Функції сучасної держави: поняття та класифікація

5) екологічна  – забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу;

6) культурна  (духовна) – консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти;

сприяння  розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини;

7) інформаційна  – організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

8) правоохоронна  – забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

 

3. Зовнішні функції держави

 

Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньополітичній арені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами.

Серед зовнішніх  функцій, як правило, виділяють наступні: оборона країни, захоплення чужих  територій, дипломатична, взаємодопомоги. Однак з погляду сучасного розуміння права агресивну зовнішню політику, ведення агресивних воєн, імперіалістичну діяльність не можна вважати функціями держави. Це – діяльність, що суперечить міжнародному праву, тобто протиправна.

Останнім  часом змінилася не тільки наша країна, але й увесь світ. Відійшла в  минуле глобальна конфронтація. Відповідно істотних змін зазнали зовнішні функції  нашої держави: стала першорядною  функція підтримки миру і міжнародної  безпеки, активізувалися міждержавні  економічні відносини, розвивається колективна безпека, створюються міжнародні миротворчі збройні сили. Усе це й обумовило  появу відповідних зовнішніх  функцій.

Наша  держава здійснює наступні основні  зовнішні функції: оборона країни; забезпечення миру і підтримка світового порядку; інтеграція у світову економіку  і співробітництво з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем.

Функція оборони країни передбачає військову  безпеку, формування і функціонування збройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав, посяганню на державний суверенітет.

Функція забезпечення миру і підтримки світового  порядку передбачає недопущення  нової глобальної війни, зміцнення  обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, зміцнення  ООН.

Найважливішим спрямуванням зовнішньополітичної  діяльності держави є її військова  функція. Позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. У разі застосування, на противагу  мирним засобам, збройних сил держави  для вирішення міжнародних конфліктів, що виникають, знаходить свій прояв  негативна сторона цієї функції.

Військова функція має чи не найбільше  значення впродовж існування держави. У сучасних умовах превалює позитивний бік цієї функції.

Робота по обороні країни може здійснюватися  за різними напрямками: вироблення оборонної стратегії; зміцнення  збройних сил; відбиття агресії, охорона  державних кордонів. Виконання завдань  відповідно до міжнародних договорів  повинно бути спрямоване на зміцнення, підтримання системи колективної  безпеки.

Починаючи з другої половини XX століття, дедалі більшого значення в сучасних умовах набуває функція забезпечення миру і підтримки світового порядку, проведення дипломатичної роботи по припиненню існуючих і неприпущенню нових конфліктів. В її основі лежать принципи незастосування сили, мирне  вирішення спорів, рівної безпеки  держав, подолання актів агресії  тощо. Після Другої світової війни  стало зрозумілим, що тільки внаслідок  спільної діяльності держав можна забезпечити  мир на земній кулі, встановити і  підтримувати світовий порядок.

Найголовнішими напрямками цієї функції  є проведення роботи по роззброєнню, нерозповсюдження зброї масового ураження, додержання зобов'язань по забороні ядерних випробувань, поступової ліквідації ядерної зброї.

Усе більш значущим стає напрямок діяльності по співробітництву організації  колективних дій у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Постійною  турботою держави є участь у боротьбі з організованою злочинністю, в  тому числі з контрабандою всіх її видів, наркобізнесом тощо.

Підтримання світового порядку  здійснюється шляхом участі міжнародного світового співтовариства в урегулюванні локальних конфліктів, під час  яких порушуються права людини, особливо стосовно національних меншин, що вимагає  міжнародного втручання. При цьому  слід наголосити на підвищеній відповідальності за підтримку світової стабільності і порядку в сучасному світі  таких держав, як США, – Англія, Франція, Німеччина, Італія, Росія, Україна та ін. В основному збройними силами саме цих країн проводяться воєнні акції (операції) по припиненню збройних конфліктів, встановленню та підтримці миру в певних регіонах.

У забезпеченні миру і підтримки  світового порядку важлива роль відводиться міжнародним організаціям. Головна з них – Організація Об'єднаних Націй, яка була створена в 1945 році за ініціативою глав держав – переможниць у Другій світовій війні.

Нині дедалі більшого розвитку набуває  функція співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних  та інших відносин, що базувалися б  на гармонійному поєднанні інтересів  кожної з держав. Роль цієї функції  особливо важлива в умовах постконфронтаційного періоду відносин між головними  державами світу, коли людські цінності визнаються як головні орієнтири  в міжнародному спілкуванні, коли робиться пошук прийнятних для обох сторін рішень проблем, що торкаються інтересів  того чи іншого народу і світового  суспільства в цілому.

До таких проблем належать запобігання  великих екологічних катастроф, що виходять за межі кордонів однієї держави; охорона природних ресурсів і  навколишнього середовища; боротьба з епідеміями і епізоотіями; захист світового океану і попередження й ліквідація наслідків природних  і виробничих катастроф, аварій; раціональне  використання сировинних та енергетичних ресурсів як загальнолюдського надбання. На основі взаємних домовленостей держави  узагальнюють і відповідну національну  політику.

Значного розвитку набуло співробітництво  держав у вирішенні проблем, пов'язаних із засвоєнням космічного простору, зокрема  збереженням його чистоти.

Заради вирішення цих завдань  і виходячи з власних інтересів  Україна співпрацює в різних напрямках  з іншими державами і міжнародними організаціями – ООН, ОБСЄ, СНД, Рада Європи тощо.

Ця співпраця відбувається в  суперечливій складності сучасного  світу. Між окремими державами можуть виникати і виникають окремі неузгодженості, причиною яких є, їх різні інтереси. Але вирішення суперечок у  межах здійснення функцій міжнародного співробітництва повинно здійснюватися на компромісних засадах, на основі запобігання загостренню тій чи іншій ситуації.

В Україні як і в інших країнах  колишнього Союзу РСР, щодалі більшу роль відіграє функція інтеграції в  європейську та світову економіку. Вона випливає з визнання економічної  взаємозалежності держав, що охоплює  широке коло відносин – виробничі, науково-технічні, валютні, кредитні, транспортні, у сфері яких окремі держави доповнюють одна одну на основі розподілу праці, взаємообміну, взаємоузгодження шляхів розвитку і т. ін.

Основу інтеграційних процесів становлять загальновизнані принципи суверенітету держав щодо їх природних  ресурсів (кожна держава вільно розпоряджається  ними); свободи вибору інтеграційних  зв'язків; рівності, взаємовигідної співпраці, незастосування дискримінаційних заходів. Відповідно до них будується державно-правовий захист права власності та іноземних  інвестицій, які, зокрема, повинні бути захищені від націоналізації та експропріації.

Функція інтеграції у світову економіку  і співробітництва з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем  виокремилась в основну функцію. Новий характер міжнародних зв'язків  відкрив сприятливі можливості для  більш ефективної реалізації інтересів  нашої держави в галузі економіки, торгівлі, бізнесу, науково-технічного співробітництва, інтеграції у світову  економіку. Діючи в цьому напрямі, Україна вступила в основні міжнародні економічні організації, уклала ряд  договорів про партнерство і  співробітництво. Впровадження у світову  економіку привело до реформування зовнішньоекономічної діяльності, за допомогою якої вітчизняний ринок  тісно взаємодіє зі світовим; усунуто  монополію держави в зовнішньоекономічних зв'язках.

Зовнішні  функції мають таке узагальнення:

1) політична (дипломатична) – встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

2) економічна  – встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку;

інтеграція  до світової економіки;

3) екологічна  – підтримання екологічного виживання на пла¬неті;

4) культурна  (гуманітарна) – підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5) інформаційна  – участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

6) оборона  держави – захист державного суверенітету від зов¬нішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами;

7) підтримання  світового правопорядку – участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

 

4. Правові форми і методи здійснення функцій держави

 

Держава повинна виконувати свої функції  у притаманних їй формах, застосовувати  у своїй діяльності різні методи. У правовій літературі під формами  здійснення функцій держави розуміють, по-перше, специфічні види державної  діяльності; по-друге, однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави, за допомогою якої реалізуються її функції.

Розрізняються правові та неправові форми реалізації функцій держави.

Правові форми здійснення функцій держави  – це однорідна за своїми зовнішніми ознаками, характером і юридичними наслідками діяльність державних органів, пов'язана з виданням юридичних актів (нормативних та індивідуальних). У правових формах відображаються зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права й у рамках закону. Крім того, вони показують, як державні органи і посадові особи працюють, які юридичні дії вони здійснюють.

Виділяють три правові форми здійснення функцій держави – правотворчу, правовиконавчу і правоохоронну.

Правотворча діяльність – це форма здійснення функцій держави шляхом підготовки і видання нормативно-правових актів, без яких реалізація функцій держави практично неможлива. Наприклад, як здійснювати соціальну функцію без законодавства про соціальне забезпечення?

Правовиконавча  діяльність – це діяльність державних органів з виконання законів і підзаконних нормативних актів шляхом видання актів застосування права. Вона являє собою зв'язану з повсякденним розв'язанням питань управління справами суспільства владну, виконавчо-розпорядницьку роботу державних органів.

Правоохоронна діяльність – це форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту прав і свобод, із забезпечення виконання юридичних обов'язків, з притягнення осіб, що скоїли правопорушення, до юридичної відповідальності, з охорони правопорядку, попередження правопорушень.

Неправові (організаційні) форми охоплюють  великий обсяг організаційно-підготовчої  роботи у процесі здійснення функцій  держави.

Така  діяльність є і необхідною, і правомірною, але вона не пов'язана з юридично значущими діями, що тягнуть за собою  правові наслідки. Це, наприклад, підготовча робота зі збору, оформлення і вивчення різної інформації при вирішенні  юридичної справи, ознайомлення з  листами і заявами громадян тощо.

Виділяють наступні неправові (організаційні) форми  діяльності державних органів по здійсненню функцій держави: 1) організаційно-регламентуючу; 2) організаційно-господарську; 3) організаційно-ідеологічну.

Організаційно-регламентуюча  діяльність являє собою поточну  організаційну роботу з вирішення  повсякденних завдань, техніко-ор-ганізаційного  забезпечення функціонування різних ланок  державного механізму.

Організаційно-господарська діяльність – це оперативно-технічна, поточна господарська робота з матеріального забезпечення виконання різних державних функцій (економічне обґрунтування, контрольно-ревізійна діяльність, бухгалтерія, статистика, організація постачання, збуту тощо).

Організаційно-ідеологічна  діяльність – це повсякденна оперативно-роз'яснювальна, виховна робота (роз'яснення законів та інших нормативних актів, формування суспільної думки; робота засобів масової інформації тощо).

Що стосується методів здійснення державних функцій, то вони залежать від компетенції та форм діяльності відповідних державних структур, які на практиці організують здійснення функцій держави в межах своєї  компетенції.

Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих: органів. Функції держави – це основні напрямки її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату і кожного з його окремих органів. Функції ж окремого органу держави говорять про соціальне призначення цього конкретного механізму держави і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, закріплених за кожним органом, у правах і обов'язках.