Інноваційна діяльність підприємства

 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

Інноваційна діяльність підприємства 
 
 

 

  ЗМІСТ 
 

Вступ ……..…………………………………………...……….…...……ст. 5 

1. сутність  інноваційної діяльнос...…………………….…....ст.9
1. Поняття та зміст інноваційних процесів………..…………….….ст.9
2. Науково-технічний прогрес………………………………….…...ст.14
3. Організаційний розвиток, його зміст, форми та визначення.......ст.16
4. Оцінка ефективності інноваційних процесів………………….…ст.17

 

2. СТАН  ВІТЧИЗНЯНОГО НАУКОВО-ВИРОБНИЧОГО  КОМПЛЕКСУ

  І ОЦІНКА ЙОГО  ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ  ……………ст.20

1. Інноваційна інфраструктура………………………………………ст.22
2. Міжнародне співробітництво……………………………………..ст.27

 

3. Методи  економічної оцінки інноваційних процесів на підприємстві………………………………………………………..ст.29

 

4. Розрахункова  частина ………………………………………..ст. 50

 

Висновки………..……………………………………………………….ст.55 

Список  літератури …………………………………………...…..…..ст.59

 

Вступ

     У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є  збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

     Економіка України Й далі залишається несприйнятливою  до науково-технічних нововведень  через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

     Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення  проблем активізації інноваційної діяльності підприємств - головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

     Вплив інноваційного чинника на виробництво  сьогодні є радикальним І комплексним. Надзвичайно велика вигода провідних фірм від інноваційної діяльності обумовлена тим, що вони під гаслом експорту новітніх технологій насправді передають тільки не дуже ефективні та застарілі технології. Справді, інновації, а значить і наука, що їх продукує, сьогодні набагато менш доступні, ніж найцінніші природні ресурси. Причиною є те, що ними володіють лише високорозвинуті країни, що дає змогу їм, по суті, утримувати монопольне становище і, таким чином, привласнювати надприбуток. Варто наголосити, що саме володіння інноваціями, котрі є стимуляторами розвитку підприємства, забезпечує перемогу У конкурентній боротьбі.

     Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах перехідного періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій сфері не може бути адаптований в Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

     Сьогодні  інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність. У більшості з них акцент робиться не на ціновому механізмі конкуренції, а на інноваційних процесах, пов'язаних з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Ось чому вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення й ефективного використання інновацій. Однак масштаби та рівень наукової розробки зазначених проблем залишаються недостатніми.

     Так, на наш погляд, недостатньо опрацьовані  вітчизняними вченими питання економічної  оцінки інноваційних процесів, що може призвести до впровадження у виробництво  заздалегідь неефективних інноваційних проектів.

     Метою даного наукового дослідження є  розробка напрямків часткового вирішення вказаних проблем на рівні підприємства. У пропонованій читачеві монографії розглянуто основні тенденції розвитку інноваційної діяльності промислових підприємств, досліджено значення такої діяльності для забезпечення економічного зростання національної економіки, намічено напрямки її активізації і розроблено методи оцінки економічної ефективності інноваційних процесів, пов'язаних з впровадженням нових видів продукції, нових технологічних процесів і методів організації виробництва, а також з вдосконаленням методів управління промисловим виробництвом.

      Процес  економічної глобалізації, а також  ринкова орієнтація економіки України  вимагають приведення в дію взаємозалежних техніко-технологічних, організаційно-економічних  та управлінських чинників ефективного освоєння у виробництві науково-технічним досягнень. Інноваційний фактор стає вирішальним для виходу національної економіки з депресивного стану, забезпечення її сталого розвитку, зниження залежності держави від критичного імпорту, підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції і активізації експортної діяльності. Принцип поєднання інвестицій з інноваціями має бути головним принципом реструктуризації економіки України та й регіонів, управління нововведеннями у виробничих структурах тощо.

      Незважаючи  на створений у минулому потужний науково-технічний потенціал, розповсюдження новин в Україні в умовах адміністративної системи господарювання гальмувалося відсутністю ефективної мотивації, яку створює лише ринкова конкуренція. За рубежем фірми купують науково-технічні розробки (НТР) в комплексі з відповідними технологіями; устаткуванням, "ноу-хау", матеріалами та інжиніринговими послугами. Вітчизняні науково-дослідні установи (НДУ) поки що не мають достатньої матеріально-технічної бази і досвіду комерційної взаємодії з виробництвом для обслуговування всього інноваційного циклу від ідеї до її комерційного втілення. Тому підприємства змушені купувати на внутрішньому ринку науково-технічної продукції лише ідеї, а потім розробляти технологію, проектувати або купувати відповідне устаткування, освоювати виробництво нової продукції Це значно збільшує тривалість нововведень і гальмує науково-технічний прогрес.

      В умовах розбудови відкритої економіки  чітко виявилося, що низький техніко-технологічний рівень обмежує можливості інтеграції національної економіки у світову економіку. Особливістю сучасного періоду є також те, що колишня централізована система управління нововведенням зруйнована, а ринковий інноваційний механізм формується надто повільно. До того ж в Україні, в останні роки XX століття спостерігалися економічна та технологічна криза, зменшеній долі п'ятого та четвертого технологічних укладів та зростання долі третього та реліктового складів, що привело до зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції, втрати Україною позицій на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тому зростає актуальність проблем, пов'язаних із формуванням ефективної інноваційної політики І раціонального інноваційного механізму на всіх рівнях управління національною економікою.

      Підприємці  повинні усвідомлювати, що управління нововведеннями є серцевиною підприємницької діяльності, необхідною умовою успішного бізнесу, тому що саме нововведення сприяють підвищенню якості і зниженню собівартості продукції, забезпечують її конкурентоспроможність, а відтак й ефективну присутність підприємств та організацій на ринку товарів і послуг. Фахівці мають оволодіти теоретичними основами, методологією та практичними навичками інноваційного менеджменту, усвідомлювати принципи формування та реалізації державної інноваційної політики, особливості організації інноваційної діяльності в регіонах, основні напрями вдосконалення інноваційної діяльності в окремих галузях економіки, навчитися самостійно вирішувати інноваційні завдання від прогнозування нововведень до їх комерційного використання у підприємницьких структурах.

 

Сутність інноваційної діяльності

1.1. Поняття та зміст  інноваційних процесів 

     Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи — традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого  періоду,  коли  економіка  функціонувала  і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували  традиційні   процеси  і  явища.   Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

     В звичайному розумінні інноваційні  процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській  системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження   у   господарську   практику   визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки,  а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни.

     Технічні  новини і нововведення проявляються у формі   нових   продуктів   (виробів),   технологій  їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

     Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів  діяльності підприємств та інших  ланок суспільного виробництва (організаційні  структури управління сферами науки  і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці) .

     Економічні  — методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні — різні форми   активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої   діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці;охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя.); юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

     За  масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок  суспільного виробництва усі  новини та нововведення можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

     Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

     Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок.

     Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все  зростаюча актуалізація нагальних  завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; Усі локальні і особливо глобальні  нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових технічних і організаційних рішень). Про ступінь впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.