Соматична фразеологія

   Соматична фразеологія – одна з найбільш стародавніх універсальних фразеологічних груп і один із найактуальніших об’єктів дослідження в порівняльно-історичних, структурно-порівняльних і лінгвокультурологічних працях вітчизняних і закордонних лінгвістів, що виділяють цей пласт фразеології зазвичай першим у лексико-тематичній системі будь-якої мови

[Абрамова 2004: 65, Стрілець 2002: 53].

   Причиною постійної уваги  до соматизмів є той факт, що  процес усвідомлення себе серед навколишньої дійсності та визначення себе як особи людина почала з відчуттів, що виникають безпосередньо через органи чуття і частини власного тіла. Людське тіло виявилося одним із найдоступніших для спостереження та вивчення об’єктом, і слова, що позначають частини тіла людини, так само древні, як і сама людська свідомість.

   За допомогою цих «інструментів»  пізнання чоловік почав орієнтуватися  в просторі і в часі, виражаючи  своє відношення до світу. Еталоном  просторової орієнтації людини  є анатомічна орієнтація його  тіла: передня частина – та, де розташовані його органи чуття, органи зору, задня частина – сторона спини, що відображає структурний асиметризм людського.

   Уперше в лінгвістичний  ужиток термін «соматичний» був уведений у фіно-угроведенні Ф. Вакком, який, розглядаючи фразеологізми естонської мови з назвами частин людського тіла, назвав їх соматичними. Він зробив висновок про те, що вони є з якнайдавніших пластів фразеології і складають найбільш споживану частину фразеологізмів естонської мови [Вакк 1968: 23].

   Терміни «соматизм», «соматичний» має різні тлумачення. Згідно широкому тлумаченню, соматизми [від грецького soma (somatos) – тіло] – це засоби позначення явищ, що відносяться до сфери тілесності. У вужчому сенсі, соматизм – це будь-яка значуща ознака, положення або рух особи і всього тіла людини, тобто термін, що охоплює всі форми однієї з невербальних

мов – соматичної мови, що включає  жести, міміку, пози, вирази осіб і різноманітні симптоми душевних рухів і станів.

   Термін «соматичний» використовується  в біології і медицині в значенні «пов’язаний з тілом людини, тілесний» і протиставляється поняттю «психічний». У мовознавстві він починає активно застосовуватися з другої половини XX століття в дослідженнях, що відображають у своїй семантиці все те, що відноситься до сфери тілесності.

   Автори робіт з культурології і соціолінгвістики відзначають ті історичні зміни, які відбувалися у свідомості людей і в суспільстві по відношенню до ціннісної сторони сфери тілесності: від відкритого визнання культу краси людського тіла в античну епоху, через табуювання тілесності в період раннього середньовіччя, вироблення нового суперечливого канону тілесності в епоху Відродження, посилювання тілесної дисципліни в період зародження капіталізму, що досяг піку у вікторианську епоху, до реабілітації людського тіла і зняття існуючих заборон на прояви тілесності в сучасній культурі. Дискурсивні практики, що знайшли віддзеркалення у створених в різні історичні епохи текстах, красномовно свідчать про еволюцію поглядів на тілесність.

   У даній роботі під  соматизмами розуміються мовні  засоби позначення частин тіла  людини. Назви частин тіла –  якнайдавніший пласт фразеології,  що безпосередньо пов’язаний  з функціонально-плотськими сторонами людського буття та відображає культурно-антропологічні особливості індивідів, що належать до тих або інших мовних співтовариств. Така фразеологія називається соматичною, тобто позначає частини тіла людини і прояву його організму, і є однією з найцікавіших лексико-семантичних груп. Ця група відображає не тільки знання носіїв мови про навколишній світ, але і  їх уявлення про себе та про свій організм.

   Група соматизмів завжди  використовувалася і використовується  при вирішенні багатьох важливих  проблем історії мови, зокрема  для встановлення спорідненості мов.

   Тема людського чинника  в мові останнім часом набуває  великої актуальності, що свідчить  про важливе методологічне зрушення, що намітилося в сучасному  мовознавстві. Антропоцентрична парадигма,  що припускає звернення до  аналізу семантичних і понятійних категорій егоцентричної спрямованості, набуває, таким чином, домінуючого значення в сучасних лінгвістичних дослідженнях. Лексико-семантичне поле «частини тіла» відноситься до такої категорії егоцентричної спрямованості і включає безліч концептів, що синтезуються за допомогою ментально-когнітивних операцій носіїв мови.