Українська література 20-30-х років ХХ століття

Літературознавець(Повідомлення учня) Микола Григорович Хвильовий - справжнє прізвище Фітільов - якнайповніше свій талант розкрив в жанрі новели чи оповідання.Центральною для його творчої манери залишається проблема людини, людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу.Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із своїм часом, його одновимірною буденністю. У стрімкому вирі нищівних 19—20-х років ще один прозаїк В.Підмогильний закарбував чуттєву картину людського характеру революційної доби. Його творчість сповнена людськості, розгубленості душі в змаганні з машиною смертоносного часу.Валер'ян Підмогильний сам здійснив таку ж подорож, в пошуку свого я, розкривши нові грані свідомості на сторінках творів. Його роман «Місто» одна із знакових книг століття. Розповідь про долю юнака в тенетах великого полісу, по суті живого хижого організму, що висмоктує совість людини. (Слайд17)

   Учитель Українська лірика доби була різнорідною, дивуючи багатством талантів, розмаїттям стильових течій і форм поетичного моделювання світу думок і почуттів людини. Українська поезія доби охоплює естетично всі багатства світу, його суперечності, трагізм буття людини у складному вирі подій. Завдяки своїй мобільності поезія виступає на перше місце в українській літературі.

  Літературознавець(Повідомлення учня) Проходив інтенсивний процес тематичного оновлення лірики і її жанрових форм. Передусім поети зосереджують увагу на героїко-романтичному оспівуванні української національної революції, на внутрішніх процесах народження нової людини, свідомого українця, захисника незалежної вітчизни. Можна виділити декілька тенденцій у розвитку поезії: розвивається лірика психологічно поглибленого аналізу складних процесів духовного світу особистості, що виникають внаслідок бурхливих подій часу; функціонує лірика громадянського пафосу, відкритого політичного спрямування, що культивувалася пролетарськими поетами. Через свою засліпленість пролеткультівськими гаслами вони відмовилися змальовувати духовний світ героя і розчинили його в колективі, зосереджуючи увагу на психології маси.

  Літературознавець (Повідомлення учня) Власні вірші українською мовою М. Драй-Хмара починає друкувати з 1919 р.Поет любив мріяти і в своїх мріях про Україну бачив її схожою на прекрасну Елладу, яка крокує «всесвітнім шляхом». Але не лише романтичний образ України живе в його поезіях. Чимало творів присвячено минулому рідного краю, його драматичній історії. Звертаючись до далекої минувшини, згадуючи сміливість і гордість предків, М. Драй-Хмара малює картини, які змушують задуматись не лише над минулим, а й над сучасним та майбутнім. (Слайд18)

  Критик (Повідомлення учня) Поезія М.Драй-Хмари — типова поезія символіста, притому символіста видатного. Митець справді складав данину поетиці символізму — створював багатозначні образи, використовував інакомовлення, захоплювався музикою слова тощо.

  Літературознавець(Повідомлення учня) В історії української літератури важко переоцінити значення творчості Миколи Зерова, який очолював гурт неокласиків. За життя М. Зерова вийшла одна збірка його віршів - "Камена"(Слайд19)

  Теоретик (Повідомлення учня) Камена у давньоримській міфології - богиня, покровителька наук, мистецтва. Головне, що об'єднувало неокласиків,- це глибока повага до мистецьких традицій, розуміння краси як гармонії раціонального й чуттєвого.

  Літературознавець(Повідомлення учня) Неповторність і принадність творів Зерова в тому, що вони єднають сучасність поета з античністю, середньовіччям. Ліричний герой його поезій відчуває дихання всіх епох людської цивілізації, і сам належить усім їм, беручи з кожної епохи все найкраще. Творив М.Зеров у традиційних світових формах: сонеті, олександрійському вірші, елегійних дистихах

  Історик (Повідомлення учня) У пореволюційну добу інтенсивно розвивається драматургія й організовуються театри. Зокрема, на початку 20-х рр. уже діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри. У 1919 р. організувався перший державний театр ім.Т.Шевченка в Катеринославі, у 1920 р. — у Вінниці (керівник Гнат Юра), у 1922 р. керований Лесем Курбасом Київський драматичний театр перетворився в «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої столиці України. (Слайд 20)

  Літературознавець(Повідомлення учня) Професійний театр розвивався двома напрямками. Режисер Г.Юра, спираючись на сценічну традицію, запроваджував психологічно-побутовий шлях розвитку театру. З ним працювали Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Олексій Ватуля, Софія Тобілевич, Ганна Борисоглібська та ін. Натомість режисер Л.Курбас постійно експериментував, випробував низку мистецьких шляхів — від психологічної драми до експресіонізму. Він прагнув утворити «рефлексологічний» театр негайного впливу на глядача, який би активізував його і збуджував до дії. З цією метою режисер у своїх естетичних шуканнях ішов від умовних форм через синтез умовності й психологізму до філософських постановок. Саме Л.Курбас створив український модерний театр, як режисер посів високе місце в історії європейського театру.

    Критик(Повідомлення учня) Микола Куліш став драматургом, творчість якого відкрила нові напрямки у розвитку світового драматичного мистецтва 20 і 21 століть. (Слайд 21)Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом і неодноразово говорив про це у численних виступах, диспутах, статтях. Курбас був також одним із найретельніших аналітиків творчості Куліша. Відзначаючи особливість драматичної манери, режисер акцентував увагу на тому, що вона «романтична в реалістичному». Дружба між Кулішем і Курбасем  мала великий вплив на становлення українського театру у першій половині 20 століття.

6. Сузір’я репресованих письменників Черкащини(Слайд 22)

    Літературознавець(Повідомлення учня) У 20—30 роки XX століття на літературну арену виходять молоді талановиті творчі сили. То була доба буйного розквіту національної культури. У світлі нинішнього дня по-новому постають перед нами люди і події тих років. З трагічного небуття приходять до нас не просто окремі постаті — до народу повертаються животворні пласти рідної культури. Серед них – наші талановиті земляки:

Олекса Влизько, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Юрій Лавриненко, Степан Бен, Олена Журлива, Агатангел Кримський, Андрій Сторожук, Юхим Ґедзь, Дмитро Борзяк.

      Біограф(Повідомлення учня) Народився Олекса Федорович Влизько 17 лютого 1908 р. в м. Новгороді. 1917 р. сім'я Влизьків переїздить до Сигнаївки. Олекса продовжує освіту в м. Городищі та в Лебединській гімназії. Далі навчається на мовно-літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 13 років сталася перша життєва трагедія: рятуючи брата з ополонки, він дуже застудився і безнадійно оглух, стала спотвореною його мова. 
Відтоді в його душі джерелом зануртувала поезія — сонячна й дзвінка, як на диво, життєрадісна, безпосередня.   Перші його вірші з'явилися в журналі «Глобус» 1925 р. Він закликає митців сміливо вливатися у вир життя, бути в його передових лавах. І сам поринає в той вир: їде на Дніпрельстан, на Донбас. Скрізь його супроводжує брат Олександр, художник, який ілюстрував його збірки. 
       Біограф (Повідомлення учня) Не легше складалася доля і в Павла Филиповича — оригінального поета, талановитого вченого, блискучого перекладача. 
Народився він 1891 року в с. Кайтанівці на Катеринопільщині в сім'ї священика. Батько співав у Лисенковому хорі, а мати походила з родини Гоголів-Яновських. Навчався Филипович у Златопільській гімназії, Київській колегії П. Ґалаґана та в Київському університеті (історико-філологічннй факультет). 
Блискучі успіхи в навчанні забезпечили йому місце професорського стипендіата. Склавши іспити , юнак викладає в університеті історію української літератури. Писати вірші Павло розпочав ще в студентські роки. Друкував їх російською мовою під псевдонімом Павло Зорев. Лютнева революція зробила вирішальний злам у його житгі.  1919 року публікує свої перші вірші українською мовою. У 20-ті роки видав збірки поезій «Земля і вітер» (1922) і «Простір» (1925). Тоді, в часи українського ренесансу, він поринає у вир літературного життя. Його твори відзначаються високою культурою образу, інтелектуальністю і професіоналізмом.

    Учитель На сьогоднішньому уроці-семінарі ми перегорнули  важливу сторінку в житті, історії, культурі України ХХ століття, яку ми розглядали під назвою «Розстріляне відродження».Я думаю, що зараз доцільно висловити власну точку зору, давши відповідь на проблемне запитання.

     7. Повернення до проблемного питання:   “ Розстріляне Відродження – суто національне явище чи загальна риса тоталітарної доби? “

      

ІІІ. Обмін питаннями та відповідями груп.     

                                                                            

1. “Розстріляне Відродження” – загальна риса тоталітаризму.

 

     Контроль над літературою в країнах з тоталітарним режимом  є  обов”язковою складовою політики, тому що дає можливість владі маніпулювати суспільною свідомістю, формувати певний світогляд. В СРСР були репресовані письменники, художники, актори, музиканти, які не пристосувались до сталінізму.

    Отже, “Розстріляне Відродження “– загальна риса тоталітарної доби. Культура була засобом пропаганди, інструментом для контролю за свідомістю людей. Прогресивні діячі культури стали жертвами терору, були морально та фізично знищені.

 

2. «Розстріляне Відродження» - суто національне явище.

   Ми погоджуємось, що контроль за культурою є рисою тоталітаризму, і переслідування  та репресії діячів літератури та мистецтва мали місце в СРСР, що й було підтверджене попередніми виступаючими. Але нашу увагу привернуло поняття «Відродження», тобто український ренесанс 20х рр. В жодній з тоталітарних країн не було умов і відповідно такого сплеску розвитку культури, як в 20-ті роки  на Україні.Звільнена революцією 1917 року  енергія українського народу, привела до прояви цілої плеяди національних літературних діячів.Тому сталінська влада спрямувала всю свою міць на розгром українських національних культурних сил, на фактичне їх винищення, щоб придушити прагнення українського народу до волі. Позбавивши Україну літературної еліти ,фізично винищивши талановиту пляду молодих письменників,тоталітарний режим убезпечив себе від опозиції з боку національних сил.Ми вважаємо,що “Розстріляне  відродження”суто національне явище,бо тільки в Україні розквіт культурного життя 20-х років змінився жорстокою розправою над представниками творчої інтелігенції.

VІ. Підведення підсумків.

Заключне слово вчителя

       Підводячи підсумки,хотілося б подякувати всім учасникам за активну роботу на уроці.Насамперед,відмітити науковий підхід до відбору фактів , вміння аналізувати та систематизувати отриману інформацію,а також працювати в колективі.В ході дискусії учні переконливо,аргументовано відстоювали власну точку зору,толейрантно ставлячись до іншої.Тому пропоную різноплановий підхід для висвітлення даної теми. Тобто розглянути термін «Розстріляне Відродження» в вузькому значенні, як політику радянської влади 30х років на Україні, які привели до винищення українських діячів культури і припинення боротьби за національну незалежність. «Розстріляне Відродження» в широкому значенні, розуміти  як загальну рису  тоталітарної доби, що характеризується боротьбою тоталітарних держав проти демократичних явищ в культурі та репресіями проти ряду прогресивних літераторів та митців.

       Отже, трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур.

На закінчення уроку фрагмент пісні групи «Мандри» «Не спи» (Слайд23)

          Не спи моя рідна земля,

Прокинься ,моя Україно.

Відкрий свої очі у світлі далеких зірок.

Це дивляться  з темних небес

Загиблі поети й герої

Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.

V. Оцінювання .           

VІ.Домашнє завдання.

                                     Список використаної літератури

1. Олекса Влизько:1908-1934 //Історія української літератури ХХ    строліття: У 2 кн. Кн.1.Перша половина ХХ століття – К., 1998. – С.205-207.                            2.Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933.        Поезія — проза — драма — есей. // Київ, «Просвіта», 2001.- 794 с.// К.: «Смолоскип»,2007. —976с.                                                                                                  3.Поліщук В. Літопис “розстріляного відродження” //Дивослово. –1995. - №10-11С.6-8.                                                                                                                         4.  Поліщук В. Стрімкий розбіг у вічність //Реабілітовані історією: Черкаська область.   Кн.4. – Сміла, 2004. – С.358-362.