Європейський класицизм

Дата добавления: 09 Ноября 2013 в 13:51
Автор: v**********@mail.ru
Тип работы: лекция
Скачать полностью (45.70 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Му́зика.docx

  —  47.92 Кб

XX століття[ред. • ред.  код]

 

 Виконання симфонії  № 8 Малера у Філадельфії, 1916 рік.

 

В кінці 19 — початку 20 століття в європейській музиці починається  новий період, що відповідає початку  імперіалізму. Цей період характеризується інтенсивними пошуками нових засобів  виразності, експериментів, великою  кількістю стильових течій.

 

Характерним для світової історії стає тісна взаємодія  культур різних країн світу, які  до цього моменту розвивалися  відокремлено. Європейська музика зазнає значного впливу музичних культур народів  східної Азії (особливо японської  в творчості Дж. Пуччіні, К. Дебюссі), Латинської Америки, Африки (джаз).

Академічна музика першої половини століття[ред. • ред. код]

 

В першій половині 20 століття поряд з продовженням традицій пізнього романтизму (творчість Г. Малера, Р. Штрауса, С.Рахманінова, К. Шимановського) виникають нові стильові напрямки —  імпресіонізм (К. Дебюссі, частково М. Равель), експресіонізм (А.Шенберг, А.Берг), неокласицизм (П. Хіндеміт, частково І. Стравінський), все більше відособлюються індивідуальні  композиторські стилі. Значну увагу  композитори приділяють дослідженням глибинних пластів музичного  фольклору та його інтеграції в композиторську творчість (Бела Барток, рання творчість  І. Стравінського, частково Г.Свиридова, В.Лютославського, українських композиторів Б.Лятошинського та Л.Ревуцького).

 

Інтенсивні пошуки нових  композиторських засобів приводять  до значного розширення поняття та застосування тональності, а в творчості  ряду композиторів — до повної відмови  від тональної системи (див. атональність), та винайдення нових засобів звуковисотної  організації, напр. додекафонії, а пізніше  — серіалізму.

 

Велике значення для розвитку музики мала поява та розповсюдження звукозапису та кіно. З'являються  перші електроінструменти, що відкривають  новий погляд на природу й можливості звуку (див. електронна музика). В 1920-х  роках футуристи здійснюють спроби залучення до музичного мистецтва  шумових звуків. В 1940-х роках розвиток техніки звукозапису відкриває  новий напрямок — конкретну музику.

 

Повоєнні роки поглибили  експериментаторські тенденції  попередніх років — у 1950-ті роки виникають перші електронні експериментальні студії, на зміну серіалізму приходить  алеаторика, у 1960-ті роки авангардні течії  проникають і в радянську музику, яка до цього моменту розвивалася  у руслі соцреалізму.

Популярна музика[ред. • ред. код]

Докладніше: Поп-музика

 

Радикальні зміни в  соціально-економічному устрої відкрили нову епоху в розвитку масової  культури, що включила до себе цілу низку  музичних напрямків. В 1920-х — 30-х  роках в США та країнах Європи масовою музичною культурою стає джаз, на теренах СРСР — масова радянська  пісня.

 

1950-ті роки ознаменувалися  появою рок-н-ролу, 1960-ті — появою  рок-музики, а 1970-ті — європопу, а також цілої низки популярних  напрямків електронної музики. Всесвітню  славу здобувають музичні гурти,  такі як The Beatles, The Rolling Stones, Led Zeppelin, Queen, Deep Purple, AC/DC, ABBA та багато інших.  Показником їхньої популярності  стає кількість проданих копій  альбомів (платівок або, пізніше,  компакт-дисків), яка іноді сягає  мільйонів і навіть десятків  мільйонів. Абсолютний рекорд  — близько 46 мільйонів копій  — належить Майклу Джексону, альбом  «Thriller».

 

Знаковим явищем у 1980-х  роках стає входження до поп-культури т.зв. World music — музики, що спирається на елементи етнічної музики різних народів.

Постмодернізм[ред. • ред. код]

Докладніше: Постмодернізм  у музиці

 

Останню третину XX століття в музиці розглядають під знаком постмодерну. Якщо музика епохи модерну  розглядалася, як спосіб вираження, то в епоху постмодерну музика стає видовищем, продуктом масового споживання та індикатором групової ідентифікації, наприклад знаком, що допомагає визначити  свою приналежність до тієї чи іншої  субкультури. Стає характерним поєднання  різних музичних стилів та жанрів, полістилістика, стираються кордони між «високим мистецтвом» та кітчем.

 

Подібному зближенню жанрів, а нерідко і їх поєднанню сприяв розвиток звукозапису, що відкрив можливість для роботи з семплами — використанню і поєднанню в рамках однієї композиції різних попередньо записаних звуків. Техніка використання існуючого  матеріалу знайшла своє відображення і в традиційній інструментальній музиці, зокрема у творах Д. Шостаковича, А.Шнітке, Л.Беріо, які використовували  «алюзії» та прямі цитати творів композиторів минулого. Подібні техніки дозволили  говорити про зменшення ролі композитора  в музичній композиції, що знайшло  свій прояв не тільки у використанні запозиченого музичного матеріалу, але й у використанні складних математичних алгоритмів (в серіальній музиці) або випадковості (в алеаториці).

Класифікація[ред. • ред. код]

 

Музичне мистецтво є дуже багатоманітним у своїх формах, що робить його класифікацію предметом  мистецтвознавчих робіт. Існують різні  способи класифікації музичного  мистецтва.

Типи музичного мистецтва[ред. • ред. код]

 

Т. Чередниченко[15] виділяє  чотири основні типи музичного мистецтва:

музика фольклорного типу, що включає спектр явищ від архаїчного фольклору до його адаптацій на професійний  лад;

музика розважального  типу, що охоплює музичне мистецтво  від середньовічних скоморохів та менестрелів  до сучасної естради;

мистецтво канонічної імпровізації, що охоплює літургійні співи.

опус-музика (т. зв. академічна музика), одним з основних понять якої є «opus» — оригінальний музичний твір, зафіксований у нотному тексті.

Жанри і стилі[ред. • ред. код]

 

Багатоманіття музичних творів описується також поняттями стилю, жанру і напрямку.

 

Музичний жанр характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами, з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки[8]. При цьому дослідники розрізняють  первинні жанри, що походять від синкретичної форми музикування в давнину, та вторинні, що зародилися в епоху  естетичної форми музикування.[16]

 

Термін Музичний стиль  характеризує сукупність засобів та прийомів художньої виразності, що історично склалась і відображає естетичні погляди різних суспільних груп певної епохи або творчого напрямку.[8] В залежності від генези музичного  стилю, розрізняють історичний, національний та авторський стилі.

 

Хоча об'єктивною передумовою  для розрізнення як музичних жанрів, так і музичних стилів є комплекс суто музичних характеристик, при визначенні стилю звертають увагу на індивідуальні  риси, притаманні тим чи іншим композиторам (або групі композиторів, особистість  яких формувалася в подібних соціо-культурних умовах), а при визначенні жанру  — на умови їх побутування, виконання, а також змістовну або конструктивну  спрямованість певного музичного  твору. Найменш розроблена музикознавцями класифікація сучасної популярної музики, де поняття жанру і стилю нерідко  вживаються як тотожні, що дає підстави говорити про плутанину термінів. Для їх розрізнення також вживаються загальніші терміни — музичні  напрямки і течії.

Бібліографічні класифікації[ред. • ред. код]

 

В Універсальній десятковій класифікації музичне мистецтво  представлено в розділі № 78, який є частиною розділу № 7 — «Мистецтво. Архітектура. Ігри. Спорт». Його структура  має такий вигляд:

781. Теорія музики. Загальні  питання

782. Театральна музика. Опера

783. Церковна музика. Духовна  музика. Релігійна музика

784. Вокальна музика. Співи

785. Інструментальна музика. Симфонічна музика. Музика для  оркестрів. Музика для ансамблів

786. Музика для клавішних  інструментів

787. Музика для смичкових  та струнних інструментів

788. Музика для духових  інструментів

789. Музика для ударних  інструментів. Музика для механічних  музичних інструментів

 

Французька система класифікації музичних документів («Principes de classement des documents musicaux»)[17], що використовується в  сучасних бібліотеках Франції, поділяє  музичні видання на такі «класи» (classes):

classe 1. Музика афро-американського  походження: Блюз, спірічуелс, R&B, хіп-хоп,  реггі

classe 2. Рок-музика та різновиди:  рок-н-рол, рок, поп, фольк-рок,  метал, панк та ін.

classe 3. Класична музика (західної  традиції): камерна, оркестрова, вокальна, духовна, електронна

classe 4. Електронна музика: рання, ембієнт, хауз, техно, електроніка, D&B,

classe 5. Прикладна музика: для  радіо і телебачення, для обрядів,  для спорту тощо

classe 6. Кіномузика

 

Окрім цих розділів існує  також «клас № 0» для музикознавчої  літератури, і окремі «класи» «Шансон  франкофон / для локального використання»  і «музика світу», що має географічну  структуру.

Комерційні класифікації[ред. • ред. код]

 

Компанії, що займаються продажем аудіозаписів у своїх класифікаціях  зазвичай використовують термін «жанр» (genre). При цьому академічна музика зазвичай описується терміном «класика» (classical) і класифікується за складом  її виконавців (камерна, оркестрова, вокальна тощо). Популярна музика має розгалужену  класифікацію, при цьому кількість  основних напрямків є різною.

 

Наприклад, один з найбільших інтернет-магазинів amazon.com виділяє 24 категорії, які називає «жанрами»[18]: «альтернативний  рок», «блюз», «бродвей і вокал», «дитяча  музична», «християнська музика», «класична  музика», «класичний рок», «кантрі», «електронна  і танцювальна», "фольклор, "госпел, «важкий метал», «інді», «джаз», «латинська музика», «різне», «нью-ейдж», "опери, «R&B», «реп і хіп-хоп», «реггі», «рок-музика», «саундтреки», «світова музика».

 

Найбільша онлайнова база даних All Music Guide, виділяє 11 категорій, називаючи  їх «стилями» (styles)[19], деякі з категорій  при цьому частково перекривають одна одну: «поп/рок» (сюди включені також  деякі танцювальні напрямки, підкатегорія «dance»), «джаз», «R&B» (включно з репом  і хіп-хопом), «реп» (частково дублює попередню), «кантрі», «блюз», «електронна  музика» (має також підкатегорію «dance», що перекривається з аналогічної  підкатегорією поп/рок), «латинська музика», «реггі», «світова музика» (international, частково перекривається з реггі, джазом).

 

Українська онлайн-крамниця «umka.com.ua», що спеціалізується на продажах українських аудіозаписів, виділяє  такі категорії[20]: «Народна музика», «Церковна  музика», «Рок та альтернатива», «Хіп-хоп», «Поп (Легка) музика», «Естрада», «Забава», «Джаз та навколо», «Електроакустичні  досліди», «Класична музика», «музика  для дітей».

Музична діяльність людини[ред. • ред. код]

 

Музична діяльність людини підрозділяється  на три основні різновиди: композиція, виконавство і сприйняття музики[3]. Їм відповідають три етапи існування  музичного твору — його створення, відтворення і слухання. У письмових  музичних культурах, зокрема європейській нового часу, композитор фіксує музичний твір за допомогою музичної нотації. Зафіксований музичний твір відтворюється  виконавцем, при цьому його зміст  і форма може дещо відрізнятися від  первісного авторського задуму відповідно до естетичних ідеалів чи досвіду  виконавця. Слухачі пропускають  сприйнятий твір крізь призму своїх  поглядів, смаків, життєвого і музичного  досвіду, завдяки чому їх уявлення про  музичний твір може різнитися як з  авторським, так і з виконавським.

Композиція[ред. • ред. код]

Докладніше: Композиція (музика)

 

Під процесом композиції зазвичай розуміють процес створення і  запису музики на певний носій, за допомогою  якого інші можуть її інтерпретувати. У процесі створення музичного  твору композитор залучає широкий  спектр своїх знань і досвіду  застосування різноманітних технік. Вчення про композицію зазвичай спирається на традицію Західної європейської музики, в якій виділяють три сторони  композиторської роботи — гармонію, мелодію і ритм. Передбачається також  володіння композитором музичною нотацією та знання можливостей інструментів, для яких він пише музику.

 

Композиція, однак, не завжди передбачає фіксацію у нотах, і навіть не завжди передбачає особистістий творчий  процес. Музика може бути описана процесом, що визначає послідовність музичних звуків, наприклад алгоритмом для  комп'ютерних програм. Якщо подібний процес включає випадкові елементи, музика називається алеаторичною, алеаторика широко використовували такі композиторами як Джон Кейдж, Мортон Фелдман, частково — Вітольд Лютославський.

Виконання музики[ред. • ред. код]

 

Процес виконання є  фізичною реалізацією музики. Зазвичай музичний твір виконується відповідно до записаної його автором структури  і інструментування. Проте, навіть якщо музика нотована детально, виконавець має безліч варіантів її прочитання. Такий вибір прочитання виконавцем називають інтерпретацією, термін інтерпретація  застосовується і в тих випадках, коли автор виконує свою музику самостійно. Різні виконавські інтерпретації  можуть відрізнятися досить значно. В  одних випадках виконавець прагне бути максимально відповідним стилю  епохи, в якій було написано даний  твір, таке виконання називається  «автентичним», або «історично інформованим». В інших випадках виконавець може внести більше власної творчої індивідуальності.

 

В деяких музичних напрямках, таких як джаз або блюз, виконавець має більшу свободу інтерпретації, що залучає імпровізацію на задану мелодичну, гармонічну або ритмічну основу. Зазвичай імпровізована музика слідує певним жанровим чи стилістичним умовам. Найбільшою свободою виконавця  характеризується жанр вільної імпровізації («англ. Free improvisation»), що не передбачає попереднього створення композиції взагалі.

 

Музиканти-виконавці можуть виступати як поодинці («соло»), так  і в колективах. Невеликі колективи  музикантів в академічній музиці зазвичай називають ансамблями, в  популярній — гуртами або групами. Великі колективи музикантів-інструменталістів  зазвичай називають оркестрами, а  великі колективи співаків — хорами. В екстремальних випадках такі колективи  можуть нараховувати до тисячі музикантів[21]

Описание работы
Му́зика (від грец. μουσική — мистецтво муз) — мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовій (ритм), звуковисотній і тембровій шкалі. Музичним може бути практично будь-який звук з певними акустичними характеристиками, які відповідають естетиці тої чи іншої епохи, та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелами такого звуку можуть бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо.
Содержание
содержание отсутствует