Твір "Гостина старої дами" Фрідріха Йозефа Дюрренматта

 Фрідріх Йозеф Дюрренматт — відомий швейцарський прозаїк, публіцист, драматург и художник-экспрессіоніст. Його п’єси, романи і новели заслужили йому місце в серцях читачів своєю незвичайністю і парадоксальністю. Як сказав сам автор, «парадокс - феномен сьогоднішнього мислення. Сьогоднішня драматургія - драматургія парадоксів». І, вважаючи себе драматургом, Дюрренматт повністю притримувався цієї тенденції «сьогоднішній літературі». Так, наприклад, парадоксальність наявна в його п’єсах «Аварія», «Шлюб пана Міссісіпі», «Граємо Стріндберга» і в його найкращій, кажуть, п’єсі «Гостина старої дами», яка хоч і написана в тому ж самому стилі, що й попередні, проте залишається унікальною не тільки в творчості Дюрренматта, а й в літературі взагалі.

 «Багато письменникiв у своїх творах намагалися розкрити причини перетворення звичайної людини на вбивцю. Але важко назвати хоч один твiр, де це вiдбувається не з однiєю людиною, а одразу з усiма мешканцями цiлого мiста.» І саме таким твором є «Гостина старої дами».

 Сюжет п’єси розгортається в маленькому занепавшому містечку Гюлен. Зав’язкою твору є приїзд до містечка мультимільярдерки Клари Цаханасян, уродженки цього міста. Клара, а точніше її капітал, може стати рятувальним кругом для гюленців, що погрузли у злиднях і боргах. І «стара дама» погоджується подарувати місту і всім його мешканцям один мільярд, однак, в обмін на вбивство свого колишнього коханого Альфреда Іля, що колись зрадив і покинув її. Спочатку громадяни Гюлену були обурені такою пропозицією, але з часом можливість легкого збагачення і повернення до тих щасливих днів, коли Гюллен був "одним з перших в країнi" i навiть "в Європi". Тому, невпевнено, але поступово, міщани відвертаються від колись поважаного Іля. І хоча вони все ще грають з себе чесних і високоморальних людей, деякі з гюленців уже купляють собі взуття, пальта, сигари у борг, ніби мільярд у них уже в кишені. Альфред Іль же бачить, що кожна заборгована обновка- це ще один цвях в кришку його труни, адже збільшення заборгованості ще більше змушує гюленців погодитись на умови Цаханасян.

Отак і стало  містечко Гюлен містом вбивць, що продали свого земляка чи не за «30 срібняків». І чим тільки не прикривались, які собі виправдання не придумували міщани: і відновлення справедливості, і покарання винного, і обов’язок Іля пожертвувати собою заради ближніх, тощо. Але, з якою б метою городяни не вбивали Альфреда, вбивство залишається вбивством, переступом через мораль. І, промінявши на гроші не стільки життя земляка, як свої власні ідеали і принципи, гюленці втратили своє духовне багатстсво, свою мораль і стали звичайними запроданцями.  І, я вважаю, що легкі гроші йдуть так само, як і приходять, і ще через 50 років Гюлен знову занепаде, його мешканці знову стануть злидарями, але на цей раз уже не тільки економічно, а й духовно.