Авторське право

ВСТУП

З переходом від планової до ринкової економіки в умовах входження  України до світової спільноти суттєво  зросла роль в економічному і соціальному  розвитку суспільства результатів розумової (творчої) праці людини, до яких відносять: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні позначення, сорти рослин і породи тварин, комерційні таємниці, твори літератури і мистецтва, бази даних, комп'ютерні програми, фонограми та відеограми тощо. Ці та інші результати розумової праці мають назву "об'єкти права інтелектуальної власності" або "інтелектуальна власність".

Після проголошення незалежності України суттєво змінилося ставлення  до інтелектуальної власності. Якщо за радянських часів виключне право розпоряджатися інтелектуальною власністю належало державі, то відтепер воно належить, насамперед, творцю цієї власності. Ця важлива норма відтворена в основному Законі - Конституції України, згідно з якою  "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності..."

Одним із феноменальних  і не всіма усвідомлених явищ кінця XX століття є масова поява на ринку нового виду товару - інтелектуальної власності. Темпи збільшення обсягу торгівлі цим товаром зростають значно швидше, ніж звичайних товарів, тому фахівці прогнозують, що при переході від індустріального до інформаційного суспільства, що відбувається в наш час, цей вид товару стане основним, а конкурентоспроможність звичайних товарів і послуг буде в основному забезпечуватися використанням відповідних об'єктів права інтелектуальної власності. Остання обставина особливо важлива для України, яка вибрала інноваційний шлях розвитку економіки, підґрунтям якого є інтелектуальна власність.

Теоретичне питання

Авторство і інститут авторського права

Серед інститутів права  інтелектуальної власності особливе місце займає авторське право  і суміжні права. Цей інститут регулює відносини, що виникають  в зв’язку зі створенням і використанням  творів науки, літератури, мистецтва, фонограм, виконань, програм організацій мовлення. 
Історія виникнення та розвитку авторського права та суміжних прав в Україні була непростою і відрізняється від історії західноєвропейських країн та США. Перші законодавчі акти, які регулювали авторські відносини в Росії, з’явилися тільки у другій чверті ХІХ ст. Це пов’язано з тим, що книговидавнича справа була багато років державною монополією, крім того, авторське право було тісно пов’язано з цензурним законодавством. Перший авторський закон в Росії з’явився також в межах цензурного закону. 22 квітня 1828 р. прийнято Цензурний Статут, який мав спеціальну главу «О сочинителях и издателях книг». Відповідно до цього закону  автор або перекладач мав довічне виключне право користуватися власним виданням і продавати його. Строк цього права встановлювався через 25 років після смерті автора. 
У 1830 р. нове Положення про права авторів внесло ряд нових принципових змін: права авторів визнавалися правом власності, строк охорони прав авторів продовжувався до 35 років після смерті. 
Подальший розвиток авторського права у ХІХ ст. був спрямований на розширення прав авторів. Однак ці зміни не могли забезпечити ефективний захист авторських прав. І тільки в 1911 р. прийнято спеціальний закон, який мав назву «Положення про авторське право». Цей закон – значний крок в розвитку авторського права Росії, але його рівень ще не відповідав повністю вимогам Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. 
Після Жовтневої революції цивільне законодавство царської Росії і Закон про авторське право 1911 р. скасовано. 
Перший радянський закон «Основи авторського права» регулював авторські відносини, прийнято 30 січня 1925 р. Цей нормативний акт скоротив дію авторського права після смерті автора до 25 років. Прийнятий у 1928 р. Закон «Про авторське право» встановлював чинність авторського права тільки за життя автора. 
Під час кодифікації законодавства у 60-і роки ХХ ст. було прийнято рішення включити законодавство про авторське право в основи цивільного законодавства СРСР як самостійний розділ. 11 червня 1964 р. затвкердили Цивільний кодекс, який містив відповідний розділ «Авторське право». Цей розділ включено до Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року. 
У 1973 р. Радянський Союз став учасником Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право (1925 р.). У зв’язку  з цим виникла необхідність внести відповідні зміни та наблизити радянське законодавство до норм розвинутих країн світу та міжнародного права. З урахуванням цього і був розроблений розділ «Авторське право» Основ цивільного законодавства СРСР і союзних республік, прийнятих 31 травня 1991 р. 
Основи цивільного законодавства мали набути чинності з 1 січня 1992 р., однак у зв’язку з розпадом СРСР цього не відбулося. 
Після проголошення незалежності України почався процес розробки національного законодавства про авторське право. 23 грудня 1993 р. ВРУ повністю був прийнятий Закон України «Про авторське право і суміжні права»(ВВРУ-№13-1994 р. ст. 64 № 3792-ХІІ), який оновив докорінним образом авторське право. Крім того, прийняли деякі нормативні акти, що доповнювали цей закон: Постанова КМУ України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» (1994 р.), «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» (1995 р.). 31 травня 1995 р. ВРУ затвердили закон, відповідно до якого Україна приєдналась до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. 
Важливим кроком в подальшому розвитку національного законодавства стало прийняття нової Конституції України (28 червня 1996 р.), ст. 41 якої проголошує право кожної людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. 
У 2001 р. до Закону «Про авторське право і суміжні права» були внесені зміни та доповнення. Зазначений закон викладено у новій редакції.  
16 січня 2003 р. ВРУ прийняла новий Цивільний кодекс України, який називають другою Конституцією України. Однією зі складових ЦКУУ є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вона складається з 12 глав, що об’єднують 90 статей. 36 і 37 глави об’єднують норми, щодо авторських і суміжних прав.

Зміст та результати виконання практичного завдання ситуативного характеру

Питання

Видавництво «Корона» за договором із акціонерним товариством «Центр эстетичного виховання» опублікувало альбом, у якому використовувало малюнки студентів художніх вузів, що експонувалися на виставці їхніх дипломних робіт. Від продажу альбому товариство дістало прибуток. На прохання видавництва укласти з авторами малюнків, включених в альбом, авторські договори на відтворення малюнків і виплатити студентам гонорар «Центр эстетичного виховання» відповів відмовою, мотивувавши його тим, що малюнки не є авторськими добутками, а являють собою лише навчальні роботи, виконані відповідно до навчальних програм. Усі малюнки виконувалися під керівництвом викладачів і тому не можуть вважатися об'єктами авторського права. Крім того, на думку керівництва товариства, закон допускає вільне використання творів образотворчого мистецтва, постійно розташованих у місцях, відкритих для вільного відвідування, а саме таким місцем була виставка дипломних робіт студентів вузів. Як, на вашу, думку треба вирішити цю суперечку?

Ввідповідь

На мою думку, малюнки студентів є авторськими здобутками. Так я кожен малюнок це відображення бачення автора, поставленої перед ним задачі викладачем. Керуючись законами України про авторські права, можна з упевненістю сказати що авторські права на малюнки належать студентам що їх створили. Тому «центнер естетичного виховання» повинен задовольнити, прохання видавництва «Корона» про укладення авторських договорів з студентами, що є авторами малюнків які увійшли до альбому.

Проблема впровадження міжнародних стандартів в законодавство України у сфері інтелектуальної власності

В умовах глобалізації та лібералізації світової економіки  посилюється взаємозалежність країн  світу та здійснюється поступовий процес інтеграції ринків, зокрема і ринку  інтелектуальної власності. Важливою складовою частиною ринку інтелектуальної власності є індустрія авторського права і суміжних прав, права промислової власності, яка в країнах ЄС є джерелом національного збагачення. Орієнтація на право ЄС, таким чином, стає істотним чинником розвитку законодавства інших країн, у тому числі й України. З огляду на це, демократичні зміни потребують гармонійного розвитку економічної, політичної та правової систем.  
Проблеми адаптації законодавств, урахування міжнародного досвіду в національних правових системах останнім часом відіграють провідну роль у досягненні відповідності національного законодавства до acquis communautaire та є предметом дискусії у наукових кругах. Треба відмітити той факт, що при здійсненні адаптації українського законодавства у сфері інтелектуальної власності до права ЄС мають місце певні проблеми, що значно уповільнюють цей процес. Варто підкреслити, що факт ухвалення згідного з acquis ЄС українського законодавства ще не означає належного функціонування цих правових механізмів. Створюючи національну державну правову систему у відповідності до «єесівських» норм, необхідно одночасно із адаптацією вже існуючих законів приймати нові, узгоджені із правовим полем ЄС, законодавчі акти, у цьому випадку роль найвищого законодавчого органу країни має бути абсолютною. Беззаперечним є і те, що процес адаптації законодавства України вимагає злагодженої співпраці всіх гілок влади. До того ж, інколи належне функціонування правових механізмів стає заручником недостатньої адміністративної спроможності органів, відповідальних за виконання нормативних актів. Ще одним аспектом, що його належить враховувати, оцінюючи рівень адаптованості українського законодавства, є динаміка розвитку нормативної бази acquis ЄС.  
З огляду на сучасний стан, серед інших проблем правової системи України необхідно виділити відсутність дієвого механізму імплементації чинних правових норм. Більш ефективно процесові наближення правового поля держави до стандартів права ЄС сприятиме впровадження наступних заходів:  
• створення однієї цілісної системи законодавства України у сфері інтелектуальної власності, оскільки розпорошеність ускладнює процес адаптації;  
• розробка органами державної влади в Україні графіків роботи з гармонізації законодавства з питань інтелектуальної власності тощо.  
Каменем спотикання виступають питання перекладу актів законодавства ЄС, тісно пов’язані із створенням баз даних законодавства ЄС, що є важливим для проведення успішної адаптації вітчизняного законодавства. З огляду на це треба наголосити на тому, що охорона авторських і суміжних прав в Україні та приведення рівня їх правового регулювання у відповідність до права ЄС нині є реальним чинником становлення цивілізованого ринку інтелектуальної власності не тільки у рамках України, але й за її межами.  
Серед перспектив адаптації українського законодавства у сфері інтелектуальної власності можна виділити такі першочергові заходи як внесення змін до нормативно-правових актів, на основі яких безпосередньо здійснюється правове регулювання об’єктів інтелектуальної власності.  
Отже, перш за все необхідно гармонізувати строки охорони авторського права і суміжних прав до європейських. Це має відбуватися відповідно до Директиви № 93/98/ЄЕС від 29 жовтня 1993 р. Законодавству України в цьому аспекті слід уточнити строки гармонізації охорони фотографічних творів; строки охорони наукових праць та критичних публікацій, які стали надбанням суспільства. Правова охорона комп’ютерних програм на території ЄС здійснюється відповідно до Директиви 91/250/ЄЕС від 14 травня 1991 р., саме тому положення українського законодавства має бути приведено у відповідність до зазначеної Директиви.  
Не врегульованими в законодавстві нашої держави залишається низка питань стосовно вільного використання об’єктів авторського права і суміжних прав при застосуванні технологічних процесів у випадку перехідного або супровідного відтворення (Директива 2001/29/ЄC) тощо. Охорона промислових зразків передбачається Директивою № 98/71/ЄС від 13 жовтня 1998 р. Є відсутніми в законодавстві України певні норми у сфері регулювання промислових зразків. Законодавство України має бути суттєво змінено щодо відмови від критерію «естетична чи ергономічна цінність» під час оцінки патентоспроможності промислового зразка та введення замість цього такої умови патентоспроможності як «індивідуальний характер промислового зразка». Також слід закріпити положення стосовно неможливості надання охорони промисловим зразкам, які виконують винятково технічну функцію, а також промисловим зразкам з’єднувальних компонентів. Строк охорони промислових зразків має бути збільшено з 15 до 25 років.  
Отже, проаналізований стан наближення українського законодавства до правової системи ЄС дозволяє виявити ті проблеми, що постали перед нашою державою, і запропонувати підходи до підвищення ефективності цього процесу.

Список використаних джерел

1. Бизнес: франчайзинг  как средство от неудач      // Аргументы и факты. — 1998. —  № 9. — С.7.

         2. Зозульов О.В. Аналіз ставлення споживачів до торговельної марки: огляд сучасних теорій і   підходів     // Маркетинг в Україні. — 2002. — №1. — С. 4 – 8.

         3. Котлер Ф. Основы маркетинга. — М.; СПб.; К.: Вильямс, 2000. — 944 с.

         4. Махнуша С.М. Стратегія управління брендом підприємства // Вісник Сумського національного аграрного університету. — 2003. — № 3-4. — С. 91-96.

        5. Махнуша С.М. Франчайзинг как элемент стратегии укрепления бренда предприятия // Механизм регулирования экономики, экономика природопользования, экономика предприятия и организация производства. — 2004. — № 1. — С. 105-110.

       6. Махнуша С.М. Оценка потенциала торговой марки компании // Механизм регулирования экономики, экономика природопользования, экономика предприятия и организация производства. — 2004. — № 3. — С. 159-163.

      7. Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підручник для студентів вищих навчальних     закладів   / О.А. Підопригора, О.Б. Бутнік-Сіверський,                 В.С. Дроб’язко та ін.; За ред. О.А. Підопригори,           О.Д. Святоцького. — 2-ге вид., переробл. та допов. — К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. — 672 с.

       8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 „Нематеріальні активи”.

       9. Цибульов  П.М. Основи інтелектуальної         власності /Навчальний посібник. — К.: Інститут інтелектуальної  власності і права, 2005. — 108 с.

      10. Цыбулев П.Н. Оценка интеллектуальной собственности. — К.: Институт интеллектуальной собственности и права, 2005. — 184 с.

       11. Закон України „Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993р., № 3792 – XII.

       12. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р., № 283/97 – ВР зі змінами і доповненнями.

      13.  Цивільний кодекс України від 16.03.2003р.

      14. http://www.marketing.divo.ru/publications/21.html