Ігрові технології та методика їх проведення

Усі  ігрові  технології  для  підготовки  фахівців  у  вищій  школі  слід об’єднати  загальним  поняттям “дидактично-ділові  ігри”.  Вони  є  одночасно формою  організації  освітнього  середовища,  засобом  підготовки  майбутніх фахівців, методом їхнього професійного навчання, що реалізується викладачем на  основі  цілеспрямованої, структурованої,  організованої та  методично забезпеченої  діяльності  суб’єктів навчального процесу за  спеціально розробленим ігровим сценарієм. 

У  процесі  гри “освоюється,  перш  за  все,  сюжет” (за  Д. Ельконіним),  в якому  основна  роль  відводиться  самоорганізованій,  творчій  діяльності студентів,  що  спрямована  на  моделювання  професійно  значущих  дій  і підвищення  рівня  теоретичної  підготовки  з  метою  формування  професійної компетентності. 

Застосування  дидактично-ділової  гри  як  форми  контекстного  навчання покликано вирішувати такі педагогічні завдання:

стимулювання  пізнавальної  мотивації  студентів  для  забезпечення  умов вияву професійної мотивації; розвиток  гносеологічно-теоретичного  та  професійно-практичного мислення у фаховій сфері майбутніх соціальних працівників;

формування  у  студентів  цілісного  уявлення  про  майбутню  професійну діяльність, її динаміку і  когнітивно-функціональне наповнення;

набуття майбутніми соціальними  працівниками проблемно-професійного та соціального досвіду в прийнятті індивідуальних і колективних рішень.

За  ігровою  методикою  ми  розподіляємо  дидактичні  ігри  на  дві  великі групи: імітаційні (аналіз конкретних ситуацій, логічно-мислительні, креативно-пізнавальні,  куди  відносимо “Мозковий  штурм”, “Брейн-ринг”, “Зіпсований телефон”  тощо)  та  рольові,  що  мають  певний  логічно-змістовий  сюжет, професійно-ділову  чи  соціально-психологічну  спрямованість,  драматичність, тому  об’єднують  організаційно-діяльнісні,  професійно-комунікативні, ситуативно-сюжетні, драматизаційні  ігри, які виокремлюються як самостійні в інших  класифікаціях,  і  симулятивно-ігрові  ситуації. Процес  виконання  певної ролі  в  симулятивних  віртуально-професійних  інтерактивних  іграх  передбачає набуття почуття впевненості у собі, перевірці-переконаності у результатах своєї професійної підготовки, а відтак – готовності виконувати професійні функції.

У  процесі  реалізації  інтерактивних  ігрових  технологій  обох  категорій можуть  використовуватися  предметні  засоби,  як  основний  та  допоміжний матеріал (технічні  засоби  навчання,  бланки,  таблиці,  роздатковий  матеріал, фліпчарт, маркери, дошка, кольорова крейда); методичні засоби інтерактивних технологій (методичні  розробки  і  сценарії  ігор  та  ігрових  вправ)  й  ігрове проектування. Залежно  від  мети,  завдань  та  етапу  застосування  імітаційних  чи рольових  ігор  вони  характеризуються  як  навчальні (репродуктивні, пізнавально-розвиваючі,  творчі,  узагальнюючі,  контролюючі)  і тренувальні (у сенсі відпрацювання та формування необхідних умінь і навичок діяльності), що  включають у себе  діагностичні,  комунікативні,  соціально-психологічні, рефлексивні ігри.

Методика  застосування  інтерактивних  ігрових  технологій  передбачає реалізацію таких основних етапів: 

1. Підготовка  до  проведення  заняття  в  ігровій  формі,  що  містить визначення  мети  гри  та  її  часового  обмеження;  установлення  відповідності   її змістового наповнення навчальній  дисципліні і темі заняття; розробку власного чи адаптація готового сценарію гри; похвилинне структурування етапів ігрової взаємодії (мотиваційного,  діяльнісного,  рефлексивного,  контрольно-оцінювального);  забезпечення  необхідним  обладнанням  та  матеріалами; розробку чіткої покрокової інструкції для студентів – учасників ігрової взаємодії (мета, завдання, правила, ігрові дії, умови).

2. Безпосереднє  проведення  гри,  яке  передбачає  діяльність  студентів  як вияв  їхньої  внутрішньої (психологічної),  зовнішньої (фізичної)  та  соціальної (професійно  спрямованої)  активності.  Діяльнісна  активність  регулюється усвідомлюваною  метою  і  має  такі  ознаки,  як:  передбачення  результату; усвідомлення можливості його досягнення; обґрунтоване планування своїх дій; вибір  відповідних  раціональних  форм,  методів,  засобів  та  орієнтирів  у міжособистісних відносинах; гармонізація внутрішньої і зовнішньої діяльності; оцінювання процесу та результатів своєї праці, що потребує вмінь нормувати, ураховувати,  контролювати,  приймати  оптимальні  рішення,  вирішувати загальні  організаційні  завдання (діагностувати,  прогнозувати,  стимулювати діяльність,  підходити  до  неї  комплексно,  системно,  цілісно)  і  надає  змогу студентам  перевірити  доцільність  діяльності  та  її співрозмірність поставленій меті.

3. Аналітично-оцінювальний  етап,  що  передбачає  рефлексію,  узагальнення  езультатів  гри,  формулювання  висновків,  визначення  студентами  позитивних  аспектів  результативності  гри  для   їхнього особистісного  професійного  зростання  в  майбутньому,  і  встановлення викладачами  недоліків,  упущень,  шляхів  удосконалення  ігрової  взаємодії студентів для подальшого використання апробованої методики в майбутньому.

Висновки

Відтак, ігрові технології можна розглядати як інструмент для трансляції і  засвоєння  попереднього  до  професійної  діяльності  досвіду;  аналізу  моделей реальності (на  зразках  професійних  дій  представниками  різних  рольових  та особистісних позицій); адаптації до майбутньої професійної діяльності.

Ігрове  середовище  спонукає  студента  до  вияву  “надситуативної активності” (за В. Петровським), коли він виходить за межі того, що об’єктивно вимагає від  нього певна роль, і на основі ініціативно-творчого підходу продукує нові  ідеї,  способи  вирішення  професійних  завдань  тощо.  Застосування дидактичних  ігор сприяє перетворенню студента з об’єкта навчання в суб’єкта професійно спрямованої праці, що викликає його цілеспрямовану діяльність та творчу участь у самостійному формуванні професійної компетентності.  Отже,  аналіз  сутності  інтерактивних  ігрових  технологій  надає  змогу визначити основні особливості їх застосування у навчальному процесі ВНЗ.

Перспективи  подальших  наукових  пошуків  визначаємо  в  напрямку розробок спеціальних методик інтерактивних ігор, які доцільно застосовувати у професійній підготовці майбутніх фахівців у вищій школі. 

Список використаної літератури

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2009. – 1736 c.
2. Интервью c Э. Рубиком // Импакт. – 1984. – №2. – С. 3–11. 
3. Ігри дорослих.  Інтерактивні методи навчання / [упоряд. Л. Галіцина]. – К. : Ред. загальнопед. газ., 2005. – 128 с. 
4. Кавтарадзе, Д. Н. Обучение и игра. Введение в активные методы обучения / Д. Н. Кавтарадзе. – М. : Моск. психолого-социальный ин-т; изд-во “Флинта”, 1998. – 192 с.
5. Кічук, Н. В.  Ігрове  проектування  як  інтерактивна  дидактична  технологія підготовки фахівців / Н. В. Кічук // Наука і освіта. – 2005. – №3–4. – С. 61–65.
6. Макаренко, А. С. О моем опыте : в 7 т. / А. С. Макаренко. – М., 1958. – Т. – С. 272.
7. Мельничук І. М. Особливості застосування інтерактивних ігор  у вищому навчальному закладі  Електронний ресурс: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Vnadps/2010_4/10mimvnz.pdf.
8. Ушинский, К. Д.  Психологические  и  логические  основы  обучения / К. Д. Ушинский // Избр. пед. соч. : в 2-х т. – М., 1954. – Т. 2. – С. 483.
9. Щедровицкий, Г. П.  Организационно-деятельностная  игра  как  новая  форма организации  и  метод  развития  коллективной  мыследеятельности / Г. П. Щедровицкий,  С.  И.  Котельников //  Нововведения  в  организациях. –  М. : ВНИСИ, 1983. – С. 33–53.