Авіаційне страхування

 · страхування космічного апарата при введенні в льотну експлуатацію та при функціонуванні на орбіті (тариф 1—5 %);

 · страхування комплексу  об’єктів наземної інфраструктури (при страховій сумі 75—80 млн дол.; тариф 1—2 %);

 · страхування відповідальності  за збитки, що можуть бути завдані  третім особам (при ліміті відповідальності 100—500 млн дол.; тариф 0,06—0,1 %).

 Страхувальниками у  кожному космічному проекті є  кілька юридичних осіб, серед  яких: замовник проекту; головний  розробник—виготовлювач космічного  апарата; головна компанія з  надання носія виведення космічного  апарата на задану орбіту («пускове  агентство»); експлуатуюча організація,  що володіє наземною космічною інфраструктурою.

 Тому страхування може  бути проведено принципово двома  різними способами — або кожен учасник проекту страхує свої ризики самостійно, або учасники консолідуються й страхують свої ризики сумісно. Звичайно, найбільш оптимальним із технічного й економічного погляду є принцип консолідації.

 Страховик установлює  поетапний порядок проведення  страхування космічного проекту  та надійно розміщує ризики  на страховому ринку за участю міжнародних страхових брокерів.

 Законом України «Про  страхування» ст. 7 передбачені такі  види обов’язкового страхування  космічних ризиків:

 п. 22) страхування об’єктів  космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується  Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

 п. 23) страхування цивільної відповідальності суб’єктів космічної діяльності;

 п. 24) страхування об’єктів  космічної діяльності (космічна  інфраструктура), які є власністю  України, щодо ризиків, пов’язаних  з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

 п. 25) страхування відповідальності  щодо ризиків, пов’язаних із  підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі.

 Умови та порядок  здійснення кожного з перелічених  видів регламентуються відповідними  Постановами Кабінету Міністрів України.

 Особливості системи  перестрахування авіаційних та  космічних ризиків.  Оскільки страхування авіаційних ризиків — це оперування значними за розмірами страховими сумами, то насамперед страховик має узгодити з перестраховиками як правила (умови) страхування, так і тарифи. При обговоренні умов страхування ми вважаємо, що це передусім текст Договору страхування та текст правил/умов страхування. Основні вимоги умов обов’язкового авіаційного страхування в Україні, згідно із законодавством, регулюються державою і викладені у Постанові Кабінету Міністрів № 1083. Але це лише основні положення, причому без визначення термінів. Тому страховики приділяють велику увагу самому Договору страхування, що регулює відносини страховика та страхувальника.

 Договір страхування, поліс/сертифікат.  При укладанні договорів авіаційного страхування потрібно мати на увазі, що в цивільній авіації дуже поширена оренда, лізинг, застава повітряних суден та обмін повітряними суднами між авіаексплуатантами. Це факт, на який страховик повинен звернути увагу і чітко визна- читись разом зі страхувальником, хто саме та в яких випадках несе відповідальність і яку частку отримає у разі настання страхового випадку. З’являється таке поняття, як співстрахувальник, або додатково застрахований (additional insured). У будь-якому випадку страхувальник обов’язково повинен інформувати страховика про передання повітряного судна іншій авіакомпанії та зміну відповідальності. Наприклад: авіакомпанії А і В уклали до говір на перевезення пасажирів так, що авіакомпанія А перевозить пасажирів, які купили авіаквитки авіакомпанії В. Авіаквиток — це договір пасажира з авіакомпанією В на перевезення його за вказаним маршрутом, і саме авіакомпанія В несе відповідальність за виконання цього договору. Але фактично застраховані пасажирські крісла у літаку авіакомпанії А, що надала літак. Тому в договорі оренди між авіакомпаніями А і В обов’язково має бути поділено відповідальність та визначено всі страхові аспекти. Страховик має відбивати всі зміни в Договорі страхування та полісах.

 У практиці авіаційного  страхування поліс або сертифікат  є лише документом, що підтверджує факт страхування, але не є самим договором страхування. Це викликано тим, що згідно з Повітряним кодексом поліс страхування є обов’язковим бортовим документом. Звичайно, він не повинен бути об’ємним і повинен мати «міжнародно визнану форму», що передбачає відповідний текст англійською мовою (саме англійська є міжнародно визнаною авіаційною мовою) з обов’язковим зазначенням страховика та перестрахувального брокера. Як правило, авіаційні ризики розміщуються на національному та міжнародному страховому ринку через міжнародних страхових / перестрахувальних брокерів. Найвідоміші та найбільші міжнародні брокери в авіаційному та космічному страхуванні — це МАRSН, АОN та Willis Faber.

 Умови (правила страхування).  В авіаційному страхуванні застосовуються  єдині правила страхування з  метою визначення єдиного підходу при укладанні договорів авіаційного страхування, визначення термінології, страхових ризиків, страхових випадків та страхових виплат.

 Умови (правила), на  яких укладається договір страхування, та умови, на яких авіаційні ризики перестраховуються, безперечно, мають бути абсолютно одинакові, особливо коли ризики перестраховуються на міжнародному страховому ринку. У міжнародній практиці авіаційного страхування застосовуються уніфіковані умови та застереження міжнародного страхового ринку (АVК 1В, Zurich Rе 1995 ЕЕ). В Україні з 2000 року Авіаційним страховим бюро було взято за основу саме ці міжнародні правила, які не суперечать національному страховому законодавству, але адаптовані до нього.

 Страховики та перестраховики  мають установити єдині «правила  гри». Отримавши сліп з посиланням на Типові правила Zurich Re 1995, кожен перестраховик повинен розуміти, що це стандартне страхування «від усіх ризиків» за винятками, вказаними в цих пра вилах. Немає в авіаційному страхуванні «пойменованих ризиків» — вогонь, вода, аварія і т. п. Суттєва відмінність умов авіаційного страхування саме в тому й полягає, що страхуються всі ризики, крім зазначених у винятках. При вживанні термінів у винятках слід також дотримуватись єдиної термінології. Наприклад, що саме розуміти під терміном «фізичний знос», або «механічна поломка». Однаковими мають бути для всіх також поняття «термін дії договору страхування», вживане у національному законодав стві, та «страхування діє» — термін, уживаний у Типових прави лах міжнародного страхового ринку.

 Перестрахування.  Авіаційний  страховик повинен заздалегідь  готуватись до розміщення ризику  і заздалегідь узгодити всі розбіжності. Розміщення ризику займає досить значний час, оскільки страхові суми також досить значні. Скорочення терміну може бути досягнуто за рахунок договорів облігаторного перестрахування, які укладаються між страховиками. Страховики об’єднуються, як правило, на добровільній основі у страхові пули (від англійського «рооl»). Страховик може укладати договори облігаторного авіаційного перестрахування як з учасниками пулу, так і з перестрахувальним брокером, що розміщує ризики від імені страховика на міжнародному страховому ринку. Наприклад, лише один ризик відповідальності перед третіми особами розміром 75 млн дол. розміщується у 10—15 пулах або синдикатах Ллойд, або ж у 50—100 страхових компаніях.

 У Росії майже всі авіаційні страховики об’єднані у РААКС — Російську асоціацію авіаційного та космічного страхування, в Україні — в Авіаційне страхове бюро. Об’єднання страховиків є дуже ефективним при здійсненні саме таких видів страхування, як авіаційне та космічне.

 Врегулювання збитків.  Міжнародний досвід здійснення  страхової діяльності показує, що одним із найважливіших її елементів є комплексний підхід до врегулювання збитків. Саме ті компанії, які забезпечують високу якість цієї роботи, як правило, займають провідні місця на страховому ринку. Неможливо займатись авіаційним страхуванням, не маючи у своєму штаті висококваліфікованого авіаційного експерта або договору з міжнародною сюрвейєрською компанією, й ось чому.

 По-перше, складність  роботи страхових експертів або  аварійних комісарів полягає  в тому, що найчастіше страхові  ви падки трапляються з повітряними суднами далеко від аеропорту базування (Африка, Латинська Америка і т. п.). Експерт повинен бути готовим негайно виїхати (вилетіти), дістатись до місця авіапригоди. У катастрофі можуть загинути громадяни кількох країн, і врегулювання має проходити з урахуванням законодавства країн, де мешкають спадкоємці. Тому на практиці страховики користуються послугами міжнародних юридичних та сюрвейєрських компаній, що мають своїх агентів на усіх континентах.

 По-друге, на стадії врегулювання збитків між страховиком та страхувальником можуть виникати розбіжності як у визнанні самого факту страхового випадку, так і у визначенні розміру збитків. Тут велике значення має саме професійна експертна оцінка вартості ремонту, використання можливостей вторинного ринку авіаційної техніки, використання нових технологій відновлення авіаційної техніки, особливості дій з відповідальності аеропортів. Наприклад: літак при посадці в складних метеорологічних умовах сів з великим перевантаженням, зійшов зі злітної смуги і рухався вздовж смуги, проходячи по дренажних спорудах. Саме повітряне судно відновленню не підлягало. Аеропорт мав намір домогтися відшкодування збитків за затримки рейсів та пошкодження елементів аеропортівського обладнання. Аварійним комісаром, що прибув на місце, було встановлено, що дренажні споруди, всупереч технічним нормам і документації, виступають над поверхнею землі на 5 см, були також встановлені інші порушення з боку служб аеропорту. В результаті переговорів усі претензії аеропорту на відшкодування збитків були зняті.

 По-третє, саме професіоналізм та своєчасні рекомендації експертів на етапі розслідування авіапригоди дають можливість максимально скоротити строк урегулювання збитків і виплатити страхове відшкодування. Адже якщо строк розслідування авіаподії затягується на кілька років, то страхувальник, як правило, йде до іншого страховика.

 По-четверте, аварійний  комісар(експерт)-сюрвейєр повинен  бути готовим відстоювати інтереси страховика в арбітражних судах своєї країни, а часто й у міжнародних арбітражних судах, включаючи вимоги за регресом.