«Зелена картка» - система міжнародних договорів автомобільного страхування

Дата добавления: 05 Декабря 2011 в 00:17
Автор: i********@gmail.com
Тип работы: реферат
Скачать полностью (25.43 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

«ЗЕЛЕНА КАРТКА» - СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ АВТОМОБІЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ.doc

  —  107.50 Кб

     Вступ

     Страхування є однією з ланок фінансової системи  держави і являється однією з  найдавніших категорій суспільних відносин. Як і фінансові відносини  загалом, страхування зумовлено  рухом грошових засобів у процесі  розподілу і перерозподілу грошових доходів та нагромаджень усіх суб'єктів виробництва й обміну [3]. Але разом з тим, для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів та коштів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності).

     Одним із найпоширеніших видів страхування  відповідальності в усьому світі  є страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, яке  забезпечує виплату потерпілому  грошового відшкодування в розмірі  суми, яка була б стягнута з власника транспортного засобу за цивільним позовом на користь третьої особи за шкоду життю та здоров'ю, а також за пошкодження належного їй майна, які виникли внаслідок аварії або дорожньо-транспортної пригоди з вини страхувальника.

     Досліджували  означену тему такі вчені, як В.Д. Базилевич [4], К.С. Базилевич [4], О.Д. Вовчак [3], О.Д. Заруба [4], В.В. Мачурський [5], С.С. Осадець [7] та інших.

     Постановка завдання. Мета полягає у розкриті суті і мети діяльності системи міжнародних договорів «Зелена картка».

     Робота  складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

     У розділі 1 розкрита сутність поняття «Зелена картка».

     У розділі 2 охоарактеризовано розвиток системи "Зелена картка" в Україні.

     У розділі 3 проаналізовано “Зелена карта” -  страховий випадок.

 
 
 
 

     Розділ 1. Сутність поняття «Зелена картка» 

     Починаючи з 30-х років страхування авто громадянської  відповідальності перед третьою  стороною з метою захисту своїх  резидентів в випадках, коли вони ставали  жертвами ДТП, проводилося в кожній з країн Західної Європи в межах своєї національної території.

     З розвитком міжнародного автомобільного повідомлення водій автомобіля, виїхавши в іншу країну, міг і там зіштовхнутися  з матеріальними проблемами внаслідок  ДТП. Страхове покриття, що надається страховиками країни резидента, діяло, як правило, в межах національних кордонів, а в тих випадках, коли воно було дійсно і закордоном, часто не відповідало вимозі країни відвідання, оскільки національні правила страхування, розміри і порядок відшкодування збитків не були скоректовані між собою.

     Додаткові труднощі викликала і та обставина, що в багатьох країнах страхування  міг проводити лише страховик, що функціонує в межах цієї території. Страхування в будь-якому випадку  документально слідувало оформити таким чином, щоб це відповідало вимозі прикордонних служб. В цій ситуації автомобіліст на кордоні примушений був укласти новий договір страхування, що діяв тільки на території країни відвідання.

     В післявоєнні роки з метою усунення даних труднощів страховиками країн ЄЕС була заснована система автострахування “Зелена карта” , основана на прийнятих 25 січня 1949 року рекомендаціях Підкомісії шляхового транспорту Міжнародного комітету транспорту ЄЕК ООН.

     «Зелена картка» — назва системи міжнародних  договорів і страхового полісу. Дана система була введена на початку 50-х років у країнах ЄС. «Зелена картка» засвідчує наявність у власника транспортного засобу страхового покриття, яке діє на території будь-якої країни Євросоюзу та деяких інших середземноморських і північноафриканських країн, що приєдналися до цієї системи. Метою створення системи було спрощення міжнародного руху автотранспортних засобів через забезпечення страхування ризиків відповідальності перед третіми особами у зв'язку з використанням таких транспортних засобів відповідно до вимог країни відвідування. Система забезпечує гарантування компенсації потерпілим особам у разі дорожньо-транспортних пригод відповідно до національного законодавства країни відвідування і допоможе власникам транспортних засобів зняти з себе відповідальність за матеріальну шкоду, що може бути нанесена майну, здоров'ю та життю постраждалих осіб на території країн-членів системи «Зелена картка»[4].

     "Зелена  картка" є міжнародно визнаним сертифікатом, в якому вказані країни, де таке страхове покриття має законну силу, а також реквізити страховика, страхувальника (транспортного засобу) і термін дії виданої карти.

     Згідно  з принципами, закладеними  в основу страхування  за системою "Зелена картка", страхуванню  підлягають вантажні і легкові автомобілі, автобуси. При цьому [2]:

1. Страхові підприємства, яким було дозволено проводити автострахування цивільної відповідальності в межах національних територій, об'єдналися в бюро автостраховиків.

2. Кожне національне бюро стало стороною міжнародної угоди, що визначає чинність системи "Зеленої картки ".

3. Автомобіліст-резидент, який має транспортний засіб в одній з країн-учасниць угоди, при подорожі на ньому в інші країни, підписавши угоду, міг звернутися до свого національного страховика для одержання страхового покриття, необхідного для додержання закону країни відвідування.

4. Страховик забезпечує необхідне страхове покриття і надає документальне свідоцтво у формі "Зеленої картки ", виданої національним бюро автостраховиків, членом якого він є.

5. Якщо водій (автомобіль) став учасником ДТП в країні відвідування, страховик країни базування гарантує виплату будь-якої компенсації, що належить третій особі, згідно з місцевими правилами страхування цивільної відповідальності. Виконання цих зобов'язань продавця гарантується національним бюро автостраховиків, в яке входить страховик, що видавав "Зелену картку ".

     Зазначимо, що система "Зеленої  картки " діяла  успішно до тих  пір, доки не з'явилися  ознаки того, що вона недостатньо зручна переважно з двох причин:

  • зростання числа власників автомобілів істотно збільшило частоту перетину ними кордонів. Кожного разу, коли автомобіль перетинав кордон, необхідно було подати "Зелену картку ", що в особливо напружені періоди, наприклад, під час річних відпусток, призводило до виникнення черг на контрольно-пропускних пунктах;
  • подання "Зеленої картки " водієм транспортного засобу при перетині кордону між державами - членами ЄЕС суперечило ідеалу Співтовариства. Відміна перевірки "Зеленої картки " на межі дозволила б будь-якій людині відчути, що Співтовариство надає першорядне значення його вигодам у повсякденному житті [7].

     Вирішення проблеми було знайдено внаслідок застосування системи "Зеленої картки" на основі координації приватних угод між  бюро страховиків різних країн і національних законодавчих актів країн Співтовариства. Утворена нова структура виявилася ефективною, незважаючи на можливість її різноманітного тлумачення через подвійну законодавчо- нормативну базу.

     Новий механізм регулювання  грунтувався на таких основних принципах, передбачених в першій Директиві ЄЕС з автострахування:

1. Кожний транспортний засіб, що перебуває в будь-якій країні, яка є членом ЄЕС, повинен підлягати обов'язковому страхуванню цивільної відповідальності в порядку, передбаченому законодавством цієї країни.

2. Вимога обов'язкового страхування стосується не тільки використання транспортного засобу в межах країни базування, але і в межах всіх країн Співтовариства, де діє договір "Зеленої картки ".

3. Характер і обсяг обов'язкового страхового покриття будуть залишатися такими, якими вони передбачені в законодавстві кожної країни, але зважаючи на відсутність на нинішньому етапі єдності правил страхування цивільної відповідальності в країнах ЄЕС, величина страхового покриття може змінюватися після перетину межі.

4. У випадку, якщо з транспортним засобом відбулася аварія в країні відвідування, бюро автостраховиків цієї країни гарантує, що жертва ДТП отримає необхідне відшкодування, тобто Бюро діє як страховик.

5. У випадку, коли бюро країни відвідування зазнало витрат на компенсацію наслідків ДТП, відшкодування повинно бути здійснене бюро країни базування, в якому застрахований транспортний засіб.

6. Оскільки  постраждалі особи в країні  відвідання в результаті ДТП  на її території, які  сталися з участю автомобілістів з інших країн - членів ЄЕС, були гарантовані в одержанні компенсації, як і в випадку, якщо б страхування було проведене в даній країні, немає причини перевірки наявності “Зеленої карти ” на кордоні і цю процедуру слідувало скасувати [5].

     Видозмінення  схеми функціонування "Зеленої  картки " ґрунтувались на тому, що автомобіліст, додержуючись вимог обов'язкового страхування, що ставляться країною, де базується  транспортний засіб, одержує покриття від страховика, який є членом одного з національних бюро автостраховиків, взаємопов'язаних між собою угодою про взаєморозрахунки і гарантії на державному рівні країн-членів ЄЕС.

     Особливістю цієї системи є та обставина, що, з точки зору жертви ДТП не має  значення чи були додержані всі формальності по страхуванню і реєстрації транспортних засобів, оскільки бюро автостраховиків в будь-якому випадку при ДТП забезпечує виплату передбаченої компенсації за завдану шкоду.

     Варто зазначити, що особливістю цієї системи  є те, що з погляду жертви ДТП  не має значення, чи були додержані всі формальності щодо страхування і реєстрації транспортних засобів, оскільки бюро автостраховиків у будь-якому випадку в разі ДТП забезпечує виплату передбаченої компенсації за завдану шкоду. 

     Розділ 2. Розвиток системи "Зелена картка" в Україні 

     Що  стосується України, то першим кроком до вступу в систему було створення  в березні 1994 р. Постановою Кабінету міністрів України Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ).

     В умовах економічної кризи і інфляції введення такого виду страхування було сприйняте не як соціальний захист, а як додатковий податок на власників транспортних засобів. Тому ухвалою Кабінету міністрів №21 цей вид страхування припинили і зобов'язали страхові компанії повернути страхові платежі в місячний термін. І лише 28 вересня 1996 р. Постановою КМУ №1175 було визначено порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів і правові засади створення Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке невдовзі приєдналось до системи "Зелена картка".

     Завдяки запровадженню обов'язкового страхування  цивільної відповідальності транспортних засобів Україна приєдналася  до міжнародної системи "Зелена картка" в червні 1997 р. Важливим фактором стало те, що МТСБУ, як добровільне об'єднання страховиків, функції якого визначені статтею 13 Закону України "Про страхування", отримало необхідне законодавче підґрунтя для діяльності на міжнародному рівні.

     Фактично  Україна одна з перших країн колишнього СРСР зробила значний прорив у цій сфері. До речі, наш північний сусід досі не спромігся виконати вимоги Європейських директив та вступити до цієї системи.

     Основним  завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників - нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників інших країн. Це забезпечується виконанням певних умов країнами - членами системи "Зелена картка".

     По-перше, у таких країнах має здійснюватись  обов'язкове страхування цивільної  відповідальності власників транспортних засобів.

     По-друге, у кожній країні має бути єдина організація, що забезпечує врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

     По-третє, держава - член системи "Зелена картка", не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Страницы:123следующая →
Описание работы
Мета полягає у розкриті суті і мети діяльності системи міжнародних договорів «Зелена картка».
Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
У розділі 1 розкрита сутність поняття «Зелена картка».
У розділі 2 охоарактеризовано розвиток системи "Зелена картка" в Україні.
У розділі 3 проаналізовано “Зелена карта” - страховий випадок.
Содержание
содержание отсутствует