Історія розвитку логічного знання в Україні

Дата добавления: 24 Ноября 2011 в 18:24
Автор: l**********@mail.ru
Тип работы: реферат
Скачать полностью (14.09 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

логіка.doc

  —  60.50 Кб

    Київський національний університет імені  Тараса Шевченка 
     
     
     
     
     
     

    Реферат з логіки

    Тема  « Історія розвитку логічного знання в Україні » 
     
     
     
     

    Студентки I курсу 4 групи

    Юридичного  факультету

    Білої Валерії  
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

    Київ, 2011 рік

    Зміст

  1. Зародження логіки в Київській Русі……………………………………….3
  2. Історії розвитку логіки у Новий час в Україні……………………………4
  3. Розвиток логіки у XIX – XX ст. в Україні…………………………...……7
  4. Висновки…………………………………………………………………...11
  5. Список використаної літератури…………………………………………12
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зародження  логіки в Київській  Русі  

Є підстави вважати, що деякі праці античних мислителів з логіки стали відомими в Київській Русі вже в XI ст. Це насамперед логічні уявлення про  поняття в платонівській філософії, про закони, форми мислення, силогізми Арістотеля. З другої половини ХV ст. з’являються переклади на староукраїнську мову логічних трактатів Арістотеля, Авіасафа, Аль-Газалі, М. Маймоніда, Й. Дамаскіна. Писемні пам'ятки другої половини XV ст. (серед яких були й книги науково-природничого змісту: трактати з метафізики та логіки, астрономічна та астрологічна література) свідчать про культурно-літературне пробудження в Україні. Саме в той час завдяки старанням київських книжників-вільнодумців з'являються переклади книг науково-енциклопедичного характеру під загальною назвою «Аристотелевы врата», або «Тайная тайных», логічних трактатів арабського філософа XI — початку XII ст. Аль-Газалі (так звана «Логика Авиасафа»). Тоді ж у Києві була здійснена компіляція староукраїнською мовою логічних праць середньовічного єврейського вченого Мойсея Маймоніда. Вона відома під різними назвами «Речі Мойсея Египтянина», «Словесница Мойсея Єгиптянина», «Книга, глаголемая логика» тощо. «Логика Авиасафа» та «Речи Мойсея Єгиптянина» відіграли важливу роль у поширенні логічних знань, оскільки ґрунтовно знайомили читачів з основним змістом «Органону» Арістотеля. Крім цих праць, в Україні на той час був відомий трактат І. Дамаскіна «Диалектика» (де розглядалися такі логічні питання: співвідношення універсального і одиничного; визначення роду, виду й індивіда; власної і випадкової ознак; тлумачення арістотелівських категорій; діалектичні методи: підрозділ, визначення, розв'язання (аналіз) і доведення).  
 
 
 
 

Історії розвитку логіки у  Новий час в  Україні  

У XVI ст. Україна зазнала впливу Реформації. Зростала мережа протестантських навчальних закладів. Особливий вплив мала Раківська академія, де навчалося близько тисячі студентів, серед яких було чимало українців. Логіку і метафізику там читали відомі вчені X. Стегман та X. Остородт. Щоправда, в цей час спостерігалось також негатив¬не ставлення до язичницьких любомудрів з боку І. Вишенського і Г. Кониського, М. Смотрицького, З. Копистенського. Але вже для членів ученого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври логіка стає своєрідною «гімнастикою розуму», забезпечує розвиток абстрактного мислення і логічного виведення.  
Курс діалектики та риторики читали в братських школах на рубежі XVI—XVII ст., зокрема у львівській школі, організованій Львівським Успенським братством. Щоправда, в цей час спостерігалось негативне ставлення до «языческих любомудрцев» та їх творів, особливо філософських та логічних. Це виявилось у порадах І. Вишенського Львівському братству (не вдаватися до зовнішньої філософії, поганських Арістотелів і Платонів), в «Алфавіті духовному» І. Копинського та інших тогочасних авторів.  
Проте негативне ставлення до філософії та логіки поступово змінилося на краще. Так, М. Смотрицький, який значною мірою ще дотримувався названої традиції, висловлюючи негативне ставлення до використання філософії та логіки під час розв'язання теологічних проблем, змістом своїх праць суперечив цій традиції. Він звернувся до логіко-дедуктивного виведення, логічних операцій і методів, розроблених західноєвропейською схоластикою і вдосконалених подальшим розвитком філософії. Подібне можна сказати і про З. Копистенського, який теж, всупереч традиції для аргументації своїх поглядів у процесі викладу богословсько-догматичних проблем, вдався до філософських понять, логічних прийомів і операцій, розроблених у західноєвропейській філософії.  
 
Поширенню логічних знань сприяла діяльність вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври. У цей час спостерігався рух від патристики до схоластики і гуманістичних ідей. До речі, схоластику не потрібно розглядати як цілковито негативне явище, оскільки вона, абсолютизуючи духовність, була «гімнастикою розуму», забезпечувала той розвиток абстрактного мислення і логічного виведення, без якого неможливо було перейти до вищих етапів історико-філософського прогресу, в тому числі й гуманізму.  
В Україні логіку як окрему науку починають вивчати у школі Київського братства та школі при Києво-Печерській лаврі (на базі цих двох закладів 1632 року було створено Києво-Могилянську колегію, яка 1701 року перетворена на академію). Студенти цих закладів вивчали курс логіки разом із філософією і риторикою протягом трьох років. Збереглися праці Стефана Яворського (1600–1683), Феофана Прокоповича (1658–1722) та інших викладачів і професорів Києво-Могилянської академії, в яких розглядаються логічні проблеми. Логіка тлумачилась як наука, що забезпечує правильний хід міркувань.  
Логіка була обов'язковим предметом вивчення в Києво-Могилянській академії. Щоправда, оскільки вона скомпрометувала себе в середні віки слугуванням теології, то як у Західній Європі, так і в Україні (в Києво-Могилянській академії) якийсь час було модно підпорядковувати логіку риториці. Причому, кожен викладач риторики складав власний курс. Та зрештою логіка посіла одне з провідних місць у системі лекційних філософських курсів Києво-Могилянської академії. Про її високий авторитет у цьому навчальному закладі свідчать численні висловлювання, наявні у філософських курсах, логіку називали «очима розуму», «зорею мислення», «оракулом істини», «дорогою до мудрості». Великого значення надавали логіці вітчизняні просвітники. Вони розрізняли логіку «природну» і «штучну», тобто логіку як науку.  
Професор С. Яворський називав «лабіринт» Арістотеля логічною пасткою, де є логічні троянди з шипами. І. Гізель (1600—1683), професор, а згодом і ректор Києво-Могилянської академії, логічною істинністю називав узгоджуваність пізнання з річчю. У курсі логіки, прочитаному професором Ф. Прокоповичем (1677 чи 1681—1736), розглядалися такі традиційні для ХVIII ст. питання, як універсалії, визначення й харак¬теристика найрізноманітніших відношень, дистинкцій, питання сигніфікації (позначення) й супозиції (заступання) термінів, істинності та хибності суджень, проблеми знання й віри, визначення ролі й місця логіки в системі наук. 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розвиток  логіки у XIX – XX ст. в  Україні  

Наприкінці  ХVIII — початку XIX ст. логікою займався професор Львівського університету П. Д. Лодій (1764—1829). Він написав праці: «Логические наставления, руководствующие  к познанию и различению истинного  от ложного», «Наставления логики», «Теория общих правил», у яких значну увагу приділяв правилам аргументації і доведення. Значний внесок у розвиток логіки зробив О. Потебня.  

У ХІХ  столітті логіка вивчалась у Львівському, Харківському, Київському і Новоросійському (Одеському) університетах. Визначним ученим того часу, котрий зробив вагомий внесок у розвиток логіки (зокрема, у теорію множин), був П. Порецький (1846–1907). Засновник Харківського університету В. Каразін у листі до видавця альманаху «Молодик» І. Бецького від 2 березня 1842 р. охарактеризував Г. Сковороду таким чином: «Ми під чубом та в українській свитині мали свого Піфагора, Орігена і Лейбніца». Він намагався у світі чисел знайти вище значення в текстах Біблії, розвивав ідею про контрарність, бінарність усього сущого. 

Наприкінці XIX — початку XX ст. логіка в Україні  не була однорідна, а складалася з  представників багатьох конкуруючих  течій, шкіл та угруповань: одні (М. Н. Гротт та ін.) намагалися знайти вихід з критичного становища логічної науки у зближенні з психологією; другі (В. В. Лесевич, О. О. Козлов, Г. І. Челпанов) доклали багато зусиль, щоб підвести під неї гносеологічний фундамент, звертаючись до теорії пізнання, що розроблялась кантіанцями, гегельянцями, позитивістами; треті (В. Д. Кудрявцев та ін.) прагнули зблизити логіку з природознавством і математикою. 

Засновником одеської логічної школи був І. В. Слєшинський (1854—1931), який виявив інтерес  до математичної логіки та її історії. Він довів, що алгебра логіки є своєрідним перекладом арістотелівської логіки на алгоритмічну мову, що необхідний перегляд математичних доведень під кутом зору їх повноти та заміни громіздких доведень новими, скороченими. До проблеми побудови алгебри без застосування закону виключеного третього звертався приват-доцент Новоросійського (Одеського) університету С. Й. Шатуновський (1859—1929). Його головні інтереси в галузі логіки зосереджувались на вивченні її законів, а також на обґрунтуванні фундаментальних математичних понять, обґрунтуванні математики, питанні про розв’язуваність чи нерозв’язуваність задач. Особливу увагу ученого привертали життя і діяльність П. Порецького (1846—1907), його теорія наслідків, несилогістичні міркування тощо. З одеської логіко-математичної школи вийшла також С. О. Яновська, праці якої присвячені філософсько-методологічним проблемам математики і математичної логіки, А. І. Уйомов, праці якого присвячені проблемам аналогії, формального аналізу систем.  
У ХХ столітті, після Першої світової війни і до початку другої, на території Західної України логіка динамічно розвивалася, зокрема існувала Львівсько-Варшавська школа, яка зробила значний внесок у розвиток світової логіки, за короткий час зробила великий внесок у математичну логіку. Основними представниками цієї школи, втім, були не етнічні українці, а поляки і євреї. Засновниками цієї школи були ректор Львівського університету професор К. Твардовський, А. Тарський, Т. Котарбинський, К. Айдукевич, Ст. Лесневський, В. Татар¬кевич, А. Лінденбаум, О. Мостовський, Є. Слупецький та ін. Вони багато зробили для розвитку логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної логіки, для розв’язання проблем логіки і методології науки. Так, Я. Лукасєвич вважав, що метою логічних досліджень має бути розробка точних методів аналізу філософських міркувань. Він висунув ідею логічного плюралізму, суть якого полягає в тому, що різноманітні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії. К. Айдукевич був прибічником раціоналізму, специфічною рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки і філософії.  
Натомість у Радянській Україні розвитку логіки як науки майже не відбувалося, оскільки вона вважалася наукою, не потрібною пролетаріату. Правлячий режим визнавав лише діалектичну логіку в її марксистсько-ленінській інтерпретації.  
Формальну логіку тривалий час ігнорували і критикували як основу метафізичного методу, лише у другій половині 40-х рр. логіку в Радянській Україні і СРСР частково «реабілітували»; почали читати курс традиційної логіки в деяких вузах Москви, Ленінграда, Києва, Єревана, Новосибірська та інших міст. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, уважали ворожими діалектичній логіці. 

Після Другої світової війни за наказом Й. Сталіна логіка була введена до курсу навчальних дисциплін, у вищих навчальних закладах СРСР на філософських факультетах відкрили кафедри логіки, де навчалися майбутні фахівці. Кафедру логіки згодом було відкрито й у Київському державному університеті. За роки свого існування вона підготувала чимало фахівців із логіки, докторів і кандидатів філософських наук. Також курс формальної логіки введено до програм не лише вузів, а й середніх шкіл та деяких спеціальних середніх закладів освіти (крайнощі тоді були нормою життя). А через якийсь час курс логіки вилучили з програм середніх навчальних закладів і більшості вузівських. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів, зневажливо називали логістикою. Лише у 1961 р. Є. Войшвілло прочитав у Київському державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з логіки висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті філософії АН УРСР розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в Одесі — А. Уйомов). Ці київські вчені та їх учні — С. Васильєв та Є. Ледніков — зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики і пробудили цікавість до цієї сфери знань.  Із 60-х років почалося нове піднесення логіки, справжнє її відродження, пов’язане з працями А. Уйомова, М. Поповича, А. Ішмуратова, А. Конверського та інших учених.  
Також вони значною мірою пов’язані з діяльністю П. В. Копніна (1922—1977) на посаді завідуючого кафедрами філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а потім Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, директора Інституту філософії АН України, директора Інституту філософії АН СРСР. В Інституті філософії АН України П. В. Копнін заснував відділ логіки наукового дослідження (зараз це відділ логіки науки), створивши зі своїми першими учнями А. Т. Артюхом, Є. С. Жариковим, П. Ф. Йолоном, В. В. Косолаповим, С. Б. Кримсь¬ким, М. В. Поповичем та іншими авторський колектив для створення відомої праці «Логика научного исследования» (М.: Наука, 1965), яка стала своєрідним маніфестом так званої Київської школи «червоного позитивізму». Названі та інші філософи і логіки зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики. Серед дослідників зазначених проб¬лем сучасної логіки — І. Т. Ішмуратов, Є. Є. Ледніков, І. В. Хоменко, К. Ф. Руденко, А. І. Уйомов, О. І. Кедровський та ін.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

 
Отже в рефераті було розкрито історію розвитку логіки в Україні від часів Київської Русі до сьогодення. Я к бачимо відношення до логіки у різні історічні часи біло відмінним. 

В останні  десятиліття в Україні виросла  ціла когорта вчених, які плідно працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов, В. Омельянчик та інші. 

Сьогодні  логіка посідає гідне місце в системі освіти України. Це пояснюється її важливою роллю у формуванні інтелектуальної культури особистості.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

 
1. Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч.-метод.  посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 127 с.

2. Богдановський  І. В. Логіка: Опорний конспект  лекцій / І. В. Богдановський, О.  Г. Льовкіна. — К.: МАУП, 2004. — 168 с.: іл.

3. Ерышев  А. А., Лукашевич Н. П., Сластенко  Е. Ф. Логика: Учеб. пособие. —  5-е изд., стереотип. / Под ред. Н. П. Лукашевича. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.: ил.  
4. Тофтул М. Г. Логіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 368 с. (Альма-матер)

Описание работы
Є підстави вважати, що деякі праці античних мислителів з логіки стали відомими в Київській Русі вже в XI ст. Це насамперед логічні уявлення про поняття в платонівській філософії, про закони, форми мислення, силогізми Арістотеля. З другої половини ХV ст. з’являються переклади на староукраїнську мову логічних трактатів Арістотеля, Авіасафа, Аль-Газалі, М. Маймоніда, Й. Дамаскіна. Писемні пам'ятки другої половини XV ст. (серед яких були й книги науково-природничого змісту: трактати з метафізики та логіки, астрономічна та астрологічна література) свідчать про культурно-літературне пробудження в Україні. Саме в той час завдяки старанням київських книжників-вільнодумців з'являються переклади книг науково-енциклопедичного характеру під загальною назвою «Аристотелевы врата», або «Тайная тайных», логічних трактатів арабського філософа XI — початку XII ст. Аль-Газалі (так звана «Логика Авиасафа»).
Содержание
1. Зародження логіки в Київській Русі……………………………………….3
2. Історії розвитку логіки у Новий час в Україні……………………………4
3. Розвиток логіки у XIX – XX ст. в Україні…………………………...……7
4. Висновки…………………………………………………………………...11
5. Список використаної літератури…………………………………………12