Інновації як фактор економічного зростання

бути спрямований на переорієнтацію виробничого потенціалу з метою

створення конкурентоспроможних підприємств.

Україна має потужний промисловий комплекс, структура якого на-

лежить до розвинутих. Його базові галузі становлять чорна і кольоро-

ва металургія, машинобудування, хімічна, легка і добувна промисло-

вість. На сучасному етапі розвитку продукція чорної металургії є базо-

вою в галузях машинобудування та будівництва. Крім того, вона має ве-

лике значення у зовнішній торгівлі України та становить її експортну га-

лузь. Проте промисловий комплекс і його провідні галузі перебувають на

низькому рівні технологічного розвитку, більшість підприємств має іс-

тотний знос основних виробничих фондів, використовує морально за-

старілі технології виробництва, а питома вага використання нових техно-

логій украй незначна. Крім того, промисловість України є надзвичайно

ресурсомісткою. Тому інноваційний розвиток економіки країни, що пе-

редбачає техніко-технологічне переозброєння та зниження витрат ресур-

сів виробництва, випуск нової, високотехнологічної, наукомісткої, кон-

курентоспроможної продукції, має важливе значення та є пріоритетним

на сучасному етапі.

Враховуючи той факт, що близько 90% виробленого в Україні внут-

рішнього валового продукту і майже 95% вартості основних фондів при-

падає на частку великих підприємств промисловості, не можна не про-

стежити залежності стану економічної безпеки держави від рівня еконо-

мічної безпеки таких підприємств.

Необхідність інтеграції національного промислового комплексу у

світову промислову систему обумовлена тим, що національні товарови-

робники матимуть широкі можливості вести конкурентну боротьбу з най-

кращими закордонними фірмами і, щоб перемагати в ній, змушені бу-

дуть, з одного боку, обирати стратегію інноваційно-інвестиційного роз-

витку, а з іншого – обов’язково забезпечувати власну економічну безпе-

ку. Як свідчать дані табл. 1 та рис. 2, показники інноваційної активнос-

ті підприємств України за період з 2000 по 2009 рр. не демонструють тен-

денцій швидкого і сталого зростання.

З наведених даних видно, що за останні кілька років триває падін-

ня показників інноваційної діяльності України. У 2009 р. інноваційною

діяльністю у промисловості займалося 12,8% промислових підприємств,

тоді як у 2008 р. – 13%, а в 2000 р. питома вага інноваційно-активних під-

приємств становила 18%. У країнах ЄС цей показник перебуває на рівні

40–60%. Частка реалізованої інноваційної продукції у загальній кількості

промислової продукції в 2009 р. становила 4,8% проти 5,9% у 2008 р.

З даних рис. 1 прослідковується зниження частки реалізованої ін-

новаційної продукції, яка у 2007 р. склала 6,7 %, у 2008 р. – 5,9, а за

2009 р. знизилась до 4,8%. Таке становище пов’язане із структурною ре-

формованістю економіки країни, домінуванням у ній низькотехнологіч-

них сировинних виробництв, які об’єктивно малосприйнятливі до сучас-

них наукових досягнень, набагато менш економічно ефективні, ніж ви-

робництва високої технологічної складності. Економічні реформи прово-

дилися в Україні без урахування науково-технологічного фактора і його

впливу на конкурентоспроможність вітчизняної продукції.             

Як видно з рис. 2, до кінця 2009 р. в Україні спостерігалося знижен-

ня питомої ваги промислових підприємств, що займалися інноваціями та

впроваджували інновації. Таке становище пов’язано з негативними тен-

денціями, що склалися в інноваційній сфері, а саме: нестача власних кош-

тів промислових підприємств, недостатня фінансова підтримка держави,

значний обсяг витрат на інновації, високий економічний ризик, недоско-

налість законодавчої бази країни, відсутність кваліфікованого персоналу,

що послаблює інноваційний потенціал України. Проте в останні роки від-

значається незначне збільшення рівня інноваційної активності промис-

лових підприємств, що зумовлене прагненням підприємств підвищити їх

конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Інноваційні процеси в економіці України не набули вагомих масш-

табів, кількість підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з

кожним роком і становить зараз 12–14%, що менше в 3–4 рази, ніж в ін-

новаційно розвинутих економіках. Наукомісткість промислового вироб-

ництва знаходиться на рівні 0,3%, що на порядок менше від світового

рівня. При цьому майже третина коштів, що витрачаються на інновацій-ну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, у той час як на при-

дбання прав на нову інтелектуальну власність або на проведення НДДКР

витрати на порядок менші. Майже половина з інноваційних підприємств

взагалі не фінансують проведення в інтересах свого виробництва науко-

вих досліджень.

Таке становище обумовлене як браком коштів, так і відсутністю в

останні роки дійової державної системи стимулювання інноваційної ді-

яльності, зародки якої були поступово скасовані щорічними в останні 5

років поправками до відповідних бюджетних та інших законів.

Проте низький рівень наукоємісткості вітчизняного виробництва ви-

значається не тільки дефіцитом грошей або браком стимулів і пільг. Фун-

даментальне значення має структура економіки. В українській економі-

ці домінують низькотехнологічні галузі виробництва, які природно на-

лежать до малонаукомістких галузей: добувна і паливна – 0,8–1%; хар-

чова, легка промисловість, агропромисловість – 1,2%. У цілому в Укра-

їні домінує відтворення виробництва 3-го технологічного укладу (гірни-

ча металургія, залізничний транспорт, багатотоннажна неорганічна хімія

та ін.).

Відповідно, майже 95% вітчизняної продукції належить до вироб-

ництв 3-го та 4-го технологічних укладів. Зростання ВВП за рахунок вве-

дення нових технологій в Україні оцінюється всього у 0,7–1%.

Важливим фактором, що забезпечує інноваційну активність, є вибір

державної інноваційної політики. Рівень інноваційної активності підпри-

ємства повинен визначатися можливістю реалізації основних цілей стра-

тегії інноваційного розвитку в довгостроковому періоді. Основні складо-

ві інноваційної активності підприємства повинні кореспондуватися з його

економічними, науково-технічними, організаційними, соціальними та ін-

шими завданнями. Так, три роки тому в Україні почала створюватися ме-

режа регіональних центрів інноваційного розвитку. Сьогодні таких центрів

налічується 13 (включаючи Київський). Метою їх діяльності є забезпе-

чення інформаційно-аналітичної, методичної, організаційної та іншої під-

тримки інноваційного розвитку регіонів України. Такі центри здійсню-

ють аналіз інноваційного потенціалу та забезпечують наукову та іншу під-

тримку впровадження програм і проектів інноваційного розвитку регіонів,

у тому числі через механізм програмно-цільового фінансування відповідно

до законодавства на конкурсній основі науково-технічних програм і окре-

мих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів науки і

техніки. Серед інших завдань центру – сприяння розвитку інформаційно-

консалтингового забезпечення інноваційної діяльності та інноваційного

розвитку, підтримка процесу становлення та розширення регіональної ін-

новаційної інфраструктури, а також реалізація відповідно до законодав-

ства України пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. Концентра-

ція ресурсів держави та великих промислових підприємств на проривних

напрямках зростання інноваційної активності дозволить підвищити конку-

рентоспроможність вітчизняної продукції, освоїти нові ринкові ніші і при-

скорити темпи економічного зростання, зміцнивши тим самим економіч-

ну безпеку всіх учасників процесу, у зв’язку з чим формування інновацій-

ного партнерства типу «держава – регіон – великий бізнес», що базується

на гармонізації інтересів учасників цього ланцюжка, не може не стати ак-

туальним плацдармом науково-практичних досліджень.

Інновації є рушієм економічного зростання країни, тому Україні не-

обхідно почати реалізовувати свій інноваційний потенціал. Згідно з рей-

тингом Всесвітнього економічного форуму, Україна посідає 63-тє місце

зі 139 країн за показником «інновації», випереджаючи Росію, Португа-

лію, Угорщину, Польщу, Латвію, що свідчить про її великий інновацій-

ний потенціал. Підтримка держави є визначальним фактором розви-

тку інновацій в Україні. Як зазначив голова Державного комітету Украї-

ни з питань науки, інновацій та інформатизації, академік НАН України

Володимир Семиноженко: «Рушійною силою бізнесу є прибуток, а на-

уки – чистий інтерес. Тільки на державному рівні можна пов’язати різ-

носпрямовані громадські інтереси в єдину життєздатну систему і ство-

рити національні стратегічні переваги на тривалу перспективу. Але дер-

жавне фінансування – не синонім державного утримання. Згодом інно-

вації повинні перетворитися на необхідність для кожного економічно-

го суб’єкта». Такої ж думки дотримується генеральний директор «Май-

крософт Україна» Дмитро Шимків: «Держава може і повинна інвестувати

врозвиток інновацій, створивши сприятливі умови і нормативне середо-

вище, а також ставши повноцінним учасником внутрішніх наукомістких

ринків. Цього можна досягти, реалізуючи масштабні національні проек-

ти у сфері технологій та інновацій, і таким чином стимулюючи внутріш-

ній ринок і створюючи робочі місця».

Найбільш інформативну оцінку стану інноваційного розвитку Украї-

ни в розрізі ключових факторів, що його визначають, отримано на осно-

ві використання індикаторів Європейського інноваційного табло, яке

включає п’ять груп індикаторів: «рушійні сили інновацій», «створення

нових знань», «інновації та підприємництво», «індикатори застосування

інновацій», «інтелектуальна власність». Для об’єктивної оцінки стану ін-

новаційного розвитку України важливе значення має визначення її від-

носної позиції в рамках країн ЄС за допомогою Європейського іннова-

ційного індексу, Європейського інноваційного табло (ЄІТ).

За ЄІТ Україна знаходиться в останній за рівнем інновативності чет-

вертій групі – «країни, що рухаються навздогін» зі значенням індексу

0,23. Цю групу становлять: Угорщина – 0,24, Росія – 0,23, Латвія – 0,22,

Польща – 0,21, Хорватія, Греція – 0,20, Болгарія – 0,19, Румунія – 0,16,

Туреччина – 0,08. Порівняно з іншими країнами ЄС відставання Украї-

ни становить: від «країн-лідерів» – приблизно у 3 рази (Швеція – 0,68),

від «країн-послідовників» – у 2 рази (Великобританія – 0,48), від країн

«помірні інноватори» – у 1,6 раза (Норвегія – 0,35).

Ранжування країн на основі цього комплексного індикатора іннова-

ційного розвитку має цінність у тому плані, що цей показник визначає,

наскільки економічне зростання країни базується на інноваціях. Причо-

му інновації в термінах ЄІТ розуміються в більш широкому контексті,

ніж просто технологічні нововведення. Окрім досліджень, розробок, тех-

нологій, вони включають показники поширення нових знань і ступінь

використання інформаційних технологій.

Розвиток будь-якої країни визначається розробкою та ефективним

використанням інноваційних__ідей. На жаль, рівень України на цей мо-

мент на світовій арені стосовно цього показника є досить низьким, що

обумовлено багатьма факторами. Важливим етапом активізації іннова-

ційного розвитку є аналіз основних напрямів підвищення ефективнос-

ті інноваційної діяльності як фактора забезпечення економічної стабіль-

ності та розвитку підприємств промислового комплексу.

З метою підвищення ефективності функціонування підприємства ін-