НАТО – через ОБСЄ.

 Викладені  базові критерії і підходи  визначають позицію нашої держави  в окремих питаннях її діяльності  в ОБСЄ. Вони слугували відправною  точкою, зокрема, у визначенні пріоритетів України та їхній реалізації в опрацьовуваній моделі загальної і всеохоплюючої безпеки Європи ХХІ ст., що здійснювалася в рамках ОБСЄ з 1995 по 1999 рр., Хартією європейської безпеки, ухваленою в ході Стамбульського саміту ОБСЄ (листопад 1999 р.), участі у двох наступних засіданнях Ради міністрів Організації (Відень, 2000 р. і Бухарест, 2001 р.).

 На нинішньому  етапі в діяльності ОБСЄ пріоритетним  є стримування і подолання  окремих негативних тенденцій  в Організації, подальше зосередження зусиль на розв’язанні триваючих і попередженні потенційних конфліктів, передусім, на стабілізацію ситуації на Балканах4, у Південно-Східній Європі, в «гарячих точках» на пострадянському просторі. У цьому зв’язку Україна підтримує програму ОБСЄ із створення і, в разі необхідності, введення у дію груп швидкої експертної допомоги (REACT), а також заходи, пов’язані з міжнародною поліцейською діяльністю.

 Слід  підкреслити, що посиленої уваги  потребує забезпечення активної  ролі України як посередника і гаранта у розв’язанні придністровської проблеми, більш повної реалізації миротворчого потенціалу нашої держави у врегулюванні конфліктів у Нагірному Карабаху (Азербайджан), Абхазії та Південній Осетії (Грузія). У цьому контексті важливого значення набуває активне включення України в діяльність міжнародних меха-нізмів, створених для врегулювання зазначених конфліктів.

 Крім  того, на нашу думку, необхідно  домогтися реалізації пропозиції  України стосовно вдосконалення  в ОБСЄ стратегії запобігання  конфліктам у регіоні Організації. З цією метою у жовтні 2001 р. у Києві було проведено представницький семінар під егідою ОБСЄ з питань превентивної дипломатії «Превентивні функції ОБСЄ: досвід, можливості, завдання».

 Розглядаючи  шляхи підвищення ролі ОБСЄ  в миротворчій діяльності, слід враховувати обмежені можливості цієї Організації самостійно протистояти сучасним викликам і загрозам. Це робить необхідною практичну реалізацію схваленої в рамках Хартії європейської безпеки Платформи безпеки, що ґрунтується на співробітництві, яке передбачає зміцнення і розвиток співпраці ОБСЄ з ООН, ЄС, Радою Європи і НАТО на засадах взаємозміцнення, взаємодоповнення і рівноправності. У цьому зв’язку стає актуальним налагодження конкретних механізмів взаємодії між зазначеними організаціями, зокрема у кризових ситуаціях.

 Взаємодія  з ОБСЄ відкриває перед Україною  серйозні перспективи розвит-ку  співпраці з ЄС, зокрема в питаннях  зовнішньої політики і політики  в галузі безпеки, розвитку  взаємодії між ОБСЄ і європейськими  миротворчими силами для забезпечення можливості участі в них військових підрозділів України.

 У зв’язку  з цим виникає законне питання:  чи не поспішає сьогодні Україна  заявляти про свою готовність  направляти українських миротворців  у різні «гарячі точки», нехай  навіть і під егідою ОБСЄ? Згадаймо, що свої власні інтереси НАТО завжди ставило вище рамок мандату ООН та ОБСЄ, про що свідчать події в Боснії. А наші миротворці можуть стати заручниками політики альянсу. Саме тому постає нове питання: чи потрібно Україні набирати міжнародний політичний капітал ціною життя українських солдатів і офіцерів за межами своєї держави? Важливим уявляється і суто економічний аспект цієї проблеми. Нагадаємо, що в Боснії Україна грошей вже не отримувала, як це було в 1996 р. Наприклад, на утримання 240-го батальйону в складі сил НАТО витрачаються гроші наших громадян – платників податків. А це – близько 7 млн дол. США щорічно. Хто буде оплачувати роботу наших миротворців у випадку відправки їх у якусь іншу «гарячу точку», знову Україна?5

 З національних інтересів України випливає потреба максимального використання експертної та іншої допомоги ОБСЄ у зміцненні й розвитку в нашій державі засад демократії верховенства права, у розвитку ринкової економіки, підвищенні екологічної безпеки країни. Це робить необхідним всебічне сприяння розвиткові нової форми нашого співробітництва з ОБСЄ – розробці й виконанню в Україні з фінансовим забезпеченням Організації проектів, що становлять для нас практичний інтерес, за допомогою Координатора проектів ОБСЄ, а також безпосередній співпраці з окремими інститутами Організації, зокрема з Представником з питань свободи ЗМІ, Верховним комісаром у справах національних меншин, Координатором з економічної і екологічної діяльності ОБСЄ тощо.

 Останнє  засідання Ради міністрів закордонних справ ОБСЄ, що відбулося 3-4 грудня 2001 р. в Бухаресті, стало кульмінаційним моментом у позитивних зрушеннях, які помітно посилились у ході підготовки цього засідання. За рік, що минув після попереднього Віденського засідання Ради міністрів, Організація спромоглася подолати окремі негативні тенденції. Зміцнення атмосфери взаєморозуміння і партнерства серед держав-учасниць дало змогу досягти домовленостей з важливих актуальних питань діяльності ОБСЄ.

 Досягнення цих домовленостей,  що зробило можливим прийняття  зазначених та інших принципових  рішень, як уявляється, стало результатом  корінних позитивних зрушень  у відносинах між провідними  державами, насамперед між США  і Росією, а також у відносинах  між НАТО і РФ. Як заявив посол США в РФ А.Вершбоу під час публічних виступів у Москві за підсумками зустрічі президентів США і Росії у листопаді 2001 р., «холодна війна» безповоротно залишилась позаду, і у відносинах між США і Росією можна чекати на «тісне і взаємовигідне партнерство і, можливо, союз….».

 Такий поворот у позиції  США, прагнення відвести Росії  більш вагому роль у діяльності  НАТО, позитивне сприйняття Росією  пропозицій США і НАТО –  все це здатне змінити ставлення  РФ до Альянсу та серйозно  послабити, а з часом, можливо, й усунути головні розбіжності між позиціями зазначених держав-членів ОБСЄ щодо діяльності цієї Організації. Зокрема, можливе зближення між двома принциповими підходами до ролі і майбутнього ОБСЄ – курсом на розбудову, правове та інше зміцнення ОБСЄ, підвищення її ролі з метою перетворення на провідну координуючу організацію з питань безпеки в регіоні і докорінно відмінним курсом, спрямованим на збереження за ОБСЄ функцій превентивної дипломатії, цивільної миротворчої діяльності з головним наголосом на сфері людського виміру. Однак очевидно, що процес цей буде непростим.

 З огляду на те, що ОБСЄ  є єдиною організацією з питань  безпеки в регіоні, де Україна  є повноправним членом, а отже  може у повному обсязі відстоювати  свої національні інтереси в галузі безпеки, ми зацікавлені у зміцненні цієї Організації та підвищенні її ефективності, і тому реформування ОБСЄ відповідає принциповій позиції України. Курс нашої держави повинен включати активну роботу з метою подолання негативних тенденцій в ОБСЄ, йдеться про сприяння пошуку шляхів усунення розбіжностей і досягнення конструктивних компромісів.

 Для більшості держав з  перехідною економікою, в тому  числі й України, одним із  пріоритетів є посилення економічно-екологічного  виміру ОБСЄ і діяльності новоствореного відповідного підкомітету в рамках Постійної Ради ОБСЄ. Цей підкомітет має стати важливим інструментом для одержання допомоги у вирішенні складних економічних проблем нашої держави та інших країн.

 Серед актуальних і перспективних  напрямів діяльності у сфері реформування ОБСЄ слід виділити підтримку ідеї розробки документа про поліпшення керівництва Організацією. Під час вироблення положень цього документа, що стосуватиметься діяльності структур ОБСЄ, необхідне чітке визначення параметрів їх функціонування, а також усунення можливостей для проявів волюнтаризму, однобічності, відходів від консенсусних засад в діяльності ОБСЄ та застосування подвійних стандартів у їхній роботі.

 Важливим компонентом участі  України в діяльності ОБСЄ  є розширення присутності представників нашої держави в робочих органах та польових місіях цієї Організації. Водночас при вирішенні питань добору Секретаріатом ОБСЄ фахівців з держав-учасниць для роботи в структурах ОБСЄ необхідно наполягати на тому, щоб при цьому додержувалися критерії як високого професіоналізму, так і справедливої географічної та тендерної збалансованості кадрів.

 Важливим напрямом діяльності  України в ОБСЄ сьогодні є  також продовження активного  використання цієї Організації  для сприяння європейській та євроатлантичній інтеграції України. З цією метою необхідно продовжувати розвивати співпрацю з групою держав – членів ЄС. Зокрема, розширити практику регулярних консультацій з групою ЄС щодо спільного вироблення і реалізації ініціатив та підтримки (у разі прийнятності для України) пропозицій групи ЄС в ОБСЄ.

 Інтересам нашої держави  відповідає подальший розвиток  співробітництва між ЄС та  ОБСЄ, активне сприяння використанню  миротворчих сил, що формуються  ЄС, в рамках діяльності ОБСЄ. Конструктивна співпраця між ЄС і ОБСЄ може здійснюватися на основі «Програми запобігання насильницьким конфліктам», яка була ухвалена ЄС у ході засідання Європейської Ради у Ґетеборзі у червні 2001 р. і яка містить важливі пропозиції щодо взаємодії з ОБСЄ на засадах взаємозміцнюючого, ефективного партнерства і принципу відносної переваги.