Шекспір як поет, сонети і поеми

2

ЗМІСТ

В С Т У П……………………………...……………………………………..3

ОСНОВНА ЧАСТИНА……………………………..……………………...6

Розділ 1. Загальна характеристика творчості В.Шекспіра…………...6

1.1. Критика традиційних поглядів («Антистратфордіанство»)……….6

1.2. Шекспір як драматург. Питання періодизації…………………….10

Розділ 2. Поезія відродження і сонетна творчість Шекспіра………..17

2.1. Композиційні та змістові особливості сонет у творчості

В. Шекспіра………………………………………………………………17

2.2. Образно-тематичний аналіз та діалектичний характер сонетної

форми……………………………………………………………………..38

В И С Н О В К И…………………………………………………………..44

Б І Б Л І О Г Р А Ф І Я……………………………………………………46

ВСТУП

Актуальність теми. Людська цивілізація винайшла не тільки письмо, але й ряд жанрів мистецтва, зокрема, букет поетичних форм, серед яких найчільніше місце займають сонети та поеми.

Сонет називають царем поезії, оскільки, на думку дослідників, вони мають унікальну природу тексту, поєднують гармонійно форму і зміст, чітко передають думки про світ і людину, мають філософський дух в осмисленні предметів, явищ навколишньої дійсності.

Сонет - старовинна канонічна форма вірша (італ. sonetto - звучати, від suono - звук), будується з чотирнадцятьох рядків п’ятистопного ямба, хоча буває шестистопний і чотиристопний ямб. Композиційно сонет поділяється на дві частини, в першу входить вісім рядків ( зав’язка), в другу - шість рядків (розв’язка). Перша частина має два чотиривірші, друга - два тривірші.

Поема (грец. poiema — твір) — ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери.

Назва «поема» загальна, у літературознавстві частіше мовиться про конкретний жанровий різновид поеми: ліро-епічну, ліричну, епічну, сатиричну, героїчну, дидактичну, бурлескну, драматичну і т.п. Виникла поема на основі давніх і середньовічних пісень, сказань, епопей, що уславлювали визначні історичні події.

Первісна поема мала епічний характер і нерідко була тісно пов'язана з міфологічною творчістю. Такими є «Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія, «Пісня про Роланда», «Слово про Ігорів похід». В античну добу й середні віки поемою називали анонімну чи авторську епопею. Власне з епопеї виникла сьогоднішня поема — і в першу чергу поема епічна.

Сонет нагадує невеличку поему, в якій проявляється ритм індивідуально завершеного твору, де відповідно до композиції зміст розгортається за схемою. Перший чотиривірш ставить тему, другий чотиривірш її поглиблює, далі перший тривірш робить злам, включаючи тему, що протилежна попередній, останній тривірш художньо розв’язує це утворене протиріччя. Це класичний варіант сонета, який об’єднаний двома римами в такому порядку: абба абба або абаб абаб, ввг дгд або ввг ддг. Можливі й інші варіанти розташування рим, все залежить від винахідливості автора, настрою та ритму образності сонета, афористичності письма.

Сонетна форма, як стверджують науковці, дуже примхлива. Вона вимагає лаконічності, огранення думки, афоризму, не можна зловживати повтореннями, струнка оповідь вимагає глибоких знань того, що взявся опоетизовувати автор.

Сонетна форма не всім поетам під силу, особливо тим, хто звик до вільного висловлювання, наприклад, до верлібру. Сонет є доступним для обраних, тих авторів, які схильні до точності, дисципліни думки, зваженої емоції. Приклад тут може бути Валерій Брюсов, який і сьогодні чарує своїми метафорами, образним мисленням читачів та науковців. Також, безперечно, великий майстер слова Шекспір, який прославився драматургією, зокрема творами “ Король Лір”, “Ромео і Джульєтта”, “Макбет”, “Венера і Адоніс”, “Гамлет, принц Датський” та іншими. Сонети у нього , як зазначають дослідники, неповторні, вони ховалися в затінку основної творчості Шекспіра, бо писалися для найближчого оточення поета, були мало відомі широкому загалу шанувальників поезії. Це своєрідний ліричний щоденник, який можна  назвати циклом, де автор пізнає взаємозв’язок себе і світу, ставить глибоко філософічні проблеми, чим звертає увагу на свої роздуми, пронизані переживаннями.

Світовий сонетарій сьогодні - це справжня скарбниця людського духу, боротьби за світло, за добро на землі. Сонет органічно поєднав мотиви громадянської, політичної та інтимної лірики, навічно увійшов у прогресивну літературу, завоював до себе виняткове ставлення. Про нього забували під час заворушень, революцій. Його згадували, коли душа прагнула гармонії в житті, шукаючи відповідного змісту, щоб віджила цікавість пізнання, зміцнів внутрішній світ людини. В цьому сонетарії – яскраве ім’я Шекспіра.

Досліджуючи сонетну творчість Шекспіра, намагатимемося по-новому глянути на його безцінні шедеври, проаналізувати тексти, цитуючи їх в міру потреби за вивіреним принципом тематичних груп, визначених літературознавцями, додати власні спостереження, міркування, висновки. Адже без осягнення високого світового мистецтва неможливий рух вперед, неможливе утвердження культури духу.

Отже, об’єктом дослідження курсової роботи виступає літературна творчість доби Відродження.

Предмет дослідження – творчість В.Шекспіра.

Мета роботи – дослідити творчість Шекспіра, зокрема його сонети та поеми. 

Для досягнення мети були поставленні  наступні завдання :

- охарактеризувати композиційні та змістові особливості сонет у творчості В. Шекспіра;

- провести образно-тематичний аналіз та діалектичний характер сонетної форми;

- проаналізувати творчість В.Шекспіра.

Структура курсової роботи. Дана робота складається із вступу, основної частини, яка поділяється на два розділи, висновку та списку використаної  літератури.

О С Н О В Н А    Ч А С Т И Н А

Розділ 1. Загальна характеристика творчості В.Шекспіра

1.1. Критика традиційних поглядів («Антистратфордіанство»)

Існують різні погляди на особу і біографію Шекспіра. Основною науковою течією, підтримуваною більшістю дослідників, є біографічна традиція, що склалася впродовж декількох сторіч, згідно якої Вільям Шекспір народився в місті Страдфорді-на-Ейвоні в заможній, але не благородній сім'ї і був членом акторської трупи Річарда Бербеджа. Цей напрям вивчення Шекспіра називають «стратфордіанством».

Існує також протилежна точка зору, так зване «антистратфордіанство», прихильники якої заперечують авторство Шекспіра (Шакспера) із Стратфорда і вважають, що «Вільям Шекспір» — це псевдонім, під яким ховалася інша особа або група осіб. Сумніви в традиційній точці зору відомі вже починаючи з XVIII століття. Разом з тим, серед антистратфордіанців немає єдності щодо того, хто саме був справжнім автором шекспірівських творів. Число ймовірних кандидатур, запропонованих різними дослідниками, до теперішнього часу налічує кілька десятків [5;42].

Отже, Вільям Шекспір народився, за переказами 23 квітня, в заможній за тим часом родині Джона Шекспіра, рукавичника та торгівця шерстю. Батько обирався на різні суспільні посади, один раз був вибраний мером міста. Він не відвідував церковні богослужіння, за що платив великі грошові штрафи. Його мати, вроджена Арден, належала до одної із найдавніших англійських родин. Вільям відвідував граматичну школу («grammar school»), в котрій викладали латинську й грецьку мови, літературу й історію. Проживаючи в провінційному місті, тісно спілкувався з народом, від якого засвоїв англійський фольклор і багатство народної мови. Із розоренням батька п'ятнадцятирічний Вільям змушений був самостійно заробляти собі на життя. Будучи молодшим учителем, він одружився у 1582 році з Енн Хетевей; у нього було троє дітей. У 1587 році виїхав у Лондон і став грати на сцені, хоча великого успіху як актор не мав. З 1593 року працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург. При Якові I трупа Шекспіра отримала статус королівської. В 1599 році брав участь у побудові лондонського театру «Глобус», став його пайовиком — і наступні 10 років значився у списках його трупи. Протягом багатьох років Шекспір займався лихварством, а в 1605 році став відкупником церковної десятини.

У 1612 році Шекспір вийшов з невідомих причин у відставку і повернувся в рідний Стратфорд, де жили його дружина і дочки. Заповіт Шекспіра від 15 березня 1616-го року був підписаний нерозбірливим почерком, на підставі чого деякі дослідники вважають, що він був у той час серйозно хворий. 23 квітня 1616 року Шекспір помер. Через три дні тіло Шекспіра було поховане під вівтарем стратфордської церкви.

Таким чином, «антистратфордіанська» лінія досліджень ставить під сумнів можливість написання Шекспіром із Страдфорда «шекспірівського канону» творів. Прихильники цієї теорії вважають, що відомі про нього факти входять в суперечність із змістом і стилем досліджуваних п'єс і віршів. Антистратфордіанцями висунуті численні теорії щодо їхнього справжнього авторства. Зокрема, як кандидати на авторство п'єс Шекспіра антистратфордіанці називають Френсіса Бекона, Крістофера Марло, Роджера Маннерса (графа Ретленда), королеву Єлизавету і інших (відповідно «беконіанська», «ретлендіанська» тощо гіпотези).

Антистратфордіанці грунтуються, зокрема, на таких обставинах [12;72]:

- Не збереглася жодної книги, що належала Шекспіру із Стратфорда. Достовірні його автографи — тільки підписи прізвища і імені; його почерк досить неакуратний, що дає підставу антистратфордіанцям припускати, що він був не дуже звичний писати або навіть малограмотний. Низка стратфордіанців вважає, що один творчий автограф Шекспіра все ж таки відомий: можливо, тією ж рукою, що і підписи, написана частина забороненої цензурою п'єси «Сер Томас Мор» (це не просто копія, а чернетка з авторською правкою).

- Лексичний словник Вільяма Шекспіра складає 29 тисяч різних слів, тоді як сучасний йому англійський переклад Біблії короля Якова — тільки 5 тисяч. Багато експертів сумніваються, що у малоосвіченого сина ремісника (Шекспір ніколи не вчився в університетах і не їздив за кордон; його навчання в «граматичній школі» теж стоїть під питанням) міг бути такий багатющий словарний запас. З іншого боку, письменники-сучасники Шекспіра — Марло, Джонсон, Джон Донн та інші — були не меншого, а то і скромнішого походження (батько Шекспіра із Стратфорда був багатий і входив в управління містом), але де в чому їхня ученість перевершувала шекспірівську.

- Деякі учені вважають, що ім'я («Shakspere» або «Shaksper», що можна прочитати як «Шакспер»), записане в церковній книзі при хрещенні, і «Shakespeare» або «Shake-speare» — Шекспір, ім'я, яким підписані твори, не дають нам жодних підстав вважати, що це одна і та ж особа. Втім, орфографія імен власних у той час далеко не була врегульована, а сучасники Шекспіра Бен Джонсон і Крістофер Марло підписували свої книги теж не зовсім так, як їхні прізвища значилися в офіційних документах (Jonson, а не Johnson, Marlowe, а не Marlow).

- За життя Шекспіра і протягом кількох років після його смерті ніхто жодного разу не назвав його поетом і драматургом.

- Вистави за п'єсами Шекспіра мали місце в Оксфорді і в Кембриджі, тоді як за правилами ставитися в стінах цих старовинних університетів могли тільки твори їхніх випускників.

- Всупереч звичаям шекспірівського часу, ніхто в цілій Англії не відгукнувся жодним словом на смерть Шекспіра.

- Багато учених стверджують, що Шекспір відвідував школу короля Едуарда VI в Стратфорді-на-Ейвоні, де вивчав творчість таких поетів, як Овідій і Плавт, проте шкільних журналів не збереглося, і тепер нічого не можна сказати напевно.

- Заповіт Шекспіра — дуже об'ємний і докладний документ, проте в ньому не згадується ні про які книги, папери, поеми, п'єси. Коли Шекспір помер, 18 п'єс залишалися неопублікованими; проте, про них теж нічого не сказано в заповіті.

Автором однієї з фундаментальних робіт в цьому напрямі є російський шекспіровід І.М.Гилілов (1924—2007), книга-дослідження якого «Гра про Вільяме Шекспіра, або Таємниця великого фенікса», що вийшла в 1997 році, викликала інтерес і резонанс серед фахівців. Гилілов називає тих, хто писав під літературною маскою шекспірівські шедеври Роджера Меннерса, 5-го графа Ретленда, і Єлизавету Сидні-Ретленд, дочку англійського поета Філіпа Сидні, що перебували в платонічному шлюбі.

У 2003 році вийшла книга „Шекспір. Таємна історія“ авторів, що виступили під псевдонімом „О. Козмініус“ і „О. Мелехцій“. Автори проводять докладне розслідування, кажучи про Велику Містифікацію, результатом якої (нібито) з'явилася не тільки особа Шекспіра, але і багато інших відомих діячів епохи.

У книзі Ігоря Фролова »Рівняння Шекспіра, або «Гамлет», якого ми не читали", заснованій на тексті перших видань «Гамлета» (1603, 1604, 1623 рр.), висунута гіпотеза про те, які історичні особи ховаються за масками шекспірівських героїв.

У 2008 році вийшла книга Сергія Степанова «Вільям Шекспір», де на основі власного перекладу автор доводить, що сонети В.Шекспіра — листування Ретленда, Пембрука і Єлизавети Сидні-Ретленд. У тому ж році вийшла книга Марини Литвинової «Виправдання Шекспіра», де автор відстоює версію, що твори В. Шекспіра були створені двома авторами — Френсісом Беконом і Меннерсом, п'ятим графом Ретлендом.

1.2. Шекспір як драматург. Питання періодизації

У свій час, п'єси Шекспіра групували за сюжетами: група комедій, група трагедій, хроніки з англійської історії, римські трагедії. Подібне угрупування штучне: сполучаючи в одне п'єси різних епох, різних настроїв і різних літературних прийомів, вона ні в чому не прояснює еволюції творчості Шекспіра. Використовуване у наш час хронологічне угрупування дозволяє скласти досить чітку картину ходу духовного життя письменника і змін його світогляду.