Фінансова діяльність страхової організації

    попередні  стратегії  та  плани  є  неадекватними  ситуації; завдання  потребують  оперативного  оновлення; інформація, що  вимагає  засвоєння  і  вивчення, надходить  потоком, що  загрожує  страховику   інформаційними  перевантаженнями.

    За  рідкісними  винятками  вітчизняні  страховики  не  володіють і  навіть  не  готують  для  себе  формальних  систем управління  фінансовою  стійкістю  в  умовах  стратегічних  несподіванок.

    З  огляду  на  це  вважаємо  за доцільне  формування у  страхових  організаціях  систем управлінського  контролю  за  фінансовою  стійкістю, який  є  невід'ємною  складовою  частиною управління  страховиком  і являє  собою  процес  перевірки виконання та  реалізації  усіх  управлінських  рішень  стосовно  забезпечення  належного  рівня фінансової  стійкості, а  також  попередження  кризових  ситуацій.

    У  процедурі  внутрішнього  контролю  треба  виділяти  три  основних етапи:

    1). Побудова  системи  стандартів  (нормативів)  фінансової  стійкості.

    2). Зіставлення  показників  фінансової  стійкості  страховика  з чинними   стандартами  (нормативами).

    3). Підготовка необхідних  рішень  із  поточного  коригування   цілей або  стандартів  (нормативів)  фінансової  стійкості страхової організації.

    Організація  ефективної  системи  внутрішнього  контролю  за  рівнем фінансової  стійкості  страхової  організації  має  ґрунтуватися  на  побудові  системи  моніторингу  діяльності, тобто  механізму  здійснення постійного  нагляду  за  найважливішими  поточними  результатами  цієї діяльності  в умовах динамічного  середовища. Основною метою розробки системи  моніторингу  фінансової  стійкості  є  своєчасний  вияв  відхилень фактичних  показників  від  передбачуваних, а  також  причин, які  викликають  ці  відхилення, і  розробка  пропозицій щодо  відповідного  коригування  окремих  напрямів  діяльності  з  метою  її  нормалізації  і  підвищення  ефективності. Побудова  системи  моніторингу  фінансової  стійкості  страховика має  ґрунтуватися  на  використанні  таких  основних  методичних  принципів:

    -  вибір для  спостереження найважливіших   напрямів діяльності

    та  цільових  показників  фінансової  стійкості. Реалізація  цього  принципу  спирається  на  раніше  сформовані  цільові  стратегічні  нормативи і  найважливіші  показники, які  визначають  пріоритетні  напрями  внутрішнього  контролю;

    -  побудова  системи  інформативних  (первинних)  звітних  показників;

    -  розробка  системи узагальнюючих  оціночних  (аналітичних)  показників.

    У процесі  розробки  такої  системи  будуються  алгоритми  розрахунку  окремих  оціночних  показників  із  використанням  первинної  інформаційної  бази  контролю;

    -  встановлення  періодичності  формування  звітної бази  даних (інформативних і оціночних показників).

    Така  періодичність  визначається  терміновістю реагування, тобто  своєчасністю  здійснення  внутрішнього  контролю;

    -  встановлення  розмірів  відхилень   фактичних  показників  від передбачуваних. Розміри відхилень слід  розраховувати в абсолютних та  відносних показниках, а також визначити критерій  "критичних відхилень", який  може  бути  диференційованим  за  періодами  здійснення контролю;

    -  аналіз  основних  причин, які  викликали  відхилення  фактичних показників  від  передбачених. У  процесі  такого  аналізу  в  першу  чергу слід  виділити  ті  показники, за  якими  спостерігаються  "критичні  відхилення"  від  цільових  нормативів  і  показників  планів;

    -  визначення  системи  дій  під  час  встановлення  відхилень  фактичних  результатів  від  передбачуваних. Принципова  система дій  полягає  в  трьох  алгоритмах:

    а) "Не втручатися" - ця форма реагування передбачається у тих випадках, коли розмір відхилень значно нижчий за встановлений критичний критерій;

    б)  "ліквідувати    відхилення"  -  така  система дій  передбачає розробку  заходів  щодо  забезпечення  виконання  нормативних  або  планових  показників;

    в)  "змінити  систему  нормативних  або  планових  показників"  - така  система дій  застосовується у  тих  випадках, коли  виконання  встановлених  нормативних  або  планових  показників  нереальне;

    - вияв резервів нормалізації діяльності  й підвищення її ефективності.

    Процес  реалізації  цього  принципу  пов'язаний  із  використанням алгоритму  "ліквідувати  відхилення";

    - обґрунтування пропозицій щодо  зміни окремих цільових нормативів і показників.

    Організація  контролю має  ґрунтуватися на  засадах  побудови  системи  моніторингу  за  повнотою досягнення  цілей  стратегії  управління страховою  організацією. Основною метою розробки  системи моніторингу є своєчасне  виявлення  відхилень  фактичних  показників  від  передбачуваних, виявлення  причин, які  генерують  ці  відхилення  і  розробка пропозицій щодо  коригування  окремих  напрямів  управління  з  метою нормалізації  показників.

    Проведені  дослідження дають  змогу  зробити  висновок, що  організація  управління  фінансовою  стійкістю у  страхових  організаціях допоможе  зміцнити  рівень  їхнього  фінансового  стану, створити  ефективне  підґрунтя для  системи  заходів  антикризової  політики управління   страховиком у  складних  умовах  періоду  ринкової  трансформації  економічного  механізму  України. 
 
 
 
 

      ІІ. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО   СТАНУ СТРАХОВОЇ  ОРГАНІЗАЦІЇ 

    2. 1. Джерела  формування  прибутків. 

    Основними    складниками  фінансів  страховика  являються  активи. До  них  відносяться  основні  кошти, обігові  кошти, інвестиції, нематеріальні  активи, акціонерний  капітал, капітальні  витрати, текучі витрати, прибуток.

    Грошовий  оборот  страховика  включає  в  себе  два  відносно  самостійних  грошових  потоків, обіг  коштів, забезпечуючий  страховий  захист і  обіг  коштів, зв'язаний з  організацією  страхової  справи. При  цьому перший  потік  проходить  два  етапи: на  першому  етапі  формуються  і розподіляється  фонд  страхових  резервів; на другому  етапі  частина коштів  страхових  резервів  інвестується  з  метою  отримання  прибутку.

    “Страхова  організація  може  мати доходи  від  страхових  операцій, доходи  від  інвестиційної діяльності, а  також  і  другі  нестрахові доходи.”¹

    Доходи  від  страхових  операцій формуються  на  основі  страхових  премій, які  отримує  страховик. Вона  представляє  собою  ціну  продажі  страхової  послуги. Основою  обчислення  страхової  премії  являється страховий  тариф. Жорстке  цільове  розходування  страхових  премій дає можливість  забезпечити  формування  страхових  резервів, запасних  фондів  в  достатніх  розмірах.

    Крім  цього  згідно Закону  України "Про страхування"  в склад доходів  від  проведення  страхування  включаються:

    І)  зароблені  страхові  премії  по договорах  страхування  і  перестрахування;

    2)  комісійні  премії  за  перестрахування;

    3)  частка  від  страхових  сум  і страхових відхилень, заплаченими перестраховщиками;

    4)  повернення  суми  із  централізованих   страхових резервних фондів;

    5)  повернення  суми  технічних   резервів.

    Валовим  доходом  страховика  від  страхової  діяльності  рахується сума  отриманих  (нарахованих)  на  протязі звітного  періоду (наприклад, календарного  року)  валових внесків по  договорам страхування і, за вирахуванням  суми  внесків, переданих в перестрахування, суми  повернених  страхувальникам  і  премій, одержаних  від  філіалів  не  маючих статусу  юридичної  особи. Доходи  від  інвестиційної діяльності  можуть бути  використані  як  на  компенсацію  збитків  від  страхових  операцій, так  і  на  розвиток  страхової  справи, в  інвестиційних  цілях. Таким чином  підтримується  нормальна  рентабельність  діяльності  страховика при низькій  ціні  на  страхову  послугу. Крім  страхових  премій  і  доходів  від  інвестиційної діяльності, страхова  організація  може  мати також  доходи  від  надання  різного  роду  послуг, зв'язаних  перш  за  все з агентуванням  Інших страховиків, з проведенням робіт по  риск — менеджменту, з консультаціями  і т. д.

    Витрати  страховика  формуються  в  процесі  розприділення  страхового  фонду   і  назначаються  на  погашення  зобов'язань  перед    страховником  і  фінансуванням діяльності  страхової  діяльності. В  зв'язку  з цим  в  страховій  справі  прийнята  наступна  класифікація  витрат: витрати на  виплату  страхових  відшкодувань  і  страхових  сум; відчислення  в  запасні  фонди  і  резерви  внесків, відрахування  в  технічні  резерви, відмінні  від  резервів  незароблених  премій, у  випадках  і  на умовах, передбачених  актами  чинного  законодавства, витрати  на  ведення  страхування  та  інші  витрати. Разом  всі  ці  витрати  представляють  собою  собівартість  страхових  операцій.

    Собівартість  у  страховій  справі  -  явище  особливе, яке  має  свою специфіку  в  порівнянні  з  іншими  галузями  економіки. Обіг  коштів  страхової  організації  має  ризиковий характер. Страховик, беручи  на  себе  страхову  відповідальність  по  даному  договору, тільки  приблизно  знає, в  яку  суму  йому  обійдеться  надання тієї  чи  Іншої  страхової  послуги.

    Витрати  на  ведення  справи  страхової  розділяються  на  аквізіценні, інкасові, ліквідаційні   і управлінські.

    Прибуток  страхової  організації  являється  основною  метою. Однак, страховик  не  може  прагнути до  одержання  великого  прибутку  від страхових  операцій, оскільки  цим  би  порушився  принцип  еквівалентності  взаємовідношення  страховика  і  страховщика.

    Фінансовий  результат  страхових  операцій  страховика  визначається шляхом різниці  його  фактичних доходів  і  витрат. При  підведенні підсумків  господарської  діяльності  страховика фінансовий результат визначають  за рік.

    Фінансовий  результат  включає  два  елемента: прибуток  (збиток) страховика  і  приріст  (або  відтік)  резерву  внесків.

    Прибуток  від  страхових  операцій  представляє  собою різницю між ціною  поданих  страхових  послуг  і   їх  собівартістю.

    Фактичний  прибуток  від  страхових  операцій  включає:

    І)  прибуток  у  тарифах;

    2)  економію  з  витрат  на  ведення   страхової  справи;

    3)  економію  на управлінських   витратах, яка  є  тоді  коли  їхні темпи  зростання  відстають   від  темпів  зростання  страхових  платежів.

    Показником  рівня доходності, який  визначається  як  відношення річної  суми  прибутку  до  річної  суми  премій  по  будь-якому  виду  страхування  або  страхових  операцій в  цілому, називається  рентабельністю    страхових  операцій.

    Рівень  рентабельності  показує, який  прибуток  отримує  страховик  з  кожної  гривні  страхових  платежів. Цей  показник  ув'язує  розмір прибутку  як  джерела  фінансових  ресурсів  з  обсягом робіт  із  формування страхового  фонду. 
 
 
 

2. 2. Управління  ризиками  у  фінансовій  діяльності страхових   організацій.

 

    Управління  ризиком  визначається  як  ціленаправлений  пошук  і організацію роботи  по  зниженню  ступеня  ризику, одержанню  і  збільшенню доходу.

    Процес  управління ризиком можна  розділити на  такі  етапи:

    -  ідентифікація  підтвердженого  ризику;

    -  оцінка ризиків;

    -  вибір  методів  управління  ризиком  і  застосування  їх.

    Рішення  задачі  ідентифікації  ризику  розбивається  на дві  частини:

    І)  виявлення  ризику, тобто  виявлення  того, що  підлягає  небезпеки, ризику. Застосовуються  наступні  методики: організаційна  схема, бухгалтерські  і   інші  звіти, схеми  потоків, аналіз  "вхід-вихід";

    2)  ідентифікація  діючих  причин  і  ризиків, проводячих  до  подібного  результату. Застосовуються  методики:

    - контрольні  списки, при  розборці  яких  необхідно  обстежити  об'єкт, оскільки  тільки  на  місці  можна  провірити   виконання  стандартів  технічного  обслуговування  і  зберігання  будівель;