Роль класифікації інновацій в обгрунтуванні управлінських рішень

Реферат

з дисципліни: Інноваційні методики в соціальній роботі

на тему: Роль класифікації інновацій в обгрунтуванні управлінських рішень

2010

План

1.      Вступ

2.      Суть управлінських рішень

3.      Класифікація інновацій і її обгрунтування

4.      Висновок

5.      Література

Вступ

Управління інноваційною діяльністю сьогодні набуває особливу актуальність і значення на мікро-, мезо- та макрорівнях. Для ефективного керування інноваційною діяльністю необхідне ретельне і більш детальне вивчення інновацій. Результативність способів і засобів керуючого впливу визначається класифікацією інновацій, її науковою обґрунтованістю.

Класифікації інновацій розроблені різні авторами, але всі наявні класифікації дуже суперечливі і не цілком обґрунтовані. Тому розгляд і систематизація різних класифікацій є доволі назрілою проблемою.

Суть управлінських рішень

Жодна людина не може не пізнати на практиці процес прийняття рішень. Кожен із нас протягом дня приймає їх десятки, а протягом життя - і тисячі. Деякі з них прості, інші більш складні і вимагають ретельного обдумування. Для лідера прийняття рішення - це постійна, досить відповідшіьна робота. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник будь-якого рівня, формулюючи мету і добиваючись її досягнення. Навіть одним із показників діяльності управлінця є його здатність приймати правильні рішення.

У зв'язку з зовнішніми та внутрішніми обставинами виникає потреба у прийнятті рішення. Рішення - це відповідна реакція на внутрішні та зовнішні впливи, які спрямовані на розв'язання проблем і максимальне наближення до заданої мети. Реалізація цілей будь-якої організації забезпечується шляхом прийняття і виконання численних рішень. Своєчасно прийняте науково обгрунтоване рішення стимулює виробництво. Рішення, яке прийняте із запізненням, знижує результативність праці колективу чи окремих виконавців.

Отже, за визначенням Хміля Ф.І.

Управлінські рішення — це сукупний результат творчого процесу (суб'єкта) та дій колективу (об'єкта управління) для вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням системи.

Управлінські рішення є соціальним актом, що організовує і спрямовує в певне русло діяльність трудового колективу та виконує роль засобу, який сприяє досягненню мети, поставленої перед підприємством.

Процес розробки і прийняття рішень, як правило, охоплює ряд стадій:

      розробку і постановку мети;

      вибір і обгрунтування критеріїв ефективності та можливих наслідків рішень, які приймаються;

      розгляд варіантів рішень, які приймаються;

      вибір і кінцеве формулювання рішення;

      прийняття рішення;

      доведення рішень до виконавців;

      контроль за виконанням рішень.

Тому під управлінським рішенням розуміють вибір альтернативи, акт, який спрямований на вирішення проблемної ситуації. В кінцевому підсумку управлінські рішення є результатом управлінської діяльності. В більш широкому розумінні управлінські рішення розглядають як основний вид управлінської праці, сукупність взаємопов'язаних, цілеспрямованих і логічно послідовних управлінських дій, що забезпечують реальність управлінських завдань.

Класифікація інновацій і її обгрунтування

Інновація являє собою нову або поліпшену продукцію (товар, роботу, послугу), технологію її виробництва або застосування, нововведення або вдосконалення в сфері організації і економіки виробництва.

Інноваціями можна управляти. Це означає, що можна використовувати різні засоби і способи управляючої дії, дозволяючих в тій чи іншій мірі впливати на хід інноваційного процесу, на зміну життєвого циклу інновації, на зростання ефективності інновації. Результативність способів і засобів керуючого впливу багато в чому визначаються класифікацією інновацій, самою класифікаційною схемою і її науковою обгрунтованістю.

Класифікація інновацій означає розподіл інновацій на конкретні групи за певними критеріями. Побудова класифікаційної схеми інновацій починається з визначення класифікаційних ознак. Класифікаційний признак являє собою відмітну властивість даної групи інновацій, її головну особливість.

Класифікацію інновацій можна проводити за різними схемами, використовуючи різні класифікаційні ознаки. В літературі представлені найрізноманітніші підходи до класифікації інновацій, а також до виділення її критеріїв.

Зокрема, Г. Менш виділив базисні, поліпшуючі інновації (сприяють появі нових галузей і нових ринків) і «псевдоінновації» - уявні нововведення (покращують якість предмета або незначно змінюють елементи технологічного процесу). Російський дослідник Ю. В. Яковець розвинув погляди Г. Менша і пропонує виділяти такі види інновацій:

1) Базисні інновації, які реалізують найбільші винаходи і стають основою революційних переворотів у технології, формування нових її напрямів, створення нових галузей.

2) Поліпшуючі інновації, що передбачають реалізацію винаходів середнього рівня і слугують базою для створення нових моделей і модифікацією даного покоління технології, які замінюють застарілі моделі більш ефективними, або розширюють сферу застосування цього покоління, а також істотно видозмінють вже використовувані технології.

3) Мікроінновації, поліпшують окремі параметри моделей, що випускаються і застосовуваних технологій на основі використання дрібних винаходів, що сприяє більш ефективному проведенню цих моделей або підвищення ефективності їх використання.

4) Псевдоінновації, які, на думку Ю. В. Яковця, спрямовані на поліпшення моделей машин і технологій, що представляють вчорашній день техніки.

Слід зазначити, що підходи Г. Менша і Ю. В. Яковця зосереджують свою увагу на розгляді виключно технологічних нововведень, при цьому використовується єдиний критерій класифікації, в ролі якого виступає ступінь радикальності інновації, рівень її новизни, тому обидва даних підходу до класифікації інновацій носять в істотному ступені обмежений характер.

У світлі цього, слід зазначити, що поряд російських вчених пропонуються підходи, в основі яких лежить багатокритеріальна класифікація інновацій. До їх числа можуть бути віднесені підходи П. М. Завліна і А.В. Васильєва, В. В. Горшкова та Є. А. Кретова, Е.А. Уткіна, Г.І. Морозової і Н.І. Морозової, С. Д. Ильенковой.

П.М. Завлін і А.В. Васильєв, посилаючись на лекції Ю.В. Тюріної, пропонують класифікацію інновацій, що базується на семи класифікаційних ознаках:

1. Область застосування: управлінські, організаційні, соціальні, промислові.

2. Етапи НТП, результатом яких стала інновація: наукові, технічні, технологічні, конструкторські, виробничі, інформаційні.

3. Ступінь інтенсивності: «бум», рівномірні, слабкі, масові.

4. Темпи здійснення інновацій: швидкі, уповільнені, затухаючі, наростаючі, рівномірні, стрибкоподібні.

5. Масштаби інновацій: трансконтинентальні, транснаціональні, регіональні, великі, середні, дрібні.

6. Результативність: висока, низька, середня.

7. Ефективність: економічна, соціальна, екологічна, інтегральна.

В.В. Горшков та Є.А. Кретова в якості основи класифікаційної схеми інновацій використовують дві ознаки: структурну характеристику і цільові зміни.

З точки зору структурної характеристики інновації поділяються на три групи:

• інновації на «вході» в підприємство;

• інновації на «виході» з підприємства;

• інновації структури підприємства як системи, що включає в себе окремі елементи і взаємні зв'язки між ними.

За цільовим зміни інновації поділяються на інновації технологічні, виробничі, економічні, торгові, соціальні та інновації в галузі управління.

Інші ознаки покладені в класифікацію інновацій Е.А. Уткіним, Г.І. Морозової, Н.І. Морозової. На їхню думку, класифікаційними ознаками інновацій є:

1. Причина виникнення Реактивні Стратегічні

2. Предмет та сфера Продуктові Ринкові Інновації-процеси

3. Характер потреб, що задовольняються Орієнтування на існуючі потреби Орієнтування на формування нових потреб

Підхід С.Д. Ильенковой до класифікації інновацій певним чином перегукується з розглянутими підходами Г. Менша і Ю. В. Яковця. Це пов'язано з тим, що С.Д. Ільєнкова в якості одного з критеріїв своєї класифікації позначає глибину внесених змін і виділяє радикальні (базові), поліпшуючі і модифікаційні інновації. У той же час в даному випадку вказаний критерій класифікації має більш широку сферу застосування, оскільки не призначається для характеристики виключно технологічних нововведень. Основна ж відмінність класифікації інновацій за С. Д. Ильенковой від підходів Г. Менша і Ю. В. Яковця полягає в тому, що позначена класифікація є багатокритеріальною і передбачає виділення груп прогресивних нововведень не тільки виходячи з глибини внесених змін, але також і з точки зору таких критеріїв, як технологічні параметри, новизна, сфера діяльності.

І.Т. Балабанов в якості системи класифікаційних ознак виділяє наступні:

1) цільова ознака - дає відповідь на питання, що є метою інновації: рішення негайного завдання (поточного), або завдання майбутнього часу (стратегічного) - кризові інновації, інновації розвитку.

2) зовнішня ознака - вказує на форму реалізації інновації - інновації у формі продукту й у формі операції.

3) структурна ознака - визначає груповий склад інновацій як єдиної сфери економічних інтересів держави - виробничо-торгові, соціально-економічні, фінансові, управлінські

А. І. Пригожин запропонував досить повну класифікацію інновацій:

1. За місцем у виробничому циклі: сировинні, забезпечуючі, продуктові.

2. За наступності: заміщаючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі, ретровведення.

3. За охопленням: локальні, системні, стратегічні.

4. По інноваційного потенціалу і ступеня новизни: радикальні, комбінаторні, удосконалюючі.

Висновок

Розглянувши різні підходи до класифікації інновацій, можна сказати, що узагальнення і систематизація класифікаційних ознак і створення на основі цього науково обгрунтованої класифікації інновацій має істотну практичну значимість, оскільки володіє потенційною здатністю дати детальне уявлення про характеристики того або іншого прогресивного нововведення. Напрями класифікації, що враховують масштаб і новизну інновацій, інтенсивність інноваційного зміни в найбільшою мірою виражають кількісні і якісні характеристики інновацій і мають значення для економічної і соціальної оцінки їх наслідків і обгрунтування управлінських рішень.

Література

1.      Инновационный менеджмент. Учебник / Под ред. С. Д. Ильенковой, – М.: Юнити, 1997

2.      Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003

3.      Осовська Г.В. Основи менеджменту: Навч. посібник, для студентів вищих навчальних закладів. — К.: «Кондор», 2003

2