Відповідальність за земельні правопорушення

7

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Університет новітніх технологій

Кафедра  правознавства

ДИПЛОМНА   РОБОТА

на тему:  "Відповідальність за земельні правопорушення "

Студента VІ курсу

заочної форми навчання

спеціальності 7.060101   

"Правознавство"

              Прізвище, ім'я, по батькові

                                                             (підпис)

Науковий керівник:

доцент, канд. юрид. наук

___________ Прізвище, ім'я, по батькові

                                                 (підпис)

Київ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми дипломного дослідження. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 14 Конституції України) [30]. Як будь-який скарб, вона потребує дбайливого ставлення та захисту. На забезпечення раціонального землекористування, охорони та відновлення земельних ресурсів, в умовах трансформації прав на землі, в Україні проголошені адміністративна і земельна реформи. Перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки не може бути безболісним. Ситуація, що складається на місцях у процесі реформування земельних відносин, зумовлює низку проблем, про що свідчать факти невпинного збільшення випадків незаконного заволодіння земельними ділянками. Також недостатньо реалізується одне з головних завдань земельної реформи – раціональне використання та охорона земель. В Україні залишається найвищою у світі розораність сільськогосподарських угідь – 78 %. Роботи щодо раціоналізації землекористування та охорони земель проводяться досить повільно, внаслідок чого деградація ґрунтового покриву деяких територій досягла критичного стану.

Отже, сьогодні виникла нагальна потреба в детальному дослідженні природи земельних відносин та їх нормативно-правового регулювання, а також у вивченні змісту правопорушень у цій сфері та особливостей застосування адміністративних санкцій за їх вчинення з метою удосконалення та підвищення ефективності інституту відповідальності.

Нині відсутні комплексні монографічні праці, у яких би повно та всебічно розглядалася проблема юридичної відповідальності за проступки у сфері земельних відносин, а у виконаних наукових дослідженнях (О.С. Мірошниченко, О.В. Стукаленко), зазначена проблема аналізувалася фрагментарно, або в рамках вужчої адміністративно-правової проблематики, без відповідного комплексного підходу.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дипломної роботи становлять загальнотеоретичні наукові праці фахівців у галузі теорії права, адміністративного, земельного та екологічного права, таких як А.Б. Агапова, В.І. Андрейцева, А.М. Беженара, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, А.П. Гетьмана, І.П. Голосніченка, В.В. Горланчука, С.В. Гринька, О.В. Дзери, Д.С. Добряка, Є.В. Додіна, І.А. Іконицької, І.І. Каракаша, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, П.Ф. Кулинича, Л.В. Коваля, В.І. Курила, Д.М. Лук’янця, А.М. Мірошниченко, А.І. Миколенка, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, В.В. Петрова, О.О. Погрібного, О.А. Поліводського, О.Ф. Скакун, Н.І. Титової, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи та ін.

Актуальність теми, що досліджується, пояснюється ще й тим, що характеристика правопорушень у сфері земельних відносин має важливе значення для запровадження механізму протидії їм, а також розроблення пропозицій щодо вдосконалення відповідальності шляхом внесення змін і доповнень до правових актів. Комплексне наукове дослідження проблем має позитивно позначитися на подальшому вдосконаленні земельних відносин, практиці реалізації чинних адміністративно-правових норм у цій сфері.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі досягнень науки земельного, адміністративного цивільного, кримінального та інших галузей права, чинного законодавства України, а також узагальнень практики його застосування, здійснити аналіз теоретичних засад та правового регулювання питань відповідальності за проступки у сфері земельних відносин, на цій основі сформулювати відповідні пропозиції щодо удосконалення вітчизняного законодавства.

Мета дослідження зумовила вирішення таких завдань:

- визначити сферу земельних відносин як об’єкта юридичної охорони та здійснити класифікацію видів земельних відносин;

- встановити правові засади земельних відносин в Україні, виявити існуючі проблеми та сформулювати пропозиції щодо їх вдосконалення;

- здійснити аналіз системи публічних органів управління земельними відносинами та запропонувати шляхи вдосконалення їх діяльності;

- окреслити коло правопорушень у сфері земельних відносин, вивести поняття та встановити їх ознаки;

- розкрити поняття та зміст відповідальності за проступки у сфері земельних відносин, виокремити її ознаки;

- визначити ефективність відповідальності за правопорушення у сфері земельних відносин, сформулювати пропозиції щодо її вдосконалення через реалізацію відповідних санкцій;

Об’єкт - суспільні відносини у сфері реалізації прав на землі, їх раціонального використання, відтворення й охорони та управління земельним фондом.

Предмет - відповідальність за правопорушення у сфері земельних відносин.

Методологічною основою дослідження є сукупність загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системного аналізу тощо) та спеціальних (документальний, порівняльно-правовий тощо) методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.

Науково-теоретичну базу дослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі загальної теорії держави і права, адміністративного, земельного та екологічного права, теорії управління й адміністративного процесу.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНИ

1.1. Поняття «земля» у законодавстві та правовій доктрині

Ключовим у визначенні предмету земельного права як галузі права (земельних правовідносин) виступає поняття «земля» [3].

Поняття «земля» в залежності від контексту використовується у багатьох розуміннях: 1) як планета, 2) як суходіл, 3) як ґрунти - верхній шар земної поверхні, придатний для життя рослин, 4) як економічна категорія - загальний засіб праці і основний засіб виробництва у сільському господарстві, 5) як територія з угіддями, якою хтось володіє, територія з правовим режимом, тощо. В межах одного розуміння можуть також існувати різні підходи до наповнення поняття «земля» конкретним змістом. Тому розуміння поняття «земля», використане при визначенні предмету земельного права, потребує уточнення.

Невід´ємною ознакою мови, у тому числі юридичної, є багатозначність. Значення терміну обумовлюється виключно тим змістом, який вкладають у нього мовці, отже, «термін не може бути правильним або неправильним, суворо кажучи, він може бути будь-яким». Тому автор вважає некоректними поширені дискусії щодо істинності або «правильності» визначення того чи іншого терміну. Навряд чи можна довести, що якийсь термін може визначатися лише певним чином. Разом із тим, розглядаючи застосування певної термінології, можна визначити більш чи менш усталене застосування певного терміну в певному контексті у певний період (адже цілком можливо, що в інший період розуміння того самого терміну буде іншим). Крім того, виходячи із міркувань доцільності, можна домовитися із «співрозмовниками» про узгоджене розуміння того чи іншого, в принципі багатозначного, терміну. Саме такі завдання - підмітити закономірності у застосуванні терміну «земля» в законодавстві, правозастосуванні та доктрині та «домовитися» із читачами щодо вживання цього терміну самим автор, і мають бути вирішені нижче.

Ст. 1 ЗУ «Про охорону земель» визначає землю як «поверхню суші з грунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею» [9].

ГОСТ 26640-85 містить дещо інше визначення: «земля - найважливіша частина навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, надрами, водами, є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовою базою для розміщення галузей народного господарства».

Слід наголосити, що регулятивне значення таких визначень дуже обмежене, але все-таки вони певною мірою ілюструють, в якому саме розумінні термін «земля» розглядається у земельному законодавстві.

У доктрині земельного права наводяться й інші визначення землі, що, проте, знаходяться у загальному руслі законодавчих підходів.

Власне визначення землі пропонує В. В. Носік [45]. На його думку, в юридичному значенні земля (як основне національне багатство) - це «розташована над надрами в межах державних кордонів частина земної поверхні з родючим шаром грунту, який використовується для виробництва у сільському господарстві абсолютної і додаткової вартості, що має розподілятися між сільським господарством, промисловістю і державою через приватну і суспільну форми власності за об ´єктивним природним законом прогресивного економічного розвитку суспільства, що забезпечує збереження і підвищення родючості грунту, відновлення людської праці і розширене відтворення капіталу з метою забезпечення потреб та інтересів кожного громадянина і всього Українського народу».

На думку Н. І. Титової, земля (виступаючи специфічним майном, об´єктом цивільного права) взагалі не є об´єктом земельного права; цей термін «означає певну відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини» [53].

Натомість, для позначення об´єкта земельного та екологічного права слід вживати поняття «землі», яке означає «органічний компонент екосистеми, не вилучений з довкілля, який тісно взаємодіє з іншими природними об ´єктами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо)».

Поряд із поняттям земля, у земельному законодавстві використовується також поняття «земельна ділянка». Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗКУ «земельна ділянка» - це «частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами».

Інші визначення пропонуються представниками правової доктрини. На думку В. І. Андрейцева, «в юридичному значенні земельна ділянка може розглядатися як територіально-просторова, індивідуально-визначена та юридично відособлена поверхнева частина (включаючи ґрунтовий покрив) відповідної категорії земель, межі якої встановлені на місцевості і зафіксовані у земельно-правових документах, що посвідчують її приналежність на підставі відповідного юридичного титулу власникам чи користувачам для цільового використання в якості операційної бази, засобу, умови та джерела життєдіяльності та задоволення матеріальних, соціальних, екологічних, духовних та інших потреб та інтересів особ» [1; 2].

За визначенням В. В. Носіка, земельна ділянка - «це розташована над надрами частина земної поверхні, що є основою ландшафту, нерухома за місцем знаходження, індивідуально визначена в конкретній місцевості за розмірами, межами, цільовим (функціональним) призначенням, встановленими законом, адміністративним актом чи договором правами та обов ´язками на неї громадян та юридичних осіб та інших суб ´єктів земельного права» [45].

У іншій праці науковець дає більш розгорнуте тлумачення поняття «земна поверхня» (ключового у визначенні земельної ділянки): це «ґрунтовий шар разом з усією рослинністю, лісами, багаторічними насадженнями, які знаходяться у визначених на місцевості межах ділянки, а також поверхня, зайнята водоймами. Крім поверхневого шару земельна ділянка як об ´єкт права власності включає також простір над та під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд».

В. Шульга визначає земельну ділянку як «частину поверхні земного грунту, яка є основою ландшафту, має фіксовану площу, межі та місцезнаходження, а також характеризується певним якісним станом і притаманним їй правовим статусом» [56].