Роль стилю керівництва в стратегічному управлінні інноваціями

Інноваційна культура розглядається  як цілісна система вироблених в організації і притаманних її членам моделей поведінки, що впливають на модус, спосіб життєдіяльності організації. У цьому розумінні інноваційна культура не є первісно визначеним станом. Вона — результат соціальних взаємодій і передається через навчання, численні контакти між групами людей, поведінку, настанови, норми, систему ціннісних орієнтацій, манери одягатися, етику трудових відносин, символи, стиль керівництва, церемонії, комунікації, мову. На рис. 11.10 показана структура інноваційної культури.

Діапазон інноваційної культури досить широкий: від створення умов ефективного використання інноваційного потенціалу (особистості, підприємства, організації) до його реформування.

Інноваційна культура забезпечує сприйнятливість людей до нових  ідей, їх готовність і здібність підтримувати і реалізувати інновації в усіх сферах життя. Формування інноваційної культури пов'язане з розвитком творчих здібностей і реалізацією креативного потенціалу самої людини — її суб'єкта.

Інноваційна культура віддзеркалює цілісну орієнтацію людини, закріплену в мотивах, знаннях, вміннях і навичках, а також в образах і нормах поведінки.

Формування інноваційної культури ґрунтується на системі  цінностей організації, які являють  собою ряд ідей, часто неписаних, які обґрунтовують цілі і сенс роботи організації. Поняття культурних цінностей ширше за формальне поняття цілей організації. Культура складається з правил, дотримання яких дає позитивний ефект.

Цінності насамперед ґрунтуються на людських потребах. За своєю суттю цінності організації — це трансформовані потреби її людського (персонального) середовища. Водночас потреби людей неоднорідні, що визначає складну структуру системи внутрішньофірмових цінностей.

Основною особливістю  цінностей є те, що вони олюднені, їхнє існування можливе тільки тоді, коли вони визнаються і засвоюються кожним з учасників людського середовища організації. У цьому полягає основна відмінність цінностей від цілей, які визначаються на основі авторитетних рішень вищого керівництва і приймаються в директивному порядку. На думку Стівена Робінса, сутність інноваційної культури організації розкривається в таких характеристиках, як:

• вмотивованість робітників до знань і розробки інновацій;

• націленість на результат;

• робота в команді;

• прагнення досягти  високого професіоналізму;

• можливість спілкування  з колегами на семінарах, виставках, конференціях (поза роботою);

• свобода висловлювання  думок, ідей;

• свобода творчості.

Цінності окремого робітника, що відображають його ставлення до предмета і процесу своєї праці, складають основу трудової етики як системи норм поведінки. Окремо виділяється етика групи, підрозділу, філіалу. Специфічна етика групи утворює відносно автономну субкультуру в рамках даної організації.

Реально діюча культура щоденно реалізується через різні конкретні форми, такі як: культурні ритуали, процедури, церемонії, комунікації з використанням особливої, притаманної даній організації мовної культури, символів.

Існують три різновиди культурних процедур в організації :

• процедури, що супроводжують  інноваційно-виробничий процес, утілюючи в певні форми певні професійні дії, наприклад, процедура обговорення ідеї або способи взаємодії з колегами в творчій групі чи виробничими підрозділами. Ці процедури називаються робочими;

• процедури, що забезпечують координацію інноваційного процесу, наприклад проведення виробничих нарад. Такі процедури називаються управлінськими;

• процедури, що опосередковують  завершення інноваційного процесу, підведення підсумків упровадження нововведень, одержання результатів, винагороди учасників розробок, винаходів. Це ритуали винагород і визнання.

Культурні церемонії  втілюють цінності організації у  вигляді святкових подій, які  мають як постійний, повторюваний, так  і випадковий характер, наприклад, нагородження переможців конкурсів винахідництва або церемонії, пов'язані зі значними подіями в житті фірми.

У рамках культурних комунікацій  передається інформація за допомогою  різних засобів — це історії, легенди, перекази, плітки і т. ін. Як правило, вони виражають у неявній формі  основні цінності інноваційної культури. Інформація про цінності, яка обертається в культурних мережах, набуває специфічної форми, характерної для даної організації, тобто культурний простір різних фірм має свою, відмінну від інших, мову. У межах кожного специфічного простору мова культури уніфікована, тобто існує єдина термінологія для всіх учасників організації. Наявність власної мови в інноваційній культурі дає змогу найбільш виразно сформулювати сутність цінностей організації, які поділяють усі.

 

 

Висновки

 

Відповідальність за забезпечення мотивації інноваторів лежить на менеджменті організації та його керівництві. Сьогодні ефективність інноваційної діяльності залежить не тільки від її організації, інтелектуального й інформаційного потенціалу підприємства, а й значною мірою від стилю керівництва.

Кожний керівник відрізняється  власним індивідуальним стилем, проте  це не виключає можливостей узагальнення стилей різних менеджерів.

Імідж сучасного керівника  будь-якого рівня — це вибір  такої моделі поведінки, яка йому приносить успіх.

Прогресивні форми керівництва  в інноваційному менеджменті  забезпечують простір для ініціативи кожного учасника інновацій, групових рішень і впливають на формування інноваційної культури в організації.

Активне використання організаціями  інновацій реформує з підвищення їхньої ефективності та конкурентоспроможності, допомагає їм прискорити своє зростання, освоїти нові ринки, започаткувати нові робочі місця, що, зрештою, визначає економічного розвитку регіону, зростання податкової бази, підвищення якості життя.

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Підручник для вузів  С.Д.Ильенкова;Л.М.Рохберг, - М.Юнити- Дана, 2008р.

2. Інноваційний менеджмент - І.Т. Балабанов, М. Н.Дудин, 2008 р.

3. Інноваційний менеджмент  – навчальних посібників, Л. М.Оголева, 2006 р.

4. Сурін А.В., Молчанова,О.П. Інноваційний менеджмент, М.:ННФРА-М, 2008р.

5. Ілляшенко С.М. Інноваційний менеджмент : Підручник. – Суми : ВТД ―Університетська книга‖, 2010. – 334 с.

6. П. С. Харів. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка

інноваційних  процесів. – Тернопіль: “Економічна  думка”, 2003. – 326 с.