Тарас Григорович Шевченко

               Тарас Григорович Шевченко - великий український поет, прозаїк, драматург, художник, мислитель - народився 9 березня 1814р. в с. Моринцях ( тепер Звенигородського району) на Черкащині в родині покріпачених селян поміщика Енгельгардта.  Рід Шевченка має козацьке  коріння, тож дід - свідок гайдамаччини-виховував Тараса в дусі волелюбності. Грамоті Тарас вчився у дяків; як «хатній живописець»поміщика вчився живопису спочатку у художників Рустемаса і лампі  в м. Вільні,  потім у «кімнатного живописця» Ширяєва в Петербурзі. Там він знайомиться з художниками І.Сошенком,К.Брюловим, О.Венеціановим, В.Григоровичем, письменниками Є.Гребінкою, В.Жуковським. Завдяки Їх зусиллям у квітні  1838 року Тараса Шевченка викуплено з неволі, а згодом його прийнято до Академії мистецтв у майстерню К. Брюллова.

  Тарас  Шевченко почав писати вірші  ще до звільнення з кріпацтва.  Вісім творів  об’єднав у збірку  « Кобзар», що вийшли 1840 року  й відразу  відкрила « немов  новий світ поезії, вибухнула  мов джерело чистої, холодної  води, з ясніла невідомою досі  в українськім письменстві ясністю,  простотою і поетичною грацією  слова» ( і.Франко). Через рік вийшли в світ « Гайдамаки».

  В  Україні  твори Шевченка викликали  захоплення. Коли у 1843 і 1845 рр. поет відвідав Україну, земляки вітали його як національного пророка.

    За твори з рукописної збірки  « Три літа»  та участь  у діяльності Кирило – Мефодіївського братства Тараса Шевченка  заарештовують ( 1847)  і засилають рядовим до окремого Оренбурзького корпусу, за повелінням царя Миколи І, « під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати». Із заслання Шевченка  звільнено у 1857 році.

      Через Ніжній Новгород і Москву  він повертається до Петербурга  – підірваним здоров’ям, але  з тими ж ідеями й переконаннями,  що й десять років тому.

Рада  Петербурзької Академії мистецтв присудила  Т.Г.Шевченку звання академіка –  графіка.

   Помер  Тарас Григорович Шевченко 10 березня 1861 року у Петербурзі, був похований на Смоленському  кладовище. Невдовзі його прах  було перевезено в Україну  і поховано на Чернечій горі  у місті Каневі.

  Нащадок   козацького роду, великий поет  України генетично увібрав у  свій характер дух загальнолюдської, соціальної, національної та духовної  свободи, есті, гідності, справедливості, правди, краси. З глибин національної  душі він черпав настрої, проблеми, образи своєї творчості.