Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, практичні)

Дата добавления: 28 Октября 2013 в 17:48
Автор: b************@gmail.com
Тип работы: реферат
Скачать полностью (59.04 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Metodi_organizatsiyi_ta_zdiysnennya_navchalno-pizn (1).docx

  —  62.33 Кб
МІНІСТЕРСТВО  ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ  ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

НТУУ «КПІ»

 

 

 

КАФЕДРА № 43

(військово-гуманітарних  дисциплін)

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з навчальної дисципліни «Військове навчання та виховання»

 

Тема: «Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, практичні)»

 

 

 

Виконав: курсант навчальної групи 281

                солдат                      А.В.ВОЛОЩУК

                         

  Перевірив: Старший викладач кафедри № 43

                     підполковник             А.В. ГАНГАЛ

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

Зміст

 

Вступ………………………………………………………...……………………….

3

Розділ І. Суть поняття ”методи навчання військовослужбовців”...…………...

4

Розділ ІІ. Характеристика словесних та наочних методів навчання військовослужбовців …………….………………………………………..….……

 

8

Розділ ІІІ. Практичні методи навчання військовослужбовців …………………

18

Висновки……………………………………………………………………………..

24

Список використаної літератури………………………………………………….

25


 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Якість навчання військовослужбовців в більшій мірі обумовлена якістю планування процесу їх підготовки, логічною послідовністю в нарощуванні знань, вмінь і навичок, методичною майстерністю керівників занять, темою, методами, формами і засобами навчання, контролю й аналізу отриманих результатів, удосконаленням матеріально-технічної бази і методик навчання окремим навчальним дисциплінам.

Основу методичної системи навчання складають методи навчання. Вони дають  відповідь на питання: «Як навчати?». У нерозривному зв’язку з ними знаходяться форми навчання, види занять та засоби навчання. Методи навчання виступають у вигляді визначеної дидактичної системи, де системоутворюючий фактор – це відповідні навчальні цілі. Компонентами (підсистемами) слугують самі методи, а механізмом зворотного зв’язку – прийоми контролю над засвоєнням знань, сформованістю навиків, вмінь, професіонально важливих якостей. Застосування різних методів визначається особливостями навчання, бойової і суспільної підготовки військовослужбовців, специфікою їх учбово-бойової діяльності.

Мета. Дослідити словесні, наочні й практичні методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців у ЗС України.

Для досягнення мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

  • визначити поняття навчально-пізнавальна діяльність військовослужбовців;
  • охарактеризувати словесні та наочні методи навчання військовослужбовців;
  • дослідити практичні методи навчання військовослужбовців.

Об’єктом дослідження є методи навчання військовослужбовців у Збройних Силах України.

Предметом дослідження є методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, практичні).

 

РОЗДІЛ І

 

СУТЬ ПОНЯТТЯ ”НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ”

 

Військовою  дидактикою охоплюється вся діяльність командирів, яку називають викладанням, і навчально-пізнавальна діяльність воїнів, яку визнають як учіння. Ця активна, цілеспрямована і змістовна взаємодія  того, хто вчить (офіцери, прапорщики, сержанти), і того, хто навчається (усі військовослужбовці), визначається як процес навчання військовослужбовців, під час якого останні засвоюють  певну сукупність військово-професійних  знань, формують необхідні професійні практичні навички та вміння, всебічно розвивають свої інтелектуальні та фізичні  здібності і кваліфікацію. Таким  чином, цей процес має бути свідомим і створювати тісний та плідний союз між викладанням і учінням, тому що, коли він відсутній, процес навчання військовослужбовців практично  не виконує свої суспільні функції  та не досягає мети.

Під час  визначення змісту навчання використовують філософічне поняття процес, тобто навчання має процесуальний характер і не може існувати без нього. В іншому разі втрачається смисл існування цього соціально-педагогічного явища, зникає його гуманний зміст, втрачається особистість об‘єкта навчання, не досягається мета навчання.

Військове навчання – це планомірна, організована, спільна і двостороння цілеспрямована діяльність тих, хто навчає, і тих, хто навчається, спрямована на свідоме, міцне і глибоке опанування останніми системи військово-професійних знань, навичок і вмінь, процес, під час якого набувається військова освіта, відбувається виховання, розвиток і психологічна підготовка військовослужбовців і військових підрозділів, формування світогляду, засвоєння воєнного досвіду людства і військової діяльності.

Серед основних умов, які визначають ефективність навчання військовослужбовців, особливе місце посідають методи навчання. Це пов’язано з тим, що вони обумовлюють характер взаємовідносин суб'єктів і об'єктів дидактичного процесу під час проведення навчально-пізнавальної діяльності. Поняття ”метод навчання” є досить складним. Це обумовлено надзвичайною багатогранністю і різнобічністю того процесу, який повинна відображати ця категорія. Ось чому в педагогіці до цього часу не припиняються дискусії відносно розкриття сутності методів навчання та їх класифікації. Історія їх розвитку і становлення є своєрідним доказом цієї складності.

У педагогічній практиці метод виступає як упорядкований  спосіб діяльності з досягнення навчально-виховних цілей. При цьому викладання (це різноманітні дії військового педагога, які  допомагають об'єктам навчання засвоїти програмний матеріал, сприяють активізації  навчального процесу) і учіння (засвоєння  знань, формування навичок і умінь  об'єктами навчання) тісно пов'язані  між собою і знаходяться в  активній взаємодії.

Термін ”метод” походить від грецького слова ”methodos”, що означає дослідження, спосіб, шлях наближення до істини.

Поняття ”метод навчання” органічно включає в себе:

1) навчальну роботу військового  педагога (викладання);

2) навчально-пізнавальну діяльність  об'єктів навчання (учіння);

3) специфіку їх діяльності із  досягненню цілей навчання.

Таким чином, термін ”метод навчання військовослужбовців” означає спосіб спільної діяльності суб'єктів і об'єктів навчання, що спрямована на оволодіння військово-професійними знаннями, навичками та уміннями, різнобічний розвиток розумових і фізичних здібностей військовослужбовців, формування у них якостей, необхідних для виконання службових обов'язків.

Широко  розповсюдженим у військовій дидактиці  є також поняття ”прийом навчання”. Прийом навчання - це окремий крок для реалізації навчальної мети, складова частина методу чи  деталь методу, тобто часткове поняття по відношенню до поняття “метод”.

Взагалі можна сказати, що кожен метод  навчання складається з множин дидактичних  прийомів, органічно сполучених між  собою. В окремих методичних ситуаціях  прийом може виступати як метод навчання, і, навпаки, метод може бути прийомом, тому що вони є діалектично взаємопов'язаними. Наприклад, бесіда є самостійним методом навчання. Але, коли вона епізодично використовується військовим педагогом під час практичних занять для привертання уваги об'єктів навчання, уточнення порядку виконання певних практичних дій, то виступає як прийом навчання, що входить до методу практичних дій. Метод і прийом можуть мінятися місцями. Наприклад, показ військовим педагогом прийомів і дій з підготовки та розгортання радіостанції до роботи у процесі їх вивчення виступає як прийом на даному занятті (методом навчання тут є вправи), а показ особовому складу бойових властивостей військової техніки та зброї під час ознайомлення їх з озброєнням військової частин виступає як метод навчання. Свою назву той чи інший метод навчання отримує за провідним дидактичним прийомом, який використовується на даному занятті.

Методи  та прийоми навчання військовослужбовців  розвиваються у зв’язку із удосконаленням військової техніки і способів бойових  дій.

До появи  вогнепальної зброї головною була вправа для розвитку відповідних навичок  і фізичних якостей. При цьому  застосовувався показ з опорою на здатність людини до наслідування і окремі елементи роз’яснення.

З появою вогнепальної зброї і розвитком  лінійної тактики військ почали застосовувати  методи усного викладання матеріалу, а  потім і його обговорення. Петро  І вимагав читання і пояснення  «статей воинских, как солдату надлежит в житии себя держать и в строю, и в учении как обходиться», а також «Артикула військового», який містив вказівки про правила служби і нормах поведінки військовослужбовців. А.В. Суворов увів ряд нових прийомів навчання – застосування усних ввідних, які вимагали прийняття солдатами самостійних рішень. В суворовській «Науці перемагати» методу усного викладення матеріалу присвячено окремий спеціальний розділ «Словесне повчання солдатам».

В сучасних арміях необхідність оволодіння складною бойовою технікою потребувала застосування всіх можливих методів навчання. Вони тепер взаємозв’язані й використовуються в окремих сполученнях. Так, метод усного викладання часто застосовують разом із обговоренням і показом, вправу – з показом, показ – з поясненням.

Вибір методів  навчання, їх відношення в ході занять залежить від наступних умов:

  • форм навчання, тобто від організації навчального процесу;
  • групування навчаємих;
  • складу груп навчаємих по рівню їх підготовки;
  • кількості часу, відведеного на навчання;
  • місця занять;
  • рівня методичної майстерності офіцера (керівника занять).

Таким чином, як ми переконалися під час аналізу становлення та розвитку методів навчання, вони мають історичний характер. Ці методи, які використовувалися протягом багатьох століть, визначаються як традиційні. Вони не втратили своєї методичної цінності і сьогодні, тому успішно застосовуються на всіх рівнях освіти, у тому числі й у військовій. Щодо військової дидактики, то до них належать словесні, наочні, практичні, самостійні, контрольні методи.

 

 

РОЗДІЛ ІІ

 

ХАРАКТЕРИСТИКА СЛОВЕСНИХ ТА НАОЧНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

 

Навчання воїнів відбувається за допомогою  різних засобів. Особливе місце серед  них посідає слово. Ці методи, які  реалізуються за допомогою слова, називаються  вербальними (від лат. verbalis - усний, словесний).

Процес викладання-учіння не може проходити без вербального спілкування, тобто він повинен спиратися  на слово. А інші методи, наприклад  показ, можуть тільки допомогти якісно організувати цей процес. Слово - це вираження нашого мислення, воно полегшує обмін досвідом, взаєморозуміння  і співробітництво, супроводжує  спостереження і експеримент, має  місце у всіх формах розумової  діяльності людини.

Безумовно, однією з головних умов ефективності впливу слова на військовослужбовця є особистість мовця, його захопленість, упевненість у слушності того, про що він говорить. Наприклад, офіцер, який має авторитет серед особового  складу, ефективніше впливає на підлеглих, ніж неавторитетний. У зв'язку з  цим, мовна культура військового  педагога і його авторитет - найважливіші умови ефективності цього методу. І, навпаки, військовий педагог, який не вміє пояснювати, є винуватцем поганої  успішності об'єктів навчання, їх негативного  ставлення до того предмета бойової  та гуманітарної підготовки, який він  викладає. Мовна майстерність військового  педагога є зразком для формування культури мови у військовослужбовців.

Основними складовими цього  методу є розповідь, пояснення, лекція, їх різновиди, які використовуються з метою повідомлення воїнам нових знань, пояснення порядку виконання тих чи інших дій, будови бойової техніки та зброї, ознайомлення особового складу з новими для них фактами та подіями тощо.

Однією з найпростіших і водночас найпоширеніших і використовуваних у процесі навчання військовослужбовців  є розповідь. Метод розповіді передбачає усне живе і образне, емоційне і послідовне викладення переважно фактичного матеріалу в пояснювальній чи оповідальній формі. Він використовується на всіх етапах навчання військовослужбовців. Змінюється лише характер розповіді, її обсяг і час. У навчанні військовослужбовців розповідь переважно застосовується під час тих занять з бойової та гуманітарної підготовки, коли вивчаються історичні події, явища суспільного життя, будова і принцип дій бойової техніки та зброї тощо. Основними різновидами розповіді є науково-популярна розповідь (заснована на аналізі фактичного матеріалу), художня розповідь (образний переказ різноманітних фактів, подій, вчинків та ін.), розповідь-опис чи оповідання (послідовний виклад основних ознак, особливостей предметів і явищ навколишнього середовища, наприклад, опис історичних подій).

У навчальній практиці дуже часто  разом з розповіддю або окремо використовується пояснення. Порівняно з розповіддю, яка переважно має оповідно-повідомлюючий характер, пояснення пов'язане з аналізом, тлумаченням і доказом різних аспектів матеріалу, що вивчається. Це можуть бути, наприклад, тлумачення різних закономірностей, суттєвих властивостей явищ, які вивчаються, та окремих понять.

Страницы:1234следующая →
Описание работы
Мета. Дослідити словесні, наочні й практичні методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців у ЗС України.
Для досягнення мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:
визначити поняття навчально-пізнавальна діяльність військовослужбовців;
охарактеризувати словесні та наочні методи навчання військовослужбовців;
дослідити практичні методи навчання військовослужбовців.
Содержание
Вступ………………………………………………………...……………………….
3
Розділ І. Суть поняття ”методи навчання військовослужбовців”...…………...…
4
Розділ ІІ. Характеристика словесних та наочних методів навчання військовослужбовців …………….………………………………………..….……

8
Розділ ІІІ. Практичні методи навчання військовослужбовців …………………
18
Висновки……………………………………………………………………………..
24
Список використаної літератури…………………