Французький романтизм 19 століття у літературі

      Письменниця  Аврора Дюпен ( за чоловіком Дюдеван ) писала під псевдонімом Жорж Санд  і була найкрупнішим представником французького романтичного соціально-психологічного роману, який надав живильного ґрунту для розвитку класичного реалізму. Ця освічена і революційно налаштована жінка вважала своїми літературними вчителями Руссо і Ґете, і присвятила життя боротьбі із соціальною нерівністю, як між окремими верствами суспільства, так і між чоловіком і жінкою. Вона прожила яскраве життя, товаришувала з Жерменою де Сталь, Віктором Гюґо, Альфредом Мюссе, з реалістами - Стендалєм, Бальзаком, Флобером, з композиторами - Листом і Шопеном, з поетом Міцкевичем, з художником Делакруа. Ця жінка сприймалася за життя як екзотичне явище, адже вона, на відміну від інших жінок того часу, виступала сама по собі, як самостійний художник і як самостійна особистість. Напів-аристократка, напів--простолюдинка, Аврора Дюпен з дитинства зазнала принижень, пов'язаних із "неповноцінним" походженням. Нещасливий шлюб із Казимиром Дюдеваном, який виник так, як виникала більшість шлюбів того часу, тобто не тільки без осмисленого вибору, а і практично без доброго знання одне одного, розпався, тому що майбутня письменниця прийняла мужнє рішення: знаючи, що світ засудить її, вона залишила свій родовий маєток Ноан і відправилась до Парижу, де її чекали труднощі, щоденна праця і творче життя.

     Аврора Дюпен почала писати заради економічної незалежності від чоловіка і поступово набула слави одного із найсерйозніших письменників  соціально-романтичної школи. Романтик завжди втілює у творі мистецтва власний ідеал, і героїні численних романів Жорж Санд ( "Індіана" ( 1832 ), "Лелія" ( 1833 ), "Жак" ( 1934 )  та ін. ) виступають втіленням суб'єктивного ідеалу. Головною цінністю фундаторка жіночої емансипації вважала свободу. І саме такими є її героїні. Вони розривають зв'язки із нелюбими чоловіками і йдуть назустріч справжньому коханню. Творчість Жорж Санд  несе в собі чимало суперечливих моментів. "Однією із наших святих", - назвав її І.Тургенєв, якого вражали широта натури і мужнє серце письменниці. Одночасно існує думка про досить складне ставлення Флобера до Жорж Санд. Сам письменник не залишив коментарів, але інколи "Мадам Боварі" сприймають як пародію на життя знаменитої жінки. Занадто ідеалізовані героїні не можуть не викликати іронії. Всі вони говорять занадто правильною мовою і ніколи не вчиняють неправильно. Одночасно не можна не зазначити: Жорж Санд є справжньою спадкоємицею просвітників. Головною метою її творчості був не епатаж, в якому її часто звинувачують, а служіння суспільству із високою метою його вдосконалення. Коли французький романтизм розділився на два напрямки: на чисте мистецтво і на школу соціального роману, або на "мистецтва заради мистецтва" і "мистецтво заради прогресу", Жорж Санд разом із Віктором Гюґо очолили другий напрямок. Жорж Санд називала своє мистецтво "романтизмом для людей" і не тільки захищала загальнолюдські цінності, а і боролася з проявами так званого "демонічного начала", до якого схилялися Байрон, Мюссе та ін. Романи "Ускок" ( 1838 ) і "Орас" ( 1841 ) розвінчують індивідуалізм, байдуже ставлення до проблем суспільства. Романи "Консуело" ( 1843 ) і "Графиня Рудольштадт" ( 1844 ) присвячені Поліні Віардо, дочці цигана із Севільї, яка вразила колись Європу своїм унікальним талантом. "Сьогодні я бачив велике торжество мистецтва", - записав І.Тургенєв у щоденнику після того, як вперше побачив Віардо. "Вона співає, наче дихає", - із захопленням писав А.Мюссе у 1838 р. В романах про долю геніальної співачки існує багато натяків на сучасників Жорж Санд. Але головним у них є інше: Консуело, дочка бідної співачки, розумом і талантом перевищує багатьох з аристократів. Вона йде гідним шляхом не тільки в житті, а і в творчості, підкорює публіку не зовньошністю або кривляннями, а голосом і акторським талантом. Доля приводить Консуело до Богемії (Чехії ), де вона стає невільним учасником трагічної боротьби слов'ян за свою національну гідність і зустрічає цікаву особистість - чеського аристократа, Артура Рудольштадта, з яким відчайдушно зв'язує життя. На зображенні боротьби чеських патріотів відобразилась багатолітня дружба Жорж Санд із Шопеном, польським композитором, який перебував в Європі в еміграції через придушення духовної свободи в його рідній Польщі. Так само, як Польща страждала під російським гнітом, так само страждала Чехія під гнітом австрійців. Жорж Санд звертається до подій ХУІІІ ст., але осмислює події століття ХІХ (принцип В.Скотта ). В романі діють історичні особи ( прусський монарх Фрідріх, австрійська імператриця Марія Терезія, просвітник Вольтер ), але на рівні фону; головними героями є вигадані персонажі. І тут Жорж Санд нібито наслідує Скотта, але, на відміну від англійського письменника, який прибрав із своїх книжок все те містичне і загадкове, чим так щедро оснащували свої твори автори "ґотичних романів", Жорж Санд зображує таємні збори франкмасонів, сповнює свою розповідь неймовірними збігами і обставинами. Особливо названа тенденція проявилася у другій частині ( "Графиня Рудольштадт" ). Але не дивлячись на всі недоліки, французька письменниця залишила глибокий слід в історії світової літератури, і не тільки в силу своєї боротьби за права жінок, а і в силу розробки жанру соціально-психологічного романтичного роману, якого було підхоплено реалістами, і де він набув значення основного жанру.