Історія розвитку страхування

Дата добавления: 25 Февраля 2013 в 00:10
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип работы: реферат
Скачать полностью (23.67 Кб)
Работа содержит 1 файл
Скачать  Открыть 

Історія розвитку страхування.doc

  —  95.00 Кб

Історія розвитку страхування

Суть, функції і призначення  страхування формувалися історично, відбиваючи як рух, тенденції загального історичного розвитку, так і особливості  іманентного саморозвитку. Враховуючи обидва фактори, синтезуючи історичні  й теоретичні аспекти дослідження, можна визначити потребу і функції страхування як одного з різновидів людської діяльності, з'ясувати суспільно-політичні, історико-культурні передумови появи страхування, основні тенденції, закономірності, національну специфіку та етапи розвитку.

Зміст і характер, функції й адресації, а отже, і роль страхування змінювалися  залежно від загального рівня  суспільного й культурного розвитку, особливостей кожного етапу страхового процесу.

Перші форми страхування було виявлено за дві тисячі років до нашої ери в законах вавилонського царя Хаммурапі, які передбачали укладання угоди між учасниками торгового каравану про те, щоб завдані збитки, яких зазнає будь-хто в дорозі від різних небезпек, розподілялися між усіма учасниками.

У галузі мореплавства знайдено угоди про взаємний розподіл збитків від аварії корабля та інших небезпек між купцями на берегах Перської затоки, у Фінікії. Є відомості про те, що у Стародавній Греції існували угоди купців-піратів щодо питань розподілу доходів від торгово-розбійницьких операцій та розподілу збитків від морських небезпек, пов'язаних із цими операціями.

Прийнято вважати, що найрозвинутішим, порівняно з іншими народами, взаємне  страхування у постійних організаціях статутного типу було у Стародавньому  Римі.

Римські професійні корпорації були організаціями, що об'єднували своїх членів на основі суспільно-економічних, релігійних, побутових і особистих інтересів. Однією з головних цілей цих колегій було забезпечення своїм членам достойного поховання (похоронна процесія, пам'ятник тощо). Крім того, ці колегії виконували функції взаємодопомоги. Згідно з правилами професійних колегій, вступаючі до них сплачували внески — вступний та щомісячні. Зокрема, згідно зі Статутом Ланувійської колегії, заснованої у 133 р. н. е., вступний внесок до колегії становив 100 сестерцій й амфору доброго вина, а щомісячний — 5 асів (1 сестерція = 4 аси). У випадку смерті члена колегії з її каси виплачували певну суму (300 сестерцій2) на організацію похорону. Цільове призначення цієї суми (яку дещо умовно можна назвати страховою сумою) забезпечувалося низкою правових гарантій. По-перше, на одержання страхової суми могли претендувати лише спадкоємці за заповітом, а не згідно із законом. По-друге, з цієї суми не могли сплачувати боргові майнові зобов'язання померлого. Статут Ланувійської колегії чітко окреслював випадки, коли страхова сума не виплачувалася. До них належали самогубство і недоплата щомісячних внесків.

Середньовічне страхування спочатку мало такі самі риси, як і античне, тобто  воно було багато в чому схожим за своїм характером до страхування у професійних колегіях та організаціях рабовласницького суспільства і пройшло у своєму розвитку такі самі стадії:

1) від взаємодопомоги взагалі,  без диференціації за видами  нещасних випадків, за формами і розмірами взаємної підтримки — до конкретизації і навіть спеціалізації взаємодопомоги, з уточненням кола страхових випадків, форм і розмірів страхових виплат;

2) від розподілу збитку —  до системи періодичних, чітко  визначених страхових внесків,  до попереднього акумулювання страхового фонду.

Середньовічне страхування звичайно називають гільдійсько-цеховим. Перші  гільдії виникли в Англії (Х-ХІст.), Німеччині (XI-XII ст.), Данії та Ісландії (ХП ст.)3. Перші гільдії виконували роль братства. Згодом починається процес диференціації, у результаті якого виникли "захисні" гільдії (за основну ціль ставили охорону особи та майна своїх членів від домагань ззовні) та "професійні" гільдії, в основі яких лежали професійні інтереси. Найбільшого поширення набули гільдії купців (їх різновид — німецькі "ганзи") і цехи ремісників. Були гільдії акторів, найманих солдатів, грабіжників, волоцюг. Гільдії виконували і розвивали таку важливу функцію, як надання взаємодопомоги своїм членам за певних умов, іншими словами — функцію страхування. Спочатку відшкодування збитків або виплата допомог проводилися з загальногільдійської каси поряд з іншими витратами. З часом організація взаємодопомоги переходить до регулярних внесків, обґрунтувавши перелік і розміри страхових виплат. Перелік страхових випадків будувався з урахуванням ступеня ризику. Гільдійське взаємне страхування передбачало різноманітні страхові випадки, які стосувалися як особи, так і майна членів гільдії, поділяючи вже у ті часи страхування на особисте і майнове.

Майнове страхування передбачало відшкодування збитків, які виникли внаслідок стихійного лиха (пожежа, повінь, загибель корабля).

Особисте страхування в гільдіях передбачало виплату допомоги у  випадку смерті, хвороби, інвалідності. Зокрема за даними, що відносять до 1284 р., одна з англійських гільдій виплачувала допомогу незрячим, та за деяких інших захворювань.

Зростання міст і великих населених  пунктів збільшувало небезпеку  одночасної загибелі або пошкодження  майна від пожеж та інших стихійних  лих.

У 1310 р. у м. Брюге засновано "Страхову палату", яка проводила операції у справі захисту майнових інтересів.

У1667 р.ум. Осло засновано Норвезьку "Бранд-касу";у 1681 р. організовано "Вогняний офіс" для страхування  будинків й інших споруд; у 1696 р. створено англійське страхове товариство "Співдружність", яке проіснувало до 1905 р., яку придбала відома сьогодні лондонська страхова компанія "Комершіал Юніон". У1706 р. було засновано перше товариство страхування життя.

У XVII ст. виникло перше страхове товариство в галузі морського страхування у Франції (1686 р., Париж). Потім страхові товариства з'явилися і в інших країнах: в Італії (Генуя — 1741 р.), в Данії (1746 р.), у Швеції (1750 р.) та ін.

На початку XVIII ст. в Англії виникло  комерційне страхування життя, яке використовувало найновіші на той час досягнення статистики та математики (наприклад, таблиці смертності: англійського астронома Галлея — 1663 р., французького математика Депарс'є - 1746 р.).

У той же час широко використовують сільськогосподарське страхування: страхування посівів від градобиття (кінець ХШІ ст.) та страхування худоби (перша половина XIX ст.). У Німеччині та Франції виникли перші страхові товариства, які спеціалізувалися на страхуванні сільськогосподарських ризиків.

Страхування від нещасних випадків виникло в середині XIX ст. (1849-1850) в Англії у зв'язку з будівництвом залізниці. З 50-х років воно з'явилося і в Німеччині, а потім в інших країнах світу.

Поширення машинної техніки суттєво  вплинуло на розвиток страхування від  нещасних випадків (виникло у Франції 1825 р.) та страхування цивільної відповідальності (Німеччина, 70-ті рр. XIX ст.).

У XIX ст. у страховій справі з'явилися  картелі та концерни. Один із таких  концернів було утворено в Берліні  у 1874 р. Він діяв як міжнародний, до його складу на момент заснування входило 16 страхових товариств. У 1924 р. концерн об'єднував уже 230 страхових товариств з 26 країн.4

Першим центром цивілізованого страхування вважають Північну Італію, яка займала, починаючи з XIII ст;, чільні місця в морській торгівлі, банківській справі та вексельних операціях. Італія вплинула на розвиток страхування в Іспанії, Франції, Німеччині, Англії й Нідерландах. З другої половини XVI ст. центр страхування перемістився з середземноморського басейну на північно-західне узбережжя, з Італії до Нідерландів.

У ХVII ст. страховий центр перемістився з Нідерландів до Англії.

До XVI ст комерційне страхування в  Англії (виключно морське) знаходилось  у руках іноземців: італійців (вихідців з Ломбардії) і німців. Німецька Ганза  в Лондоні контролювала англійську зовнішню торгівлю, ломбардійські банкіри — англійський кредит. У XVI ст. королева Єлизавета спочатку позбавила генезійців торгових привілеїв (1578 р.) а потім вигнала їх з Англії (1597 р.). Так само було змінено статус ломбардійців та проведено "самовизначення" Англії.

З кінця XVII ст. Англія стала піонером у розвитку нових видів комерційного страхування: страхування від вогню, страхування життя. Англійські страхові новинки швидко набули популярності та поширилися в Європі.

У XIX ст. конкурентом Англії у сфері страхування стала Німеччина. У першій половині XX ст. поряд з Англією та Німеччиною виник новий світовий центр розвитку страхової справи — США.

У кінці XX — на початку XXI ст. утворилося три найрозвинутіших страхових  регіони: Європа, Північна Америка та Азія.

Поряд із процесом переміщення основних центрів страхування проходив процес переміщення основних центрів страхового права. У XIV ст. регулювання страхових  відносин здійснювалося декретами  і статутами. У XV ст. джерелом страхового права є "Las Сарitolos de Barcelona" (1435 р.), який неодноразово переглядався у 1436, 1458, 1461, 1484 роках. На його основі були видані збірники постанов у Бургосі (1538 р.), Севільї (1552 р., 1556 р.) і Сан-Себастіяні (1682 р.). На розвиток страхової справи вагомий вплив справив Торговий збірник, виданий у Більбао в 1560 р та поширений на всю Іспанію і її колоніальні володіння. Актами іспанського законодавства (ордонансами Карла V і Філіпа П) регулювалася страхова справа в Нідерландах.

У XVIII ст. вплив на розвиток європейського страхового права мав французький "Ordonnance de la marine" (1681 р.)5, який пізніше майже без змін був включений до "Code de commerce".

З другої половини XVIII ст. лідером у галузі страхового права є Англія, а з кінця XVIII ст. — Німеччина (Assekuranz- und Havarei-Ordnung) (1731 р.)6. На зразок "Assekuranz- und Havarei- Ordnung" були прийняті законодавчі акти в Данії (1746 р.) і Швеції (1750 р.).

У XIX ст. значення німецького страхового права посилилося.

Найавторитетніше  місце в історії страхових відносин посіла асоціація Ллойда. Історія корпорації Ллойда пов'язана з іменем

Едварда Ллойда — власника кав'ярні, відкритої ним  у 1688 р. поблизу лондонського порту. Цю кав'ярню відвідували моряки, купці" судновласники і суднобудівники не тому, щоб посмакувати стравами, а щоб обмінятися новинами, отримати інформацію про місцезнаходження тих чи інших торгових суден, про умови плавання, лоції окремих акваторій, про аварії суден, ринкову кон'юнктуру, про ціни на товари у портах світу. Едвард Ллойд почав фіксувати інформацію, а потім вивішувати на стінах своєї кав'ярні всі отримані ним відомості.

Кав'ярня Ллойда поступово перетворювалася на морський клуб, де укладали різноманітні торгові  угоди, угоди взаємного страхування  проходило фрахтування суден.

З роками стінні газети перетворилися на щоденний друкований орган "Ллойдс ліст".

13 грудня 1771 р. 79 купців уклали угоду щодо  надання Ллойду організаційної  форми. Корпорація Ллойда почала  діяти як приватна організація,  якою керував Комітет. Але ця організація поки що не мала юридичного статусу.

З 1871 р. ця організація  після прийняття закону Парламентом  Великобританії виступала як страхова корпорація, що займалася морським страхуванням. У 1911 р. Парламент дозволив корпорації Ллойда проводити всі види страхування.

На початку 90-х р. корпорація налічувала майже 23,5 тис. індивідуальних страховиків (близько 2180 іноземних членів), об'єднаних  у 430 синдикатів.

Історія розвитку страхування в Україні. До отримання Україною статусу незалежної держави страхування проводили згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, що існували у відповідний період.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні, як і в усьому світі, було взаємне  страхування.

В Україну  класичне страхування прийшло із Західної Європи ще в XІІI ст. З виникненням філій англійських страхових компаній.У 1857 р. в Одесі було створено Російське товариство пароплавства і торгівлі, величина страхового капіталу якого становила один мільйон рублів. Цей фонд застосовували при страхуванні суден.

У містах діяли  товариства взаємного страхування  від вогню. Одне з таких товариств  було утворено в Полтаві у 1863 р. Згодом такі самі товариства з'явилися в  Києві, Одесі та Харкові. їхня діяльність обмежувалася територією відповідного міста. Ці товариства обслуговували ризики здебільшого великих домовласників, купців і фабрикантів.

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг був  досить широким, але найпопулярнішим  і надалі залишалося страхування  від вогню. Страхові товариства приймали заяви на страхування будівель, тварин, меблів, вантажів. Набуло поширення страхування життя.

За прикладом  Ліфляндського товариства у Києві  було організовано товариство взаємного  страхування землевласників. Його завдання — відшкодовувати збитки, завдані  вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.

У 1909 р. було затверджено статут Харківського Товариства страхування від вогню майна  гірничих і гірничозаводських підприємств.

Цікавою є  історія розвитку страхових відносин на землях Західної України, де почали свою діяльність перші національні страхові товариства "Дністер" та "Карпатія".

Рішення про відкриття "Дністра" як кооперативного товариства взаємного  страхування було прийняте 9 грудня 1891 р. Але перші страхові операції "Дністер" почав проводити аж після 15 вересня 1892 р. Безпосередніми ініціаторами організації "Дністра" виступили  патріотично настроєні кола галицької української інтелігенції, греко-католицького духовенства*, представники міщан та селян. Головним організатором товариства став відомий громадський діяч Василь Нагорний, а серед засновників були відомі представники кооперативного руху на чолі з Костем Левицьким**, Стефаном Федаком, Дем'яном Савчаком.

Страхове товариство "Дністер" за статутом було господарським об'єднанням взаємного типу, особливістю яких, як відомо, є обов'язкове дотримання його учасниками принципу солідаризму, тобто рівності інтересів.

Греко-Католицька Церква, Католицька Церква візантійської обрядової  традиції, покликана, спираючись на догматику  Вселенської Церкви, бути носієм синтезу  східного і західного християнства, порушеного східною схизмою 1054 р. Вона постала внаслідок укладення Берестейської унії (1596 р.) Київської митрополії з Апостольським престолом у Римі. Українська Католицька Церква (візантійської обрядової традиції) одержала назву Греко-Католицька Церква за розпорядженням австрійської імператриці Марії-Терези (1774 р.).

Страницы:12следующая →
Описание работы
Суть, функції і призначення страхування формувалися історично, відбиваючи як рух, тенденції загального історичного розвитку, так і особливості іманентного саморозвитку. Враховуючи обидва фактори, синтезуючи історичні й теоретичні аспекти дослідження, можна визначити потребу і функції страхування як одного з різновидів людської діяльності, з'ясувати суспільно-політичні, історико-культурні передумови появи страхування, основні тенденції, закономірності, національну специфіку та етапи розвитку.
Содержание
содержание отсутствует