Поява Шевченка

Дата добавления: 29 Октября 2013 в 21:59
Автор: r*********@gmail.com
Тип работы: реферат
Скачать полностью (18.02 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Шевченко - художник.doc

  —  61.50 Кб

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала вселюдському сузір"ю  геніїв невгасимого Світоча - Тараса Шевченка, Тираноборця і Пророка, Речника волі, який поставив на сторожі  біля своїх земляків, "рабів німих", вогненне слово, а в "Заповіті" дав їм наказ: "Кайдани порвіте!".

 

Поява Шевченка - поета і художника, митця і  борця, що став символом української  нації, - була зумовлена всім ходом  історичного і духовного розвитку України з її тривалою, сповненою  драматизму, героїчною боротьбою  за волю.

 

Багато сказано про велич Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, котрий став живим символом національної єдності, консолідації українського народу. І до тепер його життя, творчість аналізуються, осмислюються вченими-шевченкознавцями, бо невизначеностей, спірних питань у шевченкознавстві ще багато.

 

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих  почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

 

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п’яного дяка, то був ним покараний.

 

Бажаючи оволодіти  мистецтвом живопису, він звертається  до шляхетних дяків-живописців, які  в основному заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка” датований самим автором ще 1830році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

 

У лютому 1831 року на вулицях столиці Російської імперії – Петербурга з’явилася  валка втомлених людей. Один хлопчина звертав на себе увагу тим, що незважаючи на зимову пору, був майже босий. На одному чоботі підошва відпоролася і була прив’язана мотузкою. Це був кріпак поміщика Енгельгарда Тарас, який разом з іншими прибув до столиці. У Петербурзі доля Шевченка круто змінилась. Пан вирішив мати власного кваліфікованого майстра і 1832 року він віддав Шевченка у майстерню на навчання до одного з кращих художників-ельфрейщиків В.Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки. Перші спроби в цьому напрямі були невтішні, однак справжнє систематичне навчання почалося в майстра і це подобалось Тарасу. У 1836 році закінчився термін контракту, але Шевченко залишається у Ширяєва, очевидно, вже в ролі найманого робітника-підмайстра.

 

Через нестачу  денного часу і заклопотаність, бажання  стати справжнім художником, змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса із своїм земляком – художником І.Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти художнику-початківцю на його тернистому шляху. Сошенко дав йому поради і консультації, а потім знайомив з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою),спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва.

 

Звільнення  дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

 

У 1843 році Тарас  Григорович нарешті приїхав в  Україну. Під час подорожі, любов  до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії “Живописна Україна” – “Дари в Чигирині 1649 року”, “Судня рада” і “Старости”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.

 

Згодом, Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів.

 

Велике  місце в Шевченковому доробку  належить портретам. Він почав працювати  над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з  відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, відсутністю нарядності, вдалою композиційною бадьорістю і свіжістю барв, намагання дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

 

Саме у  Вільно, в "доширяєвський" період розвитку Шевченка, як художника, під  впливом (в тій чи іншій мірі) вчителів-художників Верби, Рустемаса, Лампі, Смаковського були закладені основи його художньої майстерності. Свідченням того є малюнки митця, зокрема, "Погруддя жінки".

 

Павло Енгельгардт  перебував у родинних стосунках  з Михайлом Глінкою, що сприяло розвитку рівня музичних інтересів цієї сім’ї.

 

Енгельгардти мали рояль з горіхового дерева, невеликий орган, оркестрові інструменти. Тут давались уроки музики, влаштовувались музичні вечори. Дружина Енгельгардта, Софія Григорівна, жінка, за свідченням сучасників, "високого розумового і естетичного розвитку", добре грала на фортепіано і співала. Саме вона, слід гадати, мала найбільший вплив на духовний розвиток Шевченка. Чи не гра та спів Софії Григорівни потім відгукнулися в повісті "Варнак", а взаємовідносини її героя з панною Магдаленою є трансформованим ставленням юнака Шевченка до пані Енгельгардт: "... она просиживала до полуночи за фортепиано, вариируя чудные создания Бетховена... Я бывало, сижу в уголку, не пошевельнуся: сижу и слушаю, слушаю и заплачу, сам не знаю отчего. Музыку я полюбил страстно, и этой любовию я обязан панне Магдалене"1. Енгельгардти володіли великою бібліотекою. Ймовірно, Шевченко користувався нею за дозволом і порадою Софії Григорівни в час, коли господар був на службі. Про його любов до книжок писав Пантелеймон Куліш: "...Не було книжки живої і животворящої, щоб йому в руки не попала та й лежала в нього не прочитана. Пушкіна він знав на пам"ять..., а Шекспіра возив з собою, куди б не їхав".

 

Прийоми, що влаштовувалися в Енгельгардтів, давали можливість козачкові ближче спостерігати манери панства. Решта челяді бачили лиш стайню, кухню, а Тарас більш-менш вільно ходив по всьому будинку, дивився картини, гортав книжки. На балах він не лише подавав склянки з водою чи колоди карт, але й спостерігав за художниками, музикантами, вченими, поетами, слухав їхні розмови, переймав панські манери...

 

Далі в його житті будуть В.Ширяєв, Літній сад, зустріч з Сошенком, Брюлловим  та ін.

 

Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала  для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 - у кріпосному рабстві, 10 - у тюрмах та на засланні. А решту постійно перебуваючи під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природньої людської мрії про сімейний затишок у власному домі.

 

Т.Г.Шевченко був вірним сином поневоленого народу і прагнув його визволення. Він щиро перейнявся і долею інших  пригноблених народів царської Росії; й ніякі заборони чи бар"єри не спроможні були стримати його братніх почуттів. У поемі "Кавказ" (1845) Т.Шевченко затаврував царську Росію як тюрму народів, де, "на всіх язиках все мовчить", і солідаризувався з тими, хто не хотів скоритися, сказав про біль, сльози і гнів усіх жертв царизму. І боротьба його власного народу, і боротьба кавказьких горців органічно включалися в його загально поетичну картину і політичну концепцію боротьби людства за свободу і гідне життя.

 

Ніколи і ні в чому не підносив Шевченко свій народ над іншими, взагалі не шукав у ньому рис, які були б властиві лише йому і більш нікому. Тарас Шевченко був людиною в родовому значенні цього слова; при тому, що він був сином свого часу і свого народу, поділяв їхні вади у дрібному, але у великому, значному, йшов принаймні на сто років попереду. Він знав свій обов"язок перед уселюдською сім"єю народів, але мав мужність у тій сім"ї народів нагадати про її вселюдський обов"язок перед своєю знеславленою нацією, без рівноправного утвердження якої світ буде неповний і несправедливий, отже, і не матиме виправдання перед совістю й розумом.

Для Шевченка в його творчості було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна - мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна "розбещена". Україна "лицарів" і Україна "рабів", "підніжків" і цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну, він і проклинав заради першої - України - матері.

 

Шевченка без перебільшення  можна назвати геніальним художником. В його картинах відбилася вся  глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав і для чого знайшов небувало синкретичне вираження, - вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої й неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпне розмаїття людського духу.

 

Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під  знаком Шевченка. Бо Шевченко був гуманістом та інтернаціоналістом й не мав він  а ні краплини національної зарозумілості  чи упередженості проти інших  народів, і Україну любив, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити її рівною з іншими у сім’ї світовій - "сім’ї вольній, новій".

 

Бувши плоть від плоті і кров від крові свого багатостраждального народу, люблячи його і належачи йому всім своїм єством, Шевченко відкидав у ньому те, що було виховане століттями національного розтління і соціального рабства. Взявши від народу все краще і животворне, він йому сторицею і віддав. Велика заслуга поета перед українським, перш за все, а потім і перед іншими народами в тому, що він високо ніс ідеї демократизму, соціальної справедливості, правди і свободи. Доклавши стільки зусиль для пробудження національної самосвідомості й виховання національної гідності українського народу, він, як справжній апостол правди і свободи, спрямовував його не в бік національної замкнутості й ворожнечі, а в бік порозуміння, співпраці усіх народів.

 

Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його слово - про Україну. Тут відбувається часте в історії літератури перетворення: поезія, народжена злобою дня, живе вічно; поезія, зміст і характер якої - безпосередньо національні, поєднуючись зі світовими змаганнями, набуває загальнолюдського значення, виростає до загальнолюдських масштабів.

 

Т.Шевченко відомий у світі в  першу чергу як художник слова, однак  це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Шевченко був справжнім  творцем Української землі. Пам’ятаймо про це!

 

Л І Т Е Р А Т У Р  А 

 

ВИДАНННЯ ШЕВЧЕНКА - ХУДОЖНИКА

 

Мистецька спадщина: У 4 т. / Редкол.: О.І.Білецький  та ін. - К.: Вид-во АН УРСР, 1961-1963. - Т.1-4.

 

Автопортрети Тараса Шевченка: [ Альбом / Упоряд. і авт. вступ. ст. Л.В.Владич]. - К.: Мистецтво, 1973. - 79 с.: іл.

 

Тарас Шевченко: Живопис. Графіка: Альбом / Авт. вступ. ст. та упоряд. Д.В.Степовик. - К.: Мистецтво, 1986. - 175 с.: іл.

 

Офорти  Тараса Шевченка: Альбом репрод. / Авт. тексту та упоряд. В.Касіян. - К.: Мистецтво, 1964. - 158 с.: іл.


Описание работы
Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала вселюдському сузір"ю геніїв невгасимого Світоча - Тараса Шевченка, Тираноборця і Пророка, Речника волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків, "рабів німих", вогненне слово, а в "Заповіті" дав їм наказ: "Кайдани порвіте!". Поява Шевченка - поета і художника, митця і борця, що став символом української нації, - була зумовлена всім ходом історичного і духовного розвитку України з її тривалою, сповненою драматизму, героїчною боротьбою за волю.
Содержание
содержание отсутствует