Аналіз ефективності інвестиційного проекту

Бюджетний дефіцит і джерела  його фінансування

    Алєксєєва Катерина Сергіївна

студентка групи БФ-106

Черкаський  інститут банківської справи

Університету  банківської справи

Національного банку України (м. Київ) 

    Анотація. Досліджується вітчизняний та закордонний досвід боротьби з бюджетним дефіцитом. Вивчаються основні джерела фінансування бюджетного дефіциту.

    Ключові слова: бюджетний дефіцит, державний борг, монетизація дефіциту, граничний розмір дефіциту, емісія грошей, інфляція, фінансування бюджетного дефіциту. 

    Постановка  проблеми. Недостатній ступінь розробки теоретичних питань в галузі державного бюджету обумовив не лише його тривале непризнання в якості самостійної економічної категорії, але одночасно перешкоджав розробці моделі бюджетного фонду країни. Бюджетний фонд, що є матеріально-фінансовою базою діяльності держави, формувався виходячи із задач функціонування адміністративно-командної системи. Його величина була орієнтована не на оптимальні пропорції, необхідні для регулювання економіки і вирішення соціальних проблем, а на витратний підхід, покликаний забезпечити фінансовими ресурсами діяльність багаточисельних органів державної влади.

    Поки  економіка країни функціонувала  без великих збоїв і забезпечувався визначений рівень її ефективності за допомогою адміністративної системи, у доходах і видатках бюджету не було видно явних ознак хвороби. Але як тільки адміністративна система почала розвалюватися і вже не могла вольовими методами забезпечувати нормальне співвідношення між доходами і витратами, так відразу хвороба економіки вийшла назовні, проявивши себе через величезний ріст бюджетного дефіциту. На кінець 1991 р. дефіцит колишнього СРСР досяг майже 20% ВНП.

    Бюджетний дефіцит є важливим інструментом державної фінансової полiтики, який впливає на економiчне та соцiальне становище країни. При цьому кожна країна має певнi особливостi, якi потрiбно враховувати в ходi використання такого важеля, як бюджетний дефiцит. Невиважена соцiально-економiчна полiтика, спад виробництва, занепад підприємств на Україні є глибинними причинами бюджетного дефіциту країни. Отже, питання бюджетного дефіциту і удосконалення пiдходiв до його фінансування, зокрема, в Україні особливо актуальні.

    Мета  доповіді - проаналізувати стан бюджетного дефіциту загалом та в Україні і визначити шляхи його подолання.

    Викладення  основного матеріалу  та обґрунтування  отриманих наукових результатів. Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, що необов’язково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:

    • дефіцит може бути пов’язаний з  необхідністю втілення крупних державних  вкладень в розвиток економіки. В  цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон’юнктури;

    • дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних  резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

    • дефіцит може відображати кризові  явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність  уряду тримати під контролем  фінансову ситуацію в країні. В  цьому випадку він – явище  надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

    Звідси  видно, що в умовах динамічної економіки  із сталими, а головне – ефективними  міжнародними зв’язками бюджетний  дефіцит не страшний.

    Велику  увагу даній проблемі приділяли  такі науковці, як: Гордєєва Л.П., Рєдіна Н.І., Павлова Л.П., Болдирєв Б.Г., Романенко О.Р. та інші.

    На  жаль, у вітчизняній економічній  науці донедавна привілеював  негативний погляд на бюджетний дефіцит. Він розглядався як вкрай від’ємна властивість, що характерна лише бюджетам буржуазних держав. В літературі стверджувалося, що в нашій економіці з її планомірним розвитком бюджетний дефіцит не є характерним. Відсутність глибоких наукових розробок про причини і соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, порівняно низька загальна фінансова культура призвели до того, що економічні відомства країни виявились непідготовленими до управління бюджетним дефіцитом і капітулювали перед ним.

    Дефіцитом бюджету (DEF) у традиційному розумінні  є перевищення видатків бюджету над його доходами (податки та податкові доходи бюджету), а накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

    Дефіцит = Видатки – Доходи

    У минулому зростання державного боргу  було зв’язане найчастіше з дефіцитом  фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

    “Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка зможе стабілізувати економіку й вирівняти видатки з доходами, користуючись жорстоким режимом економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури” [3, c. 93].

    Уникнути  дефіциту теоретично досить просто —  скоротити видатки або збільшити податки. Однак на практиці, як правило, це зробити досить важко, а іноді й неможливо.

    Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

    - збільшення оборонних видатків; зростання виплат по державному боргу; збільшення трансфертних платежів; зниження податків.

    Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли державі  гостро не вистачає грошей на розв’язання  важливих завдань, тобто, коли державний  бюджет складений з дефіцитом.

    Дефіцит державного бюджету складається  при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів.

    Дефіцит державного бюджету безпосередньо  пов’язаний з явищем державного боргу, що виникає внаслідок заборгованості уряду та державних органів. Зовнішній державний борг, що перевищує 70% від ВВП чи більше, ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу [5, c. 19].

    “Cьoгoднi в бiльшостi країн світу дефiцит  бюджету складає від 2% до 15% ВНП при середньосвiтовiй його величинi 4,5%. Спостерiгається тенденцiя до стабілізації бюджетного дефiциту в середньосвiтовому вимiрi в розмiрi 3-5%.

    Слiд  зауважити, що розмip бюджетного дефiцитy, який перевищує 3% валового нацiонального  продукту, призводить до зниження інвестиційної активностi, розвитку iнфляцiї. Такий дефiцит є гальмом економічного зростання держави “ [4, c. 19].

    Багато  економістів вважають що, бюджетний  дефіцит негативно впливає на платіжний баланс країни, призводить до значного збільшення процентних ставок за кредит і зниженню внутрішніх інвестицій. Одночасно росте зовнішній борг країни, знижується курс національної валюти, що обумовлює скорочення експорту і ріст імпорту. Але так вважають не всі. Наприклад, неокейнсіанці відстоюють позицію, згідно якого бюджетний дефіцит корисно впливає на економіку країни. В країнах Західної Європи цей показник коливається від 2,5% до 6% ВНП, в Японії  - біля 4%, в США - 2-3%. Економіка в цілому в усіх цих країнах успішно розвивається. Американський досвід боротьби з дефіцитом дуже показний. Із 40 фінансових років тільки два – 1960 р. і 1969 р. були відмічені невеликим профіцитом - перевищенням доходів над видатками, а інші з дефіцитом. Дефіцит федерального бюджету США в 1982 році перевищив 127 млрд. дол., а в наступному році досяг 208 млрд. дол. (6,3% ВНП). Загальні дефіцити кожного року продовжували перевищувати 200 млрд. дол.

    Розмір  дефіциту бюджету залежить від правильного  віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування [2, c. 16].

    Характер  фінансування державного сектора і  бюджетного дефіциту має різні макроекономічні  наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – дохід від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок.

    Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активної фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

    У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя  такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат, тобто:

    • зміна напрямків інвестування бюджетних  засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривні;

    • зниження воєнних витрат;

    • зберігання фінансування лише найважливіших  соціальних програм;

    • мораторій на прийняття нових  соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

    • заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

    Крім  цього, варто враховувати, що “у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру, скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу” [4, c. 20].

    Більшість країн світу нині мають великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд. дол., а в деякі роки – 200 млрд. дол.

    “Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

    а) скорочення бюджетних витрат; б) пошук джерел додаткових доходів; в) випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат; г) позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій” [4, c. 20].

    Значний рівень дефіциту Державного бюджету  та невиражена політика надання державних  гарантій по зовнішніх запозиченнях були основними чинниками   накопичення   і   зростання   боргових зобов'язань   держави та   видатків   на   обслуговування   боргу,   що призвело до виникнення боргової проблеми у бюджетно-фінансовій системі України.

    Зобов'язання держави щодо погашення основної суми   державного   боргу  та   його   обслуговування   є   ключовою проблемою бюджетної  політики в наступні декілька років.

    Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої  емісії розвивається неконтрольована  інфляція, підриваються стимули для  інвестицій, знецінюються заощадження  населення, відтворюється бюджетний  дефіцит. Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.

    Державні  позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою  негативно впливають на економіку  країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми, особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.