2.
Недостатній рівень розвитку
інноваційної інфраструктури та
низька її якість, що зумовлює
високі трансакційні витрати,
пов’язані з невизначеністю зовнішніх
ефектів (екстерналій) технологічного
розвитку та в довгостроковій
перспективі ймовірність набуття
істотних розмірів. До таких видатків
відносяться й витрати на відновлення
людського капіталу науково-технологічної
сфери, втрати від економічно нееквівалентного
трансферу технологій, неконтрольованого
експорту об’єктів інтелектуальної власності
(ОІВ), незахищеності прав власності на
ОІВ, опортуністична поведінка економічних
суб’єктів. У країнах-членах ЄС розвинута
інноваційна інфраструктура сприяє науково-технологічному
інноваційному розвитку: у Німеччині створена
потужна науково-дослідна система, що
характеризується великою кількістю установ
(близько 400 центрів –інноваційних, технологічних,
бізнес-інкубаторів) з високим ступенем
автономії; створюються міждержавні мережі
інноваційної діяльності (до складу Європейської
бізнес-мережі входить понад 150 бізнес-інноваційних
центрів, розташованих у 21 країні).
В
Україні сформовано окремі елементи
інноваційної інфраструктури (24 інноваційних
бізнес-інкубатори, 10 інноваційних центрів,
підрозділи з питань інтелектуальної
власності при вищих навчальних
закладах, Український інститут науково-технічної
інформації з регіональними відділеннями),
проте якість роботи цих установ не відповідає
потребам інноваційних підприємств, організацій
та інших суб’єктів ринку технологій.
Неефективність
інноваційної інфраструктури спричинена
недотриманням формальних і неформальних
„правил” поведінки економічних агентів,
пасивністю громадянського суспільства,
недостатнім розвитком соціального капіталу
науки і відсутністю консолідованої співучасті
між владою, бізнесом та громадськістю,
що загалом призводить до помилкової стратегії
економічного зростання і довгострокової
стагнації економіки країни.
3.
Низький рівень патентної активності
вітчизняних підприємств на ринках
європейських країн. За кількістю
патентів на 1 млн населення Україна
удвічі перевищує окремі країни ЄС, але
це не впливає ні на активізацію високотехнологічного
виробництва в країні, ні на рівень доходів,
отриманих від роялті, ні на конкурентоспроможність
продукції на світових ринках. З 167 патентів
на винаходи, отриманих у 2006 році вітчизняними
заявниками у патентних відомствах зарубіжних
країн, 134 (тобто 80 %) припадає на Російську
Федерацію, 4 – на Польщу, 3 – Німеччину,
на Австрію, Великобританію, Іспанію, Італію,
Францію, Швецію, Нідерланди – лише по
одному.
4.
Незадовільна динаміка обміну результатами
науково-технічної діяльності. В Україні
у 2006 р. порівняно з попереднім роком зменшилася
кількість зареєстрованих ліцензійних
угод на використання винаходів (з 37-ми
до 28-ми) і промислових зразків (з 18-ти до
12-ти). Упродовж останніх років у загальній
структурі зареєстрованих договорів понад
50 % складають угоди, відповідно до яких
відбувається передача повного права
на використання об’єктів промислової
власності, що певною мірою свідчить про
відсутність коштів у винахідників на
промислове впровадження новинки.
5.
Недостатнє фінансування інноваційної
діяльності та відсутність реальної
підтримки державою інноваційних
підприємств. У структурі загального
обсягу фінансування інноваційної
діяльності у 2006 р. 84,6 % складають
власні кошти підприємств, і лише 1,9 % –
кошти державного бюджету. Фактичне фінансування
науково-технічної діяльності з державного
бюджету упродовж останніх п’яти років
не перевищує 0,4 % від ВВП, тоді як Законом
України „Про наукову і науково-технічну
діяльність” передбачено 1,7 %. Відповідно
до рекомендацій ЮНЕСКО, для ефективного
розвитку науки держава повинна виділяти
на НДДКР не менше 1 % ВВП. Для порівняння,
основний документ, що регламентує інноваційну
політику країн Європейського Союзу –
Лісабонська стратегія, визначає цей показник
на рівні 3% від ВВП.
6.
Відсутність конкурентного середовища
на внутрішньому ринку, що призводить
до зниження інноваційної активності
промислових підприємств:
-
частка інноваційно активних
підприємств у загальній кількості
промислових підприємств у 2006 р. є удвічі
меншою (11,2 %), ніж у 1995 р. (22,9 %)[5] ;
-
незважаючи на те, що відбулося
істотне збільшення кількості
отриманих охоронних документів
(з 1730 у 1995 р. до 7896 у 2006 р.) та
кількість використаних об’єктів
промислової власності зросла майже у
чотири рази, знизилася кількість впроваджених
нових технологічних процесів промисловими
підприємствами (з 2936 до 1145 одиниць), що
певною мірою може зумовити зниження конкурентоспроможності
вітчизняної промисловості.
Основні
небезпеки та ризики у зв’язку із розвитком
проблемної ситуації полягають в такому:
1.
Зниження активності вітчизняних
підприємств у проведенні власних
НДДКР та створенні нових науково-технічних
розробок внаслідок надходження
в країну імпортних технологій,
що призводить до зниження конкурентоспроможності
вітчизняних підприємств на внутрішньому
і зовнішньому ринках та скорочення частки
високотехнологічної продукції в експорті.
Так, частка високотехнологічної продукції
у вітчизняному експорті товарів на теперішній
час складає лише 4,5 %, тоді як у імпорті
– 7,6 %
2.
Знищення окремих вітчизняних
високотехнологічних галузей чи
поглинання їх міжнародними корпораціями
через експансію європейських
фірм на вітчизняному ринку
шляхом отримання охоронних документів
на об’єкти інтелектуальної власності
на території України, що становить загрозу
для розвитку винахідництва в Україні,
особливо, у профільних науково-дослідних
секторах, і призведе до скорочення обсягів
фундаментальних досліджень та ліквідації
значної частини наукових установ.
3.
Призупинення темпів розвитку
вітчизняних високотехнологічних
галузей не дозволить Україні
брати повноцінну участь у
Єдиному європейському науково-дослідному
просторі. Спеціалізація вітчизняної
промисловості на виробництві
низькотехнологічних товарів та сировині
є безперспективною в умовах розширення
зони вільної торгівлі з ЄС, оскільки сама
ідея створення ЄС зводиться до об’єднання
наукового та технологічного потенціалу
країн.[6]
4.
Істотні витрати вітчизняних
підприємств внаслідок позовів з приводу
незаконного використання ними знань
і технологій європейських компаній, що
негативно вплине на розвиток наукомістких
галузей. Це передбачає необхідність виконання
вимог Угоди з торговельних аспектів охорони
інтелектуальної власності (TRIPS), які забезпечують,
в першу чергу, захист прав розвинених
країн-експортерів наукомісткої продукції,
вимагає від вітчизняних суб’єктів дотримання
прав патентовласників при використанні
імпортованих технологій та додаткових
витрат держави на створення і забезпечення
діяльності відповідних структур щодо
виявлення та запобігання порушень прав
на ОІВ. Процедура забезпечення правомірного
використання ОІВ вітчизняними суб’єктами
господарювання в Україні ще не є досконалою
і порушення патентних прав відбуваються
у значних обсягах.
5.
Погіршення екологічної ситуації
в Україні. Враховуючи, що імпорт
високотехнологічної продукції
відбувається неконтрольовано, в
країну надходять екологічно
небезпечні та застарілі технології,
що погіршує стан довкілля, негативно
впливає на здоров’я населення. Не відбувається
структурної перебудови „старопромислових”
галузей (гірничо-видобувної, металургійної,
енергогенеруючої і енергорозподільної)
на інноваційній базі, зокрема за рахунок
імпорту технологій.