Основні положення стратегії національної безпеки України

Дата добавления: 26 Марта 2014 в 22:37
Автор: s************@gmail.com
Тип работы: реферат
Скачать полностью (54.07 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Неснов Стас .docx

  —  57.31 Кб

 

                           

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький Національний Технічний Університет

Інститут  Менеджменту

Факультетт ІПСМ

Кафедра АІМ

Основні положення стратегії національної безпеки України

Реферат

«Основи національної безпеки»

виконав: ст. гр. УБ-11

Неснов С.О.

Перевірив:Карпінець В.В.

Вінниця 2013

УКРАЇНА У СВІТІ, ЩО ЗМІНЮЄТЬСЯ

1. Загальні положення 

На початку XXI сторіччя у світі відбуваються кардинальні трансформації, що супроводжуються зміною геополітичних конфігурацій. Глобальна фінансово-економічна криза стала черговим викликом світовій цивілізації, обумовила невизначеність перспектив глобальної і національних економік, прискорила пошук шляхів модернізації суспільних систем. Криза виявила глибинні вади глобальної економічної моделі, сприяла усвідомленню необхідності системних змін світового економічного і соціального порядку.

На тлі посилення загроз і зростання нестабільності у світі постають нові виклики міжнародній безпеці - у сировинній, енергетичній, фінансовій, інформаційній, екологічній сферах.

Асиметричні загрози – поширення зброї масового знищення, міжнародний тероризм, транскордонна організована злочинність, нелегальна міграція, піратство, ескалація міждержавних і громадянських конфліктів – стають дедалі інтенсивнішими, охоплюють нові регіони і країни. Зростають регіональні загрози міжнародній безпеці, які за своїми негативними наслідками можуть мати потенціал глобального впливу.

Постала небезпечна тенденція перегляду національних кордонів поза нормами міжнародного права. Використання сили і погрози силою повернулися до практики міжнародних відносин, у тому числі в Європі.

Різновекторні геополітичні впливи на Україну в умовах неефективності гарантій її безпеки, наявності біля кордонів «заморожених» конфліктів, а також критичної зовнішньої залежності національної економіки обумовлюють вразливість України, послаблюють її роль на міжнародній арені та виштовхують на периферію світової політики, у «сіру зону безпеки».

Але сьогодні більш нагальними залишаються внутрішні виклики національній безпеці. Консервація неефективної пострадянської суспільної системи, насамперед, державної влади, викривлення демократичних процедур, що штучно стримувало процеси кадрового оновлення державних органів, обумовили слабкість, а подекуди і неспроможність держави виконувати її функції, насамперед у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, зростаючу недовіру до неї з боку суспільства.

Триваюче використання витратної економічної моделі, відсутність стимулів до інноваційних процесів і динамічного розвитку нових технологічних укладів обумовлюють неконкурентоспроможність української економіки, унеможливлюють кардинальне підвищення рівня та якості життя населення, провокують посилення соціальної напруги, поширення протестних настроїв.

Зазначені чинники, разом із незадовільним станом системи забезпечення національної безпеки, поширенням корупції в її органах, перешкоджають розв’язанню нагальних проблем суспільного розвитку, сприяють політичній радикалізації, призводять до зростання екстремістських настроїв і рухів, що у стратегічній перспективі може створити реальну загрозу національному суверенітету і територіальній цілісності України.

Ухвалена вперше у 2007 році Стратегія національної безпеки України не стала керівництвом для практичної діяльності органів державної влади, чому завадили їхня зосередженість на досягненні короткострокових політичних і економічних цілей, нехтування потребами стратегічного розвитку суспільства і держави. У підсумку посилилися загрози національній безпеці, послабилася спроможність України захищати свої національні інтереси.

Такий стан справ змушує заново оцінити рівень і вплив загроз життєво важливим інтересам України, визначитися у стратегічних пріоритетах політики національної безпеки та напрямах удосконалення механізмів їх реалізації.

Успішне вирішення таких завдань можливе за умови єдності та дієздатності державної влади. Налагодження взаємодії між Президентом, Урядом і Парламентом після президентських виборів 2010 року створює умови для глибоких трансформацій усіх сфер суспільного життя на основі Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада».

Стратегія національної безпеки України (далі – Стратегія) відповідно до законодавства визначає загальні принципи, пріоритетні цілі, завдання і механізми захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.

2. Принципи захисту життєво важливих  інтересів особи, суспільства і  держави 

2.1. Метою Стратегії є формування сприятливих умов для реалізації інтересів громадян, суспільства і держави, дальшого поступу України як демократичної держави із стійкою і зростаючою ринковою економікою, що керується європейськими політичними і економічними цінностями, в якій повага і захист прав і законних інтересів всіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп є запорукою незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України.

2.2. Нагальним завданням політики забезпеченння національної безпеки є реалізація таких життєво важливих національних інтересів України:

  1. утвердження конституційних прав і свобод людини і громадянина, створення умов для вільного розвитку людини, реалізації її творчого потенціалу через різноманіття форм суспільної організації;
  2. захист державного суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності державного кордону,
  3. створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення зростання рівня життя і добробуту населення;
  4. гарантування безпечних умов життєдіяльності населення, захисту і відновлення навколишнього природного середовища;
  5. збереження і розвиток духовних і культурних цінностей українського суспільства, зміцнення його ідентичності на засадах етнокультурної різноманітності.

2.3. Реалізація нагальних завдань  політики національної безпеки  вимагає:

  1. зміцнення демократичного конституційного ладу та верховенства права;
  2. збільшення можливостей держави із захисту національних інтересів, що реалізується через ефективну систему забезпечення національної безпеки та незалежний, збалансований і відповідальний зовнішньополітичний курс;
  3. формування безпечного міжнародного середовища, сприятливого для реалізації національних інтересів України, її ствердження як впливової регіональної держави, зростання її впливу у глобалізованому світі;
  4. забезпечення інтеграції держави до Європейського Союзу.

2.4. Політика національної безпеки  України виходить з принципів:

  1. захисту національних інтересів;
  2. пріоритету договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;
  3. своєчасності і адекватності заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
  4. сумлінного виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань;
  5. послідовної реалізації політики позаблоковості з використанням в інтересах України механізмів міжнародної безпеки;
  6. чіткого розмежування повноважень та скоординованої взаємодії органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
  7. демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони – системою органів, які відповідають за забезпечення безпеки і оборони держави;
  8. професіоналізму, відкритості та прозорості у процесі формування і реалізації державної політики.

3. Безпекове  середовище та актуальні загрози  національним інтересам і національній  безпеці України 

3.1. У зовнішньому просторі навколо  України спостерігаються тенденції, які потенційно є джерелами  загроз національній безпеці.

3.1.1. Посилення дії глобальних чинників, які загрожують стратегічній стабільності у світі та негативно відбиваються на безпековому середовищі України:

  1. загострення конкуренції між світовими центрами сили, при чому нерідко порушуються норми міжнародного права, застосовується силовий тиск; спостерігаються спроби держав вирішувати свої проблеми за рахунок інших, неспроможних ефективно захищати власні національні інтереси;
  2. криза міжнародної системи безпеки, заснованої на ялтинсько-гельсінкських принципах, розмивання системи міжнародних угод у галузі стратегічної стабільності, послаблення ролі міжнародних безпекових інститутів; невизначеність засад нової міжнародної системи безпеки, що у комплексі з недосконалою системою міжнародного права уможливлює безкарне застосування сили на міжнародній арені для реалізації власних інтересів;
  3. наявність самопроголошених квазідержавних утворень на територіях суверенних держав, поява небезпечних прецедентів визнання деяких з них іншими державами, що стало стимулом для процесів регіонального сепаратизму;
  4. посилення, в умовах дефіциту сировинних ресурсів, конкуренції за доступ до них та за контроль над маршрутами їх доставки на ринки споживання;
  5. інтенсифікація процесів мілітаризації світу, окремих регіонів і держав; збільшення кількості «проблемних» країн, які всупереч вимогам міжнародних режимів нерозповсюдження намагаються заволодіти зброєю масового знищення та засобами її доставки;
  6. поширення тероризму, піратства, наркобізнесу, незаконної торгівлі зброєю і ядерними матеріалами, транскордонної організованої злочинності, відмивання брудних грошей, незаконної міграції, торгівлі людьми, кіберзагроз;
  7. надмірне антропогенне навантаження на довкілля, що має наслідком зростаюче забруднення природного середовища, глобальні зміни клімату, збільшення дефіциту продовольства, питної води, небезпечні техногенні аварії, пандемії, які загрожують населенню і вимагають ресурсів системи забезпечення національної безпеки для реагування на них.

3.1.2. Погіршення регіонального безпекового середовища навколо України:

  1. активізація процесів формування «сфер впливу», або «зон геополітичної відповідальності», які супроводжуються зростанням конфліктності, поширенням практики провокування конфліктних ситуацій, у т.ч. збройних, посиленням різновекторних зовнішніх впливів у регіоні, включаючи розвідувально-підривну діяльність; загрозами превентивного застосування збройних сил окремими державами за межами своїх кордонів;
  2. дальша ескалація конфліктів (у т.ч. «заморожених») у Чорноморсько-Каспійському регіоні, внутрішня нестабільність багатьох країн регіону, невизначеність перспектив і спільного бачення регіональних інтеграційних процесів;
  3. посилення мілітаризації регіону, збільшення іноземної військової присутності та розміщення новітніх систем озброєнь інших держав на територіях країн регіону;
  4. невирішеність проблемних питань, пов’язаних з договірно-правовим оформленням міждержавних кордонів, розмежуванням виключних морських економічних зон і континентального шельфу, а також із забезпеченням національно-культурних прав етнічних меншин, що уможливлює повернення до регіонального порядку денного питання про територіальні претензії.

3.1.3. Наявність безпосередніх зовнішніх  викликів національній безпеці  України:

  1. збереження неврегульованої конфліктної ситуації на території Придністровського регіону Республіки Молдова, що безпосередньо межує з Україною;
  2. невирішеність питання щодо розмежування лінією державного кордону акваторії Чорного і Азовського морів та Керченської протоки, відсутність демаркації державного кордону України з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та Республікою Молдова, що стримує врегулювання правових засад забезпечення його режиму і облаштування, ускладнює ефективну протидію транскордонним загрозам;
  3. наявність неврегульованих проблемних питань, пов’язаних з тимчасовим перебуванням Чорноморського флоту РФ на території України, недосконалість договірно-правової бази у цій сфері;
  4. недосконалість державної міграційної політики та неефективність системи державного регулювання міграційних процесів, що не забезпечують належний захист прав та інтересів громадян України, які працюють за кордоном, не створюють умов для допуску іммігрантів у відповідності до інтересів України, їх належної інтеграції в українське суспільство.

3.2. У внутрішньому безпековому середовищі наявні системні проблеми, що загрожують національній безпеці.

3.2.1. Криза системи державної влади:

  1. корумпованість державних інститутів, їх неспроможність надавати адекватні відповіді на виклики сучасності, криза суспільної довіри до них;
  2. низька дієвість існуючих механізмів підготовки, прийняття та виконання державних рішень;
  3. недосконалість правового регулювання суспільних відносин, зокрема неналежний рівень захисту права власності та непрозорість відносин у цій сфері, неефективність контролю за додержанням законодавства;
  4. системні недоліки у функціонуванні судової системи, що підривають довіру населення до держави і права, обмежують захист прав і свобод громадян, загрожують законним інтересам господарюючих суб'єктів;
  5. неадекватність реагування державних органів на конфліктні загострення у сфері політичних, економічних, соціальних, міжетнічних, міжконфесійних відносин, радикалізацію суспільних настроїв і поширення проявів екстремізму, зокрема інспірованих із зовні.

3.2.2. Відчутне погіршення стану економічної  безпеки:

  1. відсутність послідовної і відповідальної економічної політики на тлі світової фінансово-економічної кризи та її наслідків;
  2. посилення структурних деформацій в економіці, надмірний вплив зовнішньоекономічної кон’юнктури, стагнація внутрішнього ринку, недосконалість механізмів його захисту від несумлінної конкуренції з боку українських монополістів та імпортерів, неефективність боротьби з контрабандою;
  3. неефективність використання матеріальних ресурсів, переважання галузей з невеликою часткою доданої вартості, низький технологічний рівень вітчизняної економіки;
  4. неконтрольоване зростання зовнішнього боргу, в тому числі державного, недосконалість системи регулювання фінансових ринків, значні валютні ризики, неефективне і нераціональне використання коштів Державного і місцевих бюджетів;
  5. неадекватність податкової системи вимогам прискореного розвитку національної економіки на інноваційних засадах, високий рівень тінізації економіки, поширення тіньової зайнятості та методів ухилення від оподаткування, криміналізація економічних відносин;
  6. монополізація іноземним капіталом певних стратегічно важливих галузей національної економіки або небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у таких галузях.
Страницы:1234следующая →
Описание работы
На початку XXI сторіччя у світі відбуваються кардинальні трансформації, що супроводжуються зміною геополітичних конфігурацій. Глобальна фінансово-економічна криза стала черговим викликом світовій цивілізації, обумовила невизначеність перспектив глобальної і національних економік, прискорила пошук шляхів модернізації суспільних систем. Криза виявила глибинні вади глобальної економічної моделі, сприяла усвідомленню необхідності системних змін світового економічного і соціального порядку.
На тлі посилення загроз і зростання нестабільності у світі постають нові виклики міжнародній безпеці - у сировинній, енергетичній, фінансовій, інформаційній, екологічній сферах.
Содержание
содержание отсутствует