Образ Тартюфа в комедії Мольєра ,,Тартюф”

 

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра теорії літератури і славістики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

на тему:

«Образ Тартюфа в комедії Мольєра ,,Тартюф”»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                              Індивідуальне навчально-дослідне

                                                                      завдання з історії зарубіжної

                                      літератури

                                                           студентки групи ІМ-23

                                                                        факультету іноземної філології

                                                                          Безручко Аліни Володимирівни

 

                                         Перевірила:

                                                                               викладач, кандидат філологічних

                              наук

                                                                   Оздемір Оксана Василівна

 

 

 

 

 

 

 

Рівне-2011

План

1. Вступ…………………………………………………………………………….3.
2. Особливості літературного процесу Франції 17 ст…………………………...4.
3. Мольєр як визначний представник літератури 17 ст:
0. 3.1.Життєвий та творчий шлях………………………………………………...6.
0. 3.2.Місце комедії в житті Мольєра…………………………………………....8.
4. ,, Тартюф ” – найвизначніша з комедій в творчості Жана Батиста Поклена;
0. 4.1.Історія створення комедії. Боротьба навколо твору……………………...9.
0. 4.2.Композиція комедії. Своєрідність розв’язки…………………………….11.
0. 4.3.Система образів. Образ Тартюфа та його ідейне значення…………….13.
5. Висновки……………………………………………………………………….17.
6. Список використаних джерел…………………………………..…...………..20.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Нове сімнадцяте століття являється досить складною добою. В цей час країни розвивались досить інтенсивно. В XVII столітті література посідає особливе місце в суспільстві. Передусім в ній руйнуються старі норми і встановлюються нові.  Також відбувається посилення уваги до внутрішнього життя людини, розвивається мистецтво психологічного аналізу. Характерною особливістю літератури XVII століття є розвиток її трьох основних напрямків:

1. Класицизм;
2. Барокко;
3. Ренесансний реалізм.

Центральним та найбільш впливовим явищем в літературному житті Франції  на рубежі XVI та XVII століть було становлення класицизму. Другим характерним виявом духовного життя країни було подальше посилення католицького впливу. Напрям класицизму в літературі представлений творчістю таких талановитих письменників: П’єр Корнель, Жан Расін,  Мольєр та Лафонтен. Всі автори мали дотримуватись певних естетичних принципів класицизму:

• Єдність місця.
• Єдність часу.
• Єдність дії.

Єдність місця характеризується тим, що всі події мали проходити  в одному місці. Зазвичай це була площа з фонтаном перед королівським палацом. Єдність часу уособлює в собі події, що мають тривати не довше 24 годин. Щодо єдності дії, то мала бути певна дія, яка повинна об’єднувати всіх героїв.

Незважаючи на всі дані естетичні  норми, письменники неодноразово порушували їх. Цим вони викликали несхвалення Французької академії, що слідкувала за написанням нових творів. Але не всі твори, що відхилялись від догм класицизму були заборонені. Прикладом можуть бути комедії Мольєра, за які велись довгі війни. Адже ці твори викривали недоліки суспільно-політичного ладу тих часів, висміювали певних представників цього суспільства, чим і викликали незадоволення.

Врешті мистецтво класицизму, всі написані твори того часу є надзвичайно цікавими та актуальними до сьогодні.

 

2. Особливості літературного процесу Франції 17 століття.

Сімнадцяте століття – складна доба, бурхлива, з багатьма внутрішніми суперечностями.

В історії Франції  першої третини XVII століття ясно вимальовувалось два самостійні періоди: кінець 90-х років XVI століття та кінець 20-х років XVII століття. Зміна цих двох періодів – характерне явище для суспільного та духовного життя країни в першій половині XVII століття. Перший з них представляє консолідацію абсолютизму в роки правління Генріха ІV. Водночас це рік, коли художній метод класицизму набирає сили, завойовує провідне місце в літературному житті Франції, дарує нам двох великих письменників – Мольєра та Реньє. Другий же пов'язаний з внутрішнім загостренням протиріч і різким підйомом опозиційних по відношенню до абсолютизму сил. Подальше становлення класицизму на цьому етапі не зупиняється.

Ці періоди становлять таку собі перехідну лінію від XVI до XVII століття, від кризи та розгрому релігійних війн до епохи абсолютизму. Від Відродження до періоду розквіту і укріплення класицизму.

Мир з Іспанією, підписання Нантського мирного договору нарешті  зупинили внутрішню і зовнішню війну, що роздирали Францію у ІІ половини XVI столітті.

Центральним та найбільш впливовим явищем в літературному  житті Франції на рубежі XVI та XVII століть було становлення класицизму. На даному етапі він знайшов відображення в поезії. Наприклад, Франсуа Малерб (1555 – 1628), сатирик Матюрен Реньє. Виступаючи представниками класицизму, вони обоє показують дві різні течії всередині одного напряму.

Для літературного життя  Франції кінця 20-х середини 40-х  років XVII століття характерним є стремління державної влади і аристократичного осередку підпорядковувати своєму впливу мову та художнє мистецтво. Кардинал Рішельє здійснив внутрішній вплив на духовне життя країни. Він надавав більшого значення пропагандиській ролі літератури і театру, прагнув привабити найбільш талановитих письменників на свій бік.

Опікуючи культурну  діяльність, Рішельє регламентував  появу творчої активності, заважав  розвитку надто волелюбних і відвертих. Наглядний приклад такого натиску ми знаходимо в біографіях Корнеля та Пуссена. Розквіт вітчизняної літератури пробудив у Рішельє бажання у 1634 році створити Французьку академію. Основні задачі цієї академії заклечались в роботі з новими літературними творами, з їхньою перевіркою щодо дотримання певних норм. Французька академія з перших років свого існування виконувала важливу роль в розробці теоретичних основ поетики класицизму.

Рішельє хотів, щоб французька література зображувала у піднесених тонах героїчні почуття, діяння та загалом примножувала славу держави. Саме в аристократичних колах з’явилась вимога дотримуватись певних правил пристойності, які згодом стали канонами. Саме цей осередок став основним мірилом художньої якості творчості.

Другим характерним  проявом духовного життя Франції  в даний історичний період було подальше посилення католицького впливу. Разом  з тим у 1627 році було створено ,, Товариство святих дарів”. Це була найвпливовіша сила в руках реакційників. Агенти товариства виловлювали людей вільно мислячих  та як на їхній погляд ненадійних. Вони проникали усюди, починаючи з оточення короля і закінчуючи простими робочими.

До цього часу відноситься  зародження опозиційного відношення щодо католицької ортодоксії як релігійного руху. Центром опору став монастир Порт – Рояль. Особливо важливим явищем французької культури цього часу є розвиток раціоналістичної філософії Рене Декарта (1569-1650). Його основні роботи: ,,Правила по керівництву за розумом” (1637), ,,Пристрасті душі” (1649),  ,,Метафізичні роздуми”(1641). Декарт був безпосереднім родоначальником художньої системи класицизму, але саме його філософія здійснила помітний вплив на поширення цієї ж системи. Зовсім іншого роду явища поезії 30-40-х років XVII століття. Це розквіт різних видів салонної лірики. Найбільш талановитим поетом цього часу був Венсан Вуатюр.

Отже, XVII століття  - складна доба. Саме у Франції відбулися головні події і в суспільній і в художній галузях. Франція стає законодавицею мод в культурному аспекті. В літературі XVII століття – це передусім руйнування старих норм. Література на певний час втрачає гармонійність світосприйняття. На перший план виходять протиріччя особистісні та суспільні. Відбувається посилення уваги до внутрішнього життя, а також зростає суспільна дієвість літератури. Та найголовніше – це утворення нового напряму в літературі, такого як класицизм [2;102-106].

 

3. Мольєр  як визначний представник літератури 17 століття:

3.1. Життєвий та творчий шлях;

Творчість Жана Батиста Мольєра (1622 – 1673), одного з найвидатніших письменників – класицистів XVII століття, на відміну від Корнеля та Расіна, творців класицистичної трагедії, була зосереджена в межах комедійного жанру. Збираючи все краще, що було досягнуте попередниками, Мольєр надав французькій комедії виняткову насиченість, соціальну гостроту і художнє різнобарв’я.

Мольєр народився в  сім’ї  королівського шпалерника Поклена. Адже прізвище Мольєр – це лише псевдонім. Починаючи з 1643 року і до самої смерті він працював актором, постановник п’єс і драматургом. Вже у цьому ж році разом з іншими любителями сценічного мистецтва і акторами він створив так званий ,,Блискучий театр” в якому грав головні ролі, був режисером та директором. Через непрофесійність та брак досвіду театр Мольєра не мав великого успіху в столиці. Саме тому Мольєр переселився у провінцію і з 1645 – 1658 роки грав у бродячій трупі. В період своїх подорожей Мольєр побачив страшні злидні свого народу, але також і велику мужність [2;146].

Працюючи в провінції Мольєр починає опановувати принципи та прийоми комедійного жанру. Вже у 1658 році він повертається до Парижу. Трупа Мольєра зіграла перед Людовіком XІV трагедію Корнеля ,,Нікомед”, але це виявилось повним провалом. Тому Мольєр одразу вдався виправляти ситуацію, показавши свою комедію ,,Закоханий доктор”. Успіх був величезним. Король вирішив залишити трупу у Парижі, виділивши при цьому їм театр Пті – Бурбон, а Мольєру щорічний пенсіон. Першою п’єсою для нового театру стала одно актова комедія ,, Смішні манірниці” ( 1659 рік). У ній автор показував провінціалок, які захоплювались преціозною культурою. Але всім було зрозуміло, що у комедії висміюється аристократія, що намагалася відсторонитись від народу химерною мовою та манерами. Трупа Мольєра нажила цим собі багато ворогів та заздрісників, що добились вигнання трупи з театру, а саму будівлю невдовзі знесли. Людовік XІV не пропустив цього моменту і одразу надав акторам нове приміщення – палац Пле-Рояль. Саме у цьому палаці Мольєр працював до останніх своїх днів.

Великий драматург помер  у театрі відразу ж після постановки його останньої комедії ,,Удаваний хворий” (1673 рік). Він виконував у виставі головну роль. Його твір ,,Тартюф” став причиною того, що театрального діяча не хотіли ховати за всіма християнськими традиціями. Лише після тривалих клопотань короля Мольєра нарешті поховали за всіма традиціями. Трупа, що залишилася без директора, була об’єднана з трупою Бургундського готелю, внаслідок чого з’явився театр ,,Комеді Франсез”  - дім Мольєра, як його і досі називають французи [10]. 

Драматургію Мольєра  завжди відрізняла жанрова різноманітність. Він створював чудові зразки високої  комедії, фарсу та комедії – балету. Своєрідність художньої системи Мольєра неможна повністю відкрити. Класицистична художня манера тісно переплітається у драматурга з елементами реалізму. Реалістичні тенденція вгадуються в характері інтелектуального героя. Саме цей герой обернений до зовнішнього світу. Також реалістичні тенденції в творчості Мольєра тісно пов’язані з негативним відношенням драматурга до індивідуальних традицій. Наприклад об’єктом насмішки у Мольєра стає замкнутість людини.

Творчість Мольєра –  одна з вершин світової драматургії. Вона не лише дала значний поштовх  для подальшого розвитку французької  комедіографії, але й допомогла утвердженню реалістичних тенденцій в європейському театрі наступних віків [2;152].

 

3.2 Місце комедії в житті Мольєра.

Суть жанру високої  комедії полягає у серйозному, соціально-забарвленому змісті. Мольєр широко користується готовими сценічними та психологічними кліше, такими як маски. Серед його улюблених персонажів ми можемо побачити невірну дружину, дотепних слуг, хвалькуватих дворян. Але також є і інші персонажі: нетямущий і самовпевнений лікар, ображений на весь світ меланхолік. Драматург не просто кепкує з абстрактних людських типів, а виводить конкретні соціальні типи [9;123].

У передмові до комедії ,, Тартюф ” Мольєр писав: ,, Театр володіє великою виправною силою, ми наносимо порокам великий удар, виставляючи їх на загальний глум. Комедія не що інше, як дотепна поема, яка викриває людські вади цікавими повчаннями. ” [10]. Саме в ,,Тартюфі “ він бере на кпини орден єзуїтів. В ,,Міщанині шляхтичі” – так зване дворянство мантії. В ,,Дон Жуані “, хоча й використовує популярний сюжет, робить Дон Жуана вільнодумцем і лібертеном. Сміх Мольєра здебільшого сатиричний, викривальний. Той же Тартюф – це не просто смішна людина, а зловісна, соціально-небезпечна постать [9;125].

Уявлення Мольєра про  завдання комедії не виходять з кола класицистичної естетики. Завдання комедії, як він їх собі уявляв – дати на сцені приємне зображення загальних недоліків. Комедія Мольєра при всьому її тяжінні до реалізму містить в собі всі характерні особливості класицистичного театру. Вона побудована за тим же принципом, що і класицистична трагедія [10].