Амортизаційна політика підприємства

      2. Амортизаційна політика  підприємства 

      В країнах з розвиненою економікою підприємства мають можливість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій підставі власної амортизаційної політики.

      Амортизаційна політика підприємства – це  цілеспрямована діяльність підприємства з вибору та застосування одного з можливих (законодозволених) методів амортизації з метою максимізації обсягу власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду.

      Характеристика  найбільш розповсюджених в світовій практиці методів амортизації наведена у табл. 1.

                                                                                                                   Таблиця 1

      Характеристика  можливих методичних підходів до амортизації основних фондів підприємств.

      Амортизація нараховується на основні засоби, що мають обмежений строк корисної експлуатації, який визначається самим  підприємством з урахуванням  таких факторів:

• очікуваної потужності або фізичної продуктивності об’єкту;
• очікуваного фізичного зносу;
• морального зносу;
• правових або аналогічних обмежень у використанні об’єкту.

      Метод амортизації повинен забезпечити  розподіл вартості активу на систематичній  основі і відображати спосіб, завдяки  якому економічна вигода від даного активу споживається підприємством. Це означає, наприклад, що якщо автомобіль використовується для доставки вантажів заказчикам, його амортизацію доцільно нараховувати на основі пробігу в кожному звітному періоді.

      Сформовані  на початку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними. Метою управління необоротними активами є визначення форм і методів фінансового управління необоротними активами підприємства в процесі здійснення різних фінансових операцій та оптимального їх розміру. Основними завданнями управління необоротним активами є:

      -  визначення можливих форм оновлення  основних виробничих засобів  на простій та розширеній основі;

      -  визначення потреби в необоротних  активах для збільшення обсягів  виробництва;

      - забезпечення   ефективного   використання   раніше   сформованих   та   нововведенню   основних   засобів нематеріальних активів;

      - формування необхідних фінансових  ресурсів для відтворення необоротних  активів та оптимізація їх структури.

      Важливим  завданням фінансового менеджменту в процесі управління необоротними активами є своєчасне й ефективне їх оновлення. В умовах ринкової економіки в процесі оновлення операційниx необоротних активів необхідно враховувати негативний вплив на цей процес рівня інфляції. Негативні наслідки мають подвійний характер. По-перше має місце необ'єктивна оцінка основних засобів. По-друге, незначні амортизаційні відрахування слугують причиною збільшення інфляційного прибутку і необґрунтованого зростання податкових платежів.

      У господарській практиці відомі два методи протидії негативному впливу інфляції.

      Перший  метод передбачає періодичну індексацію основних засобів. У цьому разі збільшується вартість основних засобів і амортизаційні відрахування, відсутній інфляційний прибуток.

      Другий  метод передбачає застосування прискореної амортизації. При цьому скорочується строк експлуатації основних засобів, зменшується вартість основних засобів, які морально застаріли і не виникає необхідності списувати недоамортизовані основні засоби у зв'язку з моральним зносом.

      Інтенсивність оновлення операційних необоротних  активів залежать від ступеня зносу основних засобів (фізичний та моральний). У процесі експлуатації основні засоби поступово втрачають свої початкові функціональні ознаки, і їх подальше використання у виробництві стає або технічно неможливим або економічно недоцільним. Відновлення функціональних ознак окремих видів операційниx необоротних активів здійснюється шляхом ремонту. Якщо втрата цих ознак пов'язана із моральним зносом, тоді здійснюється заміна існуючих основних засобів більш сучасними та продуктивнішими.

      Інтенсивність оновлення окремих видів операційних  необоротних активів залежить від  застосовуваної на підприємстві амортизаційної політики.

      Слід  зазначити, що чинним законодавством обмежена амортизаційна політика підприємства. Так. відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24 грудня 2002 р. № 349 з 1 січня 2003 р. скасовано прискорену амортизацію об'єктів групи 3, тобто активної частини основних засобів. Водночас передбачено з 01 січня 2004 р. ввести нові більш високі норми амортизації по групах 1-3 основних засобів.

      При цьому підприємству надається право  застосовувати нижчі, ніж передбачено  законодавством, ставки амортизації  об'єктів основних засобів.

      У зазначеному Законі передбачено, що у разі проведення щорічної індексації балансової вартості основних засобів  капітальний дохід з метою  оподаткування не нараховується, а  сума такої індексації збільшує балансову  вартість об'єкта. Крім того, збільшилася сума витрат на проведення поточного, капітального ремонтів, поліпшення основних засобів, яку можна віднести на валові витрати. З 1 січня 2003 р. на валові витрати можна віднести витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів у межах 10 % сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду. Витрати, що перевищують 10-відсоткову норму, відносяться на збільшення балансової вартості об'єктів групи 1 або сукупної балансової вартості груп  2, 3, 4 пропорційно до сукупної балансової вартості таких об'єктів групи 1 та груп 2. 3. 4 на початок звітного кварталу.

      Обираючи  той чи інший метод амортизації  основних засобів, необхідно виходити з оцінки фінансового стану підприємства, його інвестиційних програм, стану  матеріально-технічної бази, причому основним критерієм такої оцінки є досягнення оптимального співвідношення між величиною одержаниx амортизаційних коштів і їх впливом на цінову конкурентоспроможність продукції підприємства (враховуючи, що амортизація - частіша собівартості продукції): ринкові ціни на продукцію підприємства можуть не витримати "перегріву"  пов'язаного з застосуванням прискорених методів амортизації.

      Отже, основні фонди протягом свого  тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісниx техніко-експлуатаційних  якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

      Безперервний  процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове від шкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів – це  процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного від шкодування. Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.