Змістовний та структурний аспекти редагування наукової літератури

прози кардинально протиставлена мові художньої літератури, тому всілякі «словесні прикраси», почуття і переживання автора недоречні у науковому творі [5, с. 123]. Відсутність експресії у науковому тексті сприймається як благо чи ідеал, «унаслідок чого домінуючою формою оцінки результатів дослідження є констатація фактів» [3, c. 97].

    Такі  однозначні трактування утруднюють еволюцію наукового стилю

та  закріплюють переконання про  традиційність у підходах до створення наукового тексту. Найбільше від цього потерпає наукова книга, створена авторами, яких теоретичні джерела переконують, що немає потреби зацікавлювати читача, звертатися до образних засобів мови, зокрема метафор, експресивних уточнень, елементів діалогу, змальовувати шлях науковця до того чи іншого відкриття, а достатньо вмістити лише сухий опис готових результатів.

    Тим часом вживання різноманітних стилістичних прийомів, основаних на образності, є абсолютно природнім для наукового тексту. Це пояснюється тим, що, крім прагнення людини до об’єктивного відображення світу, для неї характерна також оцінна діяльність. Адже доводячи положення та гіпотези, викладаючи наукові проблеми, оцінюючи роботу своїх колег, учений привносить власну суб’єктивно-чуттєву оцінку. Тому образні засоби як вияв емоційно-оцінної діяльності свідомості не можуть бути повністю усунені з наукового викладу.

    Цікаво, що, за спостереженнями дослідників-лінгвістів [6, с. 80], найяскравіша різниця між науковим стилем західних та вітчизняних учених — це те, що західні науковці активно використовують особові займенники, тобто пишуть «від першої особи», відкрито висловлюють власну думку, використовують особисті історії, у той час як вітчизняні вчені надають перевагу відстороненій манері викладу наукової інформації, посилено використовують пасивний стані вживають так зване «ми скромності», навіть коли пишуть особисто від себе.

    Напевно, така манера викладу йде від постулату, що у науковому повідомленні важливо, не хто вивчає певне явище чи проблему, а важливий сам процес або явище. Тому для сучасного наукового стилю, на жаль, характерна безособовість викладу, тобто відсутність авторського «я» з його безпосереднім граматичним висловленням від першої особи.

    Все ж таки у сучасній науковій літературі експресивно-емоційна функція має бути присутня і може реалізовуватися за допомогою таких засобів, як метафори, порівняння, повтори, експресивні уточнення, ремарки-вставки, спеціальні виділення окремих членів речення та зворотів, використання однорідних членів речення з метою виразності тощо. До речі, відома «популярність» метафори у наукових текстах пояснюється частим вживанням слів у лапках (хоча метафора може бути й без цього графічного оформлення). Можна використовувати у науковому викладі також засоби розмовної мови, навіть елементи прямої мови як імітацію діалогу, питальні та окличні речення тощо.

    Отже, сучасні дослідження наукового  викладу засвідчують, що експресивність зовсім не протипоказана мові науки, що вона не зникає та й не можезникнути з наукового стилю. Особливо це твердження стосується жанрів моно-графії та наукової статті, де часто присутні риси експресивності та емоційності, що привносяться автором незалежно від теми його дослідження. Це обумовлено характером природнього (людського) наукового мислення та творчості, що ніколи не може бути обмежено лише понятійно-логічним сприйняттям світу.

    На  жаль, аналіз сучасних монографій з  гуманітарних наук засвідчує, що лише деякі автори турбуються про адаптування тексту та пристосування його до потреб читача: намагаються зацікавити читача у вступі, пояснюють, з якою метою написана монографія, які основні проблеми досліджуються у виданні, подають короткий проспект змісту роботи. Але здебільшого науковці вміщують у видання вступ і висновки, майже повністю взяті з дисертації, тобто у монографії визначаються актуальність, проблема, предмет та об’єкт дослідження, вміщуються величезні переліки прізвищ, а висновки нерідко побудовані у формі пронумерованих пунктів, викладених безособовим пасивним стилем (стиль дисертації). Автори монографій не використовують заголовки як елемент зацікавлення, що, без сумніву, підвищило б читабельність видань.

    У творах наукової літератури вдало розроблений  науково-довідковий

апарат  створює необхідні умови для  роботи з книгою, дозволяє читачеві швидко орієнтуватися в її змісті, підвищує ефективність видання [4, с. 117]. Здебільшого науково-довідковий апарат проаналізованих монографій складається зі вступу, висновків, списку використаної літератури та змісту. Рідко вміщують у монографії додатки, а покажчики — ще рідше. Хоча загальновідомо, що для наукових видань потрібний максимально розроблений апарат, що містить усі можливі елементи.

    У дисертаціях уміщують вичерпний  огляд літератури, але при «перетворенні» дисертаційної роботи у монографію необхідно вилучати ту літературу, яка найменше стосується теми, а ще ліпше – всю проміжну літературу. Автори монографій найчастіше вміщують увесь список використаної літератури, який подається в дисертації, що часом призводить до величезних переліків – з 329, 348 і навіть 449 найменувань! Наведені факти свідчать, що науковці не займаються переробленням списку літератури з дисертації на доцільний і корисний для читача в монографії.

    Сьогодні  український книжковий ринок  наповнений науковими видан-

нями, виклад яких рясніє мовними штампами, заплутаними реченнями, плеоназмами, нелогічними висновками, невиразними означеннями та іншими мовностилістичними похибками. Автори-науковці не використовують елементів зацікавлення читача, які обов’язково мають вміщуватися у вступі до наукової праці, а також у заголовках твору. Часто просту і виразну мову автори підміняють казенними, сухими фразами, які затуманюють зміст, або ускладнюють виклад наукоподібними висловами, що безнадійно утруднюють його розуміння. Особливо це дається взнаки в наукових виданнях з гуманітарних наук, де легко підібрати аргументи на користь будь-якої теорії. Так з’являються видання, не адаптовані до потреб читачів, нерідко у вигляді продубльованого тексту докторської дисертації.

    Відомий науковець у вітчизняній педагогіці Олена Дубинчук в одній зі своїх статей, схвильована подальшою долею педагогічної науки, висловила майже риторичне питання: «Окрему проблему… становить створення монографії, яка є необхідним атрибутом докторської дисертації. Чи не відбувається знецінення самого поняття «монографія», якщо за гроші зараз можна надрукувати будь-що, навіть ігноруючи думку певного наукового колективу чи небажаних рецензентів?» [1, с. 3]. Усе ж найголовнішим для видавця має бути власне книга — якість її змісту, оформлення та корисність для читацької аудиторії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 
 

    Під час створення науково-популярного  видання можливі редакторські пошуки і рішення, а також використання засобів і прийомів, що відрізняються  новизною та ефективністю впливу на читача. Тому, починаючи з розробки концепції  повинні бути покладені всі типологічні ознаки, які характеризують науково-популярне видання. Однак, як бачимо, такі ознаки, як цільове призначення і включаються в це поняття функціональні властивості, а також читацький адреса, мають доволі широкі діапазони. Тому від редактора потрібно враховувати характер інформації (конкретний зміст) видання, конкретизувати, якому читачеві воно адресується і яка мета ставиться перед ним.

    При формуванні концепції видання (розробки видавничого проекту) слід звертати особливу увагу на специфіку читацького адреси науково-популярної книги, який, незважаючи на спроби його диференціювати, є багато в чому розпливчастим, особливо в його серединної частини, яка обмежена, з одного боку, читачем -школярем, з іншого - читачем-спеціалістом. Дуже важливо також пам'ятати, що у читацьких груп, близьких за окремими ознаками, можуть сильно відрізнятися пізнавальні інтереси, що проявляється в їх відносинах до теми, проблеми твору і до виду видання.

    Тематика  наукових видань та інтенсивність їх випуску залежать від розвитку науки, визначаються соціальною значимістю наукової книги і особливостями комунікацій в науковій сфері. У наукових комунікаціях є певна взаємозумовленість між споживчим попитом на наукову книгу, з одного боку, і станом науки і положенням самих учених - з іншого. Відсутність умов для розвитку науки, занепад науково-дослідної діяльності, незатребуваність суспільством її результатів ведуть до зниження потреб в науковій книзі. Разом з тим знижуються кількісні показники в області наукового книговиробництва.

    Наукова сфера характеризується тим, що науковці, з одного боку, як читачі (споживачі  інформації) зацікавлені у нових  виданнях, з іншого - в силу своєї  професійної специфіки зацікавлені  в тому, щоб результати їх наукових досліджень стали надбанням колег, увійшли в сферу науково - інформаційного звернення. І тут вони виступають у ролі авторів.

    Видавничий  репертуар наукової книги обумовлений  як об'єктивними, так і суб'єктивними  факторами. Наукова книга породжується наукою, є засобом відображення наукового пізнання і необхідна для розвитку науки.

    Робота  редактора над змістовим та структурним  аспектами наукового видання  спрямована на те, щоб сформулювати цілісну інформаційну систему, що складається  з органічно пов'язаних між собою  літературного твору і апарату. При цьому в змісті й структурі видання мають бути відображені всі складові наукового дослідження. Ця вимога зобов'язує редактора всебічно аналізувати та оцінювати в першу чергу науковий твір як основу видання.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ЛІТЕРАТУРА

1. Редакторская подготовка изданий: Учебник / Антонова С.Г., Васильев В.И., Жарков И.А., Коланькова О.В., Ленский Б.В., Рябинина Н.З., Соловьев В.И.; Под общ. ред. Антоновой С.Г., д.ф.н. М.: Издательство МГУП, 2002. – 468 с.
2. Кравченко О.Л.Типологія видань: Навчально-методичний посібник. – Луганськ: Альма-матер, 2008. – 119 с.
3. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний  посібник. – 2-ге вид., стереотипне.— К.: Наша культура і наука,

    2006. — 560 с. (Серія «Бібліотека видавця,  редактора, автора»).

4. Мильчин А.Э. Методика редактирования текста: учебник для вузов. – М.: Логос, 2005.
5. Мучник Б.С. Основы стилистики и редактирования. – Ростов н/Д: Феникс, 1997.
6. Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высш. шк., 1980.
7. Феллер М.Д. Структура произведения. – М.: Книга, 1981.
8. Гаранина Н.С. Работа редактора над фактическим материалом: учеб. метод. пособие. – М.: МГПУ, 1990.
9. Типология изданий / Подготов. В.С. Агриколянский и др. – М.: Книжная палата, 1990. – 231 с.
10. Редактирование отдельных видов литературы: Ученик / Под ред. Н. М. Сикорского. – М.: Высшая школа, 1983. 240 с.
11. Соловьев В.И. Задачи редакторской подготовки научного издания с учетом требований научно-информационной теории и практики // Книга и социальный прогресс. – М., 1986.
12. Гаранина Н.С. Работа редактора над фактическим материалом: Уч.-метод. пос. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 48 с.
13. Кастрюлина Л.Н. Проблема типологии литературы и ее значение для теории и практики редактирования // Книга: Исслед. и материалы. – М., 1973. – Вып. 26. – С. 33-48.
14. Келлер М.Д. Структура произведения. – М., 1981. – 272 с.
15. Призмент Э.Л. Работа редактора над аппаратом книги: Метод. пособие. – М., 1982.
16. Свинцов В.И. Логические основы редактирования текста. – М., 1972.
17. Сенкевич М.П. Стилистика научной речи и литературное редактирование научных произведений. – М., 1976.
18. Зелінська Н. В. Наукове книговидання в Україні. Історія та сучасний стан: Навч. посібник. — Львів: Світ, 2002. — 268 с.
19. Сава В. I. Основи техніки творення книги: Навч. посібник. — Львів: Каменяр, 2000. — 136 с.
20. Энциклопедия книжного дела / Ю.Ф. Майсурадзе, А.Э. Мильчин, Э.В. Гаврилов и др. – М.: Юристъ, 1998. – 536 с.
21. Шехурин Д.Е. Ясность и доступность изложения: Из опыта работы над научно-технической статьей // Редактор и книга: Сб. статей. Вып. 3. – М.: Искусство, 1962. – С. 204-251.
22. 1999. № 4. С. 2–4. 2. Зелінська Н. В. Ринкові перспективи сучасної наукової книги: зміна критеріїв видавничої оцінки // Квалілогія книги: Зб. наук. пр. Львів, 1998. С. 35–37. 3.
23. П’ятницька-Позднякова І. С. Основи наукових досліджень у вищій школі. К., 2003.
24. Редактирование отдельных видов литературы / Под ред. Н. М. Сикорского. М., 1987.
25. Солганик Г. Я. Стилистика текста. М., 1997.
26. Тер-Минасова С. Г. Личность и коллектив в языках и культурах // Вестник Московского университета: Серия «Лингвистика и межкультурная коммуникация». 2003. № 2. С. 7–17.
27. Карпенко А. Аспекти .лінгвістики: Монографія. – Харків: Фоліо, 2006. – 312 с.
28. Мелова К. Хрестостоматія з давньогрецької мови: Монографія. – К. : Логос, 2008.
29. І. Р. Алєксєєнко. Наукова книга України: проблеми та шляхи вирішення // Поліграфія і видавнича справа. –2008. – №1(48). – С. 3-6.