Сучасне вчення про громадянське суспільство як середовище для демократії

Міністерство  освіти і науки України 
 

                                                                      Кафедра політології 
 

Курсова робота

на  тему:

«Сучасне вчення про громадянське суспільство як середовище для демократії»

                                                 ПЛАН 

Вступ.

Розділ І. Класичні концепції громадянського суспільства.

Розділ ІІ. Сучасні уявлення про громадянське суспільство.

Висновок.

Список  використаних джерел та літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

       Актуальність  теми дослідження: Останнім часом проблеми громадянського суспільства, що відносяться до взаємозв'язку особистості, соціальних груп, суспільних формувань та держави, знаходяться у центрі уваги вчених, журналістів та політиків. І це зрозуміло, оскільки формування громадянського суспільства пов'язано з розвитком демократії,  становленням правової держави.

       Серед вчених-суспільствознавців як у нашій країні, так і на Заході існують багато різних підходів до вивчення даного феномену, але до сих пір немає єдиної думки відносно його сутності, походження та історичних меж. Політологи, публіцисти, політики, вчені використовують цей термін, вкладаючи в нього абсолютно різний зміст.

       Сучасні уявлення про  громадянське суспільство - результат їх довгої еволюції в історії соціально-філософської та політичної думки, чим і пояснюється їх багатоманітність та протиречність.

    Мета  курсової роботи: розкрити зміст поняття громадянське суспільство. А також, проаналізувати зв'язок громадянського суспільства та демократії.

    Мета  роботи передбачає виконання  таких завдань:

• розглянути основні етапи розвитку ідеї громадянського суспільства;
• дослідити особливості теоретичних підходів до визначення громадянського суспільства на різних етапах розвитку політичної думки;
• охарактеризувати сучасне уявлення про громадянське суспільство та його взаємозв’язок з демократією;
• розглянути інститути громадянського суспільства;
• розкрити функції, які виконує громадянське суспільство;
• проаналізувати стан громадянського суспільства в Україні;

    Об’єкт  роботи: громадянське суспільство, як основа формування і розвитку демократії.

    Предмет дослідження курсової роботи – демократія, характерні для неї цінності.

    Джерельна база даної роботи складається з досягнень світової суспільно-політичної думки, що містять у собі твори прогресивних політологів, соціологів, філософів, просвітителів; політологічні та соціологічні дослідження; праці вчених опубліковані в пресі.

    Методи  аналізу: для дослідження даного питання використано такі методи: системний, структурно-функціональний, порівняльний.

    Структура роботи: курсова робота складається з двох розділів. Кожен розділ має по три підпункти. У першому розділі «Класичні концепції громадянського суспільства» розглянуто основні етапи розвитку ідеї громадянського суспільства. Проаналізовано зміни у визначенні громадянського суспільства протягом історії політичної думки.

    У другому розділі роботи «Сучасні уявлення про громадянське суспільство» визначено функції громадянського суспільства, його інститути. Розглянуто взаємозв’язок громадянського суспільства та демократії. А також, проаналізовано стан громадянського суспільства в Україні. 
 
 
 
 
 
 

Розділ  І. Класичні концепції громадянського суспільства.

    Розвиток  демократичних західних держав показує, що неодмінною умовою становлення цих держав і формування націй було розгортання системи суспільних інститутів, котрі утворюють громадянське суспільство.

    Концепція громадянського суспільства, що почала формуватися в Новий час, розвивалася і змінювала свій зміст паралельно з розвитком суспільної реальності, яку вона позначала.

    За  кілька сот років своєї історії  вислів став полісемантичним: у різних країнах і в різні епохи  йому було надано різних значень. Перед дослідниками постали завдання:

    Виконанню цих завдань сприяє періодизація розвитку ідеї та практики громадянського суспільства, прийнятим варіантом якої можна вважати три стадії, виокремленні професором Каліфорнійського університету Дж. Александером і умовно названі ним «громадянським суспільством –І, -ІІ, -ІІІ».

    «Громадянське суспільство-І» охоплює період від кінця ХVІІ до першої половини ХІХ ст. його основні положення були сформульовані такими видатними мислителями як Т. Гоббс, Дж. Локк, А. Фергюсон, Ш.-Л. Монтеск’є, І. Кант, Ф.-Г. Гегель. А. де Токвіль. [11; 449]

      Гоббс обґрунтував систему поглядів щодо проблем функціонування держави і прав громадян. Саме такі ідеї він виклав у своїх творах «Левіафан» (1651), «Про людину» (1658), «Філософські основи вчення про громадянина» (1642), що присвячені людині-громадянину як головній складовій суспільства.  Відомий філософ вважав громадянське суспільство, де панує громадянський мир, найвищим благом. Водночас, спираючись на Святе Письмо, він доводив, що люди зобов’язані укладати між собою угоди задля того, щоб припинити, унеможливити дію принципу  «війна всіх проти всіх». На думку Гоббса, таку проблему люди здатні розв’язати, об’єднавшись у державу. Це можливо й необхідно зробити, оскільки  за природою люди рівні, варто лише укласти між собою угоду, і настане громадянський мир.

     За  концепцією Гоббса, громадянське суспільство  виникає внаслідок переходу від натурального стану первісних, некерованих пристрастей, загальної ворожнечі та страху смерті до впорядкованого культурного суспільства, громадяни якого завдяки державній владі, спокою й порядку, що супроводжують її, докорінно змінюються й створюють умови для виникнення суспільства вищого порядку. Початковий стан людей, який існував до виникнення держави, Гоббс характеризував як стан жорсткої війни, де панували пристрасті, страх, бідність, злиденність, самотність, варварство, дикість, невігластво. Дії за принципом «війна всіх проти всіх» було визначено природними для людського роду, що зумовлено егоїстичним єством людини. За таких умов гарантувати безпеку спроможна лише спільна влада, що базується на спільності й об’єднанні багатьох людей. Лише держава уможливлює владу розуму, миру, безпеки, багатства, тільки вона приводить громадянське суспільство до цивілізованої впорядкованості на основі права. Саме влада має реальну силу, щоб захистити людей від несправедливості, зумовленої природним станом. Така сила виникає внаслідок суспільного договору, добровільної згоди людей задля їхньої ж безпеки і втілюється у формі політичної держави, встановленої самими людьми в їхніх інтересах. 

     Важливим  у такому контексті є відображення тісного взаємозв’язку  понять «справедливість» і «несправедливість». Гоббс зазначає: «Там, де немає власного, тобто власності, немає справедливості, а там, де немає організованої примусової влади, тобто немає держави, немає власності, оскільки там усі мають право на все. Тому там, де немає держави, немає несправедливості. Природа справедливості,  отже, полягає у виконанні угод, що мають обов’язкову силу, але обов’язкова сила угод починається тільки зі встановлення суспільної влади, достатньо сильної, щоби примусити людей до виконання своїх зобов’язань, із чим збігаються також паростки власності»  [3; 110].

     В іншій формі ідеї Гоббса повторювалися  багато разів, проте головна з них — формування громадянського суспільства — залишилася засадничою. Філософське осмислення поняття громадянського суспільства  Гоббс виклав так: «Отже, я знайшов дві найпритаманніші людському єству вимоги: одна — природжене бажання, за яким кожен потребує для власного задоволення речі, що належать усім, а друга — звісно, розум, згідно з яким кожен прагне уникнути насильницької смерті…».  Тому згода людей, «необхідність угод та збереження правильності» [4; 7], є практичною чеснотою й обов’язком громадян.

     Громадянське  суспільство формується на демократичних  принципах, бо демократія — це влада  народу, що здійснюється власне народом і існує для народу. Дослідники відзначають такі головні принципи договірної теорії держави  Гоббса:

1) держава  — це єдине ціле (суверен). Очолювати її необов’язково мусить бути одна людина, суверенна влада може належати і групі людей, які втілюють єдність влади;

2) люди, які створили державу шляхом  взаємного договору, не тільки  санкціонують її дії, а й  несуть відповідальність за дії  влади;

3) верховна  влада може використовувати силу  й засоби підданих так, як  вважає за необхідне задля їхнього захисту.

     Усі сучасні моделі демократії ґрунтуються  на досвіді минулого, зокрема й на провідних теоретичних положеннях XVII і наступних століть. Одним із представників цього періоду і був Гоббс. Він проголосив пріоритет людини-громадянина, виявив обов’язкові функції держави, оскільки людина, переходячи від стану «війни всіх проти всіх» (її природний стан) до угоди про державно-суспільне життя (суспільний стан), покладається на владу держави, яка є гарантом виконання угоди.

     У розумінні Гоббса відбувається консолідація політичних понять «громадянське суспільство» і «громадянин» , єдність окремих індивідів, що перетворює окремі групи людей на суспільство. Необхідно  зауважити, що громадянське суспільство не є суспільством політичних суб’єктів, у ньому присутні люди, носії певної мети, приватних інтересів, проте в сукупності вони відображають узагальнені інтереси всього суспільства.

    Перехід до громадянського суспільства —  досить тривалий процес. Держава має  існувати та розвиватися, оскільки від  цього залежить  рівень суспільно-політичного й економічного життя. Саме в такому процесі і формується громадянин. «У державі має бути якомога більше «громадян». …Не кількістю лідерів, а кількістю «громадян» визначається міць політичної структури. Можна вважати, що зближення соціальних полюсів (багатства та бідності) у суспільстві є необхідною передумовою формування «середнього класу», класу «громадян», що й визначає соціально-політичну стабільність держави» [4; 149]. Очевидно, що саме цю ідею і мав на увазі філософ Томас Гоббс, коли розробляв концепцію громадянського суспільства, громадянина та держави.

   Дж. Локк, одним з найвидатніших попередників сучасного індивідуалізму і «ліберального» розуміння громадянського суспільства.

   Для Локка в «Другому трактаті про  уряд» громадянське суспільство, зрозуміло, все ще збігається з політичною сферою «in toto» (в цілому), і у нього ще немає того подальшого відокремлення громадянського суспільства від держави, яке ми знаходимо у Еммануїла Канта, а також в пізніших роботах дев’ятнадцятого сторіччя. Громадянське суспільство є сферою політичної асоціації, встановленої серед людей після того, як вони залишають «природний стан» і вступають до співдружності. Політичне або громадянське суспільство для Джона Локка — це арена, де «незручності» й недоліки природного стану виправлені завдяки взаємному договору і згоді. Громадянське суспільство, в цьому розумінні, досягає «досконалої свободи» та «прав і привілеїв, якими користуються люди при природному законі». Це просто більш досконала форма, за допомогою якої можуть бути досягнуті свобода, рівність і незалежність від природи. [18; 63]

   Нормативний стан громадянського або політичного  суспільства для Локка перетворюється на стан природи, «в якому всі люди природні і який є станом досконалої свободи для їхніх дій та розпорядження майном і людьми настільки, наскільки це збігається з межами природного права, поза дозволом або незалежно від бажання будь-якої іншої людини». Цей стан свободи не означає вседозволеності.