Демократія

 

Тепер ясно відчувається, що зовсім не створюючи міцну основу врівноваженного життя вона більш, ніж будь-яка інша форма пробуджує дух пошуку. В країнах, які спробували цю форму на практиці, вона вже давно перестала бути предметом страху, але також перестала бути предметом поклоніння. Її противники розуміють, що при ній все ж можливо існувати, її прихильники – погоджуються, що їй характерно багато недоліків, щоб її незмірно звеличувати.

 

По суті, лише політична  думка початку ХХ ст. найбільш близько  підійшла до сучасного розуміння  демократії, але досягнув його, побачила, що демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до “роздоріжжя”.

 

Замість того, щоб бути рішенням суспільних задач, демократія сама стала  задачою. Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублений, песимісти приречено констатують початок занепаду.

 

Після розпаду СРСР утворилися нові незалежні держави. Живучи в  новій незалежній Україні, нам важливо  створити державу демократичного типу. А одним з найважливіших показників зрілості будь-якого суспільства  є ступінь його демократичності (рівень демократії).

 

Але чи будь-яка країна готова до демократії і, що вона в змозі  дати суспільству і окремим людям - зруйнування державності, хаос і  анархію, чи свободу, порядок і процвітання?

 

Відповідь на це питання  особливо актуальне для України, яка стала на шлях демократизації суспільства.

 

За нинішніх умов демократизація суспільства в Україні є вирішальним  засобом оновлення всіх сфер суспільного  життя. У соціальному розвитку демократія постає способом реалізації суперечностей, вдосконалення і гармонізації суспільства.

 

Демократія є ціллю, і  умовою, і ефективним засобом радикальної  трансформації політичної системи  та всього суспільства, гарантією незворотності  цього процесу...

 

Реферат: Демократія та її роль у суспільстві

При розгляданні першого  питання слід зрозуміти, що політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади. Носієм зв`язків та відносин, тобто показником того, як, в якій політичній парадигмі працює влада, є компоненти та їх взаємодія, атрибутивні, характерні властивості того чи іншого політичного режиму. Політичний режим  складається, принаймні, з трьох  компонентів, які зберігають певну автономність. Ця обставина має цілу низку важливих наслідків, зумовлених, передусім, плюралізмом тлумачення політичного змісту режиму.

 

Перший компонент, який складає  зміст поняття “політичний режим” – це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету. Права  людини, їх міра та гарантії реалізації взаємозв`язані з рівнем розвиненості самого права, його роллю в механізмі  політичного володарювання. Сутність політичного режиму, отже, визначається тим, що у державі є пріоритетним – права держави чи права особистості.

 

Другий компонент змісту поняття “політичний режим” також  має кілька вимірів, обумовлених  рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової  інформації, армії, поліції, церкви.

 

Будь-який політичний режим  прагне самолегітимації, тобто намагається викликати віру, прихильність до себе, переконати громадян у правильності та обгрунтованості свого правління, його ефективності. Легітимних політичних режимів самих по собі не існує, бо легітимність досягається створенням емоційно-оціночного стану підлеглих цього режиму. Індикатором легітимності режиму є і характер відносин його з іншими державами (наприклад, режим напівколоніальний, суверенний тощо).

 

Третій змістовий компонент  політичного режиму – це методи здійснення політичної влади.

 

Таким чином, політичний режим  є осередком взаємодії комплексу  компонентів, кожний з яких, у свою чергу, містить не менш інтегровані  складові. Політичний режим – це вираження політичного напряму  здійснення політичної влади, її політичних пріоритетів, тобто він характеризує політичну систему і пов`язаний з нею загалом і з усіма  її складовими.

 

Тому політичні режими і відрізняються один від одного, передусім, своєю політичною системою (її структурою, пріоритетами, методами дії тощо). Перефразуючи висловлювання О. Шпенглера про політику, можно сказати, що політичний режим у найвишому розумінні є життя, а життя є політичний режим.

 

Політологічний енциклопедичний  словник (1997 р.) дає таке визначення поняття “політичний режим”. Це – сукупність характерних для  певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявих стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

 

Класифікація політичних режимів достатньо різноманітна. Наприклад, політичні режими можна  класифікувати:

- за рівнем демократичності  (народний – антинародний);

- за ступенем розвинутості політичної системи (авторитарно-демократичний, відкритий та закритий, легітимний та нелегітимний);

- з точки зору форм  правління (режим парламентського  типу, президентського правління,  монархічні, республіканські тощо) ;

- за кланово-груповими  критеріями (режим “білої меншості”,  “чорних полковників”, “червоних  кхмерів” тощо).

 

Оцінки політичних режимів  мають і символічний сенс, і  тому дозволяють утворити образ країни, держави, тип правління без конкретного  аналізу (наприклад, абсолютистський, царський, “попередній” режим тощо), нерідко в персонофікованій формі, за ім`ям глави держави (режими Гітлера, Піночета, Хусейна, Кастро тощо). ...

 

Реферат: Демократія як соціальне явище

Важливою для легітимації  механізму розв'язання конфліктних  ситуацій є підтримка громадянами  ліберально-демократичних принципів  прийняття рішень, згода підкорятися  яким багато в чому залежить від  довіри до самої процедури, її чесності та справедливості. Однак мешканці України переважно не вважають принципи та процедури у взаєминах держави  і суспільства дійсно демократичними. Тільки кожний п'ятий опитаний впевнений, що його думка може бути почутою. Громадяни України переконання у своїй неспроможності протидіяти утискам їхніх прав та інтересів з боку представників влади.

 

Значна частина населення  України вважає себе потерпілою від  свавілля влади. Проте мало хто з  цих людей звертався з метою  захисту своїх прав до суду, прокуратури, адвокатів. Це дозволяє стверджувати про  свідому відмову від активної позиції, низьку здатність до самоорганізації.

 

Громадяни проникнуті відчуттям, що владні структури не прислуховуються  до них і не зважають на їхні проблеми, про орієнтацію політичної еліти  на задоволення і відстоювання своїх  власних, вузько корпоративних інтересів.

 

Третина населення на рівні  емоцій реагує на правлячу еліту різко  негативно. Більшість (54%) заявили, що вони стосовно еліти відчувають байдужість. Ці психологічні показники є вкрай  несприятливими для зміцнення паростків  демократії, для вкорінення засад  громадянського суспільства.

 

Соціологічні дослідження  дають змогу з'ясувати, що громадська думка переважно все ще схильна  покладати надії не на парламентський механізм - складний і неоднозначний, не на програму дій уряду, а на появу  сильного лідера як головне опертя стабілізації та проведення реформ. Саме в цьому деякі західні дослідники вбачають перешкоду на шляху підтримки  розвитку демократії в Україні.

 

Поряд з тим соціологічний  аналіз даних опитувань щодо ціннісних  критеріїв вибору бажаного суспільного  ладу, здійснений В.Л. Оссовським, засвідчує прихильність респондентів до цінностей ліберально-демократичного суспільства західного зразка (75%), при наявності близько 30% прихильників тоталітарної моделі.

 

Брак однозначності в  оцінках респондентів типовий для  стану суспільної свідомості за часів  соціальної трансформації, коли стикаються різні ідеології та системи декларованих і визнаних цінностей, коли остаточне  обрання цінностей ще не відбулося, коли орієнтацію на принципи-цінності економічного життя, безпосередньо  пов'язані із задоволенням життєвих потреб і буденних інтересів, коригує  практика повсякденності.

 

Політичні та соціокультурні цінності в такому суспільстві успадковані  від тоталітарного минулого. Вони породжують відчуження мас від політичної практики, через що демократичні цінності, в кращому разі, визнаються, але  не стають регуляторами практичних соціальних дій на політичному полі. Відображенням  такого стану і ознакою політичної культури постає ухилення від політичної участі значної частини українського суспільства.

 

В умовах переходу від тоталітарного  суспільства до демократичного відбуваються певні зміни в ціннісних орієнтаціях  громадян. Окреслилася тенденція  до позитивного сприйняття ліберальних  і демократичних цінностей.

 

Однак незворотною вона може стати лише за умови зростання  середнього класу і становлення  правової держави. Тільки на такому підґрунті  можуть зрости масові ідеали громадянської  гідності, самоповаги, демократичні форми  взаємодії людини і влади. ...

 

 

 

Після закінчення вивчення теми:

 

Учень (учениця):

тлумачить поняття «демократія» в науковому та філософському  значенні;

зіставляє сутність понять «політична», «конституційна» та «соціальна демократія»;

характеризує принципи демократії; аналізує ідеали та цінності демократії;

розуміє сутність понять «представницька  демократія» та «пряма демократія»;

визначає переваги та недоліки демократичного устрою.

тлумачить вибори як один із інструментів демократії;

порівнює виборчі системи;

характеризує типи виборів, виборчу систему України та етапи  її становлення;

оцінює значення виборчого  процесу в демократичній державі.