Якості керівника

План

Вступ

1. Якості і риси керівника

2. Етика ділових взаємин керівника з підлеглими

3. Особисті та професійні якості молодого керівника закладу освіти.

4. Структура особистості керівника

5. Особливості зарубіжних технологій управління колективами

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Загальновідомо, що лідери існували протягом віків, з того самого моменту, коли первісні люди започатковували племена.  Незважаючи на те як саме ми назвемо лідера − вождь, імператор,  король чи королева,  − це насамперед людина,  індивідуальність,  яку поважають чи бояться, наслідують, якій довіряють, чиї накази виконують.

Основні соціально-психологічні риси ефективного керівника завжди були об'єктом вивчення й наслідувань. Численні дослідження цієї проблеми дали можливість визначити основні психологічні риси особистості здібного керівника. Серед рис, які мають чітко визначений соціально-психологічний характер, на перше місце висувається позиція соціальної активності. Вона охоплює такі необхідні складові особистості менеджера, як:відповідальність за доручену справу, вміння поєднати особисті інтереси з інтересами колективу, енергійність та працездатність

Справжній лідер вражає своєю  внутрішньою силою,  харизмою,  вмінням поводитися і дотримуватися власних поглядів і переконань.  У наш час не лише психологи,  але і самі керівники намагаються розкрити секрет лідерства,  зрозуміти насправді яскравих і сильних особистостей. 

Яким би компетентним, досвідченим  не був керівник, він не має права  зупинятися у своєму розвитку, оскільки це матиме наслідком не лише його неадекватність діловій ситуації, а й зниження конкурентоспроможності організації.

 

 

 

 

1. Якості і риси  керівника  

 Обґрунтування професійно  та інтелектуально важливих, психологічно  і соціально необхідних якостей особистості керівника є однією з найактуальніших проблем психології управління.  

 Якості особистості керівника — найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.  

 У психологічному аспекті  вони залежать від характеру,  структури, спрямованості, досвіду,  здібностей особистості, умов  праці. Це складні, багатогранні  феномени, конкретні вияви яких  залежать від структури особистості  і від дії різних чинників. Наприклад, дисциплінованість керівника може залежати від самоконтролю, внутрішньої організації, усвідомлення своєї соціальної ролі, а також від боязні несподіваного контролю вищих управлінських структур.  

 Найчастіше виокремлюють  такі обов'язкові для управлінця  якості:

• Компетентність (кожен керівник має знати, як виконувати свою роботу на високому професійному рівні).
• Висока відповідальність, особиста гідність.
• Відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв'язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень.
• Гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій.
• Висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все якнайдосконаліше.
• Комунікабельність, здатність установлювати контакти.
• Увага до підлеглих.

 

  Усі ці якості мають інтегральний  характер, адже містять у своєму  складі простіші компоненти.  

 До узагальненого портрета  керівника належать біографічні  характеристики, здібності, особистісні  риси, а також вікові особливості.

Біографічні характеристики керівника. Важливим біографічним показником вважають вищу освіту керівників. За даними японських учених, типовий японський керівник має університетський диплом (а іноді два) з інженерної спеціальності чи соціальних наук. Багато сучасних українських керівників також мають гуманітарну і соціально-економічну чи юридичну освіту.

Здібності керівника. Це психологічні особливості керівника, які є умовою досягнення ним високих результатів у співпраці з підлеглими та виконанні завдань організації. Здібності поділяють на загальні й специфічні. Згідно із спостереженнями американських дослідників найефективнішими виявилися ті керівники, котрі мають не надмірно високі показники інтелекту; не всі, хто відмінно навчається, стають умілими керівниками. Аналізуючи подібні особливості, Б. Теплов стверджував, що немає підстав вважати роботу практичного розуму більш простою й елементарною, ніж роботу теоретичного розуму.

Особистісні риси керівника. До них відносять стійкість до стресу, здатність домінувати, прагнення до перемоги, впевненість у собі, креативність, емоційну врівноваженість, відповідальність, заповзятливість, надійність, незалежність, товариськість.  

Вікові особливості  керівників. Знання їх дає змогу науково обґрунтовано планувати кар'єрний ріст управлінських кадрів, пред'являти їм об'єктивні вимоги, мати реальні очікування результатів їх діяльності. Так, середній вік президентів великих японських компаній становить 63,5 року, американських — 59 років. Оптимальний вік вступу на посаду керівника — від 30 до 50 років і більше (у Японії). Приміром, видатний американський менеджер Лі Якокка в 36-літньому віці став віце-президентом, а потім і президентом автомобільної компанії Генрі Форда, а чверть століття потому привів до тріумфу корпорацію “Крайслер”, яка перед тим була на грані катастрофи.

Компетентність  керівника — наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної й спеціальної ерудиції, постійне підвищення ним своєї науково-професійної підготовки.  

 Компетентність передбачає системність мислення (практичний розум, швидкість входження в проблему, здатність передбачати різні варіанти виходу із ситуації, винахідливість) та наявність організаторських якостей, (уміння підбирати, розставляти кадри, планувати роботу, забезпечувати чіткий контроль).

Організаторські якості є  наслідком вияву певних психологічних  властивостей особистості, до найважливіших  з яких належать:

• психологічна вибірковість (здатність адекватно відтворювати психологію групи, правильно реагувати тощо);
• здатність заряджати своєю енергією інших людей, активізувати їх;
• критичність та самокритичність (уміння бачити недоліки у своїх діях та вчинках підлеглих);
• психологічний такт (здатність оптимально впливати на інших людей, контактувати з ними на основі індивідуальних особливостей);
• вимогливість (здатність ставити адекватні вимоги залежно від ситуації);
• схильність до організаторської діяльності.

 Комунікабельність керівника (лат. communico — з'єдную, повідомляю) — риса особистості, яка виявляється у здатності до встановлення контактів, спілкування, товариськості.  

 Керівники з розвинутими  комунікативними якостями мають  значний запас стратегій спілкування,  уміють взаємодіяти з представниками  різних груп. Усе це вимагає знання особливостей груп, їхніх інтересів, цінностей, етнопсихологічних особливостей. Уміння спілкуватися залежить від природних можливостей, спрямованості активності, ділової чарівності, намагання домінувати чи співпрацювати у процесі спілкування, адаптивних якостей, поведінки в екстремальних ситуаціях (конфлікти, погрози тощо).

До важливих особистісно-ділових, професійних якостей керівника за цією класифікацією зараховують:

1. Стійкість до стресу (здатність протистояти сильним негативним емоціогенним впливам, що викликають високу психічну напругу).

2. Морально-етичні якості (чесність, порядність, принциповість  тощо).

3. Підприємницькі якості (уміння передбачати і швидко  оцінювати ситуацію, активність, здатність  до виваженого ризику тощо).

Адаптаційна мобільність. Цей чинник визначає роль і місце особистості в міжособистісній взаємодії у малих соціальних групах, її статус, позицію у структурі ділових відносин. До психологічних якостей адаптаційної мобільності належать прагнення впливати на інших, схильність до неперервних якісних змін умов праці, здатність протистояти дестабілізуючому впливу негативних форм поведінки тощо.

Польський науковець Павел  Бродзінскі виділив умови підбору  працівників, згідно яких керівник повинен:

• створити жорсткий відбір кадрів;
•   не брати на роботу абикого,  − краще невелика група спеціалістів,  ніж ціла компанія ледарів;
•   мати ефективні програми заохочення і покарання;
• для початку забезпечити усім необхідним звичайних працівників,  створити їм належні умови праці;
• давати підвищення чи матеріальну винагороду тим, хто дійсно на це заслуговує;
• бути чесним;
• одразу після прийняття важливого рішення повідомляти колектив;
• відмічати (бажано публічно) командні успіхи;
• уникати розмов про особисте;
• частіше казати „дякую”;
• дати кожному працівнику шанс змінити ваше ставлення до нього (на краще чи гірше) хоча б один раз;
• знаходити час для серйозних розмов з працівниками щойно їм це буде потрібно;
• тримати своє слово;
•   підтримувати прагнення працівників поглиблювати і вдосконалювати їхні знання;
• сприймати помилку як невід’ємний компонент процесу пізнання;
• якомога менше втручатися у творчий процес;
• бути справедливим;
• бути не мозком, а серцем колективу.

 

 

.

 

 

 

 

2. Етика ділових  взаємин керівника з підлеглими  

Ефективність, успіх роботи організації багато в чому залежать від її керівників, визначаються їхніми поведінкою і моральними якостями. Не випадково американці кажуть, що краще витратити десять тисяч  доларів на пошуки розумного, вихованого менеджера, який вміє працювати з  людьми, аніж потім витрачати сто  тисяч доларів через поганого керівника, який не може встановити нормальні стосунки з працівниками та клієнтами.

Існує два підходи до оцінки діяльності керівника. Перший (класичний підхід) полягає в тому, що керівники оцінюються за професійними і діловими якостями. Другий акцентує увагу на особистісних якостях керівника, стилі його поведінки. Абсолютизація того чи іншого підходу призводить до зниження управлінської діяльності та ефективності діяльності організації в цілому. Поєднання професійних, ділових та особистісних якостей є умовою успішної діяльності менеджера (керівника).

Так, одна з японських  газет свого часу провела інтерв’ю з президентами великих компаній щодо того, які якості й стандарти  поведінки повинен мати керівник. При цьому було названо такі: широта поглядів і глобальний підхід до проблем; перспективне бачення та гнучкість; ініціативність та рішучість, особливо в умовах ризику; завзятість у роботі та безперервне самовдосконалення. Серед особистісних якостей виділяли такі: вміння чітко формулювати цілі та настанови; готовність вислуховувати думки інших; неупередженість, безкорисливість і лояльність; здатність повністю використовувати можливості підлеглих правильною їх розстановкою та справедливим ставленням до них; особиста привабливість; здатність згуртовувати людей і створювати їм сприятливу атмосферу для роботи [22].

Американськими ученими  К. Томасом і Р. Кілменном розроблена методика, яка дає змогу менеджеру  обиратистратегію поведінки і спілкування в організації .

• Протистояння (суперництво) – керівник намагається залишити за собою командну роль як щодо підлеглих, так і щодо партнерів, виходячи зі своєї мотивації досягнення успіху і бажання впливати на інших. Це сприяє отриманню високих результатів при виконанні поставленого завдання, але людські взаємини при цьому не будуть теплими.
• Партнерство – керівник прагне отримати позитивний результат, враховуючи не тільки власні інтереси, а й інтереси інших. Така стратегія є ефективною, бо вона вибудовується на основі поваги до людей.
• Компроміс – керівник прагне досягти успіху, займаючи середню позицію між протистоянням та партнерством. Однак для виконання поставлених завдань ця стратегія не завжди є результативною.
• Уникнення – керівник прагне уникнути відповідальності за постановку та реалізацію завдань. Це буває при його недостатній професійній компетентності.
• Прилаштування – керівник не виявляє ні активності, ні зацікавленості, ні волі, щоб організувати роботу інших людей найкращим чином й отримати позитивні результати.
• субординаційній. Найчастіше такої форми спілкування дотримується керівник, призначений зверху. Він або не дуже вирізняється інтелектуальними характеристиками, або, навпаки, тисне на всіх своїми інтелектуальними перевагами. Для цієї форми характерним є дотримання дистанції між керівником та підлеглими;
• службово-товариській. Це спілкування відповідає встановленим службовим ролям і розмежуванню професійних повноважень. Таке спілкування керівника характеризується повагою до підлеглих, сприяє зміцненню корпоративної культури в організації. Завдяки цьому керівник забезпечує собі відповідний імідж і повагу підлеглих;
• дружній. У разі такої форми спілкування відбувається “розмивання” відносин між керівником і підлеглими, втрачається контроль за виконанням професійних обов’язків та станом виробництва.