Аварiя на ЧАЕС: причини та наслiдки

Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Марта 2013 в 10:56, контрольная работа

Описание работы

Але минало лихоліття, приходив мир, і знову щедра земля дарувала людям свої невичерпні багатства.
Відбудовувались села, піднімались церкви. Але ніколи ще раніше людина
не зводила собі історичного хреста, на якому сама ж і була розп’ята. Таким
хрестом став для України Чорнобиль. Скільки українців поклали на жертвенник своє здоров’я та життя! Скільки тих, хто назавжди залишив рідні домівки!
Безкраї простори колись родючої землі тепер порожні, забруднені, мертві…

Содержание

Вступ.........................................................................................................................2
Історична довідка…………………………………………………………………3

Основні принципи роботи ЧАЕС..........................................................................4
Хронологія аварії та її причини.............................................................................5
Ліквідація наслідків аварії......................................................................................8

Поширення радіації...............................................................................................12
Наслідкі аварії........................................................................................................13

Медичні аспекти аварії.........................................................................................14

Висновок.................................................................................................................16

Список використаної літератури..........................................................................17

Работа содержит 1 файл

Реферат.doc

— 170.00 Кб (Скачать)

тривала від 20 секунд до 1 хвилини, багато хто з них, безсумнівно  піддалися

впливу  радіаційного випромінювання.

      Після очищення  даху 3-го  енергоблоку,  почалися  роботи  з  зачищення

території  станції  і  прилягаючих  районів.  Частина   робіт   виконувалася

спеціальною  технікою  з  дистанційним  керуванням,  але  на  частині  робіт

використовувалися люди, знову в основному  військовослужбовці.

      Ділянки ЧАЕС  забруднені  дрібними  викидами  і   радіоактивним   пилом,

очищалися спеціальною адсорбуючою  плівкою.  Після  розпилення  на  повехні, вона  застигала,  схоплюючи  пил  і  інше  сміття,  а  потім  зверталася   і вивозилася  для  поховання.  Широко  застосовувалася  пожежна  і   військова техніка,  за  допомогою  якої  обмивалися  стіни   і   дахи   будинків.   Не відмовлялися від звичайних зборів з  території радіоактивного  бруду.  Його знімали бульдозерами,  скреперами,  вивозили  і  ховали.  Потім  ці  ділянки покривалися бетоном, асфальтом і іншими видами  покрить.  Ділянка  соснового лісу, по якому пройшов радіоактивний слід ( так називаний “рудий ліс”),  був цілком прибраний, і також вивезений  для  поховання.  Радіоактивна  вода  що затопила підреакторні приміщення була відкачана  в  спеціально  приготовлені ємності.  Для  запобігання  радіоактивного  зараження  ґрунтових  вод,  були зведені відповідні гідротехнічні спорудження під корпусом 4-го  енергоблоку.

Одночасно з  цим  велися  роботи  з  радіаційного  контролю  і  дезактивації

радіаційних плям у межах тридцятикілометрової зони від місця  аварії.  Роботи

з дезактивації продовжувалися аж до жовтня-листопада 1986 року,  після  чого

радіаційне  тло було знижено  настільки, що в експлуатацію знову  ввели  першу чергу атомної станції.

       Для  повної  безпеки  роботи  ЧАЕС,  було  прийняте  рішення  закрити

ушкоджений  реактор спеціальним  укриттям.  У  район  4-го  енергоблоку,  при ліквідації аварії згрібався весь радіоактивний бруд, радіоактивні осколки  і конструкції., заздалегідь розраховуючи улаштувати на цьому  місці  могильник радіоактивних  відходів.  Проект  одержав  інженерну  назву “Укриття”,  але широкій публіці він більш відомий за назвою “Саркофаг”.

      Його висота склала 61  метр,  найбільша   товщина  стін  -  18  метрів.

Зведення  "саркофага"  здійснювалося   за   допомогою   самохідних   кранів,

оснащених телевізійними засобами спостереження. У ньому передбачена  система витяжної вентиляції з очищенням повітря, система примусового охолодження,  а для недопущення підвищення нейтронної активності на даху встановлені баки  з розчином бора.

      Суть проекту полягала  в  тім,  щоб  залити  ушкоджений  реактор  шаром

покритих  у  визначених  місцях  свинцем  металевих  конструкцій  заповнених  бетоном. Особлива складність   у  цьому  проекті   представляла  стіна  3-го нергоблоку суміжна з 4-м енергоблоком.  Раніш  обоє  реакторних  цеху  були з'єднані між собою різними комунікаціями й устаткуванням. В  даний  час  між енергоблоками зведена стіна  зі  свинцю  сталі  і  бетону  називана  “стіною біологічного захисту”. Після її установки були початі роботи з  дезактивації третього енергоблоку.

      15 травня 1986 р. була  прийнята Постанова  ЦК  КПРС  і   Ради  Міністрів

СРСР, у якому  основні  роботи  з  ліквідації  наслідків  аварії  доручалися

Минсредмашу.   Головною   задачею   було   спорудження   об'єкта   "Укриття"

("Саркофаг") четвертого енергоблоку ЧАЕС. Буквально в лічені дні,  практично на порожнім місці, з'явилася могутня організація ВУС-605, що включає в  себе шість будівельних районів, що зводили різні елементи "Укриття", монтажний і бетонний заводи, керування  механізації, автотранспорту,енергопостачання, виробничо-технічної   комплектації,   санітарно-побутового   обслуговування, робітника  постачання  (включаючи  їдальні),  а  також  обслуговування   баз проживання  персоналу.   У   складі   ВУС-605   був   організований   відділ дозиметричного   контролю   (ОДК).    Підрозділу    ВУС-605   дислокувалися безпосередньо на території ЧАЕС, у м.Чорнобилі, у м.Іванполі  і  на  станції Тетерів Київської області. Бази проживання і  допоміжних  служб розміщалисяна відстані 50 - 100 км від місця проведення  робіт.  З обліком складної радіаційної обстановки  і  необхідності  дотримання  вимог,  норм  і  правил радіаційної безпеки був  установлений  вахтовий  метод  роботи  персоналу  з тривалістю вахти 2 місяці. Чисельність однієї вахти досягала 10000  чоловік.

Персонал  на території ЧАЕС працював цілодобово в 4 зміни. Весь персонал ВУС- 605 комплектувався з фахівців  підприємств і організацій Мінсередмашу,  а також військовослужбовців  (солдата,  сержантів,  офіцерів),  покликаних  із запасу для проходження військових зборів  і  спрямованих  у  Чорнобиль  (так званих "партизанів"). Задача поховання зруйнованого енергоблоку,  що  стояла перед ВУС-605, була  складна  й  унікальна,  оскільки  не  мала  аналогів  у світовій інженерній практиці. Складність  створення  подібного  спорудження, крім   значних   руйнувань,   істотно   збільшувалася   важкою   радіаційною  обстановкою в зоні зруйнованого  блоку,  що  робило  його  важкодоступним  і вкрай обмежувало використання звичайних інженерних рішень.  При  спорудженні "Укриття" реалізація  проектних рішень  у настільки складній  радіаційній обстановці  стала  можливої   завдяки   комплексу   спеціально   розроблених організаційно - технічних заходів, у  тому  числі  використання  спеціальної техніки з дистанційним керуванням. Однак  позначалася  відсутність  досвіду.

Один  дорогий робот  так і залишився  на стіні "Саркофагу", не виконавши  свого завдання: електроніка вийшла з ладу через радіацію.

      У  листопаду  1986  року  "Укриття"  було  споруджено,  а  ВУС-605   -

розформований.  Cпоруда  "Укриття"  було  здійснено  за  рекордно   короткий

термін. Однак, виграш у часі і вартості будівництва  спричинив  за  собою  і

ряд істотних труднощів.

      Це - відсутність  скільки-небудь повної інформації про міцність  старих

конструкцій, на які спиралися  нові, необхідність  застосовувати  дистанційні

методи  бетонування, неможливість у ряді випадків використовувати  зварювання і т.д. Усі  труднощі  виникають  через  величезні  радіаційні  поля  поблизу зруйнованого блоку. Під шаром бетону залишилися сотні тонн ядерного  палива.

Зараз нікому невідомо, що відбувається з ним.  Є  припущення,  що  там  може

виникнути ланцюгова реакція, тоді можлива  тепловий  вибух.  На дослідження процесів, що відбуваються,  як  завжди  немає  грошей.  Крім  того,  дотепер частина зведень приховується.

      При будівництві  “Саркофагу” було  покладено близько  300 тисяч  кубічних

метрів  бетону, змонтовано  понад  6  тисяч  тонн  різних  металоконструкцій.

Таким чином, у жовтні 1986 року “Укриття”  щільно  запечатало  те,  що  було

раніш 4-м  енергоблоком ЧАЕС. У той же час  “Укриття”  не  цілком  герметичне.

Воно  має спеціальні вентиляційні канали для охолодження  реактора,  постачені спеціальними фільтрами, великий комплекс  діагностичного  і  радіометричного устаткування,  систему   активного   ядерного   захисту,   для   запобігання виникнення ланцюгової реакції в  колишньому  реакторі.   Таким  чином,  була забезпечена надійна консервація  зруйнованого  реактора,  відвернений  вихід аерозолей у навколишнє середовище, забезпечена ядерна безпека об'єкта.

      Міністерство охорони  здоров'я  України   підвело  підсумки:  понад  125

тисяч померлих до  1994  року,  тільки  торік  із  впливом  аварії  на  ЧАЕС

зв'язані 532 смерті  ліквідаторів;  тисячі  км2  забруднених  земель.  Через

тринадцять  років після аварії  виявляється  вплив  ефектів  опромінення,  що

наложилось  на загальне погіршення демографічної  ситуації  і  стан  здоров'я

населення постраждалих держав. Уже сьогодні понад 60%  обличчя,  що  були  в той час дітьми і підлітками і проживали на забрудненій території,  складають групу ризику занедужати раком щитовидної залози. Дія  комплексних  факторів, характерних для Чорнобильської катастрофи, привело до  росту  захворюваності дітей, особливо хворобами  крові,  нервової  системи,  органів  травлення  і дихальних  шляхів.  Пильної  уваги  вимагають  зараз  обличчя,  що  приймали особисту участь у ліквідації аварії. Сьогодні  їх  нараховується  понад  432 тисяч чоловік. За роки спостереження загальна їхня захворюваність зросла  до 1400%. Утішатися залишається лише  тим,  що  результати  впливу  аварії  на населення, могли б бути набагато гірше, якби  не  активна  робота  вчених  і фахівців. За останнім часом розроблено біля ста  методичних,  нормативних  і інструктивних документів. Але на їхню реалізацію не вистачає засобів...

                            Поширення радіації

 

 

      Як  уже  говорилося,  процес  викиду  радіонуклідів   зі   зруйнованого

реактора  був  розтягнутий у часі і складався з декількох стадій.

      На I стадії було  викинуто  діспергіроване   паливо,   у   якому   склад

радіонуклідів  відповідав  такому   в   опроміненому    паливі,   але    був

збагачений  летучими ізотопами  йоду телуру, цезію  і шляхетних газів.

      На  II   стадії   завдяки   мірам,  що   починаються,   по  припиненню

горіння  графіту  і  фільтрації   викиду   потужність   викиду   зменшилася.

Потоками  гарячого  повітря  і  продуктами  горіння   графіту   з   реактора

виносилося радіоактивне дрібнодіспергіроване паливо.

      Для  III  стадії  характерним   було   швидке   наростання  потужності

виходу  продуктів  розподілу  за  межі   реакторного    блоку.   За  рахунок

залишкового   тепловиділення    температура   палива    в    активній   зоні

перевищувала  1700°С,  що у  свою чергу   обумовлювало  температурно-залежнуміграцію  продуктів  розподілу   і    хімічних   перетворень  оксиду   урануякі  з паливної   матриці  виносилися   в  аерозольній  формі  на  продуктахзгоряння  графіту.

      З  останньої  IV  стадією витік   продуктів розподілу    швидко  початку

зменшуватися  що  з'явилося   наслідком  спеціальних   мір.  До   цього  часу

сумарний  викид  продуктів  розподілу  (без  радіоактивних шляхетних  газів)

склав близько 1,9 Ебк (50 Мкі),  що відповідало приблизно 3,5%  загальної

кількості радіонуклідів у  реакторі  до моменту  аварії.

      Первісне  поширення   радіоактивного  забруднення  повітряних   потоків

відбувалося в західному і  північному напрямках, у наступного два-три дня -

у північному, а з 29 квітня в  плині декількох  днів - у  південному  напрямку

( убік  Києва).

      Значна частина  площ водозбору  Дніпро Прип'яті  піддалися   інтенсивному

  радіоактивному    забрудненню.    Нижні   ділянки    Прип'яті,   Дніпра  і

верхня  частина  Київського  водоймища  ввійшли  в  З0-ти  кілометрову  зону

відселення.

      Відповідно  до  метеорологічних   умов  переносу  віз  задушливих   мас

радіонукліди, що вийшли за межі реактора, поширювалися на площі  водозбору  й акваторії Дніпра, його  водоймищ припливів і Дніпровсько-Бугського лиману.

          Вже в перші   дні  після   аварії  радіоактивні   аерозолі  надійшли   у

водойми а  потім дощем  змивалися з  забруднених  водозборів.

        Рівні  радіоактивного   забруднення   природних    вод   визначалися

відстанню  від   ЧАЕС  і   інтенсивністю  випадання   аерозолей,  змивом   з

території водосбору  а  в   дніпровських  водоймищах   -  часом  "добігання"

забруднених мас води.  Радіонукліди, що надійшли  у  водойми,  включилися  в абіотичні (води,  суспензії,  донні  відкладення)  і   біотичні   компоненти

(гідробіонти    різних  трофічних   рівнів).   При    розпаді  коротко   живучіх

радіонуклідів визначилася гідроекологічна  значимість  найбільше  біологічно

небезпечних      довго      живучіх      стронцію-90      і       цезію-137.

      Радіоактивне  забруднення    донних  відкладень   Київського  водоймища

досягло максимуму до середини літа 1986  р.,  коли  характерні  концентрації

цезію-137   на  різних   ділянках  знаходилися  в межах 185-29  600  Бк/кг

природної  вологість    Максимальний   зміст   цезію-137   у   представниках

іхтіофауни  спостерігалося  в зимовий період 1987 - 1988 р. -  (3,70  -  ~29)

10~ Бк/кг  сирі маси.

      Забруднені повітряні  маси  поширилися  потім  на  значні  відстані  по

території Білорусії, України  і Росії, а також  за межі Радянського  Союзу.  У

ряді  країн були зафіксовані  незначні  підвищення  рівня  радіації,  виявлені

деякі нукліди, викид  яких  в  атмосферу  відбувся  в  результаті  аварії  в

Чорнобилеві.  Насамперед  це  було  зареєстровано  відповідними  службами  у

Швеції ( у 6 годин ранку 1986г), потім у Фінляндії, Польщі. Усього  надійшла

інформація  про радіологічні зміни і вжиті  захисні  заходи  від  23  держав.

Дані  показали, що в результаті погодних умов під час самої аварії  на  ЧАЕС,

у Європі відбулося визначене  радіаційне забруднення  територій.  Крім  того,

первісний викид з ушкодженого  реактора ( висота якого  складала близько  1200 метрів) привів до переносу невеликих  кількостей  радіоактивних речовин за мережі Європи, включаючи Китай, Японію і США.

      Незважаючи на  масштаби поширення  радіоактивного забруднення,  керівник секції безпеки МАГАТЕ пані Анелі Сало, оцінюючи положення в цілому  заявила:

“За винятком постраждалих районів на території СРСР рівні зараження в  даний час є досить низькими, для того щоб  вимагати  ретельного  розгляду  питання про тім, ли існує взагалі і при  яких  обставинах  необхідність  у  вживанні захисних заходів по радіологічних причини.

Информация о работе Аварiя на ЧАЕС: причини та наслiдки