Теория политических партий

Сучасна держава базується на визнанні принципу правової рівності всіх громадян, незалежно від їхнього походження, майнового стану, роду та характеру  занять та інших обставин. По суті, у  сучасній державі правовий статус особи  визначається нею самою, залежно  від того, чим вона займається, її інтелектуальних здібностей та інше. існування різних соціальних груп у  суспільстві визначається розвитком  суспільства, а не якимись правовими  переписами. Перехід з однієї соціальної групи в іншу не має жодних правових обмежень, хоча може бути утрудненим або  й неможливим в силу інших обставин (фінанси, інтелект   тощо). Приналежність  особи до певної соціальної групи  не впливає на її правову рівність з іншими людьми. У сучасній державі  людина, її права і свободи є  пріоритетними соціальними цінностями. Напрямок розвитку сучасної держави це все більш повне і все стороннє закріплення і забезпечення прав і свобод людини. При цьому можливі певні тенденції до перебільшення значення або ігнорування тих чи інших прав і свобод, що проявляється у тоталітарних чи авторитарних режимах у сучасних державах. Заперечення принципу правової рівності, виходячи з тих чи інших засад (класових, національних, релігійних) має, як правило, тимчасовий характер. Основною, визначальною характеристикою сучасної держави все ж таки залишається рівність всіх перед законом, обмеження державної влади правами та свободами людини.

Ідея правової держави зародилася досить давно, ще в античні часи, хоча сам термін не вживався. На думку  античних філософів і юристів, правова  держава це така держава, в якій права, справедливість, право, закон традиційно вважались божественними настановами, необхідними атрибутами космічних і земних порядків, антиподами насильства, свавілля і хаосу. Уявлення про правову державу виникло в Стародавній Греції і китайській філософії.

Філософські основи теорії правової держави були сформульовані І. Кантом. Суть його теорії зводилася до декількох  основних положень: “Кожний громадянин повинен бути паном сам собі”, “Чого народ не може вирішити відносно самого себе, того і законодавець не може вирішити відносно народу”. В  цих положеннях мова йде, по суті, про  юридичне закріплення основних прав і свобод людини.

Сам термін “правова держава” з’явився в німецькій літературі в працях К.Т. Велькера і Р. фон Моля.

В нашій країні ця ідея була відкинута  в зв’язку з тим, що вона була несумісна з ідеєю диктатури пролетаріату і взагалі з різними авторитарними режимами. Правова держава це вже не організація насильства одного класу над іншим,   як розуміли тоді суть держави класики марксизму. Вона повинна оптимально і збалансовано виражати потреби і інтереси всіх класів і соціальних груп, повинна стати соціально демократичною державою. В колишньому СРСР до 1985 року ця ідея вважалась буржуазною, тому це поняття зникло у науковій літературі.

Лише в зв’язку з переходом до ринкової економіки постало питання про необхідність побудови соціалістичної правової держави.

Здійснення основних принципів  людини всіма особами, що проживають у певній країні, може забезпечити  насамперед відповідна держава: адже тільки вона здатна надати формальної (юридичної) загальнообов’язковості тим умовам, які конче необхідні для використання кожною людиною її основних прав. І якщо держава максимальною мірою реалізуватиме таку здатність, зробить це своєю основною функцією, то вона може вважатися правовою.

Правова держава це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено  максимальне здійснення, охорону  і захист основних прав людини.

В єдності права і держави  первинним є право, як загально соціальне явище, оскільки воно виникає раніше і незалежно від держави.

Держава мусить бути обмежена саме таким  правом. Вона повязана не тільки законами, які сама встановлює, - вони, безперечно, обов’язкові і для неї, але й загально соціальним правом передусім у процесі законотворчості.

Найголовніше призначення такої  держави забезпечити здійснення, охорону та захист основних прав людини.

Правові держави можуть формуватися  у неоднакових соціально;економічних устроях, системах.

Становлення “різнотипних” правових держав саме за сучасних умов пояснюється  тим. Що всім таким державам притаманні певні спільні, однакові соціально  змістовні ознаки. Наявність таких  ознак є результатом того, що в  будь якій сучасній юридичній системі  є тією чи іншою мірою такі приписи, які відбивають визнання певної самоцінності кожної людини, а також визнання необхідності забезпечити виживання  людського роду. Є підстави вважати, що за умов зростання глобальних загальнолюдських проблем, в міру нормального еволюційного розвитку загально цивілізаційних процесів   “питома вага” таких ознак правових держав у різних країнах підвищуватиметься.

Для впровадження в життя пануючого  у суспільстві право розуміння держава з необхідності вдається до різноманітних загальнообов’язкових організаційно юридичних структур, механізмів, процедур, технологій тощо. Усі вони характеризуються, описуються, фіксуються як правило, через формально визначені ознаки відповідних дій, фактів, ситуацій. І якраз для правової держави специфічним є те, що право розуміння, якому вона підпорядкована, неодмінно включає і певний механізм формальних ознак тих суспільних відносин, які однозначно інтерпретуються як правові.

Отже, державам які конституюються, перетворюються на правові, притаманні своєрідні ознаки, риси. Усі вони можуть бути поділені на соціально  змістовні (або так звані матеріальні) і формальні (структурно організаційні  процедурні та ін.).

Основними загальними ознаками правової держави є:

Закріплення в конституційному  та інших законах основних прав людини. Панування у суспільному житті  саме таких законів, які до того ж  виражаючи волю більшості або  всього населення країни, втілюють загальнолюдські цінності та ідеали. Наголос саме на пануванні законів  має на меті підкреслити, що для утворення  правової держави не досить лише наявності  законів як актів представницького органу вищої державної влади. Принципово важливо щоб вони відповідали  зазначеним показникам і щоб такими актами були врегульовані всі основні  ділянки, зони суспільного життя (насамперед відносини між громадянами з  одного боку, і органами, організаціями  держави з другого).

Врегулювання відносин між особою і державою на основі загально дозволеного підходу, принципу: особі дозволено робити все, що не заборонено законом.

Взаємовідповідальність між особою і державою.

Притаманність усім громадянам високої  правової культури, зокрема її обізнаність  з життєво необхідними юридичними законами, а також умінь використання цих законів у практичному  житті.

Формальні ознаки

Чіткий розподіл функціональних повноважень  держави між певними соціалізованими  системами її органів законодавчих, виконавчих, судових на основі підпорядкування  саме закону, як волевиявленню вищого органу державної влади усіх інших  органів держави   (принцип “розподілу влад”)

Юридична захищеність особи  тобто наявність розвинених і  ефективних процедурно юридичних засобів  для вільного здійснення, охорони  і захисту основних прав людини.

Акцент на необхідності саме процедурно процесуального забезпечення здійснення прав особи покликаний відзначити ту обставину, що самого лише номінального закріплення їх в тексті Конституції, інших важливих законів ще не досить для юридичної захищеності особи.

Високозначуще становище в суспільному  і державному житті судових органів, як, у певному розуміння, вирішальної, найбільш надійної юридичної гарантії прав людини.

Неухильність і повсюдне виконання  законів і підзаконних нормативних  актів усіма учасниками суспільного  життя насамперед державними органами та установами.

Правова держава відрізняється  від звичайної держави наступними характерними рисами:

верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави;

розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу і судову;

верховенство громадянського суспільства  над державою і її апаратом;

юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції  та інших законах і її фактичне забезпечення;

взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави;

громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом, а державі  і її чиновникам лише те, що дозволено  законом;

діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода  засобів масової інформації.

Вирішальною соціально економічною передумовою правової держави є громадянське суспільство.

Громадянське суспільство це спільність вільних, рівноправних людей, кожному  з них держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою і надійним соціальним захистом, а також брати активну участь у політичному житті.

В свій час Сен-Сімон зазначав, що суспільство має двох ворогів, які  воно в однаковій мірі ненавидить: анархію і деспотизм. Громадянське суспільство виступає як така зрілість соціальних зв’язків, коли обидві ці крайності в принципі виключаються. Свій аналіз громадського суспільства Гегель обґрунтував на двох фундаментальних принципах: індивіди керуються тільки своїми власними інтересами і між ними створюється суспільний зв’язок, при якому   кожний залежить від кожного.

Основні ознаки громадянського суспільства  базуються на трьох іпостасях  його буття: економічній, політичній і  духовній. Громадянське суспільство  виникло і почало розвиватися  на основі приватної власності.

Які ж основні передумови правової державності, яка склалася в надрах громадянського суспільства? Назвемо  найважливіші з них: самостійний  виробник; незалежний покупець (споживач); вільний громадянин.

Суспільство і держава тільки тоді визнаються стійкими, коли громадянин споживач матеріальних і духовних благ почуває себе відносно комфортно.

Реальна незалежність споживача у  всіх сферах суспільного життя, в  тому числі і від державного диктату  основна умова благополуччя суспільства.

Отже, основними ознаками громадянського суспільства є:

людина, її інтереси, права, свободи  є головною цінністю суспільства;

рівноправність і захищеність  усіх форм власності, насамперед приватної;

економічна свобода громадян та їхніх об’єднань, інших суб’єктів виробничих відносин у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності;

свобода і добровільність праці  на основі вільного вибору форм і видів  трудової діяльності;

надійна і ефективна система  соціального захисту кожної людини;

ідеологічна і політична свобода, наявність демократичних інститутів і механізмів, які забезпечують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної політики.

Сучасні вчені й політики демократичного спрямування виходять з того, що правову державу повинні творити  самі люди. Творити, привчаючи себе до думки, що закон це закон, і обходити його не можна ніколи, ні за яких обставин, навіть із найшляхетнішою метою. Правосвідомість  народу вирішальний чинник забезпечення верховенства закону в житті суспільства. Підкоряти себе законові у правовій державі повинні і влада, і  громадяни.

Типологічна приналежність держави  відображає її соціально змістовну  сутність так би мовити у статиці. А у динаміці “роботі” держави  така сутність розкривається через  її функції.

Функції держави це основні напрямки діяльності держави, які розкривають  її соціальну сутність і призначення  в суспільстві.

Загальноприйнятим у теорії держави  і права є поділ функцій  держави на внутрішні   та зовнішні.

Внутрішні функції держав сучасних типів:

гарантування безпеки громадян і суспільства, розвиток законодавства, утвердження законності і порядку;

захист економічної основи суспільства, всієї багатоманітності власності;

регулювання соціальних конфліктів і  класових протистоянь, забезпечення узгодженості інтересів і потреб індивідів та соціальних груп;

контроль за освітою і вихованням, сферою культури; регулювання відносин етнічних груп і національна консолідація;

гарантування демографічної та екологічної безпеки, розумного  використання природних ресурсів, збереження людей.

Зовнішні функції:

участь у міжнародному забезпеченні прав людини;

допомога населенню інших країн (у випадку стихійного лиха, кризових ситуацій тощо);

участь у захисті природного середовища;

участь у міжнародному культурному  співробітництві;

участь у розв’язанні глобальних, господарських та наукових проблем;

організація, підтримання і розвиток міжнародних договірних відносин;

оборона своєї країни від зовнішнього  нападу;

участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети.

Схожість, аналогічність, або збіг основних функцій багатьох (проте  не всіх) існуючих нині держав свідчить про зближення їх соціальної сутності і про втілення нового політичного  мислення у сучасні міжнародні відносини, про посилення взаємозалежності і взаємозв’язку всіх країн. Людство таким чином поступово здійснює поворот до цивілізації нового типу. [13]