Наука за умов трансформації суспільства

Дата добавления: 29 Октября 2013 в 21:18
Автор: y********@mail.ru
Тип работы: реферат
Скачать полностью (517.66 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

ВСТУП1.docx

  —  534.79 Кб

 

ВСТУП

 

 

У сучасних умовах, коли наука  проникає у всі сфери суспільного  життя, вона привертає до себе особливу увагу. Яким би актуальним не було вивчення спеціальних дисциплін, воно не знімає завдання філософського дослідження  процесу власне наукового пізнання.

Більше того, оскільки філософія  досліджує такий тип ставлення  до дійсності, який характерний для  науки як специфічної форми теоретичної  свідомості, що визначає спосіб орієнтації людини у світі, виникає об’єктивна потреба у філософії як методологічній та світоглядній основі наукового пізнання. Разом з тим, підготовка висококваліфікованих спеціалістів передбачає глибоке знання не тільки загальних, а і спеціальних  філософських проблем науки.

Значною мірою досягнення цієї мети здійснюється через засвоєння  філософії науки як особливої  галузі знання в рамках філософії  і глибокого розуміння специфіки  філософських проблем науки.

Метою індивідуальної роботи є дослідження науки, як основної галузі  Української культури. Розкрити її  значення. З’ясувати, як сприяють закордонні вчені розвиткові незалежної думки України, які негативні тенденції мають місце в цій галузі та які проблеми стоять перед науковими робітниками і яким чином державні діячі вирішують їх.

 Важливий внесок у розробку цієї теми зробили Вихрущ В.О та. Заюков І. В Дослідження Заюкова І. В окреслює ряд висновків і пропозицій, спрямованих на прискорення процесу становлення й ефектив-ного функціонування організаційно-економічного механізму реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

 

 

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ТА ТЕНДЕНЦЇ РОЗВИТКУ НАУКИ НА

СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

 

 

 

    1. Наука як продуктивна сила суспільства

 

 

Наука у сучасному суспільстві  є соціальним інститутом, який забезпечує вироблення, накопичення знання, їх використання у практичній діяльності. З огляду на таке розуміння науки як суспільного явища, виділяють кілька площин цього феномена.

Наука розглядається як одна з форм суспільної свідомості, оскільки вона виробляє уявлення про явища  і закони реального світу, які  оформлені у вигляді емпіричного  і теоретичного знання. Це дані про  предмети навколишнього світу, суспільні  процеси, явища, події, про закони і  принципи вивчення об’єктів, про форми  та способи їх пізнання. В результаті такої аналітичної діяльності формується узагальнене знання у формі окремих  філософських висновків і світогляду в цілому. Таким чином, наука - це результат діяльності, сума набутих  на даний момент знань, що у своїй  сукупності створюють цілісну картину світу. [6]

Оскільки наукова діяльність є невід’ємною частиною процесу  пізнання людиною оточуючого світу, вона є складовою духовної культури суспільства і характеризується доцільно організованою творчою діяльністю по постановці, вибору та розв’язанню проблем духовного і практичного освоєння світу.  
Наука має свої специфічні особливості, які забезпечують для неї центральне місце серед інших форм суспільної свідомості. Вона відрізняється об’єктивністю характерних для неї форм відображення дійсності, тобто відносною істинністю знання, а також засобами її цілеспрямованого досягнення, які узагальнені у понятті "раціональність".  
Поняття "наука" пов’язане із діяльністю, спрямованою на одержання нового знання про природу, суспільство і мислення. З огляду на цей аспект говорять і про індивідуальну науково-дослідну роботу, і про систему такої роботи у певному науковому осередку, установі, регіоні, державі, світі, тобто про певній вид суспільного розподілу праці. 

Наукова діяльність здійснюється у певних напрямках, що дозволяє забезпечити  більш ґрунтовне дослідження  оточуючого нас світу. У зв’язку  з цим термін "наука" використовують для позначення галузі знань, наприклад, педагогіка як наука - це галузь знань, предметом якої є процес навчально-виховного  впливу на особистість, його результат, норми оптимальної організації  взаємодії між його учасниками. 

Наука як соціальний інститут включає в себе вчених з їхніми знаннями, здібностями, кваліфікацією і досвідом, з поділом і кооперацією праці, всю сукупність знань, які є передумовою, засобами або результатами наукового дослідження, наукові установи з їх лабораторно-експериментальним устаткуванням, науково-дослідні програми творчої діяльності, методи і методику науково-дослідної роботи, понятійний апарат, мережу наукової інформації, систему підготовки і атестації кадрів, форми функціонування і використання всіх нагромаджених знань. 

Як соціальний інститут, наука є формою спільної діяльності, яка передбачає інтеграцію її учасників  у відносно автономні наукові  спільноти. Різновидами наукової спільноти  є наукові дисципліни, наукові галузі та наукові школи.

Специфічна форма організації  досліджень, яка передбачає об’єднання груп вчених навколо визнаного лідера з метою засвоєння та подальшої  розробки його ідей - це наукова школа. Від інших форм дослідницької  діяльності наукова школа відрізняється  поєднанням процесів одержання і  накопичення інформації з підготовкою  спеціалістів, тобто передачею професійної  компетентності від одного покоління  до іншого. Існування наукової школи  та спільна і скоординована діяльність її членів сприятливо відбивається на формуванні наукового досвіду, на швидкості та ґрунтовності формування нового покоління науковців.

Наука як форма спільної діяльності також передбачає соціальний контроль за обміном індивідуальними  чи колективними науковими досягненнями. В основі цього процесу лежать наукові комунікації (неформальні  — приватні бесіди, листування та формальні - спеціалізовані професійні видання, публічні форуми) і структури (фундаментальні дослідження, прикладні дослідження  та розробки, впровадження), які стають фундаментом диференціації наукового  співтовариства на спеціалізовані професійні групи - галузі науки.

Іншою стороною такої диференціації  є наукова політика — зміст, процес і результат формування підсистеми управління наукою, яка є надбудовою над процесом переносу наукових досягнень  у практику і забезпечує їх регуляцію  у відповідності із певними державними або суспільними пріоритетами.  
Рівень розвитку науки обумовлює рівень розвитку суспільства. її перетворення у безпосередню виробничу силу сприяє розв’язанню гострих національних і глобальних проблем (таких, наприклад, як продовольча і енергетична), розширенню перспектив економічного та соціального прогресу суспільства. Особливе місце у цьому процесі відіграє освіта, оскільки формування всебічно розвиненої особистості та підготовка висококваліфікованих спеціалістів є важливим фактором соціально-економічного вдосконалення та науково-технічного прогресу, постійного оновлення всіх сфер життєдіяльності суспільства. [9]

Перетворюючись у провідний  фактор розвитку суспільного виробництва, наука стає основним рушієм докорінних якісних перетворень виробничих сил, що є сутністю науково-технічної  революції. Як довготривалий процес науково-технічна революція обумовлена науково-технічним та соціальним факторами. Перший пов’язаний із успіхами природничих  наук (відкриття електрона, створення  теорії відносності та квантової  механіки тощо), із революційними зрушеннями у техніці (застосування електрики  у виробництві, винайдення радіо, народження авіації, оволодіння атомною енергією, виникнення кібернетики). Другий фактор пов’язаний із різким ростом фінансування науки та збільшенням кількості науково-дослідних установ, створенням у багатьох країнах системи державного фінансування науки. У зв’язку з цим посилюються безпосередні зв’язки між наукою та практикою, прискорюється впровадження наукових розробок.

Між наукою і суспільством існує і зворотній зв’язок. Високорозвинена  держава, зокрема, сприяє розвитку науки  в цілому і її галузей. На окремих  етапах суспільного розвитку особливого значення набувають ті чи інші його сфери, які потребують пріоритетної уваги з боку суспільства. Зокрема, на етапі становлення України  як самостійної держави особливо важливим було виявити ці галузі соціально-економічної  діяльності, щоб забезпечити її стабільний прогресивний розвиток. Такими галузями практичної та наукової діяльності могли  стати металургійна промисловість, літакобудування, легка промисловість  та енергетика. Нажаль, ці можливості не були вчасно і достатньо використані. В даному випадку мало місце неналежне  врахування однієї із найважливіших  умов забезпечення даної форми зв’язку - скоординованості між специфічними особливостями науки і пануючими суспільними нормами. [10]

Як специфічна галузь діяльності, наука є предметом спеціальної  соціологічної дисципліни - соціології науки, а також прикладних досліджень, пов’язаних з формуванням наукової політики, розв’язанням завдань управління у даній галузі.

 

 

1.2 Закономірності розвитку науки та її функції

 

 

Підвищення ролі науки  в суспільстві, зростання її соціального  престижу ставить високі вимоги до знань про науку. Аналіз науки  передбачає звернення до її виникнення і розвитку.

Становлення науки пов’язане  з таким ступенем розвитку людського  суспільства, коли був нагромаджений  певний мінімум наукових знань і  здійснювалась передача їх у різних видах практичної діяльності.

Характеристику науки  вперше було дано Арістотелем. Він створює науку як особливу форму знання – знання заради самого знання – і в досягненні його бачить вищу мету людської діяльності. Успіхи природознавства епохи Відродження створили нову об’єктивну основу виникнення філософського дослідження науки, а необхідність та неминучість боротьби з схоластикою стимулювали даний процес.

Подальший розвиток науки  привів до синтезу органічного поєднання  теоретичних і емпіричних методів  дослідження. Такий тип наукового  пізнання характерний для науки Нового часу. [3]

Промислова революція  призводить до розвитку капіталізму  і виникнення науки нового типу –  вона починає перетворюватися в  безпосередню продуктивну силу суспільства. Загалом, в історичному генезисі науки можна виділити три основних періоди.

1.             Переважно особистісно-світоглядна орієнтація науки: від її виникнення до Галілея і Ньютона. Основною метою наукової діяльності в соціальному плані було формування загального уявлення про світ і місце в ньому людини.

2.             Переважно технологічна, матеріально виробнича орієнтація науки: починаючи з XVII ст. і до сучасності. Технічна орієнтація науки була за результатами революційною як для техніки, так і для самої науки. Техніка стає “певною силою знання” і все більше залежить від успіхів наукових досліджень. Наука стає фактором виробничого процесу, який у свою чергу стає сферою її застосування. В цьому аспекті і виражається сутність нової цільової орієнтації науки, нового історичного етапу її розвитку.

3.             Орієнтація на розвиток інтелектуального творчого потенціалу особистості (сучасний етап). В ході науково-технічного прогресу інтелектуальний, духовний розвиток людей стає провідним фактором зростання матеріального виробництва.

Розвиток науки в сучасному  суспільстві спричиняє “вертикальну” інтеграцію науки – тенденцію до все більшого зближення науки з практикою, а в зв’язку з цим – до зближення між фундаментальними і прикладними науками. Відбуваються суттєві зміни в науці як системі знання, поглиблюються процеси диференціації та інтеграції наукового знання.

Результатом диференціації  є поява окремих теоретичних  систем і виділення їх у самостійні галузі науки із своїм предметом, мовою і методом. Диференціація  наукового знання супроводжується  його інтеграцією, що являє собою  не просто об’єднання існуючих систем у щось єдине, не суму знань, досягнутих різними науками, а прагнення  в процесі взаємозв’язку запозичити один у одного і методи, і мову, щоб застосувати їх для вивчення свого об’єкта.

Інтеграція шляхом перенесення  методів і мови науки є одним  із показників глибокої єдності сучасного  наукового знання.  
Інтеграція охоплює чітко відокремлені одна від одної науки і означає процес, пов’язаний з підпорядкуванням окремих наук, що виділяються, цілісній структурі концептуального каркасу висхідного знання. Тенденція до інтеграції наук відображає універсальний характер руху матерії та її основних атрибутів – простору, часу, причинності, можливості і дійсності та ін. Інтеграція і диференціація діалектично взаємопов’язані. Диференціація виступає як форма виділення нових концепцій із знання, що стало традиційним, причому стара концепція може виступати як хронічний випадок нової із збереженням її значення для певного кола явищ. Але в процесі диференціації розвиваються теорії, які починають наближатися між собою, формуючи загальний концептуальний апарат і сприяючи дальшому синтезу знання. Суміжні галузі різних наук зливаються, утворюючи нові дисципліни. Так виникає нова наука, що виділяється із старої. [5]

Саме діалектичний синтез становить зміст зростаючого  взаємозв’язку наук, а інтеграція виступає як форма цієї взаємодії. Особливу роль виконує філософія, яка володіє універсальним категоріальним апаратом і пронизує все інтелектуальне поле сучасних базисних наук.

Інтегративні потенції перш за все виявляються у використанні принципів загального зв’язку явищ і матеріальної єдності світу. Разом  з тим і інші принципи, закони та категорії філософії відіграють істотну роль в інтеграції наук про  природу і суспільство, оскільки вони на загальному рівні відображають істотні взаємозв’язки між атрибутами та властивостями матерії, між буттям та свідомістю.

Філософія, з одного боку, узагальнює інтегративні тенденції  в окремих науках, а з другого, - виконуючи методологічні функції  пізнання, здійснює як синтез знання в  окремих наукових дисциплінах, так  і “зовнішній” синтез між дисциплінами та їхніми основними підрозділами.

Філософія, що є ядром  таких інтегративно-загальнонаукових форм пізнання, як методологія, світогляд, наукова картина світу безпосередньо  через них справляє великий вплив  на зближення наук про природу  і суспільство, на розвиток техніки.

Страницы:12345следующая →
Описание работы
Метою індивідуальної роботи є дослідження науки, як основної галузі Української культури. Розкрити її значення. З’ясувати, як сприяють закордонні вчені розвиткові незалежної думки України, які негативні тенденції мають місце в цій галузі та які проблеми стоять перед науковими робітниками і яким чином державні діячі вирішують їх.
Важливий внесок у розробку цієї теми зробили Вихрущ В.О та. Заюков І. В Дослідження Заюкова І. В окреслює ряд висновків і пропозицій, спрямованих на прискорення процесу становлення й ефектив-ного функціонування організаційно-економічного механізму реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.
Содержание
содержание отсутствует