Вимоги до безпеки допоміжних приміщень

Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Октября 2011 в 15:00, реферат

Описание работы

Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.

Работа содержит 1 файл

шапошникова.doc

— 76.50 Кб (Скачать)

   МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

   МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 

   РЕФЕРАТ

   з охорони праці

   на  тему:

   «Вимоги до безпеки допоміжних приміщень» 
 
 

                Виконала:

                Студентка спеціальності «Журналістика»

                ОКР «Спеціаліст»

                Фатнєва Христина Василівна 

                Перевірив:

                Шапошнікова С.В. 
                 
                 
                 
                 
                 
                 

   Маріуполь, 2011

   Створення здорових та безпечних  умов праці починається  з правильного  вибору майданчика для  розміщення підприємства та раціонального  розташування на ньому  виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.

   Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання  в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.

   Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за функціональним використанням) великого значення слід надавати переважаючому  напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництв.

   При розташуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення  сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями  повинна бути не менше найбільшої висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіняли одна одну).

   Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При  цьому їх слід групувати з урахуванням  спільності санітарних та протипожежних  вимог, а також з урахуванням  споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.

   Згідно  з Державними санітарними правилами  планування та забудови населених пунктів  підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього  середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ).

   Розмір  санітарно-захисної зони визначають безпосередньо  від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені — через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані — відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для збереження промислових відходів.

   Для підприємств, що є джерелами забруднення  атмосфери промисловими викидами (залежно  від потужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих виділень тощо), встановлені  такі розміри санітарно-захисних зон відповідно до класу шкідливості підприємств: І клас — 1000 м, II клас — 500 м, III клас — 300 м, IV клас — 100 м, V клас — 50 м.

   До  І, II та ІІІ класу відносяться  в основному підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі  підприємства по видобутку руди, виробництву будівельних матеріалів.

   До IV класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з чавунним (в кількості  до 10000 тон/рік) та кольоровим (в кількості до 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств по виробництву будівельних матеріалів, обробці деревини, багато підприємств текстильної, легкої, харчової промисловості.

   До V класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості, відносяться  підприємства металооброблювальної промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.

   Санітарно-захисні  зони повинні бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму.

   На  зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих  факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони — 0,8 від  значення нормативу.

   Велике  значення з санітарно-гігієнічної  точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені  ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства.

   Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки  з огородженням та зручним під'їздом.

   Основні вимоги до будівель виробничого призначення  викладені в СНиП 2.09. 02-85.

   При плануванні виробничих приміщень необхідно  враховувати санітарну характеристику виробничих процесів, дотримуватись норм корисної площі для працюючих, а також нормативів площ для розташування устаткування і необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та зручне обслуговування устаткування.

   Об'єм виробничих приміщень на одного працівника згідно з санітарними нормами  повинен складати не менше 15 м3, а  площа приміщень — не менше 4,5 м2.

   Якщо  в одній будові необхідно розмістити виробничі приміщення, до яких з  точки зору промислової санітарії та пожежної профілактики висуваються різні вимоги, то необхідно їх групувати таким чином, щоб вони були ізольованими один від одного. Цехи, відділення та дільниці зі значними шкідливими виділеннями, надлишком тепла та пожежонебезпечні необхідно розташовувати біля зовнішніх стін будівлі і, якщо допустимо за умовами технологічного процесу та потоковістю виробництва — на верхніх поверхах багатоповерхової будівлі.

   Не  можна розташовувати нешкідливі цехи та дільниці (наприклад, механоскладальні, інструментальні, ЕОМ тощо), а також конторські приміщення над шкідливими, оскільки при відкриванні вікон гази та пари можуть проникати в ці приміщення.

   Приміщення, де розташовані електрощитове, вентиляційне, компресорне та інші види обладнання підвищеної небезпеки повинні бути постійно зачиненими на ключ, з тим, щоб в них не потрапили сторонні працівники.

   З метою запобігання травматизму  у виробничих приміщеннях необхідно  застосовувати попереджувальне  пофарбування будівельних конструкцій  та знаки безпеки (ТОСТ 12.4. 026-76 "Цвета сигнальные и знаки безопасности"). Наприклад, жовтим кольором (або із чорними смугами) фарбують низько розташовані над проходами конструкції, звуження проїздів, малопомітні сходинки, виступи та перепади в площині підлоги.

   Ширина  основних проходів всередині цехів та дільниць повинна бути не менше 1,5 м, а ширина проїздів — 2,5 м.

   Двері та ворота, що ведуть безпосередньо  на двір, необхідно обладнати тамбурами  або повітряними (тепловими) завісами.

   Важливе значення для здорових та безпечних  умов праці мають раціональне розташування основного та допоміжного устаткування, виробничих меблів, а також правильна організація робочих місць. Порядок розташування устаткування і відстань між машинами визначаються їхніми розмірами, технологічними вимогами і вимогами техніки безпеки. Однак, у всіх випадках, до устаткування, що має електропривод, повинен бути вільний підхід з усіх сторін шириною не менше 1 м зі сторони робочої зони і 0,6 м — зі сторони неробочої зони. Виробничі меблі (шафи, стелажі, столи тощо) можна ставити впритул до конструктивних елементів будівлі — стін, колон.

   Для обробки та захисту внутрішніх поверхонь  конструкцій приміщень від дії  шкідливих та агресивних речовин (наприклад, кислот, лугів, свинцю) та вологи використовують керамічну плитку, кислотостійку штукатурку, олійну фарбу, які перешкоджають сорбції цих речовин та допускають миття поверхонь.

   Висота  виробничих приміщень має бути не менше 3,2 м, а для приміщень енергетичного  та складського господарства — 3 м. Відстань від підлоги до конструктивних елементів перекриття — 2,6 м. Галереї, містки, сходи і майданчики повинні бути завширшки не менше 1 м і загороджені поруччями висотою 1 м і внизу повинні мати бортики висотою 0,2 м.

   Всі майданчики, які розташовані на висоті понад 260 мм від підлоги повинні мати поруччя. Санітарні металеві сходи для обслуговування обладнання встановлюються під кутом, що не перевищує 45° з відстанню між сходинками 230—260 мм і шириною сходів 250—300 мм. Для обслуговування обладнання, котре відвідується 1—2 рази на зміну і яке розташоване на майданчиках з різницею у відмітках не більше 3 м, допускається кут нахилу сходів 60°.

   Поруччя фарбують у жовтий (червоний) колір, а стояки — у білий. Сходи виготовляються ребристими або із смугастої сталі.

   Ширина  виходів з приміщень має бути не меншою 1 м, висота — 2,2 м. При русі транспорту через двері їх ширина повинна бути на 0,8 м більше з обох боків габариту транспорту.

   Підлоги виробничих приміщень повинні бути зносостійкими, теплими, неслизькими, щільними, легко очищуватись, а в деяких цехах та дільницях — волого-, кислото- та вогнестійкими. Через підлогу в інші приміщення не повинні проникати вода, мастила, шкідливі речовини, гази.

   До  складу будь-якого підприємства (залежно  від масштабу) повинні входити допоміжні приміщення, які поділяються на п'ять груп:

  • санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, вбиральні, кімнати особистої гігієни жінок, відпочинку, паління та ін.);
  • медичні (медпункти, поліклініки, профілакторії);
  • громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати для прийняття їжі);
  • культурного обслуговування (бібліотеки, зали засідань, спортзали);
  • адміністративні (заводоуправління, цехові контори) та конструкторські бюро.

   Допоміжні приміщення різного призначення, як правило, розташовують разом, в одній будівлі та в місцях з найменшим впливом шуму, вібрації та інших шкідливих факторів.

   Вимоги  щодо складу, розміщення, розмірів та обладнання допоміжних приміщень викладені  в СНиП 2.09. 04-87.

   Санітарно-побутові приміщення необхідно розташовувати з максимальним наближенням до робочих місць, щоб не було зустрічних потоків людей, а також переходів через виробничі приміщення зі шкідливими виділеннями, неопалювані частини будівлі та відкриті простори.

   Розрахунок  санітарно-побутових приміщень проводиться в залежності від санітарної характеристики виробничих процесів та кількості працюючих в найбільш чисельну зміну.

   Відповідно  до санітарної характеристики виробничі  процеси поділяються на чотири групи, а кожна з них — ще на 2—5 підгруп.

   До  першої групи (має три підгрупи) відносяться  виробничі процеси, що проходять  при нормальних метеорологічних  умовах та при відсутності шкідливих  газів та пилових виділень.

   До  другої групи (має п'ять підгруп) відносяться виробничі процеси, що проходять при несприятливих метеорологічних умовах або пов'язані з виділенням пилу чи напруженою фізичною роботою.

   До  третьої групи (має чотири підгрупи) відносяться процеси, що характеризуються наявністю різко виражених шкідливих  факторів.

   До  четвертої групи відносяться процеси, що вимагають особливого режиму для забезпечення якості продукції, а саме: пов'язані з переробкою харчових продуктів, виробництвом стерильних матеріалів, що вимагають особливої чистоти.

Информация о работе Вимоги до безпеки допоміжних приміщень