Вірування та традиції у фразеології

“Лелеко, лелеко, до осени  недалеко,

А де твої діти?”

Друга група відповідає:

“До осени далеко!

Я хатку зроблю,

І діток виведу,

А восени у вирій

Полечу й діток заберу!”

Батьки ще взимку потішають  дітей: “Сидіть тихо, бо скоро Герасим  прийде й бузьків приведе!”. В  Україні вірили, що бузьки-чорногузи  прилітають саме на Герасима.[7;300]

Приповітки “стоїть  мов лелека і крила опустив!” Так говорять про спокійного парубка, що не може одружитися. “Він, мов лелека, облітав усі моря і землі!”. В цій лексемі активізується диференційна сема видового значення. А молодій жінці, що недавно вийшла заміж, говорять: “Ось скоро бузьок тобі принесе подарунка”. Коли народиться дитя, то інші діти питають батьків: “А де це ви взяли?” Батьки відповідають: “Бузьок приніс!”.

Вважалося на Україні, що журавлі відлітали у вирій  з сумним “кру-кру”, бо несли грішні душі до вирію, і про це своїм сумним співом сповіщали всім; повертаючись на весні – їх “кру-кру” було веселе, бо восени несли душі нові, що будуть на весні та влітку народжуватися, а несли вони з вирію-раю. Діти радісно кричали, коли закружляють над селом журавлі і приказували:

“Бусень, бусень, на тобі солому.

А нам дай жита копу”.

Існує багато легенд про  походження лелеки (гайстра, бусла, бусля, боцяна, чорногуза, бусеня). В основному  вони мають виключно християнський  апокрифічний характер, і намагання  деяких вчених, приміром, Де-Губернатіса, оточити їх міфічним ореолом є явно силуваним й нічим необґрунтованим. В етнографічній літературі відомі дві основні українські легенди про походження лелеки. Перша записана в декількох варіантах подає це так. Коли Бог, пересвідчився, що гадюки, вужі й усі отруйні комахи завдають надто багато шкоди людям, то зібрав їх усіх в один лантух і доручив якомусь чоловікові кинути їх у море.

“Візьми оцей мішок, –  каже Господь чоловікові, – віднеси  його на море й кинь у воду. Але  коли нестимеш, не розв’язуй й не заглядай у мішок; неси собі так, щоб і не знав зовсім, що там є”. Йде собі той чоловік з мішком до моря, і так йому кортить його розв’язати: “як же це отак можна – несу собі, т щоб я й не знав навіть, що несу? Чого, справді, боятися? Загляну!”. Розв’язав мішок, а гади так і поповзли, так і поповзли з нього. Побачив Бог його непослух і каже тому чоловікові: “Не схотів Мене послухатися, випустив гадів по всіх усюдах, - іди-но тепер сам їх збирай”. І став той чоловік з того часу буслом (лелекою).

За другою легендою, Присвята Богородиця дала одного разу Свою сорочку служниці, щоб та пішла на море й випрала її, а до того суворо заборонила дивитися на саму сорочку. Служниця не послухалася, а коли подивилася, то побачила безліч різних гадів. Тоді Присвята Богородиця мовила: “Якщо ти така, то будь чорногузом й їж гадів, яких ти випустила”. Від тоді й досі чорногузи ходять і збирають всіляких гадів по світу (Ушицький повіт).

До лелеки на Україні  ставляться майже як до свяченого  птаха. Двір, де є гніздо лелеки вважається щасливим, саме село, в якому є хоч одне гніздо лелеки, - застрахованим від “великої тучі з бурею” (мабуть, тому, що лелека мостить своє гніздо на високому й зовсім відкритому і не захищеному місці). Не тільки розорити гніздо лелеки – великий гріх, а навіть полохати їх. За розорення гнізда лелека мститься тим, що приносить вогняну головешку й підпалює хату. Таке ставлення до лелеки, яке багато в чому нагадує ставлення до ластівки, пояснюється з одного боку, тим, що він знищує різних гадів, а з другого – лелека є радісним вісником  наближення весни.

Про журавля в Літинському  повіті кажуть, ніби він створений  із землі, а в Луцькому – ніби журавлі пішли з циган, але  як саме не відомо. Якщо побачиш журавлів уперше навесні, коли вони летять з  вирію, то треба називати їх веселиками, а не журавлями;  хто назве веселиками, тому буде цілий рік весело, а хто журавлями, той буде цілий рік журитися.

Журавлі якнайсуворіше  дотримуються подружньої вірності: вони зграєю збираються судити самицю, яка  завинила, і нещадно вбивають її своїми дзьобами.

В основному у фраземах, пов’язаних з журавлем, активізується  диференційна сема видового значення, беруться до уваги зовнішні ознаки денотата, або його зв’язки з  іншими речами.

Наприклад:

довгоногий  як журавель (ноги як у журавля);

унадився як журавель до конопель.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Головним завданням цієї курсової роботи було дослідити вплив народних вірувань та традицій на фразеологію (свійські птахи). Дослідивши цю проблему ми дійшли таких висновків.

Матеріальне і духовне  життя народу становить невичерпне джерело творення фразеологічних одиниць. Український народ для своїх  образів-фразем бере здебільшого те, що має перед очима, і те, що вражає якою-небудь своєю властивістю. Ось тому існує велика кількість приказок, прислів’їв, постійних народних порівнянь, пов’язаних з свійськими птицями.

Проаналізувавши фразеологічні  одиниці, враховуючи семантичну структуру  слова, можна відмітити слідуюче: з усіх п’яти видів сем найчастіше активізуються диференційні семи видового значення та конотативні семи. Набір диференційних сем видового значення у семантиці кожного зоосемізма є індивідуальним, неповторюваним у номінаціях. Найчастіше відбиваються у структурі зоосемізма різні риси тварин, або ж зв’язки денотата з іншими предметами. Конототивні семи відображають стереотипні асоціації, або властивості денотата, приписані людиною.

Отож, фразеологічні одиниці  характеризуються багатогранним життям, колись вони виникають, утверджуються  в мові, видозмінюються. В момент народження у фразеологічних висловах все ще ясно, і тільки з часом, коли щось зміниться в житті народу, або його мові затемнюється і їх внутрішня форма. Безперервно оновлюючись, вони не втрачають своєї цінності для нас, у них є своя історія: кожний період життя суспільства залишає в мові свої фразеологічні сліди.

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова: Фразеологія. – Харків: Вища школа, 1983.
2. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. – Харків: вища школа, 1987.
3. Бабич Н.Д. Фразеологія української мови: Навч. Посібник. -  Чернівці, Ч. І., 1970, Ч ІІ, 1997.
4. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1992.
5. Зайченко Н.Ф. До питання про системні закономірності в ЛСГ зоосемізмів // Мовознавство, 1983. - №4.
6. Іван Нечуй-Левицький. Світогляд українського народу. – К., 1992.
7. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. – К.,1994. – Ч І.
8. Коваль А.П., Коптілов В.В. Крилаті вислови в українській літературній мові. – К., 1976.
9. Коптілов В.В. У світі крилатих слів. – К., 1976.
10. Матвієнко А. Живе слово. – К., 1984.
11. Медведєв Ф.П. Українська фразеологія: Чому ми так говоримо. – Харків, 1982.
12. Мокніенко В.М. Славянская фразеология: Учебное пособие для филолог. Специальностей ун-тов. – М.: Высшая школа, 1980.
13. Скрипник Л.Т. Фразеологія української мови. –К., Наукова думка, 1973.
14. Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. – К.: Радянська школа, 1988.
15. Ужченко В.Д., Авксентьєв Л.Г. Українська фразеологія. – Харків, 1990.
16. Федоров А.И. Образная речь. – М.: Высшая школа, 1985.
17. Фразеологічний словник української мови. – К., Наукова думка, 1998.