Класифікація інновацій та iх особлiвость

Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Декабря 2011 в 23:06, доклад

Описание работы

Важливим етапом вивчення нововведень є їх класифікація за низкою певних ознак. Світ інновацій дуже різноманітний. їх комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім:
1. Оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу.
2 Визначити перспективність майбутніх нововведень.
3. Установити проблемні зв'язки між різними типами інновацій.

Работа содержит 1 файл

класифы.docx

— 108.51 Кб (Скачать)

4. КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ  ТА ЇХ ОСОБЛИВІСТЬ

Мало зареєструвати  спостереження, врахувати результати аналізу, треба вміти їх тлумачити. 
А. Моруа 
Важливим етапом вивчення нововведень є їх класифікація за низкою певних ознак. Світ інновацій дуже різноманітний. їх комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім: 
1. Оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу. 
2 Визначити перспективність майбутніх нововведень. 
3. Установити проблемні зв'язки між різними типами інновацій. 
4. Підібрати методи управління, адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають з переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси. 
5. Створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій. 
6. Визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій. 
7. Оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері. 
8. Створити стимули для активізації інноваційних процесів у галузях, регіонах і підприємствах. 
Типологія інновацій також дає змогу розмежувати нововведення та псевдоінновації. Крім того, класифікація інновацій за базовими ознаками та іншими характеристиками використовується під час прийняття управлінських рішень щодо інвестування нововведень. 
Кількість класифікаційних ознак залежить від критеріїв, використовуваних для типології інновацій. У результаті одна й та сама інновація може бути віднесена до кількох типів (рис. 4.1). 
Серед підходів до класифікації інновацій найпоширенішим тепер уважається розподіл їх за змістом та сферою застосування [5, 15, 45, 66, 104]. На основі цього критерію вирізняються великі групи інновацій. 

Технологічні  — нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних  систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення — це зміни перш за все в засобах і методах  організації виробництва. 
Продуктові — створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання). 
Організаційно-управлінські — нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об'єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури. 
Економічні — нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності. 
Соціальні — нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому. 
Юридичні — нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку. Деякі автори відносять юридичні інновації до соціальних. 
На відміну від матеріально-технічних, соціальні нововведення мало вивчені і мають свої особливості. Деякі з них розглянемо детальніше. 
Насамперед слід зазначити, що соціальні нововведення мають тісний зв'язок з конкретними суспільними відносинами, рівнем культури [104]. Тому одні й ті самі інновації можуть виявляти себе по-різному навіть у країнах близьких за соціальним устроєм, у різних регіонах країни. 
По-друге, спостерігається велика залежність використання інновації від групових і особистих якостей користувачів, поведінки робітників, що впливає на втілення нововведення в організації. Крім того, важко підраховувати ефективність інновації, особливо, коли йдеться про новий зразок поведінки, ділової культури. 
Названі особливості соціальних інновацій потребують пошуку таких засобів їх здійснення, які б сприяли подоланню перепон на шляху нововведень. Так, одним з популярних інноваційних методів на Заході стала поява консультантів з рольового розвитку персоналу в умовах неперервних нововведень. Завдання їх полягає в тому, щоб допомогти людині відкрити в собі здібності, які б сприяли службовому просуванню, а також використанню нововведення у своїй організації. Ще в 70-ті роки зусиллями наукових колективів Інституту ім. Райса (США), Тавістокського інституту людських відносин (Англія), Центру з вивчення основних наслідків великих технічних нововведень (Париж) та інших був створений Міжнародний фонд з питань соціальних інновацій, який взяв на себе організацію конференцій, семінарів з освоєння та пропаганди методів інноваційних змін в організації. 
Отже, науково обґрунтована класифікація має відповідати на такі запитання: 
1. Яка мета інновації? 
2. Яка форма реалізації нововведення? 
3. Де інновація може бути застосована? 
Ці три моменти створюють систему класифікаційних ознак. Вони містять такі ознаки: 
* цільову; 
* зовнішню; 
* структурну (виробництво, соціальна сфера, управління). 
Цільова ознака дає відповідь на питання, що є метою інновації: вирішення поточних завдань чи майбутніх. Нагальна потреба в інновації зумовлюється наявністю кризи господарювання і необхідністю ліквідації цієї кризи за рахунок нововведення. 
Стратегічна потреба — це потреба в нововведеннях у перспективі. Метою такої стратегії є підвищення конкурентоспроможності підприємства. 
Основною ознакою класифікації інновацій є, як правило, новизна інновації, її сутність, а також вплив на економічні та соціальні процеси. За ознакою новизни інновації поділяються на нові для галузі у світі (світова новизна), нові для галузі в країні, нові для підприємства (групи підприємств). 
Перші — це інновації абсолютної новизни, які не були ще відомі і які в разі значного поширення стають радикальними нововведеннями. Абсолютна новизна фіксується за відсутності аналогів цієї інновації на міжнародному ринку. 
Новизна інновацій оцінюється за технологічними параметрами, а також з ринкових позицій. Ж. Ж. Ламбен називає такі інновації нововведеннями з технологічною домінантою, що змінюють фізичні властивості продукту (флотаційне скло) або використовують нові компоненти (стальний корд в автомобільній покришці), новий матеріал (пінополіуритан), створюють принципово нові продукти, нові вироби (композиційні матеріали, телевізори з високою чіткістю зображення) або нові комплексні системи (швидкісний потяг). Тобто за технологічними параметрами інновації поділяються на продуктові (коли використовують нові матеріали, напівфабрикати, комплектуючі й одержують товари з принципово новими функціями) і процесні (коли використовуються нові технології виробництва, нові методи організації виробництва). 
Нові для галузі чи підприємства — це інновації з частковою новизною одного або кількох елементів уже відомого товару через зміну функцій і характеристик існуючого продукту або процесу. 
А. Пригожий [104] уводить поняття умовної новизни і зазначає, що в наш час формується відповідний культ новизни, який призводить до інноваційної патології — псевдоінновацій. Наприклад, сьогодні існує 140 моделей холодильників, 24 моделі пилососів, 45 — пральних машин, не кажучи вже за пральні порошки, шампуні тощо. Багато з цих «новинок» гірші за своїх попередників. 
За ознакою економічної значущості інновації поділяються на базисні, поліпшуючі (інтегруючі) та псевдоінновації. 
Базисні інновації — це інновації, в основі розробки яких лежать нові фундаментальні наукові досягнення, що вможливлюють створення нових систем машин, технологій, обладнання. Базисні інновації є передумовою виникнення нових галузей виробництва, перебудови суміжних виробництв, створення нових ринків. 
Інтегруючі (комплексні) — це інновації, що створені за рахунок використання (інтегрування) оптимального набору (комплексу) раніше накопичених і перевірених у світовій практиці наукових досягнень (знань, технологій, обладнання та ін.). Особливістю інтегруючих інновацій є їх створення за потребою ринку і вибір, а не розроблення науково-технічних засобів для їх реалізації. Тому такі інновації називають ще поліпшуючими. Цей вид інновацій сприяє розвитку й повнішому задоволенню існуючих потреб і реалізації нових поколінь товарів (послуг). 
Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з попередніми виробами і скоріше є проявами реклами та моди. Псевдоінновації спрямовані на часткове покращання елементів товару без зміни їх базової конструкції та структури. Це в основному інновації з маркетинговою домінантою. Наприклад: нова презентація товару (кишенькове видання), нова комбінація естетичних і функціональних якостей, новий спосіб продажу (телемаркет). 
Необхідно зазначити, що межа між зазначеними інноваціями розмита і поліпшуючі нововведення часто призводять до псевдоінновацій. 
Я. ван Дейк [6] класифікує інновації за ознаками їх галузевого призначення: інновації в існуючих галузях; інновації, які створюють нові галузі; інновації, що виникають в інфраструктурних галузях: транспорті, зв'язку, освіті, соціальній сфері та ін. 
 
Ю. Бажал [5] пропонує здійснювати класифікацію інновацій за такими ознаками: 
1. За типом — продуктові, технологічні, сировинні, організаційні, збутові та інфраструктурні. 
2. За новизною місця впровадження — нова галузь (нове виробництво), існуюча галузь (існуюче виробництво). 
3. За інноваційною функцією — базові, поліпшуючі та псе-вдоінновації. 
 
 
На погляд В. Г. Мединського [77], класифікувати інновації необхідно за такими ознаками: 
• ступінь впливу на зміни; 
• рівень розробки та поширення; 
• ступінь новизни та глибина змін; 
• масштаб інноваційних процесів; 
• сфера впровадження та поширення; 
• роль у відтворюючому процесі; 
• зміст, а також сфера застосування; 
• спрямованість дії. 
 
 
Наведені класифікації свідчать про те, що процеси нововведень усеосяжні та різні за своїм характером. Отож форми організації нововведень, масштаби і засоби впливу на економіку та методи оцінки їх ефективності також мають бути різноманітними. 
Такий класифікатор, як стверджують автори, дає змогу групувати інновації за певними ознаками залежно від потреби користувача банку даних. 
Серед великої кількості підходів до класифікації інновацій слід відзначити класифікацію А. Пригожина [104] та авторів «Модульної програми» [133]. 
А. Пригожий усі інновації поділяє на такі групи: 
1. За особливостями свого здійснення: одиничні та дифуз 
ні, завершені й незавершені, успішні і неуспішні. 
Одиничні — це разові нововведення, які не підлягають тиражуванню за своєю унікальністю та призначенням. У дифузних інноваціях головний ефект полягає в їх масовості, бо в одиничних варіантах вони невигідні. 
Завершені і незавершені, успішні та неуспішні — це ті випадки на стадії розробки, коли інновація виявляється хибною внаслідок помилок або зміни середовища. 
2. За типом — матеріально-технічні, науково-технічні (техніка, технологія, промислові матеріали), соціальні (економічні, організаційно-управлінські, правові, педагогічні). 
3. За місцем у виробничому процесі — сировинні, забезпечуючі та продуктові, як пріоритетні інновації. 
4. За спадкоємністю — заміщуючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення. 
Заміщуючі — передбачають повне витіснення застарілих засобів (наприклад, автоматизація контролю за процесом випалювання в цементному виробництві). 
Скасовуючі — виключають виконання якоїсь операції і не замінюють її новою (наприклад, відміна якої-небудь форми звітності). 
Поворотні — коли після деякого використання новинки відкривається її непридатність або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її попередника. 
Відкриваючі — це фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників (наприклад, радіо, телебачення). 
Ретровведення — коли знову стають актуальними вже пройдені етапи розвитку техніки (наприклад, використання сили вітру тощо). 
5. За інноваційним потенціалом та ступенем новизни — радикальні, або базові (принципово нові технології, види продукції); комбінаторні (використання різних поєднань конструктивного з'єднання елементів, наприклад створення типових вузлів, які придатні для різних машин); модифіковані (поліпшуючі). 
6. За особливостями інноваційного процесу — внутріш-ньоорганізаційні, міжорганізаційні. У першому випадку розробником інновації є підприємство чи організація, де інновація й використовується; у другому — усі ці ролі розподілені між спеціалізованими організаціями: НДІ, КБ, лабораторією, підприємством. 
7. За охопленням очікуваної частки ринку — локальні, системні, стратегічні. 
На думку автора, наведена типологія дає можливість точніше ідентифікувати кожне нововведення, оцінити співвідношення різних типів нововведень у різних сферах суспільного життя, виявити динаміку та тенденції змін цих співвідношень у різні періоди розвитку й одержати свого роду діагностику інноваційного стану господарства, що може бути основою подальшого планування інноваційного розвитку. 
У науково-дослідному інституті системних досліджень Росії розроблена розширена класифікація інновацій з урахуванням сфери діяльності підприємства. За цією ознакою розрізняють такі інновації: 
«технологічні; 
• економічні; 
• торгові; 
• соціальні; 
• у сфері управління. 
Достатньо повну класифікацію інновацій, інноваційних процесів і нововведень запропоновано групою російських учених [133]. Вони виходять з того, що в класифікаторі інновацій необхідно враховувати як базові ознаки об'єктів класифікації, так і групування типологічних понять за цими ознаками. При цьому кожне типологічне поняття, що стосується інновацій, поглиблюється типологічними поняттями з відповідних підгруп. Наприклад, науково-технічні інновації уточнюються за рівнем новизни (абсолютна, відносна, умовна) або інноваційним потенціалом (радикальний, комбінований). У табл. 4.2 наведено комплексний класифікатор. 
У кожній групі виділені свої підгрупи базових ознак класифікації. Особливість групування дає можливість приймати відповідні управлінські рішення щодо доцільності інвестування інноваційного процесу, вибору методів інноваційної діяльності, оцінки ризику як самого нововведення, так і форм організації інноваційного процесу. Крім того, автори рекомендують використовувати класифікатор як словник термінів систематизованого знання з інноватики. 
 
Розглянуті теоретичні концепції класифікації інновацій уможливлюють узагальнення класифікаційних ознак і конкретизацію інноваційного процесу, як це показано в табл. 4.З. 
 
Класифікація інновацій дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати прив'язку до типу інноваційного процесу, певної інноваційної стратегії. 
Зауважимо, що чинні міжнародні норми збирання даних про інновації поширюються, як уже зазначалось, тільки на технологічні інновації, тобто охоплюють нові продукти та процеси, а також їх суттєві технологічні вдосконалення. 
Вони базуються на рекомендаціях, прийнятих в Осло в 1992 р. [69]. «Керівництво Осло» було прийнято країнами Північної Європи за сприяння Фонду розвитку промисловості як посібник для збирання даних про технологічні інновації, оскільки дослідження ОЕСР двадцяти проектів з проблем інноваційної діяльності, проведені в 1990 р., довели суттєві розбіжності в меті, методах, визначеннях основних понять інноваційної діяльності. Згідно з рекомендаціями національних експертів «Керівництво Осло» дає таку класифікацію інновацій: 
1) інновації, спрямовані на створення нових видів продуктів. Склад такої продукції визначається відповідно до ступеня технологічних удосконалень: принципово нові вироби (радикальні продуктові інновації); вироби вдосконалені (поліпшуючі), вироби, що створені з використанням значно вдосконалених методів виробництва; 
2) інновації, які спрямовані на створення нових процесів. Це зміна технології виробництва певного виду продукції, зміна методів управління й організації самого виробництва. 
Наведені класифікації інновацій не вичерпують уявлення про них як об'єкт інноваційного менеджменту. Закономірність розвитку науково-технічного прогресу, як і суспільства в цілому, свідчить, що сьогодні вже недостатньо акцентувати увагу тільки на окремих інноваційних групах як кінцевому результаті інноваційного процесу, як-от: нові види продукції, машини, агрегати, приладдя і т. ін. Поряд з цим необхідний комплексний підхід до вирішення техніко-організаційних і соціальних проблем, які пов'язані із здійсненням технічного оновлення виробництва. У наш час, управляючи нововведеннями на будь-якому рівні, важливо розглядати всі зазначені типи інновацій як комплекс заходів, що забезпечує стратегічний розвиток суспільства. Наприклад, автоматизована система управління охоплює не тільки прилади (датчики, комп'ютери і т. ін.), а й нові функції, відносини, професійний рівень, статус робітника, технічні й організаційно-управлінські компоненти, певну культуру виробництва. Ці та інші соціально-економічні аспекти мають ураховуватись ще на стадії проектування та розроблення нововведення, тобто інновація завжди має комплексний характер, і ця її закономірність потребує певної інноваційної політики управління нововведенн

Информация о работе Класифікація інновацій та iх особлiвость