Безпека життєдіяльності

Після надання першої допомоги, незалежно від ступеня важкості стану, потерпілого необхідно доставити до найближчого медичного закладу, оскільки навіть при легких випадках можливі тяжкі ускладнення, що можуть спричинити навіть смерть потерпілого.

4.4. Отруєння

Загальна кількість жертв гострих отруєнь значно перевищує число людей, що гине у дорожньо-транспортних пригодах. Гострі отруєння розвиваються внаслідок потрапляння в організм людини хімічних речовин різної природи в такій кількості, яка здатна порушити життєво важливі функції і створити небезпеку для життя. Чим менша кількість (доза) хімічної речовини, тим більша її токсичність, тобто отруйність. Для більшості речовин, що викликають гострі отруєння, незалежно від дози та шляху проникнення характерна вибіркова токсичність, тобто здатність впливати лише не певні органи  та системи організму людини. Відповідно до цього розрізняють:

-         кров’яні отрути, що впливають на клітини крові (чадний газ, селітра);

-         нервові чи нейротоксичні отрути, що уражають клітини центральної та периферійної нервової системи (алкоголь, наркотики);

-         ниркові та печінкові отрути, що порушують функцію цих органів (з’єднання важких металів, деякі токсини грибів);

-         серцеві отрути, які порушують роботу серця (окремі рослинні отрути із групи алкалоїдів);

-         кишково-шлункові отрути, які уражують стравохід, шлунок, кишковик (концентровані розчини кислот та лугів).

При підозрі отруєння необхідно відразу викликати лікаря, а до його прибуття надати потерпілому першу допомогу. Однак необхідно пам’ятати, що деякі захворювання, наприклад, апендицит, інфаркт міокарда, інсульт, особливо в похилому віці можуть супроводжуватись симптомами схожими на отруєння (біль в животі, нудота, блювання, загальна слабкість). Промивання шлунка, застосування сольового проносного при таких захворюваннях можуть призвести до небажаних, інколи тяжких наслідків, тому застосовувати вищевказані заходи першої допомоги до прибуття лікаря можна лише в тому випадку, коли є тверда впевненість, що у потерпілого отруєння. Серед загальної кількості отруєння  найчастіше спричинюються: недоброякісними харчовими продуктами або неправильним їх приготуванням; грибами; медикаментами, які використовуються для лікування, однак у надмірних дозах проявляють токсичні властивості; отрутохімікатами, що використовуються для боротьби зі шкідниками та хворобами рослин; препаратами побутової хімії, які широко використовуються для різноманітних господарських та санітарних потреб.

4.4.1. Харчові отруєння

Одним з найбільш поширених джерел харчових отруєнь можуть бути продукти, заражені деякими мікробами, що виділяють дуже сильні токсини (отрути білкового погодження). Це, в першу чергу, паличка ботулінуса, токсин якої є найбільш сильним із природних отрут. Смертельною є доза всього лиш 0,0002 мг. Харчові отруєння виникають при вживанні консервованих продуктів – м’яса риби, плодів та овочів, заражених спорами цих бактерій, що розвиваються в анаеробних (без доступу кисню) умовах. Після звичайного, як для будь-якого харчового отруєння початку (блювання, болі в животі, понос) через кілька годин послаблюється зір, порушується мова та ковтання, внаслідок паралічу м’язів носоглотки та гортані. Надалі розвиваються паралічі інших м’язів, в тому числі дихальних, що, як правило, призводить до смерті.

Досить часті випадки харчових отруєнь спричинені токсинами деяких видів стафілокока. Ці бактерії активно розмножуються при звичайній кімнатній температурі на різноманітних харчових продуктах, що не підлягають безпосередньо перед їх споживанням термічній обробці (тістечка з кремом, молочні продукти, паштети, вінегрети та ін.). Джерелом зараження таких продуктів можуть бути хворі, що страждають стафілококовими захворюваннями. Таких хворих не можна допускати до приготування їжі. Профілактика цих харчових отруєнь полягає у суровому дотриманні термінів та умов зберігання готових до вживання продуктів.

Значну групу харчових отруєнь становлять так звані токсикоінфекції – захворювання, спричинені деякими видами кишкових мікробів (сальмонелами). Вони розвиваються при дії самих живих мікроорганізмів, а не лише їх токсинів. Лікування харчових токсикоінфекцій проводиться лише в інфекційних відділах лікарень.

Необхідно зазначити, що на сьогодні значно почастішали випадки алкогольного отруєння, особливо продукцією сумнівного походження.

Загальні принципи профілактики харчових отруєнь зводяться до наступного:

-         будь-якого сумніви щодо доброї якості харчових продуктів, готових до споживання, особливо консервованих, необхідно вирішувати на користь власного здоров’я і відмовлятися від їх споживання;

-         подібно правилам дорожнього руху, правила особистої гігієни при умові їх суворого дотримання надійно зберігають життя сучасної людини від невидимої токсико –інфекційної небезпеки;

-         будь-який замінник (сурогат) алкоголю – потенційна отрута, тому вживання алкогольних напоїв сумнівного походження – це великий ризик для життя та здоров’я;

-         при приготуванні харчових продуктів необхідно суворо дотримуватись правил їх кулінарної обробки.

4.4.2. Отруєння грибами

Отруйних грибів у Європі налічується близько 80 видів, з них дуже небезпечних – 20 – 25.

Залежно від складу і вмісту отруйні гриби здебільшого викликають легкі нетривалі захворювання, з яких найчастішим є розлад шлунково-кишкової діяльності, що закінчується одужанням. Але вони можуть спричинятися й до тяжких, смертельних отруєнь. При отруєнні грибами в жодному разі не можна вживати алкоголь, оскільки він сприяє більш швидкому всмоктуванню в організм грибної отрути.

Отрути, які містяться в грибах, поділяються на три групи.

Першу становлять отрути місцевої збудженої дії (деякі сироїжки печериця рудіюча отруйна, недоварені опеньки осінні справжні). Вони спричиняють лише порушення травлення. Їхня дія проявляється через 1 – 2 години після споживання.

Друга група отрут (мухомори червоний, пантерний) діє на нервові центри. Відчувається отруєння через 0,5 – 2 години в формі сильної нудоти, блювання, поносу з болями, запаморочення, втрати свідомості, надмірного потіння, сп’яніння, приступів сміху, плачу, галюцинацій. Звичайно отруєння минає, але в деяких людей перебіг його тяжкий. Хворому неодмінно потрібна лікарська допомога і постільний режим.

Третя група отрут (бліда поганка та деякі мухомори) спричиняє найтяжчі, смертельні отруєння. Дія їх проявляється дуже пізно – через 8 – 48 годин. Виявляється отруєння лише тоді, коли речовини досягли мозку і впливають на нервові центри, що регулюють діяльність певних органів. Після цього від посилення діяльності мускулатури шлунка надмірно виділяються шлунковий сік і слиз, що є причиною сильного блювання, поносу. Організм збезводнюється, згущується кров, настає нестерпна спрага, синіють губи, нігті, холонуть руки і ноги, виникають судороги. Згодом отрута паралізує нерви, які регулюють роботу кровоносних судин. Судини розслаблюються, в них затримується кров. Кров’яний тиск падає. Коли організм переборює цю стадію отруєння, стан хворого погіршується, і майже завжди настає смерть.

4.4.3. Медикаментозне отруєння

Відомо, що медикаментозні препарати, що приймаються людиною за певних обставин у відповідних дозах сприяють відновленню різноманітних функцій організму, тобто мають лікувальну дію. В той же час завищені дози таких препаратів часто спричинюють гострі отруєння. Таким чином один і той же медикаментозний препарат може бути і ліками і отрутою. Ще відомий лікар епохи Відродження Парацельс сказав: “все є ліки і все є отрута – лише доза робить речовину отрутою чи ліками”.

Найбільш часті випадки медикаментозного отруєння снодійними та заспокійливими препаратами.

Невдовзі після того, як хворий прийняв більшу дозу снодійного в нього появляється слабкість, сонливість, почуття важкості в голові, а у декого, навпаки – психічне збудження, подібно до алкогольного сп’яніння. Потім наступає сон, який може перейти у втрату свідомості. Якщо отруєння легке, то людина не втрачає свідомості, однак тривалий час знаходиться в стані глибокого сну.

Для отруєння заспокійливими (седативними) препаратами характерні дві фази. В першій визначається збудження, втрата орієнтації; хворий підскакує, поривається бігти, рухи його хаотичні, шкіра бліда, пульс частий, дихання з шумом. В другій фазі отруєння (якщо вона має місце) настає втрата свідомості. Як правило, найбільш важко переносять передозування снодійних та заспокійливих засобів люди похилого віку, а також ті, хто страждає захворюваннями серця та судин, органів дихання. При підозрі такого отруєння потрібно негайно викликати швидку допомогу і по можливості надати допомогу потерпілому.

Для профілактики медикаментозних отруєнь у дітей необхідно всі медикаменти зберігати у недоступному для них місті, бажано під замком. Недопустимо зберігати ліки без етикеток, в іншій упаковці, або в посуді з - під напоїв. В домашній аптеці повинні знаходитись лише засоби для надання першої допомоги та ліки, призначенні для лікування хвороби, наявної в даний момент часу.

За будь-яких обставин слід пам’ятати, що самолікування – це завжди небезпека, на яку людина себе добровільно наражає, приймаючи невідомі медикаменти без попередньої консультації з лікарем.

4.4.4. Отруєння отрутохімікатами

Отрутохімікати, що використовуються для захисту рослин та тварин дістали назву пестицидів (від латинського “pestis” – зараза, “сide” – вбивати).

Термін “пестициди” тепер об’єднує близько 1000 хімічних сполук. Ведення сільського господарства в сучасних умовах не мислимо без використання пестицидів. Відомо, що у економічно слаборозвинутих країнах до 50% вражаю гине від бур’янів, шкідників і хвороб, а в промислових державах - лише 15 – 20%.

Залежно від призначення пестициди поділяються на такі основні групи: гербіциди (знищують бур’яни), зооциди (знищують гризунів), інсекциди (знищують шкідливих комах), фунгіциди (знищують грибкових збудників хвороб рослин).

Незважаючи на те, що до виробництва зберігання та застосування пестицидів пред’являються відповідні вимоги, вони все ж мають високий ступінь отруйності, і особливо ті, які містять стійкі сполуки. Отрутохімікати можуть потрапити в організм людини через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, та шкіру. Дихальними шляхами пестициди потрапляють найчастіше під час оприскування рослин, наприклад, картопляної ботви проти колорадського жука. Токсична дія визначається кількістю отрутохімікатів, які потрапили в організм і залежить від їх концентрації в повітрі, тривалості і повторності впливу, дії зовнішніх чинників (температура повітря, опади, напрямок вітру) та умов праці.

Характер токсичної дії на організм людини різних пестицидів не однаковий. Особливості їх дії визначають хімічна природа, фізико-хімічні властивості. Пестициди із групи хлорорганічних сполук (ДДТ, гексахлоран, хлорбензол, дихлоретан та ін.) зберігають високу стійкість у зовнішньому середовищі. Внаслідок цього вони протягом тривалого часу зберігають токсичні властивості для людини. Хлорорганічні сполуки порушують в організмі людини окисно відновні процеси в тканинах через блокаду цитохромооксидази. Наслідком цього є киснева недостатність тканини. Оскільки найбільш чутливими до нестачі кисню є нервова тканина і серцевий м’яз, основні клінічні прояви токсичної дії хлорорганічних сполук пов’язані зі змінами у нервовій системі, серці, а також у печінці.

Отруєння хлорорганічними сполуками призводить до запаморочення, головного болю, нудоти, блювання. У важких випадках коматозний стан зі зниженням артеріального тиску, порушенням дихання.

Існує значна індивідуальна чутливість до дії хлорорганічних сполук. Особливо чутливі до дії пестицидів цієї групи діти, у яких може спостерігатись дуже важкий перебіг отруєння.

Пестициди із групи фосфорорганічних сполук (хлорофос, карбофос, метілацетофос, фосфомід та ін.) є нейротропною отрутою, яка вражає переважно центральну та вегетативну нервову систему. Основними симптомами, які виникають внаслідок дії цих речовин, є: нудота, слиновиділення, запаморочення, головний біль, утруднена мова, порушення орієнтування. Далі з’являються фібриляльні посмикування у різних групах м’язів, м’язова слабкість, підвищується артеріальний тиск.

4.5. Побутові предмети, та засоби побутової хімії,

як джерела небезпеки

Більшість сучасних побутових предметів можуть виділяти забруднювачі повітря. Деякі з них виділяють по кілька забруднювачів.

Обстеження однієї з квартир у відносно чистому районі великого міста показали наявність в повітрі квартири більше 50 шкідливих хімічних речовин при чому концентрації деяких з них перевищували гранично допустимі норми. Встановлено, що килимові покриття, килими, лінолеуми, лаковані меблі, та підлога, різні полімерні та поліетиленові вироби виділяють хлорвініл, дибутилфтолат, ефірні сполуки, формальдегід, аміак, поліциклічні ароматичні вуглеводи. С повітрям весь цей “набір” потрапляє в організм людини, руйнує імунну систему і навіть може спричинювати зміну генетичного коду.

В побуті ми широко використовуємо різноманітні засоби побутової хімії, які значно полегшують домашню роботу, разом з тим вони можуть становити потенційну небезпеку для нашого здоров’я і навіть життя. Так засоби для виведення плям, іржі, зняття накипу переважно містять мурашину, соляну, щавелеву кислоти, які можуть викликати опіки та ураження печінки, нирок, легень при потраплені в організм. До складу багатьох засобів для прання та відбілювання входять розчини лугів. Засоби для миття віконного скла, кахлі, умивальників, унітазів містять розчин аміаку, який уражає слизові оболонки очей і дихальних шляхів. До складу багатьох лаків та фарб входять нітросполуки, які шкідливо впливають ,насамперед, на печінку