Моделы політичної системи Дж. Істона Г. Істона

Дата добавления: 22 Ноября 2012 в 20:29
Автор: 2**********@mail.ru
Тип работы: реферат
Скачать полностью (27.97 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

РЕФ-2.docx

  —  30.36 Кб

Вступ

  1. Поняття, суть, змыст полытичноъ системи
  2. Модель політичної системи Дж. Істона
  3. Модель політичної системи Г. Альмонда

Висновки

Використані джерела

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність. Закорінені в давніх часах спроби збагнути особливості політичного  розвитку людської цивілізації постійно розвиваються і вдосконалюються, збагачуючи світову суспільно-політичну думку, синтезуючи й систематизуючи політичні знання. Історичний розвиток цих знань фіксується у різноманітній літературі, яку ми читаємо, вивчаючи різні предмети. Треба знати не тільки те, що відбувається у світі, а й минуле. Тому тема реферативної роботи "Г. Алмонд та Д. Істон про політичну систему" є досить важливою і актуальною.

Мета. Ознайомлення з працями американських політологів  про політичну систему, висвітлення  таких термінів як "системний  аналіз", "структурний функціоналізм" - ключових термінів, основу яких і заклали  Г. Алмонд та Д. Істон.

Завдання. Висвітлення основних концепцій, думок  і висновків науковців, коротке  ознайомлення з поняття "політична  система", аналіз робіт Г. Алмонда  та Д. Істона, їх порівняння.

 

 

 

1.

    У науковій літературі побутують різні погляди, як на тлумачення поняття «політична система» суспільства, так і на сутність цього феномена. Прихильники соціологічної теорії обміну вважають політичну систему інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо відносин обміну. Згідно з конфліктологічними концепціями, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв´язання соціальних конфліктів.

    Система — одне з основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, В. Мітчел, вважаючи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, усю сукупність взаємопов´язаних елементів, дотичних до вироблення політичних рішень. Отже, політологія розглядає систему як єдність структури (соціально-політичних інститутів) і процесів (поведінки спільнот та індивідів) за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.

   Політична система суспільства  — інтегрована сукупність відносин  влади, суб´єктів політики, державних  та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні  функції щодо захисту, гармонізації  інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати  стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства. 
    До неї належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Від інших систем політичну систему відрізняють: забезпечення неперервності, зв´язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб´єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для з´ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є. 
   Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави. У процесі еволюції державно організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

   Найбільш значні теоретичні моделі політичної системи були розроблені в основному в 1950-60-і рр. американськими політологами Д. Істоном, Г. Алмондом і К. Дойчем. Концепція політичної системи, по-перше, розширила горизонт політологічної теорії, оскільки вивела на перший план розглядаються лише на периферії в рамках традиційного державознавства проблеми взаємодії громадської структури і політичних інститутів, соціального середовища і центрів прийняття рішень. По-друге, ця концепція адаптувала загальносистемний і структурно-функціональний підходи до аналізу політичного життя. По-третє, вона надала функціонально-динамічного характеру вивченню сукупності інститутів держави, як активної взаємодії останніх з спільнотою людей. І по-четверте, концепція політичної системи вибудовує в єдину модель державні (виконавчі, законодавчі і судові) і недержавні інститути (партії, групові об'єднання, ЗМІ і т. д.), макро-і мікроструктури політичного світу.  
   Один з двох «батьків-засновників» системно-політологічної традиції Д. Істон визначає політичну систему як «сукупні взаємодії і поведінка, за допомогою яких авторитарно розподіляються цінності». Інший "батько-засновник» Г. Алмонд дає більш детальну характеристику політичної системи, розуміючи під нею «існуючу у всіх автономних товариства систему взаємодій, яка здійснює функції інтеграції та адаптації (одночасно, як внутрішні, так і зовнішні, стосовно інших товариств) за допомогою використання або погрози застосування легітимного фізичного примусу ».

 

 

2.

 Першою за часом серед  цих робіт була системна модель  політичного життя Д. Істона, який  поставив амбітне завдання побудови  «великої теорії», що поєднує  чіткий методологічний, «макросистемний»  каркас з біхевіористським способом  вивчення політичної поведінки  та збору про нього емпіричних  даних. У цілій серії робіт,  написаних у 1950-60-і рр.. («Політична  система» (1953), «Модель для політичного  дослідження» (1960), «Системний аналіз  політичного життя» (1965)), Д. Істон  намагається вибудувати цілісну  теорію, що грунтується на вивченні  «прямих» і «зворотних» зв'язків  між власне політичною системою  та її зовнішнім середовищем,  у відомому сенсі запозичуючи  кібернетичні принципи «чорного  ящика» і «зворотного зв'язку»,  і використовуючи тим самим  у ході концептуалізації системний  підхід і елементи загальної  теорії систем.

Для побудови теоретичної моделі Істон  використовує чотири базові категорії:  
1) «політична система»,  
2) «середовище»;  
3) «реакція» системи на вплив середовища;  
4) «зворотний зв'язок», чи вплив системи на середовище.  
Відповідно до цієї моделі механізм функціонування політичної системи включає чотири фази. По-перше, це «вхід (input)», вплив зовнішнього середовища (соціального і внесоциального, природного) на політичну систему в формі вимог і підтримки. Наприклад, це може бути вимога населення знизити прибутковий податок при одночасній легітимній підтримці діяльності уряду в цілому. По-друге, «конверсія» (або перетворення) соціальних вимог у підготовку альтернативних рішень, що є певним реагуванням уряду. По-третє, це «вихід (output)», прийняття рішень та їх реалізація у формі практичних акцій. І нарешті, по-четверте, результати діяльності уряду впливають на зовнішнє середовище через «петлю зворотного зв'язку» (feedback loop). Політична система є «відкритою системою», що одержує постійні імпульси від навколишнього середовища. Її основною метою є виживання і збереження стійкості системи за допомогою адаптації та пристосовування до середовища. В основі цього механізму лежить принцип «гомеостатичної рівноваги», згідно з яким політична система для підтримки внутрішньої стабільності повинна постійно реагувати на порушення її балансу із зовнішнім середовищем.  
---Незважаючи на сильну критику системного підходу в кінці 1960-початку 1970-х рр.. Д. Істон у своїй новій роботі «Аналіз політичної структури» (1990) продовжує концептуальну розробку своєї моделі шляхом вивчення внутрішньої структури «чорного ящика», тобто політичної системи, спираючись на критичний аналіз неомарксистського структуралізму Н. Пуланзас. «Політична структура подібна невидимій силі, що панує в глибині політичної системи», - починає своє дослідження Д. Істон.   Взагалі різні політичні структури, на його думку, утворюються з таких елементів, як державні органи, партії та групові об'єднання, елітні групи та масовидність сили, а також з політичних ролей, які грають вищеперераховані елементи. Сама ж «політична структура» виступає як атрибутивна характеристика політики, яка обумовлює обмеження у поведінці індивідів і груп, так само як одночасно може і сприяти досягненню їхніх цілей. Істон виділяє різні типи політичних структур, що становлять «начинку» політичної системи: високоорганізованих і низькоорганізованних, формальних і неформальних, режимних і диференційованих інститутів.

Політична система, за Д. Істоном, це засоби, за допомогою яких вимоги за підтримки  суб'єктів і об'єктів політики перетворюються в реальні дії. При  цьому політична система забезпечує мобілізацію суспільних ресурсів на досягнення цілей і координацію  зусиль членів суспільства у вирішенні  політичних, економічних, соціальних і  культурних проблем. Механізм функціонування політичної системи має в собі й елементи зворотного зв'язку, через  які продукти виходу системи впливають  на наступні вимоги й підтримку. Зворотний  зв'язок є основним механізмом усунення напруження в суспільстві, але здійснити  це можна лише за наявності у влади  здатності реагувати на імпульси, що надходять до системи.

   Зворотній зв'язок є головним механізмом усунення напруженості в суспільстві, але виконує цю функцію лише завдяки здатності влади реагувати на що надходять у систему імпульси. Якщо влада індиферентно до вимог членів суспільства і приділяє увагу тільки своїм власним вимогам та ідеям, то її рішення і дії ніколи не знайдуть підтримки. 
   Це особливо важливо враховувати, якщо влада прагне не лише зберегти мінімальний рівень підтримки системи, але і шукає нову базу підтримки або намагається створити інший режим. Зміна, адаптація, самозбереження, переоріентіровка зусиль, зміна цілей - все це Істон вважає основними засобами, за допомогою яких можна справитися з напруженістю або стресами в політичній системі. 
   Таким чином, політична система, з точки зору Істона, - це не просто система взаємодії її структур, а постійно змінювана, функціонуюча, динамічна система.

 

 

 

3.

Інший структурно-функціональний підхід до інтерпретації політичних систем був запропонований американським політологом Г. Алмондом в рамках цілого циклу його робіт, написаних протягом сорока років, в 1950-90-ті рр. Г. Алмондом робиться масштабна й амбітна спроба поєднати макро-і мікропідходів і відповідні теоретичні концепти політики. З одного боку, Г. Алмонд, як і Д. Істон, виходить з припущення про існування макрополітичної системи, зануреної у внутрішнє і міжнародне середовище проживання, перебуваючи під впливом ідей Парсонса, Радкліф-Брауна і Малиновського. А з іншого, він намагається вмонтувати в макромодель мікроконструкти, що розроблялися плюралістами (А. Бептлі, Д. Труменом і ін), такі, як діяльність партій і групових об'єднань, політичну соціалізацію і рекрутування громадян. У відомому сенсі «алмовдіанская» модель має деяку схожість з «істоніанською» теоретичною конструкцією, хоча при цьому у них є суттєві відмінності.

Алмонд, на відміну від Істона, цікавить не настільки-ко аналіз процесів, що відбуваються, скільки визначальне значення стійких структур політичної системи. Термін «структура» поряд з терміном «культура» займає головне місце в аналізі Алмонда. Під «структурою» він має на увазі доступну спостереженню діяльність, яка формує політичну систему. Та конкретна частина діяльності людей, яка бере участь у політичному процесі, називається роллю. Ролі - це одиниці, з яких комплектуються всі со-ціальні системи, включаючи політичну. У зв'язку з цим одним з основних компонентів політичної системи є політична роль. Конкретні сукупності взаємопов'язаних ролей становлять структури. Наприклад, суддя - це роль, суд - структура ролей. 
У своїй моделі політичної системи Г. Алмонд виділяє три аналітичні рівні (або блоки), пов'язуючи групи функцій (або різні функції) макросистеми з діяльністю окремих інститутів, груп і навіть індивідів, включених у системну організацію як її елементи. Перший блок, так званий «рівень процесу» (process functions), пов'язаний з «входом», тобто з впливом середовища на політичну систему, Це проявляється у здійсненні політичними інститутами тих чи інших функцій, причому в динамічному, процесуальному розрізі:  
1) артикуляції інтересів (групові об'єднання),  
2) агрегування інтересів (партії),  
3) вироблення політичного курсу (парламент),  
4) здійснення політики (виконавча адміністрація);  
5) арбітражу (судові органи).  
Взаємодія соціального середовища з інституціональної системою, таким чином, становить динаміку політичного процесу (більш докладно ця частина концепції Г. Алмонда описана в розділі IX, спеціально присвяченій структурі політичного процесу). На тому ж рівні у Алмонда відбувається по суті й «конверсія» інтересів індивідів і груп у відповідні рішення і дії державних органів.  
У другому блоці, "рівні системи» (system functions), відбувається адаптація суспільства до політичної системи, від якої залежать перспективи її стабільного відтворення або навпаки радикальної зміни. По-перше, це функція соціалізації індивідів до стандартів і цінностей політичної системи, пов'язана з соціальними інститутами церкви, сім'ї і школи. По-друге, це функція рекрутування прихильників або супротивників системи, активних і пасивних громадян, включаючи тих, хто потім професійно займатиметься політичною діяльністю. І нарешті, по-третє, це функція політичної комунікації, яка забезпечується завдяки інформаційній, пропагандистської та маніпулятивної роботі ЗМІ та інших організацій. У перехідний період колишня політична система слабшає перш за все із-за недолугого характеру старих інститутів, що не забезпечують адекватну соціалізацію, рекрутування та ефективну пропаганду.  
І в завершальному третьому блоці, "рівні управління» (policy functions), вирішуються вже останні в цьому циклі завдання, пов'язані з управлінням колективними ресурсами суспільства:  
1) їх «добуванням» (або освоєнням), як це відбувається зі збором податків в країні;  
2) їх структурним регулюванням (перекиданням з одних соціальних сфер і галузей економіки в інші), і нарешті,  
3) їх розподілом (роздачею соціальних допомог і пенсій, організацією економічних заходів і т. д.).  
Далі, через зворотний зв'язок «цикл» замикається, як і в моделі Д. Істона, оскільки результати діяльності «блоку управління», регулювання суспільних ресурсів повинні якимось чином змінити соціальне середовище, що в підсумку посилить чи послабить стійкість керуючої, тобто політичною , системи. При всьому розмаху й завершеності теоретичної моделі Г. Алмонда вона також була піддана критиці за етноцентризм і статичність, оскільки по суті справи непогано демонструвала лише стабільну роботу американської політичної системи в післявоєнні роки, мимохідь на якийсь «кругообіг води в природі», циклічний механізм.  
Цікаво, що дана концепція політичного «круговороту», циклічного функціонування політичної системи була особливо поширена в США і Європі саме в 1950-60-і роки, і як це на перший погляд не парадоксально, не менш популярна в 1970 - першій половині 80-х років в СССР. У 50-і роки в США і Європі повоєнний соціально-економічний розвиток і функціонування західних режимів характеризувалося певним ступенем стійкості і стабільності. Певна лібералізація тоталітарних, автократичних режимів в СРСР і Східній Європі в 60-70-ті роки також давала відома основа і навіть оптимізм розглядати функціонування соціалістичної політичної системи і радянської моделі як щось на кшталт «вічного руху». Але вже наприкінці 1960-х і особливо в першій половині 70-х років навіть самі «батьки-засновники» загальносистемної та функціональної теорій політичної системи починають ревізію деяких її основ під впливом розгорнулися в третьому світі бурхливих процесів політичного розвитку. Наприклад, Г. Алмонд пропонує з'єднати функціональну політичну теорію з динамічним підходом «розвитку» (developmental approach), переносячи тим самим акценти з виживання і відтворення політичної системи на її трансформацію і зміна.

Визначаючи місце і значення функціональних вимог до політичної системи, Г. Алмонд вбачає її головне  призначення в тому, щоб, відібравши з обмеженого числа альтернатив  певну кількість необхідних для  життєдіяльності суспільства цілей, втілити їх у конкретні дії.

 

 

 

 

Висновки:

Отже, Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Істон і  Алмонд внесли основний вклад в процес створення теорії політичної системи, який все ще триває. Наукова користь  моделей Істона і Алмонда полягає  в тому, що їх можна використовувати  як джерело концепцій і робочих  моделей, які можуть застосовуватися  в багатьох специфічних і самостійних  сферах з метою створення емпірично  поєднуваних гіпотез. Крім того, стало  можливим стандарти-зіровать термінологію, кодифікувати дані, зберігати інформацію, вельми актуальну для вирішення  не-яких важливих проблем емпіричного  аналізу. 

Д. Істон  і Г. Алмонд заклали основи різних варіантів концепції політичної системи й дати поштовх до розвитку теорії політичної системи суспільства  в цілому. Кожний із варіантів досліджує  різні сторони політичної системи  суспільства, використовує особливий  підхід до системного аналізу. Суть першого  підходу (Д. Істон), який часто називають  мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом  зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, що виникають всередині її. Суть другого підходу (Г. Алмонд), який нерідко  називають макроскопічним, полягає  в тому, що він на противагу першому  концентрується на розгляді більш загальних  характеристик, а саме на вивченні входів і виходів, а також зворотних  зв'язків, які встановлюються між  політичною системою та навколишнім  середовищем.

Залежно від підходу політична  система суспільства відповідно трактується у першому варіанті як система "взаємодій структурних  елементів, за допомогою яких у суспільстві  авторитарно розподіляються цінності" (Д. Істон), у другому — як система  ролей або взаємодій структурних  елементів, які виникають на вході  і виході політичної системи та асоціюються "із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу" (Г. Алмонд). Також слід зазначити, що на відміну від Істона, Алмонд успішно  інтегрує макро– і мікропідходи, що в деякій мірі послужило стимулом для активного використання його теоретичних моделей в широкому спектрі політологічних досліджень.

 
  Дані моделі доцільні для дослідження  способів збереження і регулювання  системи. Але їх (особливо моделі Алмонда) максимальний ефект проявляється в  порівняльному дослідженні політичних систем. Істон і Алмонд, створивши  свої моделі політичної «системи», зробили  поняття системи макроедініцей  для порівняльного аналізу. Їх концепція  дозволяє порівнювати не тільки колонії, федерації, міста-держави, але і включати в аналіз будь-яку одиницю (метрополії, держави-члени федерацій, групи тиску, партії, церква, промислові підприємства і т.д.) як диференційоване ціле взаємозалежних компонентів, виконують функції  політичної системи.

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К.: МАУП, 2000.
  2. Політологія. // За заг. редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків, 2001.
  3. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політологічної науки). – К.: Либідь, 2002.
  4. Андреев С.С. Политические системы и политическая организация общества. // Социально-политические науки. – 1992. - № 1.- c. 14-16.
  5. Гавриленко І. Політична система суспільства. // Політологічні читання. – 1993. - № 1. – c. 6-9.

1. Теория политики: Учебное  пособие / Под ред. Б.А.Исаева. СПб.: Питер, 2008. 464 с.  
2. Теория политики: Методические рекомендации / Авт.-сост. Н.А.Баранов, Г.А.Пикалов. СПб: Изд-во БГТУ, 2002. 2,5 п.л.  
3. Теория политики: Учебное пособие / Авт.-сост. Н.А.Баранов, Г.А.Пикалов. В 3-х ч. СПб: Изд-во БГТУ, 2003.  
4. Comparative Politics Today: A World View / Ed. by G. Almond, G. Powell. Glenview, 1988.  
5. Deutsch К: The Nerves of Government: Models of Political Communication and Control. New York, 1963 .  
6. Easton D. A Framework for Political Analysis. Englуwood Cliff 1960.


Описание работы
Актуальність. Закорінені в давніх часах спроби збагнути особливості політичного розвитку людської цивілізації постійно розвиваються і вдосконалюються, збагачуючи світову суспільно-політичну думку, синтезуючи й систематизуючи політичні знання. Історичний розвиток цих знань фіксується у різноманітній літературі, яку ми читаємо, вивчаючи різні предмети. Треба знати не тільки те, що відбувається у світі, а й минуле. Тому тема реферативної роботи "Г. Алмонд та Д. Істон про політичну систему" є досить важливою і актуальною.
Мета. Ознайомлення з працями американських політологів про політичну систему, висвітлення таких термінів як "системний аналіз", "структурний функціоналізм" - ключових термінів, основу яких і заклали Г. Алмонд та Д. Істон.
Содержание
Вступ
Поняття, суть, змыст полытичноъ системи
Модель політичної системи Дж. Істона
Модель політичної системи Г. Альмонда
Висновки
Використані джерела